Ухвала

Іменем України

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 127/17970/20

провадження № 61-18040ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зубаня Олександра Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського Олександра Віталійовича, третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмила Вікторівна, про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, про визнання недійсним акта приватного виконавця про передачу майна стягувачу, про визнання недійсними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати недійсною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. від 09 грудня 2019 року про передачу стягувачу ОСОБА_3 майна в рахунок погашення боргу, а саме: садового будинку загальною площею 147,6 кв. м та земельної ділянки площею 0,0393 га, кадастровий номер 0510137000:03:064:0406, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати акт приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. від 09 грудня 2019 року про передачу стягувачу ОСОБА_3 вищевказаного майна в рахунок погашення боргу; визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2019 року, індексний номер 50529335, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірний садовий будинок, винесене приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В.; скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2019 року № 34925683, вчинений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В., про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірний садовий будинок; визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2019 року, індексний номер 50529762, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку площею 0,0393 га; скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 грудня 2019 року № 34926170, вчинений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В., про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 06 вересня 2006 року між ним і ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 2325. За час спільного проживання в них народилися двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 травня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано. Під час перебування у шлюбі подружжя набуло спільне майно, а саме: земельну ділянку площею 0,0392 га, кадастровий номер: 0510137000:03:064:0406, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (наразі адреса - АДРЕСА_1 ). На зазначеній земельній ділянці вони спільно побудували садовий будинок, свідоцтво про право власності на який було видано на ім`я ОСОБА_2 , так як земельна ділянка була оформлена на неї. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року у справі № 127/14517/16-ц спільне майно подружжя було поділене між сторонами. Зазначене рішення набрало законної сили згідно з постановою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року. На час винесення вказаної постанови в Україні було введено карантин та режим надзвичайної ситуації, тому він не мав змоги звернутися до реєстратора та зареєструвати своє право власності на частину садового будинку та земельної ділянки, які йому було виділено за рішенням суду. 17 серпня 2020 року його представник звернулася до державного реєстратора щодо реєстрації права власності на виділене йому майно на підставі рішення суду і дізналася, що право власності на спірні земельну ділянку і садовий будинок зареєстровано ще 28 грудня 2019 року за матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , і для проведення реєстрації спочатку необхідно скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 . Таку реєстрацію ОСОБА_2 та її мати - ОСОБА_3 здійснили з метою унеможливлення виконання рішення суду у справі № 127/14517/16-ц про поділ майна подружжя. Для цього вони використали рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2017 року у справі № 127/18601/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 1 409 524,34 грн. Приватний виконавець Турський О. В. відкрив виконавче провадження і виніс постанову від 09 грудня 2019 року про передачу стягувачу ОСОБА_3 спірних земельної ділянки і садового будинку в рахунок погашення боргу. Надалі приватним нотаріусом Рудик Л. В. були винесені рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2019 року, індексний номер 50529335 та індексний номер 50529762, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на спірні земельну ділянку та садовий будинок. Зазначені правочини (постанова і акт приватного виконавця, рішення приватного нотаріуса) є незаконними та порушують його право власності на частку спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу. Приватний виконавець Турський О. В. не мав права приймати постанову і акт про примусову передачу майна стягувачу, оскільки в нього не було необхідних повноважень на розпорядження цілим об`єктом нерухомого майна, а він (позивач) не надавав згоди на примусову реалізацію майна. Також при винесенні приватним виконавцем постанови і акта про передачу майна стягувачу та при винесенні приватним нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності на садовий будинок та земельну ділянку за ОСОБА_3 була порушена процедура вчинення виконавчих дій щодо нерухомого майна, в якому зареєстровані та проживають неповнолітні діти.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, позов залишено без задоволення.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки передача виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята виконавцем в результаті цієї процедури та складений виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тому, враховуючи характер і зміст спірних правовідносин, належними і ефективними способом захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння або відшкодування вартості незаконно набутого майна попереднім власником. Жодна з перелічених позовних вимог не була заявлена позивачем. Приватний виконавець був позбавлений можливості встановити право власності на майно іншій особі, визначене їй на підставі рішення суду у зв`язку з тим, що виділена позивачеві на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 квітня 2018 року частка майна не була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, як того вимагають норми частини першої статті 182, абзац 3 частини другої статті 331 ЦК України. Крім того, при винесенні постанови і акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу приватним виконавцем не було порушено процедури вчинення виконавчих дій щодо нерухомого майна, в якому зареєстровані чи проживають неповнолітні діти, так як в матеріалах справи наявна копія відповідного дозволу органів опіки та піклування.

02 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубань О. О. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Зубань О. О. вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справах № 653/7415/14-ц, № 6-1655цс16, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, від 16 червня 2021 року № 747/306/19, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 13 лютого 2020 року у справі № 904/349/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з неналежністю та неефективністю обраного способу захисту порушених прав, оскільки у випадку передачі нерухомого майна стягувачеві, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника може бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і виконавця як відповідачів, що і було зроблено позивачем. Такий позов необхідно пред`являти в порядку, передбаченому статтею 393 ЦК України, а саме - визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, так як саме незаконні дії приватного виконавця призвели до порушення його прав. Також суди не врахували, що ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, тому підстав для пред`явлення до неї позову згідно зі статтею 388 ЦК України немає. Крім цього, в судів не було підстав для відмови в задоволенні позову, оскільки згідно з принципом «jura novit curia» неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами встановлено, що 18 квітня 2019 року набрала законної сили постанова Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року в справі № 127/14517/16-ц, якою було залишено без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 грудня 2018 року про поділ майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме - садового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене спільне майно подружжя було поділене таким чином: виділено в натурі ОСОБА_1 : гараж-1, кімнату 1-2, частину проходу 1-5 (1/2), кімнату 1-6, кімнату 1-7, туалет 1-8, вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), земельну ділянку розміром 0,0162 га, позначену на плані жовтим кольором; виділено відповідачу ОСОБА_2 : коридор 1-1, кухню 1-3, санвузол 1-4, частину ходу 1-5 (1/2), гардеробну 1-9, кімнату 1-10, кімнату 1-11, ганок, погріб «п/А», вхід в погріб «п/в», вигрібну яму № 1 (1/2), колодязь № 2 (1/2), земельну ділянку розміром 0,0162 га, позначену на плані-схемі синім кольором. Обов`язок щодо виконання робіт із влаштування перегородки проходу 1-5 та закладення прорізу між кімнатами 1-1 і 1-2 покладено на ОСОБА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 707,50 грн грошової компенсації за відступ від рівності часток.

ОСОБА_3 звернулася до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О. В. із заявою про прийняття до примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 вересня 2017 року у справі № 127/18601/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 1 409 524,34 грн. Приватним виконавцем Турським О. В. було відкрито виконавче провадження, в ході виконання якого виявлено майно боржника ( ОСОБА_2 ), а саме - житловий будинок та розташовану під ним земельну ділянку (кадастровий номер 0510137000:03:064:0406), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 29 листопада 2018 року приватним виконавцем проведено опис та арешт зазначеного нерухомого майна. 09 липня 2019 року була складена та подана до Державного підприємства «СЕТАМ» заявка на реалізацію арештованого майна. 02 жовтня 2019 року треті торги з реалізації майна боржника ОСОБА_2 (лот № 374474) не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів (протокол № 434782 від 02 жовтня 2019 року). 09 грудня 2019 року на підставі повідомлення стягувача ОСОБА_3 про бажання залишити за собою нереалізоване майно боржника приватним виконавцем Турським О. В. винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складено відповідний акт, які в цей же день були направлені на адресу стягувача.

На підставі вищезазначених документів приватного виконавця Турського О. В. за заявою ОСОБА_3 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик Л. В. було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 грудня 2019 року, індексний номер 50529335 та індексний номер 50529762, про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на садовий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки передача виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята виконавцем у результаті цієї процедури, та складений виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України, тому враховуючи характер і зміст спірних правовідносин належними і ефективними способом захисту порушеного права є витребування майна з чужого незаконного володіння або відшкодування вартості незаконно набутого майна попереднім власником.

Такий висновок є правильним і узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

У постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яке оспорює позивач.

У постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц, від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 у справі № 463/5924/14-ц викладено правовий висновок, згідно з яким правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів. Враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватися недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем в результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Тобто такий спосіб захисту як визнання недійсними торгів (визнання недійсним договору купівлі-продажу) може бути застосований тільки щодо торгів, які відбулися (якщо укладено договір купівлі-продажу).

Таким чином, зазначені вище правові висновки свідчать про чітке розмежування таких способів захисту прав боржника як визнання недійсними (скасування) прилюдних торгів як правочину купівлі-продажу, вчиненого з переможцем торгів (у разі, коли торги відбулися), та визнання недійсними або скасування протоколу проведення електронних торгів та акта державного виконавця про передачу предмета іпотеки стягувачу (у разі, коли торги визнані такими, що не відбулися).

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про неможливість визнання недійними рішень приватного виконавця згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Такі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать, а навпаки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справах № 653/7415/14-ц, № 6-1655цс16.

Правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, стосуються визнання недійсними (скасування) прилюдних торгів (які відбулися) як правочину купівлі-продажу, тому посилання на вказану постанову, з урахуванням вищенаведених правових висновків, є нерелевантним.

Доводи заявника про неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/4757/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, також не заслуговують на увагу, оскільки, предметами позовів у вказаних справах було визнання недійними договорів купівлі-продажу майна, а оскаржувані в цій справі рішення приватного виконавця не можуть бути визнані недійними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Що стосується посилання заявника в касаційній скарзі на статтю 393 ЦК України як на правову підставу для задоволення позову, то воно є неспроможним з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 910/6778/20 зазначено, що надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. При цьому судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Отже, пред`являючи позов, особа має обрати ефективний спосіб захисту, який забезпечить поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.Близькі за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.Такий висновок сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту. Також у вказаній постанові вказано, що позивач послався на висновок Верховного Суду України, сформульований в постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1655цс16, згідно з яким передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувану не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. Тому позивач вважає, що він не міг пред`явити позов про визнання недійсним або скасування акта державного виконавця про передачу земельної ділянки відповідачу як погашення боргу. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим доводом.

Посилання заявника на неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 лютого 2020 року у справі № 904/349/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, про те, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. З`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не заслуговує на увагу, оскільки за наведеними правовими висновками суд самостійно може здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин і застосувати відповідні правові норми, однак суд не вправі змінювати предмет позову, оскільки право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів. В цій справі позивач не заявляв вимоги про витребування майна, тому суди не могли застосувати правові норми, які не стосуються предмета позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, тому підстав для пред`явлення до неї позову згідно зі статтею 388 ЦК України немає, є безпідставними, так як глава 29 «Захист права власності» ЦК України також містить статтю 387, за змістом якої власник має право витребувати своє майно від будь-якої особи (не лише від добросовісного набувача), яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зубаня Олександра Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського Олександра Віталійовича, третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Людмила Вікторівна, про визнання недійсною постанови приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, про визнання недійсним акта приватного виконавця про передачу майна стягувачу, про визнання недійсними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко