Постанова

Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 201/5512/20

провадження № 61-86св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2020 року у складі судді Батманова В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

На обґрунтування заяви посилалася на таке. З ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2008 року вони спільно будували житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який на теперішній час є об`єктом незавершеного будівництва. У 2018 році заявниця вимушена була з власної ініціативи вчинити дії для виготовлення технічного паспорту будинку для подальшої реєстрації будинку у реєстрі речових прав та введення останнього в експлуатацію. Згодом заявниці стало відомо, що ОСОБА_2 намагається позбавити її та їх двох дітей житла.

З листопада 2018 року шлюбні відносини сторони не підтримають, шлюб розірвано за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 мешкає окремо, жодної допомоги для дітей, окрім аліментів, не надає. До листопада 2018 року заявниця разом з дітьми та ОСОБА_2 мешкали разом за адресою: АДРЕСА_1 , на теперішній час мешкає за іншою адресою, іншого домолодіння не має, а тому з метою захисту себе та дітей від протиправних дій ОСОБА_2 , спрямованих на позбавлення їх житла та вчинення домашнього насильства неодноразово зверталася за захистом до правоохоронних органів. За зверненням заявниці Соборним відділенням поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Соборний ВП ГУНП в Дніпропетровській області) порушено декілька кримінальних проваджень.

Заявниця зазначала, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї дії з ознаками психологічного та економічного насильства, яке полягає у відключенні будинку від електропостачання шляхом його пошкодження, що спричинило відсутність опалення та можливості нормального проживання у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_2 примушує її та спільних дітей звільнити житлове приміщення. Крім того, заінтересованою особою до вказаного недобудованого будинку були запрошені невідомі люди, які погрозами змушували заявницю з дітьми звільнити займане житлове приміщення.

З метою захисту своїх прав та прав дітей просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 , яким тимчасово, строком до 6 місяців, покласти на ОСОБА_2 обов`язок щодо усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні будинком площею 229,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , який є, на переконання заявниці, об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що заявницею не доведено вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 у розумінні Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Вимоги про видачу обмежувального припису не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені, у зв`язку з чим відсутні передбачені законом підстави для задоволення заяви.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, оскільки матеріали справи містять належні і достатні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 з листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 та спільних дітей дій, що мають ознаки домашнього насильства. Суд першої інстанції не розглянув клопотання про виклик та допит свідків у судовому засіданні, що позбавило заявницю можливості довести обставини, на які вона посилалася у заяві про видачу обмежувального припису.

Висновки судів про те, що заявниця не надала доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 дій з ознаками насильства щодо неї та спільних дітей спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи. Так, разом із заявою про видачу обмежувального припису заявниця надала до суду заяви про звернення до правоохоронних органів та терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , який суди помилково не взяли до уваги. Також суди не взяли до уваги докази наявності спору між подружжям щодо їх житлового будинку, на підтвердження чого заявницею подано до суду першої інстанції копію позовної заяви у справі № 201/10657/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання права власності, співзабудовником, визначення реального розміру частки на будівельні матеріали, визнання права користування, усунення перешкод у користуванні, виділ майна, стягнення грошової компенсації. Суди помилково вважали встановленим факт одноособового права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок, який не введено в експлуатацію, та право власності на який офіційно не зареєстровано.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК Українита витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_2 постійно проживає та зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 . Заявниця ОСОБА_1 є колишньою дружиною та проживає окремо від нього. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2019 року (а. с. 131-132).

Заявниця неодноразово зверталася із заявами до правоохоронних органів. За цими зверненнями Соборним ВП ГУНП в Дніпропетровській області порушено декілька кримінальних проваджень.

05 червня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 . Соборним ВП ГУНП в Дніпропетровській області щодо кривдника ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис строком на 10 діб, яким зобов`язано ОСОБА_2 залишити місце проживання постраждалої особи за адресою: АДРЕСА_2 , заборонено вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи за адресою: АДРЕСА_3 , заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (а. с. 27).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом № 2229-VIII.

Згідно з пунктами 3, 14, 15 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20, провадження № 61-5729св21.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як на підставу для звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказувала, що останній регулярно здійснює стосовно неї дії з ознаками психологічного, фізичного та економічного насильства. Посилалася на неодноразові звернення до правоохоронних органів стосовно вчинення таких дій. Вказане підтверджується фотокопіями заяв до правоохоронних органів, наданих до суду разом із заявою про видачу обмежувального припису (а. с. 13-26; 46-53; 55-61), висновком судово-медичної експертизи (а. с. 62-65).

Крім того, заявниця посилалася на вчинення ОСОБА_2 дій з ознаками економічного насильства, що полягало у систематичному відключенні будинку від електромережі, на підтвердження чого нею були запрошені представники Управління-служби у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради (а. с. 54)

Водночас Верховний Суд виходить з того, що неодноразові звернення заявника до правоохоронних органів та наявність термінового заборонного припису стосовно кривдника не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 насильства, не є доказом вини у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (стаття 62 Конституції України), і не є доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій в силу положень частини шостої статті 82 ЦПК України надали правильну оцінку заявам до правоохоронних органів та терміновому заборонному припису стосовно кривдника, обгрунтовано не врахувавши наявність відомостей про вчинення ОСОБА_2 дій з ознаками кримінальних чи адміністративних правопорушень під час ухвалення судового рішення.

Звернення до різних органів державної влади, зокрема правоохоронних, свідчить про наявність конфлікту між сторонами, і самі по собі не підтверджують факт вчинення насильства заінтересованою особою щодо колишньої дружини та спільних дітей, що є необхідною умовою для застосування до особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені спеціальним законом.

Подібний висновок Верховного Суду викладений у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) та № 361/1110/20(провадження № 61-10458св20).

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди виходили з оцінки сукупності доказів, досліджених належним чином під час розгляду справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій надали відповідну оцінку наявному у матеріалах справи терміновому заборонному припису, як і іншим доказам, які були надані заявницею.

Доводи касаційної скарги у цій частині стосуються переоцінки доказів, що відповідно до змісту статті 401 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, Верховний Суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог щодо факту вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв`язку із відмовою у видачі обмежувального припису, що є процесуальним обов`язком саме заявника відповідно до змісту статей 12, 81 ЦПК України.

Касаційна скарга містить доводи про недослідження судами факту звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю з визначенням реального розміру частки у спірному об`єкті, виділення частки в натурі, визнання права забудовника, усунення перешкод в користуванні об`єктом незавершеного будівництва в рамках позовного провадження.

Зазначені доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке. Суди під час розгляду справи надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження права власності ОСОБА_2 щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи містять витяг про реєстрацію права власності на нерухому майно, а саме вказане домоволодіння (а. с. 121), відповідно до якого право власності на вказане домоволодіння станом на час розгляду справи належить ОСОБА_2 одноособово. Крім того, суди надали оцінку факту наявності між сторонами спору щодо домоволодіння.

В оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що у судовому засіданні представник скаржника надав суду копію уточненої позовної заяви у справі № 201/10657/19 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про розподіл сумісного нажитого майна подружжя, про визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю з визначенням реального розміру 1/2 частки у спірному об`єкті, виділення частки в натурі, визнання права забудовника, про право користування земельною ділянкою (встановлення земельного сервітуту) та усунення перешкод у користуванні об`єктом незавершеного будівництва. Апеляційним судом встановлено, що уточнений позов був поданий до суду першої інстанції 06 серпня 2020 року, тобто вже після звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно безпідставного встановлення одноособового права власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки у цій справі предметом розгляду є вирішення питання застосування обмежувального припису стосовно кривдника, а не вирішення спору про право власності на указане нерухоме майно.

Щодо доводів касаційної скарги про нерозгляд судами клопотання про виклик свідків необхідно зазначити таке. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Матеріали справи містять клопотання ОСОБА_1 про виклик та допит свідків у справі. Заява подана через канцелярію суду 17 червня 2020 року - у день розгляду справи. Крім того, матеріали справи містять клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частин першою, другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Оскільки суд першої інстанції не вбачав за необхідне визнати явку сторін обов`язковою, а ОСОБА_1 у своїй заяві не підтримувала клопотання про виклик та допит свідків у судовому засіданні, зважаючи на скорочений строк розгляду справи про видачу обмежувального припису стосовно кривдника, який відповідно до змісту частини другої статті 350-5 ЦПК України складає не більше 72 годин та зважаючи на можливість звернення заявника до суду із зазначеним клопотанням протягом всього строку розгляду справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність необхідності виклику свідків у судове засідання. У зв`язку із зазначеним доводи касаційної скарги стосовно необґрунтованого невирішення клопотання про виклик та допит свідків у судовому засіданні не заслуговують на увагу.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Водночас касаційна скарга ОСОБА_1 не містить обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, що з огляду на наведені вище мотиви унеможливлює задоволення вимог касаційної скарги, а доводи касаційної скарги про недослідження доказів, наданих заявницею до суду не заслуговують на увагу.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, підтверджені доказами, які наявні в матеріалах справи та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису, навівши обґрунтовані мотиви, оскільки матеріали справи не містять доказів, які об`єктивно характеризують ОСОБА_2 як особу, яка вчинила насильство щодо ОСОБА_5 .

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження із встановленими судами обставинами справи, переоцінки доказів , що відповідно до статті статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання про виклик у судове засідання

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Водночас згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа, - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний