Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #125037199


Постанова

Іменем України

09 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 344/13504/20

провадження № 61-15070св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту АПК», Державна казначейська служба України,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року у складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту АПК» (далі - ДП «УДКТІТ АПК»), Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про зобов`язання звільнити з роботи та стягнення заборгованості із заробітної плати, посилаючись на те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України, правонаступником якого є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, є засновником ДП «УДКТІТ АПК». На підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 09 квітня 2019 року № 181 було прийнято рішення про припинення ДП «УДКТІТ АПК» шляхом ліквідації і створено ліквідаційну комісію, головою якої призначено Гребенюка А. В. Однак до цього часу його та інших працівників не звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією інституту та не видано трудових книжок. У зв`язку з цим він не може звернутися до центру зайнятості, оскільки вважається працевлаштованим в інституті. Голова ліквідаційної комісії не реагує на його письмові звернення, по телефону повідомив, що не має можливості провести кінцевий розрахунок з працівниками інституту та погасити заборгованість із заробітної плати у зв`язку з відсутністю майна та коштів на рахунках інституту. Після вилучення основних засобів в інституту його статутна діяльність припинилася. Разом з цим Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України як засновник інституту несе відповідальність за його боргами. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інститут перебуває у стані припинення з 10 квітня 2019 року. Тобто наразі інститут наділений статусом юридичної особи і зобов`язаний звільнити його з роботи у зв`язку з ліквідацією, видати відповідний наказ, зробити запис у трудовій книжці та в день звільнення видати йому належно оформлену трудову книжку і провести повний розрахунок. Кошти на проведення кінцевого розрахунку зобов`язане виділити Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Оскільки виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників здійснюється на підставі виконавчих документів органами Казначейства, то кошти з державного бюджету для погашення заборгованості із заробітної плати мають бути стягнуті на його користь з ДКСУ. Посилаючись на вищевикладені обставини, з урахуванням уточнених вимог, ОСОБА_1 просив: зобов`язати ДП «УДКТІТ АПК» звільнити його з роботи у зв`язку з ліквідацією інституту, видати йому трудову книжку та провести повний розрахунок в день звільнення; стягнути з держави в особі ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з казначейського рахунку на його користь заборгованість із заробітної плати в сумі 229 634,30 грн.

У відзиві на позовну заяву ДКСУ заперечила проти позову і просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що казначейство не є органом, з якого стягується шкода, оскільки не має в своєму кошторисі передбачених для таких цілей видатків. ДКСУ є неналежним відповідачем в цій справі, так як, виходячи з наведених позивачем обставин боржником перед ним виступає його роботодавець. Крім того, ця справа містить ознаки публічного спору і повинна розглядатися адміністративним судом.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2021 року закрито провадження у справі в частині вимоги ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про зобов`язання держави в особі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України прийняти рішення щодо виділення коштів для проведення з ним та іншими працівниками ДП «УДКТІТ АПК» повного розрахунку при звільненні з роботи, погашення заборгованості із заробітної плати. Провадження у справі в зазначеній частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що заявлена вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає вирішенню судом за правилами адміністративного судочинства.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року в задоволенні позову відмолено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за відсутності бажання працювати у ДП «УДКТІТ АПК» позивач вправі подати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін чи за власним бажанням, в тому числі, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує вимоги законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору. Позивач не подавав заяви про звільнення з роботи із зазначених підстав, хоча стверджував, що роботодавцем порушуються норми законодавства про працю, зокрема не виплачується заробітна плата. Отже, право позивача наразі не порушено, оскільки процедура ліквідації підприємства триває, тому немає підстав для задоволення вимоги про зобов`язання звільнити його з роботи у зв`язку з ліквідацією інституту, видати трудову книжку та провести розрахунок. Крім того, ДКСУ є неналежним відповідачем в цій справі, так як боржником перед позивачем виступає його роботодавець. Позивачу та його представнику було відомо про право до початку першого судового засідання подати клопотання про заміну первісного відповідача у справі належним відповідачем, однак вони не зробили цього.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року (повний текст якої складено 31 серпня 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

08 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та послався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про витребування в Івано-Франківського окружного адміністративного суду первинних бухгалтерських документів, необхідних для визначення наявної заборгованості із заробітної плати. Для визначення такої заборгованості він неодноразово звертався до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, яке повідомило, що не має можливості для проведення позапланової перевірки через відсутність доступу до документів, які знаходяться в колишньому приміщенні інституту, яке із серпня 2016 року займає Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Тому, відмовивши в задоволенні його клопотання, суд першої інстанції безпідставно вказав на те, що він і його представник не надали жодної інформації про розмір його заробітної плати. За таких обставин суду необхідно було взяти до уваги розмір мінімальної заробітної плати в Україні з 2014 року по 2021 рік.

Заявник також зазначив, що суди попередніх інстанцій не захистили його права, а всупереч нормам чинного законодавства надали йому рекомендації, які завідомо неможливо реалізувати, щоб він звільнився за власним бажанням чи за згодою сторін, не отримавши пільг, передбачених трудовим законодавством при звільненні у зв`язку з ліквідацією підприємства. Він неодноразово звертався до ліквідатора і до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з вимогою звільнити і розрахувати його у зв`язку з ліквідацією ДП «УДКТІТ АПК», однак його вимоги не були задоволені. Таким чином, суди попередніх інстанцій фактично примусово поставили його у становище, за якого він працевлаштований поза своєю волею.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

04 жовтня 2021 року справа № 344/13504/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За змістом пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 01 серпня 2013 року ОСОБА_1 працює на посаді юрисконсульта в ДП «УДКТІТ АПК».

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником ДП «УДКТІТ АПК» є Міністерство аграрної політики України (наразі - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України).

У пункті 1.1 Статуту ДП «УДКТІТ АПК», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17 лютого 2014 року № 79 (далі - Статут), зазначено, що ДП «УДКТІТ АПК» засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 Статуту передбачено, що уповноважений орган управління, зокрема приймає рішення про реорганізацію і ліквідацію підприємства.

09 квітня 2019 року в. о. міністра Міністерства аграрної політики та продовольства України видав наказ про: припинення діяльності ДП «УДКТІТ АПК» шляхом ліквідації; утворення ліквідаційної комісії підприємства та затвердження її складу; затвердження Плану заходів з ліквідації. Виконання Плану заходів у встановлені терміни наказано забезпечити голові ліквідаційної комісії Гребенюку А. В.

Пунктами 3, 11 Плану заходів з ліквідації ДП «УДКТІТ АПК», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 09 квітня 2019 року № 181, передбачено попередити працівників ДП «УДКТІТ АПК» про звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства (за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), забезпечивши дотримання соціально-правових гарантій у порядку та на умовах, визначених законодавством. Забезпечити реалізацію заходів з ліквідації ДП «УДКТІТ АПК» у строк до 31 грудня 2019 року.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «УДКТІТ АПК» перебуває в стадії припинення з 10 квітня 2019 року.

Частину будівлі ДП «УДКТІТ АПК» по вулиці Незалежності, 46 в місті Івано-Франківську віднесено до сфери управління Державної судової адміністрації України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 535.

17 січня 2014 року за заявою ОСОБА_1 . Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області було видано судовий наказ про стягнення з ДП «УДКТІТ АПК» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 2 920,89 грн.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до голови ліквідаційної комісії ДП «УДКТІТ АПК» Гребенюка А. В., Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Президента України, міністра соціальної політики України, Прем`єр-міністра України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо вирішення питання про його звільнення у зв`язку з ліквідацією ДП «УДКТІТ АПК» та про виплату йому заборгованості із заробітної плати.

Згідно з листом Івано-Франківського міського центру зайнятості від 07 травня 2020 року № 1410-03/29-20 та відповіддю на адвокатський запит від 01 жовтня 2020 року №2812-13/28-20 ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу безробітного, так як трудові відносини між ним і ДП «УДКТІТ АПК» не припинені, тому він відноситься до зайнятого населення.

У листі від 17 вересня 2020 року № 16-07/15-10/5965 Управління Держпраці в Івано-Франківській області зазначило про неможливість проведення позапланової перевірки на ДП «УДКТІТ АПК» через відсутність доступу до документів, які знаходяться в колишньому приміщенні інституту.

Листом від 18 вересня 2020 року № 2142-12/57142-09 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України повідомило ОСОБА_1 про те, що ДП «УДКТІТ АПК» є окремим суб`єктом господарювання, що перебуває у сфері управління Мінекономіки. Вирішення кадрових питань відноситься до компетенції керівника підприємства, в даному випадку його функції виконує голова ліквідаційної комісії. Мінекономіки неодноразово зобов`язувало голову ліквідаційної комісії Гребенюка А. В. вжити заходів стосовно завершення процедури ліквідації ДП «УДКТІТ АПК», в тому числі й вирішити питання стосовно звільнення працівників у порядку, визначеному законодавством. Разом з тим Гребенюк А. В. як голова ліквідаційної комісії звернувся до Мінекономіки стосовно оновлення у повному складі ліквідаційної комісії підприємства.

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків встановлено, що ОСОБА_1 не отримував доходів у період з 3 кварталу 2013 року по 4 квартал 2021 року.

Згідно з довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 у серпні 2013 року ОСОБА_1 було нараховано 31,53 грн, страхувальник - ДП «УДКТІТ АПК».

З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 19 квітня 2021 року № 0900-0803-7/14019, наданої на виконання ухвали суду, встановлено, що станом на 01 квітня 2021 року в ДП «УДКТІТ АПК» наявна заборгованість по ЄСВ в сумі 188 041,50 грн.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється (частина п`ята статті 111 ЦК України).

Згідно з пунктами 13.2, 13.3, 13.5 Статуту ДП «УДКТІТ АПК» ліквідація підприємства здійснюється комісією, призначеною уповноваженим органом управління. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління підприємством. Підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію його припинення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що процедура припинення ДП «УДКТІТ АПК» не завершена, тому вимога позивача про звільнення його з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства є передчасною, а вимога про стягнення заборгованості із заробітної плати заявлена до ДКСУ, яка не є роботодавцем позивача, а тому є неналежним відповідачем за вказаною позовною вимогою.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій фактично примусово поставили його у становище, за якого він працевлаштований поза своєю волею, є неспроможними, оскільки, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, якщо позивач не бажає більше працювати у ДП «УДКТІТ АПК», він вправі подати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) чи за власним бажанням, в тому числі якщо власник або уповноважений ним орган не виконує вимоги законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору (стаття 38 КЗпП України).

Посилання в касаційній скарзі на неприйнятність звільнення з посади з підстав інших, ніж пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з бажанням отримати пільги, передбачені трудовим законодавством при звільненні у зв`язку з ліквідацією підприємства (виплата вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку), не свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на відсутність факту ліквідації підприємства. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ДП «УДКТІТ АПК» звільнити позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не заперечили наявності у позивача такого права, а лише вказали на передчасність заявлених вимог.

В межах цієї справи не надається оцінка діям ліквідаційної комісії ДП «УДКТІТ АПК» щодо своєчасності проведення ліквідації підприємства, оскільки це не є предметом пред`явленого позову. Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд бере до уваги наявність/відсутність обставин, визначених цим пунктом.

Роз`яснюючи право позивача на звільнення за іншими правовими підставами, суди не спонукали позивача до вчинення відповідних дій, а відреагували на його доводи про працевлаштування поза його волею, навівши альтернативні варіанти поновлення порушеного права.

Крім цього, звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП (за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує вимоги законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору) також передбачає фінансову гарантію у вигляді виплати вихідної допомоги.

Доводи касаційної скарги про необхідність стягнення заборгованості із заробітної плати з ДКСУ не заслуговують на увагу, оскільки позивач не перебуває у трудових відносинах з цією установою.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що позов працівника щодо захисту порушених прав стосовно поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати можливо пред`явити лише до роботодавця, тобто до того, з ким він безпосередньо перебував у трудових відносинах.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 1328/3059/12 (провадження № 61-3773св20).

Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявником у касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права з огляду на таке.

Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

12 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав до місцевого суду клопотання, в якому просив витребувати з Івано-Франківського окружного адміністративного суду такі письмові докази: накази по ДП «УДКТІТ АПК» за період з січня 2014 року по вересень 2016 року; табелі обліку робочого часу працівників ДП «УДКТІТ АПК» за період з січня 2014 року по вересень 2016 року; розрахункові (грошові) відомості на виплату заробітної плати працівникам ДП «УДКТІТ АПК» за період з січня 2014 року по вересень 2016 року; бухгалтерські звіти із заробітної плати за період з січня 2014 року по вересень 2016 року; його трудову книжку; його особисті рахунки за період з січня 2014 року по вересень 2016 року (а. с. 114, 115, т. 2).

Клопотання ОСОБА_1 мотивоване тим, що зазначені документи знаходяться в Івано-Франківському окружному адміністративному суді, який у серпні 2016 року зайняв приміщення, належне ДП «УДКТІТ АПК», однак не передав документів підприємства, які знаходилися в цьому приміщенні. В разі необхідності проведення судової бухгалтерської експертизи для встановлення розміру заборгованості із заробітної плати та суми, яка має бути виплачена у зв`язку з ліквідацією підприємства, йому будуть потрібні вищевказані документи.

Згідно з протоколом Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні його клопотання про витребування доказів (а. с. 126-128, т. 3).

З технічного запису судового засідання Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року вбачається, що відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів того, що вказані у клопотанні документи знаходяться у приміщенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду. ДП «УДКТІТ АПК» наразі не ліквідоване та існує як юридична особа, тому підстави для витребування з Івано-Франківського окружного адміністративного суду документів, що стосуються трудової діяльності ОСОБА_1 відсутні. Крім того, що стосується витребування трудової книжки, то позивач наразі працює і його трудова книжка повинна знаходитися за місцем його роботи.

Отже, відмовляючи в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, місцевий суд навів належне обґрунтування такої відмови.

Крім цього, про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, необхідних для встановлення розміру заборгованості із заробітної плати, свідчить також те, що вимога про стягнення заборгованості із заробітної плати була пред`явлена ним до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в її задоволенні. Тому витребування вказаних у клопотанні ОСОБА_1 письмових доказів не вплинуло б на результат розгляду справи, тобто не мало б значення для її правильного вирішення.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про витребування доказів, не заслуговують на увагу, оскільки факт відмови в задоволенні вказаного клопотання у зв`язку з його необґрунтованістю не свідчить про порушення судом принципу змагальності сторін. Серед обов`язків суду, передбачених частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, окрім сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, також визначено запобігання зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження в цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховним Судом не встановлено порушень судами норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко



  • Номер: 22-ц/4808/441/21
  • Опис: Родчук Володимир Михайлович до державного підприємства «Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту АПК», Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Державної казначейської служби України про зобов’язання звільнити з роботи, зобов’язання прийняти рішення щодо виділення коштів та стягнення заборгованості по заробітній платі
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 344/13504/20
  • Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
  • Суддя: Стрільчук Віктор Андрійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено склад суду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 12.02.2021
  • Дата етапу: 12.02.2021
  • Номер: 22-ц/4808/940/21
  • Опис: Родчук Володимир Михайлович до державного підприємства «Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту АПК» та Державної казначейської служби України про зобов’язання звільнити з роботи та стягнення заборгованості по заробітній платі.
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 344/13504/20
  • Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
  • Суддя: Стрільчук Віктор Андрійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 21.05.2021
  • Дата етапу: 28.07.2021
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація