Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 766/4737/20

провадження № 61-13281св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання повернути грошові кошти за договором позики

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бех Наталії Володимирівни на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 квітня 2021 року у складі судді Войцеховської Я. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Бездрабко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй грошові кошти за договором позики від 27 березня 2010 року в розмірі 1 111 474,80 грн, що на день остаточного розрахунку 01 травня 2015 року відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 48 000,00 євро. Також просила визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду з цим позовом та поновити його.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 27 березня 2010 року між нею і ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, за умовами якого вона передала у борг відповідачці 508 447,00 грн строком до 01 травня 2015 року без нарахування процентів. Умовами договору позики визначено, що ця сума еквівалентна 48 000,00 євро, тобто сторони встановили валютне застереження. Таким чином, поверненню підлягає сума, еквівалентна 48 000,00 євро відповідно до офіційного курсу НБУ на 01 травня 2015 року. Станом на момент звернення до суду грошові кошти відповідачка не повернула.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску позовної давності, позивачка зазначила, що її перебіг почався з 02 травня 2015 року, а сплив 02 травня 2018 року. ОСОБА_2 весь час обіцяла повернути отримані в борг кошти. З лютого 2002 року позивачка офіційно проживає та працює в Італії. У 2018 році вона доглядала за своїм чоловіком, який був прооперований та потребував догляду, а з вересня 2019 року доглядала за сестрою чоловіка, а потім допомагала чоловікові у його бізнесі. Змогла приїхати до України лише наприкінці лютого 2020 року. Посилаючись на зазначене, просила визнати, що строк на звернення до суду пропущений з поважних причин, та поновити його.

У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 27 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що обраний позивачкою спосіб захисту, а саме зобов`язання відповідачки повернути на користь позивача заборгованість за договором позики, є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки він не забезпечує реального поновлення прав позивачки, за захистом якого вона звернулась до суду. Ефективним способом захисту порушених прав у спірному випадку є стягнення з відповідача грошових коштів на користь позивачки.

Також суд виходив з того, що договором позики суму зобов`язання визначено у гривні, а тому немає підстав для застосування частини 2 статті 533 ЦК України. Дописана від руки на звороті нотаріально посвідченого договору фраза про отримання позичальником суми позики в гривнях з вказівкою на еквівалент в 48 000,00 євро, не є валютним застереженням, крім того, вона не містить зобов`язання про повернення коштів в розмірі вказаного еквіваленту, а лише констатує факт передання коштів у певній сумі.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, і відмовив у задоволені позовних вимог з цих підстав, зазначивши при цьому, що наслідки спливу позовної давності можуть бути застосовані лише до обґрунтованих позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Херсонський апеляційний суд постановою від 06 липня 2021 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив у зв`язку із спливом позовної давності.

Судове рішення апеляційний суд мотивував безпідставністю висновку місцевого суду про те, що позовні вимоги в повному обсязі є необґрунтованими, оскільки обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язання повернути грошові кошти є неефективним. При цьому суд вважав, що вимогу про зобов`язання відповідачки повернути грошові кошти за договором позики слід тлумачити як вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивачки грошових коштів за договором позики, оскільки суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою і дає змогу з огляду на текст договору, укладеного між сторонами, захистити порушене право. Інше тлумачення заявлених позовних вимог є надмірним формалізмом.

Також апеляційний суд встановив, що обставини отримання від позивачки грошових коштів за договором позики від 27 березня 2010 року в сумі 508 447,00 грн та неповернення боргу у зазначеній сумі відповідачка визнала під час розгляду справи, а тому ці обставини не підлягають доказуванню.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, однак встановив, що позивачка пропустила позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості в сумі 508 447,00 грн та, як наслідок, відмовив в задоволенні позовних вимог.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість заявленого відводу, оскільки відвід судді заявлений у зв`язку з незгодою заявника з процесуальними рішеннями суду, що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу. При цьому доводи щодо неупередженості та необ`єктивності головуючого у справі судді є надуманими та безпідставним, будь-яких посилань на вчинення суддею Войцеховською Я. В. дій, які свідчили б про прояви упередженості, ні в заяві про відвід, ні в апеляційній скарзі не зазначено.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бех Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження вказувала, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 908/137/18, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 134/18/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 645/545/17; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 часини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди всупереч нормам процесуального права необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання позивачки про виклик та допит свідків, чим було порушено принцип змагальності. Суди порушили процесуальні норми при вирішенні питання про відвід судді. Крім того, суди неправильно застосували норми матеріального права щодо існування в договорі позики валютного застереження, а також щодо невизнання причин пропуску позовної давності поважними, хоча позивачка навела факти, які свідчать про неможливість з поважних причин звернутися до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Петрова О. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду - залишити без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

27 серпня 2021 року справа № 766/4737/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 27 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Пономарчук І. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 860.

За умовами вказаного договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 508 447,00 грн строком до 01 травня 2015 року, без нарахування процентів (пункт 1 договору позики).

На примірнику договору позики позивачки, копія якого додана до позовної заяви та відповідність оригіналу посвідчена судом під час розгляду справи, міститься дописка, зроблена від руки від імені ОСОБА_2 про отримання нею 27 березня 2010 року грошей в сумі 508 447,00 грн, що еквівалентно 48 000,00 євро.

На час розгляду справи зобов`язання щодо повернення позики відповідач не виконала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша статті 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності висновку місцевого суду про те , що позовні вимоги в повному обсязі є необґрунтованими, оскільки обраний позивачем спосіб захисту, а саме зобов`язання повернути грошові кошти, є неефективним. При цьому суд дійшов висновку, що вимогу про зобов`язання відповідачки повернути грошові кошти за договором позики слід тлумачити як вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивачки грошових коштів за договором позики, оскільки суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою і дає змогу, з огляду на текст укладеного між сторонами договору, захистити порушене право.

Також апеляційний суд встановив, що обставини отримання від позивачки грошових коштів за договором позики від 27 березня 2010 року в сумі 508 447,00 грн та неповернення боргу у зазначеній сумі відповідачка визнала під час розгляду справи, а тому ці обставини доказуванню не підлягають.

Верховний Суд, зокрема в постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18 (провадження № 61-14185св20) зазначив, що некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, а саме на суму заборгованості за договором позики в розмірі 508 447,00 грн і обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є належним, з чим погоджується і Верховний Суд.

Також Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що у договорі позики відсутнє валютне застереження з огляду на таке.

Законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов`язання має бути виражене грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Результат аналізу наведених норм дає підстави дійти висновку, що якщо сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, якщо договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу - за наявності спору у суді щодо стягнення боргу станом на день ухвалення рішення.

У цій справі суди виходили з помилковості посилань позивачки на те, що дописана від руки на звороті нотаріально посвідченого договору фраза про отримання суми боргу в гривнях із вказівкою на еквівалент в 48 000,00 євро є валютним застереженням, оскільки умовами договору валютне застереження не передбачено, і навіть ця фраза не містить зобов`язання про повернення грошових коштів у розмірі вказаного еквіваленту, а лише констатує факт передання коштів у певній сумі на момент позики. У зв`язку з цим суди дійшли правильного висновку про те, що сторони не визначили в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано спростував доводи позивачки про наявність у договорі позики валютного застереження, оскільки дописана на примірнику договору позивачки фраза по своїй суті є зміною умов договору позики щодо валюти, в якій виражено зобов`язання, нотаріально не посвідчена, а тому вона не може бути прийнята судом як належний та достовірний доказ на підтвердження факту виникнення у боржника обов`язку з повернення суми позики в іноземній валюті (євро).

У зв`язку з цим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права щодо існування в договорі позики валютного застереження.

Разом з цим Верховний Суд не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову повністю через попуск позивачкою позовної давності.

Суди встановили, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom») § 51)), рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) § 43)).

У рішенні від 22 липня 2014 року у справі «Grafescolo S.R.L. v. The Republic of Moldova» ЄСПЛ зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло привести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для невзяття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23).

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що договором позики від 27 березня 2010 року встановлений строк повернення позики 01 травня 2015 року, тому перебіг позовної давності розпочався зі спливом строку виконання, а саме з 02 травня 2015 року.

Отже, трирічний строк позовної давності сплив 02 травня 2018 року, однак до суду ОСОБА_1 звернулась лише 18 березня 2020 року, майже через чотири роки одинадцять місяців з часу настання строку виконання зобов`язання.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Бех Н. В., обґрунтовуючи поважність пропуску позовної давності, посилалась на те, що постійне проживання та робота ОСОБА_1 в Італії унеможливлювали її приїзд до України в будь-який час. Протягом трирічного періоду зі спливу строку повернення позики, в 2015, 2016 та 2017 роках, вона декілька разів приїздила до України, проте внаслідок об`єктивних причин була позбавлена можливості звернутися за захистом своїх прав до суду, оскільки у 2015-2016 роках під час приїзду здійснювала догляд за тяжко хворою матір`ю, а у 2017 році проходила лікування у стоматолога.

Заперечуючи проти визнання поважними причин пропуску позовної давності, представник ОСОБА_2 - адвокат Петрова О. О. зазначила, що факт догляду позивачкою своєї матері та проходження нею лікування у стоматолога відповідачка не заперечує і визнає, однак ці обставини не свідчать про відсутність у ОСОБА_1 можливості протягом трьох років, у тому числі і в період приїзду до України, звернутися до суду за захистом своїх прав.

Обставини, на які посилалася представник позивачки, як на підстави для визнання поважними причин пропуску позовної давності, а саме постійне проживання її за межами України, догляд за матір`ю та лікування у стоматолога в період її знаходження в Україні, апеляційний суд вважав непереконливими, оскільки вони не свідчать про наявність у позивачки об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для звернення до суду за захистом своїх прав у строк, встановлений законом.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачкою позовної давності в частині зобов`язання повернути заборгованість за договором позики в розмірі 508 447,00 грн та, як наслідок, дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні зазначених позовних вимог, які суд вважав обґрунтованими. Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують, а суд касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України не здійснює переоцінки доказів.

Водночас Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду про відмову через попуск позивачкою позовної давності у задоволенні іншої частини позовних вимог (про зобов`язання відповідачку повернути заборгованість за договором позики на суму понад 508 447,00 грн), які суд фактично вважав недоведеними та необґрунтованими, оскількиу задоволенні цих вимог слід було відмовити через їх недоведеність, а не через пропуск строку на звернення до суду з цими вимогами.

При цьому безпідставнимиє доводи касаційної скарги порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про відвід судді Войцеховській Я. В.,оскільки відвід був заявлений у зв`язку з незгодою заявника з процесуальними рішеннями суду, що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу, а тому суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про його необґрунтованість.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням норм статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене постанову Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2021 року необхідно змінити в частині її мотивів з урахуванням висновків, викладених у цій постанові та виключити з її резолютивної частини посилання суду на пропуск позовної давності як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки постанова Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, якою скасоване рішення місцевого суду та ухвалене нове про відмову у задоволенні позову підлягає зміні, то немає і підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бех Наталі Володимирівни задовольнити частково.

Виключити з резолютивної частини постанови Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2021 року посилання суду на пропуск позовної давності як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 06 липня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину цього судового рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко В. М. Коротун

М. Ю. Тітов