08.11.21

22-ц/812/1831/21

Єдиний унікальний номер судової справи 486/988/20

Провадження № 22-ц/812/1831/21 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 листопада 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

його представника - ОСОБА_4 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, яке ухвалене 21 липня 2021 року о 15 годині 50 хвилин, у приміщенні того ж суду, головуючим суддею Савіним О.І., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція», про визнання права власності на 1/2 частку квартири,

у с т а н о в и в:

16 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду та пред`явила до ОСОБА_3 вищевказаний позов, який обґрунтовувала наступним.

З 12 лютого 2005 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 08 серпня 2013 року.

Від шлюбу мають двох дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що після розірвання шлюбу вони продовжували проживати однією сім`єю ще до 13 серпня 2019 року.

В період шлюбу, 12 травня 2010 року вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку вважає спільною сумісною власністю її та відповідача.

Право власності на вказану квартиру, 12 травня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу, було оформлено на ОСОБА_3 .

Того ж дня, між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого, за Договором безвідсоткової позики № 166/10 від 11.05.2010 року іпотекодержателем (ДП «НАЕК «Енергоатом») надано Іпотекодавцеві (Відповідачу) безвідсоткову позику.

Згідно п. 3 цього договору Іпотекодавець передав в Іпотеку Предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) за згодою дружини ОСОБА_1 .

За умовами п.7 Договору, Іпотекодавець та інші співвласники мають право володіти та користуватись Предметом іпотеки, відповідно до його цільового призначення, а саме для проживання.

Проте, позивач разом з дітьми, позбавлена можливості скористатись таким правом, оскільки відповідач у серпні 2019 року змусив її з дітьми піти зі спільної квартири, після чого змінив замки вхідних дверей.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору було залучено Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (далі ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС»).

04 лютого 2021 року ОСОБА_1 надала заяву про збільшення позовних вимог та просила також визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя і встановити факт проживання з відповідачем однією сім`єю з серпня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому вказує, що в період з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року проживали з відповідачем однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виконували права та обов`язки подружжя.

Посилаючись на викладені обставини, просила задовольнити її позовні вимоги, стягнути з відповідача судові витрати та витрати за надання правничої допомоги.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 липня 2021 року позов задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , яка, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 12.05.2010 року за №1293 Рихальською О.В. приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області, оформлена на ім`я ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 187 (три тисячі сто вісімдесят сім) гривень 00 коп. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом І інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду першої інстанції в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені вказаної вимоги, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю, суд першої інстанції виходив з того, що вказана вимога породжує юридичні наслідки для позивача щодо спільного майна, а тому суд вважав, що вона підлягає задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не в повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, вважає вказані висновки в цій частині не вірними, не законними та необґрунтованими.

За Конституцією України, ст.ст.4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204,215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст.82,89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції вказаним вище положенням відповідає не у повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 12 лютого 2005 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 08 серпня 2013 року (а.с. -11).

В період шлюбу, 12 травня 2010 року вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку вважає спільною сумісною власністю її та відповідача.

Право власності на вказану квартиру, 12 травня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу, було оформлено на ОСОБА_3 (а.с. -16, 37-38).

Того ж дня, між ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЮУ АЕС» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого, за Договором безвідсоткової позики № 166/10 від 11.05.2010 року іпотекодержателем (ДП «НАЕК «Енергоатом») надано Іпотекодавцеві (Відповідачу) безвідсоткову позику (а.с. 40-41, 42-45).

Згідно п. 3 цього договору Іпотекодавець передав в Іпотеку Предмет іпотеки (квартира АДРЕСА_1 ) за згодою дружини ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Частиною третьою ст. 368 ЦК України також передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статями 69, 70 СК України закріплено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а також правило про те, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" слідує, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.

Відповідно до ст. 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Виходячи з вище наведених норм, спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 , оскільки придбана в період перебування у шлюбі, а саме 12 травня 2010 року, а тому висновок суду І інстанції щодо визнання спільною власністю подружжя та поділу спільного майна, є законним та обґрунтованим, з чим колегія суддів апеляційного суду погоджується в повній мірі.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо не врахування судом І інстанції обставин, що квартира знаходиться в іпотеці та відповідач виплачує за неї позику, та станом на 31 січня 2021 року ним сплачено 208 729 гривень 04 копійок, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, виходячи з наступних підстав.

Дійсно, в матеріалах справи міститься довідка про стан заборгованості № 0042-74/215 від 12 лютого 2021 року, видана ВП «ЮУ АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», в якій вказано, що станом на 12 лютого 2021 року заборгованість ОСОБА_3 перед ВП ЮУАЕС ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо погашення безвідсоткової цільової позики складає 187 020.96 грн. (а.с. 177).

Відповідно до ч.2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За такого, перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна, передбачені ч.2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку».

Вищенаведені вимоги закону встановлюють, що дружина і чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого майна, адже розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за кредитом.

Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу, поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Вказаний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі справа № 522/17048/15-ц, провадження № 61-33246св18.

Щодо задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка.

Згідно вимог ч.4 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства. Європейський суд з прав людини при розгляді справи ОСОБА_8 зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатись сімейним життям.

Факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з серпня 2014 року до 13.08.2019 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується дослідженими доказами, проте враховуючи, що дана заява не породжує юридичні наслідки для позивача, про що вона підтвердила і у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд вважає, що вказана вимога не могла бути задоволена.

Доводи позивача, що встановлення вказаного факту, їй необхідне для того, щоб згідно вимог сімейного законодавства (ст.ст. 60, 74 СК України) підтвердити та захисти право спільної сумісної власності на вищевказану спірну квартиру, є помилковим тлумаченням норм Сімейного законодавства, оскільки квартира придбана в період шлюбу, у лютому 2010 року, і вже з вказаного часу стала об`єктом їх спільної сумісної власності, при тому, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю містила інший, більш пізній період, а саме, з серпня 2014 року по 13.08.2019 року.

Відповідно до положень ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, з указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

За такого, колегія суддів вважає за необхідне, рішення суду першої інстанції, в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року скасувати та відмовити ОСОБА_1 в задоволені вказаної вимоги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 21 липня 2021 року, в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з серпня 2014 року по 13 серпня 2019 року скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволені вказаної вимоги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П. Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

_________________________________________________

Повний текст постанови складено 16 листопада 2021 року.