Справа №2-710/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

03 грудня 2010 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

    головуючого – судді Вергопуло К.В.,

    при секретарі – Чмель О.Л.,

    за участю:

    представника позивача – ОСОБА_1,

    відповідачки – ОСОБА_2,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Іллічівську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, стверджуючи, що відповідачка звернулася до Іллічівського МРВ УСБ України в Одеській області із заявою, в якій містилася неправдива інформація про зберігання ним по місцю свого проживання 25 кг білої ртуті.

    В зв’язку із даною заявою працівниками Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області та Іллічівського МРВ УСБ України в Одеській області було проведено несанкціонований обшук в його помешканні, в результаті якого ртуті знайдено не було.

    Позивач стверджував, що розповсюджена щодо нього інформація та проведення обшуку принизили його честь, гідність і ділову репутацію, в зв’язку з чим просив суд стягнути з відповідачки на свою користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 100000 грн.

    В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала.

    Відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечувала, стверджуючи, що, дійсно, вона зверталася до органів СБ України із заявою про зберігання ОСОБА_4 ртуті.

    Відповідачка пояснила, що ОСОБА_4, її колишній чоловік, під час роботи в науково-дослідницькому інституті мав доступ до сильнодіючих речовин. Зі слів позивача їй стало відомо, що при звільненні з роботи він забрав з інституту 25 кг білої ртуті, яку зберігав по місцю свого проживання.

    Відповідачка також пояснила, що після розірвання шлюбу із позивачем їх стосунки погіршилися, позивач, з яким вони продовжують проживати в одному будинку, погрожував їй фізичною розправою, в тому числі і з використанням ртуті. Побоюючись його погроз, вона звернулася до правоохоронних органів.

    Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

    Судом встановлено, що 26 червня 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Іллічівського МРВ УСБ України в Одеській області із письмовою заявою (а.с.139), в який зазначила, що ОСОБА_3, який свого часу працював в науково-дослідницькому інституті (а.с.39), який є її колишнім чоловіком (а.с.137) та з яким вона проживає в одному будинку, зберігає по місцю свого проживання 25 кг білої ртуті (а.с.9, 11, 13, 15).

    В ході проведення оперативно-розшукових заходів по перевірці заяви ОСОБА_2 працівниками Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області було проведено огляд будинку, де проживає ОСОБА_3, ртуті знайдено не було (а.с.7, 8).

    По результатам перевірки Іллічівським МВ УМВС України в Одеській області 04 липня 2006 року на підставі ст.6 ч.1 п.1 КПК України було  винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи в зв’язку з відсутністю події злочину, передбаченого ст.321 КК України (а.с.7).

    Згідно ст.ст.277, 297 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на її спростування, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду.    

    Згідно ст.280 ЦК України     якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого майнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
    Однак, суд вважає, що інформація, про яку йдеться в ст.ст.277, 297 ЦК України і  яка  підлягає спростуванню, повинна бути не тільки недостовірною, але і розповсюдженою з метою приниження честі, гідності та ділової репутації особи, якої вона стосується.

    Суд вважає, що звернення особи до правоохоронного органу не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами, не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам іншої особи.    
    Цей висновок випливає з рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003, згідно якого „повідомлення правоохоронному органу про дії його працівника, що стосуються виконання ним службових обов’язків... є повідомленням про поведінку цього працівника, а тому не є поширенням відомостей у розумінні статті 7 Цивільного кодексу незалежно від того, чи правдиві вони” і „звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу”.    

    Крім того, згідно п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

    Згідно п.15 постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

    Згідно п.16 постанови у випадках звернення особи до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України  від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

    Разом з тим наявність у такому звернення завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов’язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

    Згідно п.18 постанови позивач повинен довести, що внаслідок поширення інформації було порушено його особисті немайнові права.

    Суд вважає, що відповідачкою не доведено, що поширена нею інформація є правдивою.      
    Однак, суд вважає, що ОСОБА_2 звернулася до правоохоронних органів з негативною інформацією щодо позивача не з метою приниження його честі, гідності та ділової репутації.

    Судом не встановлено, що в зверненні відповідачки до правоохоронних органів містяться завідомо неправдиві відомості та що для звернення у відповідачки не було підстав, а також не встановлено, що звернення було викликано не наміром відповідачки виконати свій громадський обов’язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

    Згідно ст.280 ЦК України     якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого майнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.    
    Враховуючи, що дії відповідачки не є неправомірними, позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з неї компенсації моральної шкоди є необґрунтованими.

    Керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

    Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

   
    Суддя