Судове рішення #1250318
13-15/219-9/19

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

06 листопада 2007 р.                                                                                   

№ 13-15/219-9/19  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату “Преподобної Параскеви Сербської”,                     с. Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УПЦ КП)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2007

зі справи  № 13-15/219-9/19

за позовом релігійної громади УПЦ КП

до Долинської районної державної адміністрації, м. Долина                            Івано-Франківської області (далі – Долинська райдержадміністрація), та

релігійної громади Української греко-католицької церкви, с. Шевченкове Долинського району Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УГКЦ)

про визнання договору недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Релігійної громади УПЦ КП –Свистуна А.В.,

Долинської райдержадміністрації –не з’яв.,

релігійної громади УГКЦ –не з’яв.


За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України


ВСТАНОВИВ:


Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2004 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.10.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2004 зі справи № 15/219 скасовано, останню передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді справа одержала номер 13-15/219.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2005 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.09.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.05.2005 зі справи № 13-15/219 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 12.10.2006 відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду, зокрема, зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У новому розгляді справа одержала номер 13-15/219-9/19.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.04.2006 (суддя Фанда О.М.): поновлено строк позовної давності; позов задоволено; визнано недійсним договір про користування культовою спорудою, укладений 08.06.1995 Долинським райвиконкомом і релігійною громадою УГКЦ (далі –оспорюваний договір); на відповідачів віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з того, що оспорюваний договір підписаний не уповноваженою на це особою.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2007 (колегія суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий, судді Гнатюк Г.М. і Кравчук Н.М.) задоволено апеляційну скаргу релігійної громади УГКЦ; зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; судові витрати зі справи покладено на позивача. У прийнятті зазначеної постанови апеляційна інстанція виходила з того, що особа, від імені якої укладено оспорюваний договір, схвалила його, а тому цей договір є дійсним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада УПЦ КП просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 06.04.2006 з цієї справи. Скаргу мотивовано прийняттям цієї постанови з численними порушеннями норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу релігійна громада УГКЦ просить оскаржувану постанову як законну і обґрунтовану залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Від Долинської райдержадміністрації відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- у справі заявлено вимогу про визнання недійсним оспорюваного договору “Про користування культовою спорудою в с. Шевченкове”, укладеного Долинським райвиконкомом і релігійною громадою УГКЦ;

- з 1952 по 1990 рік відповідно до чинного на той час законодавства в       с. Шевченкове Долинського району діяла громада Російської Православної Церкви (далі –релігійна громада РПЦ) та в її користуванні знаходилася Церква Преподобної Парасковїї Сербської (далі –культова споруда), що підтверджується довідкою про реєстрацію приходської громади православної церкви від 16.04.1952 і Типовою умовою про передачу в користування громади РПЦ церковного будинку і культового майна від 31.05.1954. З цього часу та на час подання позову до господарського суду культова споруда перебуває в користуванні православної громади с. Шевченкове, утримується й ремонтується за її кошти;

- згідно із зазначеною Типовою умовою виконавчий комітет Вигодської районної ради депутатів трудящих передав, а громадяни                   с. Шевченкове прийняли в безстрокове та безкоштовне користування культову споруду;

- з протоколу зборів віруючих релігійної громади РПЦ від 29.07.1990 вбачається, що православні віруючі змінили свою підпорядкованість у канонічних, організаційних питаннях і перейшли до Української Православної Автокефальної Церкви (УАПЦ);

- виконавчий комітет Івано-Франківської обласної ради народних депутатів на підставі заяви віруючих с. Шевченкове рішенням від 19.02.1991 № 22 зареєстрував громаду (об’єднання) УАПЦ с. Шевченкове Долинського району;

- рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 17.09.1991 № 169 зареєстровано статут релігійної громади УАПЦ в с. Шевченкове Долинського району. Згідно з розпорядженням голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 30.10.1998 № 963 зареєстровано зміни та доповнення до статуту релігійної громади УАПЦ с. Шевченкове, згідно з якими православна громада змінила свою підпорядкованість в канонічних, організаційних питаннях і перейшла до Української православної церкви Київського патріархату;

- відповідачами зі справи не доведено, що договір про користування культовою спорудою розірвано чи припинено в установленому порядку;

- правомірність користування релігійною громадою УПЦ КП культовою спорудою підтверджується також державним актом на право постійного користування землею за № 108, виданим згідно з рішенням Шевченківської сільської ради народних депутатів від 18.03.1999;

- рішенням Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 21.02.1995 райміськвиконкоми зобов’язано взяти на баланс культові споруди і майно, які є власністю держави;

- релігійна громада УПЦ КП не давала згоди на почергове користування культовою спорудою названою релігійною громадою і релігійною громадою УГКЦ. Про існування оспорюваного договору релігійна громада УПЦ КП дізналася у 2002 році;

- оспорюваний договір від імені виконавчого комітету Долинської районної ради підписано керуючим справами Мельником Т.Я. Долинською райдержадміністрацією судові подано довідку від 17.09.2004 № 1-26/640 про те, що Мельник Т.Я. з 27.07.1994 по 11.12.1995 був керуючим справами виконавчого комітету Долинської районної ради, а з 12.12.1995 по 18.11.1998 –заступником  голови Долинської райдержадміністрації;

- оспорюваний договір, всупереч вимогам чинного на час його укладення законодавства, а саме статті 153 Цивільного кодексу Української РСР і частини третьої статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”:

встановлює почергове користування культовою спорудою;

підписаний не встановленими особами, повноваження яких не підтверджено;

визначає графік проведення богослужінь, встановлений не власником майна (культової споруди), а відповідачами у справі без погодження з позивачем; до того ж не узгоджено порядок проведення богослужінь у третій і четвертий тижні місяця.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- згідно з відзивом на апеляційну скаргу, наданим Долинською райдержадміністрацією, оспорюваний договір є чинним і підписаний керуючим справами виконавчого комітету Долинської районної ради за дорученням голови названого виконавчого комітету (т. 3, а. с. 195-197);

- цей договір укладено на підставі рішення Івано-Франківського облвиконкому від 17.09.1991 № 170 та розпорядження Представника Президента України в Івано-Франківській області від 11.11.1992 № 382;

- Долинська райдержадміністрація є правонаступником виконавчого комітету Долинської районної ради.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Відтак суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, мав вичерпно з’ясувати усі обставини, пов’язані з вирішенням зазначеного питання. Однак цього ним не здійснено, про що свідчить таке.

1) Відповідно до статті 44 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” (який був чинний на час підписання оспорюваного договору) представництво виконавчого комітету Ради народних депутатів у відносинах з державними та громадськими органами і організаціями, підприємствами (об’єднаннями), установами і громадянами покладалося на голову виконавчого комітету. Що ж до керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, то він, згідно з частиною першою статті 46 названого Закону, забезпечує підготовку матеріалів на розгляд виконавчого комітету, підписує рішення і протоколи засідань виконавчого комітету; організує доведення рішень та розпоряджень виконавчого комітету до виконавців; відповідає за стан діловодства, обліку і звітності; виконує інші обов’язки, покладені на нього виконавчим комітетом.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що оспорюваний договір підписаний керуючим справами виконавчого комітету Долинської районної ради як не уповноваженою на це особою. Апеляційна інстанція, не спростувавши цього висновку, зазначила про наступне схвалення оспорюваного договору першим відповідачем зі справи з посиланням на відзив останнього, де йдеться про те, що договір було підписано названою особою “за дорученням голови виконавчого комітету”. Проте ні із згаданого відзиву, ні з оскаржуваної постанови не вбачається, коли і яким чином було оформлено відповідне доручення і чи існувало воно взагалі.

Крім того, рішення місцевого господарського суду свідчить, що оспорюваний договір було підписано “не встановленою особою” також і з боку другої його сторони, тобто релігійної громади УГКЦ. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, цих обставин не з’ясував і не перевірив.

2) Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Наведена норма не передбачає укладення договору про почергове користування культовою будівлею лише з однією з релігійних громад з числа тих, які нею користуються. Апеляційною інстанцією не з’ясовано обставини, пов’язані з можливістю (чи неможливістю) укладення уповноваженим органом окремого договору з релігійною громадою УАПЦ КП.

3) Апеляційною інстанцією не досліджено доводи названої релігійної громади про те, що оспорюваний договір було укладено на підставі пункту 12 рішення 3-ї сесії Івано-Франківської ради народних депутатів від 21.02.1995 “Про релігійну ситуацію в області”, про що зазначено в самому договорі, тим часом як, на думку скаржника, укладення такого договору на підставі рішення обласної ради не відповідає статті 17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”.

Таким чином, оскаржувану постанову прийнято за неповного з’ясування обставин, що входять до предмету доказування у справі, тобто за неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому постанова апеляційної інстанції з даної справи підлягає скасуванню.

Водночас не може бути залишене в силі й рішення місцевого господарського суду, оскільки його також прийнято за неповного з’ясування обставин справи, а саме - пов’язаних із застосуванням позовної давності. Як зазначалося, місцевий господарський суд дійшов висновку про поновлення строку позовної давності. Підставою для цього суд вважав те, що про існування оспорюваного договору позивач дізнався “у 2002 році”.

Проте як стаття 76 раніше чинного Цивільного кодексу Української РСР, так і стаття 261 нині чинного Цивільного кодексу України пов’язують початок перебігу позовної давності з днем, коли особа дізналася (довідалася) або повинна була дізнатися (довідатися) про порушення свого права (або про особу, яка його порушила). Отже, вирішуючи питання застосування позовної давності, суд повинен був установити належними засобами доказування  день (конкретну дату), з якого в даному разі починався перебіг позовної давності, і в зв’язку з цим –за яких обставин позивачеві стало відомо про порушення його права (або про особу, яка його порушила). Наведені обставини мають значення для розгляду питань про те, чи мав місце сплив позовної давності, і якщо так, то якими повинні бути наслідки такого спливу.

Згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час такого розгляду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:


1. Касаційну скаргу релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату “Преподобної Параскеви Сербської” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.04.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2007 зі справи № 13-15/219-9/19 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду                    Івано-Франківської області.



Суддя                                                                                              В. Селіваненко


Суддя                                                                                              І. Бенедисюк


Суддя                                                                                              Б. Львов





Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація