Справа № 465/317/21                                        Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.

Провадження № 22-ц/811/2648/21                         Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       01 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Ванівського О.М.

суддів:Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Симця В.І.,

за участі : представника апелянта ОСОБА_1 – адвоката Кравчука П.І., відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законним представником якого є ОСОБА_4 , з участю третьої особи – органу опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

       В січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Франківського районного суду м. Львова із позовом до відповідачів про визнання права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

       В обґрунтування позовних вимог позивач покликалась на те, що 20 січня 1997 року матері позивача ОСОБА_4 видано ордер № 153 на право заселення в квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до витягу із розпорядження № 667 від 03 липня 2008 року на вказану квартиру у зв`язку зі зміною статусу гуртожитку в житловий будинок оформлено договір житлового найму ОСОБА_4 із сім`єю - дочкою ОСОБА_1 . ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відповідно до Списку від 08 жовтня 2008 року мали право на отримання приватизаційних паперів для приватизації квартири АДРЕСА_2 , яку і приватизували згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтвом про право власності № 234934 від 16 жовтня 2008 року та Витягом від 23 грудня 2008 року підтверджується право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на вищевказану квартиру. Батькові позивача ОСОБА_7 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 : 1/2 частка квартири набута внаслідок приватизації , 1/2 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_8 . Батьками позивача було прийнято рішення про продаж квартири АДРЕСА_2 . Оскільки квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та позивачу, яка на момент відчуження квартири була малолітньою особою, то необхідно було отримати дозвіл на укладення договору купівлі-продажу квартири від органу опіки та піклування. Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 191 від 21 травня 2013 року дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у встановленому законом порядку укласти договір купівлі - продажу належної їй на праві власності частки квартири АДРЕСА_2 . Згідно з п. 2 Розпорядження дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у встановленому законом порядку укласти договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_7 , шляхом прийняття в дар цієї частки квартири малолітньою дочкою ОСОБА_1 . Пунктом 3 Розпорядження зобов`язано ОСОБА_7 та ОСОБА_4 до 20 серпня 2013 року подати у відділ у справах дітей Франківської районної адміністрації ЛМР документ, що підтверджує право власності малолітньої ОСОБА_1 на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . На підставі Договору купівлі-продажу квартири від 28 травня 2013 року було відчужено квартиру АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_7 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 24 серпня 2020 року. 04 вересня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. відкрито спадкову справу № 07/2020 після смерті батька позивача - ОСОБА_7 22 вересня 2020 року позивачем подано заяву про прийняття спадщини. Розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 191 від 21 травня 2013 року щодо дарування позивачу 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 не виконане. Зважаючи на вищевикладене, просить суд визнати право власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

       Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законним представником якого є ОСОБА_4 , з участю третьої особи – органу опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності відмовлено.

       Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

       Вважає, що рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано із ухваленням нового рішення, оскільки таке прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

       Вказує, що суд першої інстанції вважав, що розпорядження Франківської районної адміністрації ЛМР містить лише дозвіл ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 укласти договір дарування частки квартири, водночас не містить зобов`язання до укладення такого договору.

       Однак, вказаний висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та прийнятий за неправильного застосування норм матеріального права.

       Зазначає, що згідно п.2 Розпорядження дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укласти договір дарування частки квартири, яка належить ОСОБА_7 , шляхом прийняття в дар цієї частки квартири малолітньою дочкою ОСОБА_1 .

       Пунктом 3 Розпорядження зобов`язано ОСОБА_7 та ОСОБА_4 до 20 серпня 2013 року подати у відділ у справах дітей Франківської районної адміністрації ЛМР документ, що підтверджує право власності малолітньої ОСОБА_1 на ј частки квартири АДРЕСА_1 .

       Тобто, умовою продажу квартири АДРЕСА_2 було одночасне забезпечення малолітньої ОСОБА_1 правом власності на інше житло – ј частки квартири АДРЕСА_1 .

       Розпорядження Франківської районної адміністрації є чинним, ніким не оспорювалось та є обов`язковим до виконання.

Із врахуванням наведеного, просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким визнати право власності на ј частки квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

       Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 – адвоката Кравчука П.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.

       Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

       Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

       Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 191 від 21 травня 2013 року містить лише дозвіл ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 укласти договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 , водночас не містить зобов`язання до укладення такого договору. Врахувавши положення ст. 627 ЦК України, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції прийшов до висновку що за життя ОСОБА_7 не висловив своє волевиявлення до укладення договору, відтак у позивача відсутні підстави для визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

       Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

       Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 уклали шлюб 17.05.1997 року, актовий запис № 214 (свідоцтво серії НОМЕР_1 ).

       Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком зазначений ОСОБА_7 , матір`ю – ОСОБА_4 .

       Згідно із свідоцтвом про право власності № НОМЕР_3 від 16.10.2008 року квартира за адресою АДРЕСА_3 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

       У відповідності до розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 191 від 21.05.2013 року дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку укласти договір купівлі-продажу належної їй на праві власності частки квартири АДРЕСА_2 . Дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку укласти договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_7 , шляхом прийняття в дар цієї частки квартири малолітньою дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаній квартирі зареєстровані: неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

       Згідно договору купівлі-продажу квартири від 28.05.2013 року ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та від імені малолітньої доньки ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , який діяв від імені своєї малолітньої доньки ОСОБА_1 , продали квартиру АДРЕСА_2 .

       Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

       22 вересня 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , малолітній ОСОБА_6 , ОСОБА_5 подали заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 .

       В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що умовою продажу квартири АДРЕСА_2 , було одночасне забезпечення малолітньої ОСОБА_1 правом власності на інше житло – ј частку квартири АДРЕСА_1 . Розпорядження Франківської районної адміністрації є чинним, ніким не оспорювалось та є обов`язком до виконання.

       Проте, як вбачається із розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 191 від 21.05.2013 року, пунктом 1 дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку укласти договір купівлі-продажу належної їй на праві власності частки квартири АДРЕСА_2 . Пунктом 2 вказаного розпорядження дозволено ОСОБА_7 та ОСОБА_4 від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановленому законом порядку укласти договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_7 , шляхом прийняття в дар цієї частки квартири малолітньою дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаній квартирі зареєстровані: неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

       Розпорядження голови є актами індивідуальної дії. Згідно із юридичною практикою правові акти індивідуальної дії стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їхній виражений правозастосовний характер.

       Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

       За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

       Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

       З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

       Згідно п.5 розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 191 від 21.05.2013 року термін дії розпорядження становить 1 рік з дня його прийняття.

       Таким чином, посилання апелянта на те, що вказане розпорядження є чинним не відповідає дійсним обставинам справи.

       Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаним розпорядженням надано дозвіл на укладення від імені малолітньої дочки ОСОБА_1 договору дарування частки квартири АДРЕСА_1 , водночас вказане розпорядження не містить зобов`язання до укладення такого договору.

       Окрім цього, як обов`язок про укладення договору дарування так і розпорядження є такими, що нерозривно пов`язані з особою, яка на час звернення до суду із позовом померла, а тому, відповідно до вимог чинного ЦК України, з його смертю цей обов`язок припинився.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Колегія суддів вважає, що cудом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

                                                                        Шеремета Н.О.