ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 200/3223/20-а

адміністративне провадження № К/9901/5191/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Блажівської Н.Є., Яковенка М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,

представника позивача - Турутіної О.В.,

представника відповідача - Озацької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року (головуюча суддя Льговська Ю.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (головуюча суддя Гаврищук Т.Г., судді - Блохін А.А., Міронова Г.М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «НОВОКРАМАТОРСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

у с т а н о в и в:

У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство «НОВОКРАМАТОРСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» (далі - ПрАТ «НКМЗ», Товариство) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс ВПП ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 13 березня 2020 року №0000165413, №0000195413 та №0000175413.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить означені рішення скасувати й прийняти нове про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник зазначає, що позивачем не доведено відповідними документами бухгалтерського обліку реальності здійснення господарських операцій з контрагентами з урахуванням встановлених податковою перевіркою обставин. Зазначає, що судами не прийнято до уваги наявність кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), стосовно посадових осіб ПрАТ «НОВОКРАМАТОРСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД», яке знаходиться у провадженні Другого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2020 року (справа №400/2793/18), від 30 жовтня 2018 року (справа №820/10672/15), від 14 січня 2020 (справи №П/811/210/16, 814/2804/14 та 826/16482/15), від 24 вересня 2019 року (справа №808/6350/15), де Верховний Суд звернув увагу на обставини, які свідчать про ймовірну фіктивність господарських операцій між суб`єктами господарювання, та які підлягають першочерговій перевірці у судовому процесі у спорах подібної категорії (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

У розрізі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: сукупного застосування підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), параграфу 7 розділу «Дохід» Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18, параграфу 15 розділу «Призначення фінансової звітності» Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1, пункту 45 підрозділу 2 розділу ХХ, пунктів 198.1 та 198.3 статті 198, пунктів 200.1 та 200.4 статті 200, пунктів 201.1 та 201.3 статті 201 ПК України.

Наполягаючи на порушенні судами норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) відповідач посилається на те, що судами неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, та не враховано доводи й аргументи, якими відповідач обґрунтовував свою правову позицію у спорі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року замінено відповідача, Офіс ВПП ДПС, правонаступником, - Північним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи та аргументи, наведені ним в судах попередніх інстанцій, поділяючи мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору, просив залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні також підтримав свою правову позицію, викладену в поданій ним касаційній скарзі, наполягав на скасуванні оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Харківським управлінням Офісу ВПП ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ПрАТ «НКМЗ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів за період з 1 січня 2016 року по 30 червня 2019 року, за результатами якої складено акт №10/28-10-54-13-07/05763599 від 7 лютого 2020 року.

У ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, параграфу 7 розділу «Дохід» Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18, параграфу 15 розділу «Подання фінансової звітності» Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 52181130 грн; пункту 45 підрозділу 2 розділу ХХ, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.3 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 451225,00 грн, в тому числі за жовтень 2017 року на суму 451225,00 грн; завищено суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на загальну суму 7594586,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, 13 березня 2020 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000165413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, у тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 451225 грн та штрафними санкціями у сумі 225612,50 грн; №0000175413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 50850282 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 25425141 грн; №0000195413, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 7594586 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 3797293 грн.

Задовольняючи позов в повному обсязі та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив того, що реальність господарських відносин між позивачем та контрагентами повною мірою підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а порушення податкового законодавства, про які йдеться в акті перевірки, - спростовані позивачем.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України під податковим кредитом розуміється сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі, зокрема, здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт «а»).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт «а»).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно зі статтею 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як з`ясували суди першої та апеляційної інстанцій податковою перевіркою ПрАТ «НОВОКРАМАТОРСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» встановлено безпідставне формування даних податкового бухгалтерського обліку за господарськими операціями з ТОВ «БУД-ПОБУТ-СЕРВІС», ТОВ «ФЕРОТРЕЙД КОМПАНІ», ТОВ «МАРКЕТИНГ 77», ТОВ «РЕГІОН ТРЕЙДІНГ 17», ТОВ «ЛУБРІКОМ», ТОВ «УГЛЕСПРОМ», ТОВ «АВ ТРЕЙД ГРУП», ТОВ САЛФЕР» , ТОВ «ЕККОН-СТІЛЛ», ТОВ «ТД «ЗАВОД СПЕЦІАЛЬНИХ СПЛАВІВ», ТОВ «Євразія-Н», ТОВ «РСП ДНІПРО» , ТОВ «ОМЕГА ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ХІМТРЕЙД ПЛЮС», ТОВ «УКРСЛАВРЕСУРС», ТОВ «АЛЬЯНС СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ» (операції з поставки металобрухту, чорних вторинних металів, навуглеражувача, коксу, вугільної, феросплавної та іншої продукції, механічного та електричного обладнання, виконання робіт з ремонту тощо).

Наполягаючи на нереальності господарських відносин позивача з переліченими вище контрагентами відповідач, з урахуванням встановлених податковою перевіркою обставин, звертав увагу на таке: позивачем оприбутковано товар, ідентичний задекларованому, який було використано в господарській діяльності ПрАТ «НКМЗ», що свідчить про набуття останнім у власність безоплатно отриманого товару від невстановлених постачальників; позивачем здійснювались операції з придбання на митний території України вугілля та/або продуктів збагачення з контрагентами ТОВ «УГЛЕСПРОМ», ТОВ «АВ ТРЕЙД ГРУП», ТОВ «ЕККОН-СТІЛЛ», ТОВ «ТД «ЗАВОД СПЕЦІАЛЬНИХ СПЛАВІВ», ТОВ «АЛЬЯНС СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ», якими на порушення пункту 45 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України не подано, або подано з порушенням строків, заяву про відмову від застосування пільги; Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорську, порушено кримінальне провадження від 28 грудня 2018 року стосовно посадових осіб ПрАТ «НКМЗ» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України; стосовно контрагентів позивача порушено кримінальні провадження; на підтвердження реальності проведених господарських операцій до перевірки позивачем не надано сертифікатів якості придбаної продукції, відсутність яких не дає можливості підтвердити ланцюг постачання продукції та встановити фактичного виробника; перевіркою даних Єдиного реєстру податкових накладних неможливо встановити джерело походження товару (не відстежується ланцюг придбання товару), у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати предмет фактичної поставки та його відповідність предмету договору; по деяким контрагентам перевіркою не підтверджено факт транспортування продукції та не підтверджено адресу пункту навантаження продукції; у контрагентів-постачальників відсутні необхідні умови для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, які необхідні для здійснення господарської діяльності (необхідна кількість штату працівників, виробничо-складські приміщення тощо); перевіркою не підтверджено факт постачання вугілля на адресу позивача через лінію зіткнення у межах Донецької області від ТОВ «УГЛЕСПРОМ» через ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Укрантрацит», яке відсутнє в затвердженому СБУ переліку осіб, яким надано право перевозити визначені товари з неконтрольованої українською владою території.

Усі наведені вище доводи контролюючого органу були викладені в акті перевірки та, у своїй сукупності, слугували підставою до висновку останнього про нереальність спірних господарських операцій і, як наслідок, винесення оскаржених у цій справі податкових повідомлень-рішень.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем первинні та інші документи, складені за результатами операцій з контрагентами, відповідають вимогам чинного законодавства та містять усі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, а доводи, якими відповідач обґрунтовує нереальність господарських відносин позивача з контрагентами-постачальниками, - безпідставними й хибними.

Проте, перевіривши мотиви й обґрунтування судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що наведені контролюючим органом доводи про встановлення обставин щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з придбання товарів належним чином перевірені не були, а деякі з них взагалі не взяті до уваги. Разом з тим, стаття 90 КАС України вимагає від судів першої та апеляційної інстанцій перевірити доводи відповідача та долучені до матеріалів справи докази у взаємному зв`язку та в сукупності, оскільки обставини, яких вони стосуються, входять до предмета доказування у цій справі.

Як уже зазначалось, серед претензій контролюючого органу до спірних операцій згідно з актом перевірки було, з-поміж іншого, ненадання до перевірки сертифікатів якості, які б підтверджували здійснення господарських операцій з продажу (постачання) товарів.

Відповідно до мотивувальних частин судових рішень суди попередніх інстанцій обмежились висновком про те, що сертифікати якості не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, а лише свідчать про якість товару та не є обов`язковими при формуванні платником податку витрат та податкових зобов`язань, податкового кредиту з податку на додану вартість, з огляду на що їх наявність не є обов`язковою.

Аналогічний підхід продемонстрували суди й в ході аналізу доводів контролюючого органу щодо наявності недоліків в оформленні деяких товаротранспортних накладних (не зазначення пункту навантаження; його невідповідність тому, що вказаний в інших первинних документах) та їх відсутність по деяких операціях.

Щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів, непідтверження операцій контрагентів за ланцюгом постачання, неможливості ідентифікувати фактичних постачальників товару (вугілля, металобрухту тощо), - суди визнали, що такі обставини самі по собі не свідчать на користь висновку про те, що господарські операції не відбулись, чи про недобросовісність позивача як платника податків у правовому вимірі.

Втім, колегія суддів наголошує, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Так, дійсно, ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні відсутність сертифікатів якості на товар чи недоліки в товарно-транспортних накладних при оформленні операцій з постачання товару самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу, сформованої за наслідками податкової перевірки платника податку.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині здійснення аналізу окремих доводів податкового органу в цілому є такими, що відповідають релевантній практиці Верховного Суду у спорах за подібних правовідносин, втім, колегія суддів наголошує, що остаточний висновок щодо реальності/нереальності спірних господарських операцій, має бути зроблений за наслідками аналізу усіх наявних у справі доказів і матеріалів в їх системній сукупності та взаємозв`язку зі змістом укладених правочинів.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному випадку з огляду на специфіку товарів, що поставлялись позивачу, вимагає ретельної перевірки обставин виконання спірних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, ким безпосередньо здійснювалось його транспортування, чи здійснювалось прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають надані платником первинні документи реальні факти господарської діяльності за спірними правочинами.

Колегія суддів вважає формальним підхід судів попередніх інстанцій до перевірки зв`язку між складеними первинними документами та реально вчиненими господарськими операціями між суб`єктами господарювання, про яких йде мова в розрізі спірних правовідносин. При цьому повнота встановлення усіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, є обов`язковою складовою судового процесу, й має бути дотримана судами у будь-якому спорі.

У вимірі викладеного колегія суддів також вважає слушними доводи контролюючого органу про те, що застереження щодо необхідності надання оригіналу або копії сертифікату (посвідчень) якості виробника, з можливістю ідентифікувати партію товару, було обумовлено у договорах, укладених позивачем з контрагентами-постачальниками.

Окрім того, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій було враховано, що відповідно до листа ТУ ДБР від 16 квітня 2020 року кримінальне провадження №62018050000000062 від 28 грудня 2018 року, відкрите стосовно посадових осіб ПрАТ «НКМЗ», закрито 28 грудня 2019 року. Втім, за інформацією, яка міститься в акті перевірки, ТУ ДБР, розташоване у м. Краматорську, листом від 30 січня 2020 року повідомило податковий орган про отримання матеріалів від ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо можливої протиправної діяльності посадових осіб ПрАТ «НКМЗ» під час здійснення господарських операцій з контрагентами, у тому числі, з ТОВ «ФЕРОТРЕЙД КОМПАНІ», ТОВ «РЕГІОН ТРЕЙДІНГ 17», ТОВ «МАРКЕТИНГ 77», ТОВ «БУД-ПОБУТ-СЕРВІС», й надало згоду на використання матеріалів кримінального провадження в ході податкової перевірки. Тобто, як наголошує відповідач, станом на час проведення перевірки та складення акта за результатами її проведення (7 лютого 2020 року) контролюючий орган керувався чинними даними, отриманими від територіального органу ДБР, й відомостей щодо закриття кримінального провадження стосовно посадових осіб ПрАТ «НКМЗ» у його розпорядженні не було.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що перевіркою не підтверджено факт постачання вугілля на адресу позивача через лінію зіткнення у межах Донецької області від ТОВ «УГЛЕСПРОМ», що відсутнє в затвердженому СБУ переліку осіб, яким надано право перевозити визначені товари з неконтрольованої українською владою території, суди обмежились посиланням на умови поставки вугілля «FCA Красний Лиман Інкотермс 2010» й фактом перебування міста на території, підконтрольній Україні.

Разом із тим, в частині означеного епізоду суди не надали оцінки тому, що контролюючим органом за даними ЄРПН встановлено рух вугілля до ТОВ «УГЛЕСПРОМ» від ТОВ «ТПК «Укрантрацит». Останнє внесено як вантажовідправник до переліку осіб, яким надано право здійснювати перевезення товарів з неконтрольованої території (додаток 5 до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 12 червня 2015 року №415ог «Про затвердження Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей»). При цьому, відповідач наголошує на тому, що ТОВ «УГЛЕСПРОМ» відсутнє серед вантажоодержувачів, а посилання судів на адресу місця постачання продукції згідно із умовами договору між позивачем та ТОВ «УГЛЕСПРОМ», не відповідають обставинам, встановленим у ході податкової перевірки. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили належними чином обставини щодо переміщення вугілля марки АС 6-13 з непідконтрольної території України до позивача (ТОВ ТПК «Укрантрацит» - ТОВ «УГЛЕСПРОМ» - ПрАТ «НКМЗ»).

Таким чином, колегія суддів не може стверджувати в цій справі про повне і всебічне з`ясування судами її обставин, зокрема, про таке, яке б повною мірою спростувало сумніви контролюючого органу щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентами.

Критерії оцінки правомірності судових рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України.

Відповідно до частин першої - третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу,

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді Н.Є. Блажівська

М.М. Яковенко

Повний текст судового рішення виготовлено 15 листопада 2021 року.