ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/1393/21 Номер провадження 22-ц/814/2373/21Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.

суддів Бондаревської С.М., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Гречка Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2021 року, ухвалене суддею Самсоновою О.А., повний текст рішення складено 28 серпня 2021 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2" Полтавської міської ради, ОСОБА_3 про визнання членами сім"ї наймача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до місцевого суду з позовом до Виконкому Полтавської міської ради, КП «ЖЕО №2» ПМР, ОСОБА_3 про визнання членами сім`ї наймача.

В обґрунтування позову вказували, що з 23 березня 1999 року з дозволу квартиронаймача ОСОБА_3 вони вселилися в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в якості членів сім`ї квартиронаймача. З того часу і по даний час вони проживають у цій квартирі з ОСОБА_3 однією сім`єю. Під час реєстрації їх місця проживання вони не звернули уваги, що були зареєстровані в якості квартирантів.

Відповідач ОСОБА_3 є братом позивача ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 є його племінницею.

Поселившись у квартиру, як члени сім`ї ОСОБА_3 , вони вели і по даний час ведуть з ним спільне господарство, несуть витрати по утриманню цього житла, замінили вхідні та міжкімнатні двері, проводили ремонт (утеплили балкон і поставили склопакет, поклали на підлогу ламінат, поклеїли шпалери, пофарбували стелю, замінили сантехніку та ін.), оплачують комунальні послуги. Всі ці витрати вони несуть разом, витрачаючи сімейні кошти.

З 1999 року вказана квартира є їх постійним місцем проживання. Іншого житла вони не мають.

Їхня прописка, як квартирантів, є неправомірною, тому вони просять суд не приймати її до уваги.

Звернення позивачів до КП «ЖЕО №2» про реєстрацію їх проживаючими в якості членів сім`ї ОСОБА_3 залишено без задоволення.

У зв`язку з вищенаведеним просили суд визнати їх членами сім`ї ОСОБА_3 як постійно проживаючих з ним у квартирі АДРЕСА_2 з 1999 року по теперішній час.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради, ОСОБА_3 про визнання членами сім`ї наймача відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодилися позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 , оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, поданій кожним з них, вказані особи, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального права, неправильне застосування положень матеріального права, неправильну оцінку доказів, невідповідність висновків суду обставинам справи, прохають скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що спірна квартира, яка отримана її та відповідача ОСОБА_3 батьками по обмінному ордеру, належить до державного житлового фонду.

Після смерті їх батька та пізніше матері рішенням виконкому від 02.02.1999 р. за № 37 особистий рахунок на спірну квартиру відкрито на ім`я відповідача ОСОБА_3 , якому ОСОБА_2 доводиться племінницею.

Вона, її брат ОСОБА_3 та його племінниця, а її дочка, ОСОБА_2 , з 1999 року проживають однією сім`єю у спірній квартирі, ведуть спільне господарство, ця квартира є єдиним постійним місцем проживання та між ними склався відповідний порядок користування жилими кімнатами. У квартирі вони зробили ремонт, сплачують комунальні послуги зі спільного бюджету. Вказане підтвердили свідки у суді першої інстанції. Іншого житла ні в користуванні, ні у власності в неї немає.

Вказує, що з 1999 року вона не проживає з колишнім чоловіком, з яким шлюб не розірваний, проте він має іншу сім`ю.

При вселенні в спірну квартиру у 1999 році брат надав згоду на її та на той час неповнолітньої племінниці постійне проживання у спірній квартирі. Крім цього, вони зверталися до ЖЕО-12 з письмовими заявами про прописку в квартирі в якості членів його сім`ї. Між тим, без їхнього відому вони були прописані у цій квартирі як квартиранти, що не відповідає дійсності. На що також вони не звернули увагу, так як у паспорті не проставлено відповідної відмітки.

Посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги подані ОСОБА_3 до суду письмові заяви про те, що вони вселилися до спірної квартири з його дозволу в якості членів його сім`ї, що також підтверджується актом від 20.07.2021 р., який також не враховано місцевим судом безпідставно.

Вважає, що її вимоги доведені належними та допустимими доказами, в тому числі показами свідків.

Аналогічні доводи містить апеляційна скарга позивачки ОСОБА_2 , яка серед іншого зазначає, що на час звернення до ЖЕО-12 вона була неповнолітньою, паспорта не мала, тому її мати ОСОБА_1 та вона не звернули увагу про те, що її прописали у спірній квартирі як квартиранта.

Вказує, що дійсно перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , з яким вона не підтримує сімейних відносин та який зареєстрований окремо. А висновки суду щодо цієї обставини є необ`єктивними та упередженими.

Також вважає помилковими висновки суду про те, що факт її вселення в спірну квартиру як піднаймача підтверджено рішенням суду від 24.01.2014 р. в іншій справі, оскільки про це не вказано в резолютивній частині та з часу винесення рішення пройшло більше 7 років, та між нею та дядьком змінилися відносини, та вони продовжують проживати однією сім`єю.

Стверджує, що її позовні вимоги доведені та підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 посилається на помилковість висновків місцевого суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які були вселені з його письмового дозволу в спірну квартиру в якості членів його сім`ї з 1999 року, що підтверджено наявними у справі доказами та показами свідків, а позов підлягає задоволенню.

Зазначає, що отримував судові повістки про виклик до суду та подавав письмові заяви про розгляд справи у його відсутність, а висновки суду щодо цього не відповідають обставинам справи.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконавчий комітет Полтавської міської ради прохає залишити їх без задоволення, а рішення залишити без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального права.

У судове засідання не з`явилися позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , від яких надійшли заяви з проханням розглянути справу у їх відсутність.

Виконавчий комітет Полтавської міської ради та КП «ЖЕО № 2» свого представника до апеляційного суду не направили, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Їх неявка не перешкоджає розгляду справи, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 , представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Павленка А.І., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, і це вбачається з матеріалів справи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду. Вказана обставина встановлена рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 січня 2014 року в цивільній справі № 552/8717/13-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/36845752). Тому на підставі ч. 5 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

На час ухвалення вказаного рішення будинок за адресою: АДРЕСА_3 перебував на балансі КП «ЖЕО № 2» Полтавської міської ради.

Рішенням позачергової двадцять дев`ятої сесії сьомого скликання Полтавської міської ради від 20 грудня 2019 року «Про списання багатоквартирних будинків з балансу КП «ЖЕО №2» житловий багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_3 списано з балансу КП «ЖЕО №2» (а.с. 94-95).

Квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , який з 1991 року у встановленому законом порядку зареєстрував за вказаною адресою своє місце проживання.

Вказана обставина також встановлена рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 січня 2014 року в цивільній справі № 552/8717/13-ц.

Таким чином житлові правовідносини щодо користування вказаною квартирою регулюються нормами Житлового кодексу України.

Факт вселення в дану квартиру позивача  ОСОБА_5  в якості  піднаймача встановлений  рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 січня 2014 року в цивільній справі № 552/8717/13-ц, а тому доказуванню не підлягає згідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України.

Як вбачається з карток прописки форми А, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані в якості квартирантів (а.с. 166, 168).

Згідно довідки КП «ЖЕО №2» від 02 лютого 2021 року №362, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 в якості квартирантів (а.с. 30).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Київським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_2 з 09 грудня 2016 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с. 8).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 14 березня 1981 року Полтавським міським Палацом шлюбів, з 14 березня 1981 року ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 (а.с. 6).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, щоміж ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 склались правовідносини піднайму житлового приміщення, а достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вони проживають з ОСОБА_3 однією сім`єю, ними не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 91  ЖК України  наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї,  які  проживають разом з ним,  і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і  в порядку, встановлюваних цим Кодексом.  Наймач може здати в піднайом частину жилого приміщення,  а в разі тимчасового виїзду - все приміщення. Жиле приміщення здається в  піднайом без зазначення строку або на визначений строк,  у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем.  Договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 саме як піднаймачі.

Тому, звертаючись до суду з позовом про визнання їх членами сім`ї наймача, позивачі мають довести факт зміни вказаних правовідносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

При цьому, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Разом з тим, відповідно до ст. 99 ЖК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Суд першої інстанції правильно встановив, що наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , що підтверджується доказами, проаналізованими вище.

Позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є піднаймачами вказаної квартири.

Достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що вони є членами сім`ї наймача, ними не надано, зокрема, щодо ведення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільного господарства, наявності у них спільного бюджету.

Судом першої інстанції надано правильну правову оцінку показам свідків, допитаних у місцевому суді, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в тому числі з урахуванням матеріалів цивільної справи №552/8717/13 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, які були досліджені судом першої інстанції при вирішенні цього спору.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, замовником технічної інвентаризації квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , що підтверджується даними технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_12 станом на 01 лютого 2021 року (а.с. 25-28).

У дублікатах квитанцій про оплату комунальних послуг за період з лютого 2019 року по грудень 2020 року, комунальні послуги, одержані за адресою: АДРЕСА_1 , оплачувала ОСОБА_2 (а.с.32-51).

Згідно даних договору купівлі-продажу №00805 від 31 липня 2019 року, укладеного ФОП ОСОБА_13 та ОСОБА_2 , постачальник (ФОП ОСОБА_13 ) продає належні йому ПВХ конструкції, а покупець ( ОСОБА_2 ) приймає та оплачує даний товар загальною вартістю 8350 грн. Але будь-яка інформація щодо того які ПВХ конструкції за даним договором має поставити постачальник та за якою адресою вони мали бути поставлені, даний договір відомостей не містить (а.с. 52).

Крім того, з даного договору не вбачається, що на оплату даних ПВХ конструкцій витрачені кошти інших осіб, крім ОСОБА_2 .

До матеріалів справи не додані будь-які інші докази того, що ОСОБА_14 ніс витрати на утримання житла, оплату комунальних послуг, тощо, а також інші спільні з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати.

До матеріалів справи позивачами не додано будь-яких доказів, що пов`язані з особою ОСОБА_3 , які б могли свідчити про його проживання з ними однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилання позивачок на незадовільний стан здоров`я відповідача ОСОБА_3 обґрунтовано не взяті до уваги суду першої інстанції, оскільки вони не повідомляли суду, чи укладена ним декларація з сімейним лікарем, який би обслуговував ОСОБА_3 за цією адресою.

Також ними не надано доказів щодо отримуваних відповідачем ОСОБА_3 доходів та які кошти він вкладав в спільний з позивачками бюджет щодо оплати комунальні послуг, ремонту спірної квартири тощо.

Не надано ними і жодних спільних з відповідачем з ОСОБА_3 фотокарток, в тому числі зі святкувань свят, про які вказували свідки.

Факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в родинних відносинах з ОСОБА_3 як його сестри та племінниці не свідчить про ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету.

Крім цього, місцевим судом правильно враховано той факт, що як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованих шлюбах (а.с. 6,8).

Заява від імені ОСОБА_3 від 01 червня 2021 року, що надійшла до місцевого суду поштою, та в якій зазначено, що він підтверджує, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вони живуть однією сім`єю і не заперечує, щоб суд задовольнив їх прохання, обґрунтовано не взята до уваги, так як не є заявою про визнання позову в розумінні ч.1 ст. 206 ЦПК України та суперечить іншим доказам у справі, якими не підтверджується факт проживання позивачів з відповідачем ОСОБА_3 однією сім`єю.

Враховуючи те, що позивачами не надано достатніх належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вони та ОСОБА_3 проживають однією сім`єю у спірній квартирі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання членом сім`ї квартиронаймача.

Також місцевий суд обґрунтовано відмовив у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконавчого комітету Полтавської міської ради та КП «ЖЕО №2», оскільки ними не доведено порушення, невизнання чи оспорювання вказаними особами прав позивачок, так як будинок за адресою: АДРЕСА_3 знятий з балансу КП «ЖЕО №2».

Крім цього, повноваження реєстрації місця проживання особи не віднесені до компетенції ні виконкому Полтавської міської ради, ні КП «ЖЕО №2».

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 які дублюють переважно обґрунтування позову, не підтверджені достатніми, належними і допустимими доказами, тому не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з ухваленим рішенням. Відтак, залишаються колегією суддів без задоволення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_3 , який згідно матеріалів справи не заперечує щодо реєстрації позивачів за місцем свого проживання, як членів його сім`ї, не позбавлений можливості самостійно здійснити перереєстрацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як членів сім`ї, а в разі відмови відповідних органів у здійсненні перереєстрації вказаних осіб він має право оскаржити їх дії у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Надані позивачкою ОСОБА_2 08.11.2021 р. до апеляційного суду дублікати квитанцій про оплату через банківську установу комунальних послуг за період з березня 2019 р. по липень 2021 р. за адресою: АДРЕСА_4 , де відправником вказано ОСОБА_3 , до уваги колегії суддів не приймаються, оскільки позивачка не надала доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Крім цього, вказані дублікати квитанцій не були надані до місцевого суду і відповідачем ОСОБА_3 .

Також колегія суддів не може взяти до уваги надані позивачкою ОСОБА_2 дублікати квитанцій про сплату за комунальні послуги за серпень-жовтень 2021 р., оскільки вказані послуги сплачені після ухвалення оскаржуваного рішення.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, апеляційні скарги залишаються колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16.11.2021 р.

Головуючий суддя                         О.В.Чумак

Судді С.М.Бондаревська        

Л.І.Пилипчук