Справа № 419/1803/21

Провадження № 2/419/339/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2021 року Новоайдарський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Глазкової Ю. О.,

за участю секретаря судового засідання Шапка О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

встановив:

У серпні 2021 року позивачі звернулись до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вони є власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є їхніми родичами та зареєстровані у вищевказаній квартирі, однак з 2018 року фактично за місцем реєстрації не проживають, не отримують кореспонденцію за даною адресою, їх особисті речі у квартирі відсутні. У добровільному порядку відповідачі не знімаються з реєстрації за вказаною адресою, внаслідок чого позивачі позбавлені можливості в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

На підставі вищевикладеного позивачі вимушені звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням на підставі ст. 71, 72 ЖК України.

Позивачі про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явились, надали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання повідомлялись у встановленому законом порядку про дату, час та місце розгляду справи.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.08.2013 року (а.с.13), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8028128 від 15.08.2013 року (а.с.14), копією свідоцтва на право власності на житло від 21.10.1994 року (а.с.15).

З копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, осіб №946, яка видана 04.08.2021 року КП «Жилбудсервіс», вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особи, що перебувають у родинних відносинах з власниками будинку (а.с.16).

Факт реєстрації відповідачів з 03.07.2017 за вищевказаною адресою підтверджується копіями їх паспортів (а.с.17, 18).

З акту про непроживання, складеного 28.07.2021 року, засвідченого співробітниками ВЗ КП «Жилбудсервіс» ОСОБА_9, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та затвердженого генеральним директором КП «Жилбудсервіс» Пахольчук С.І., встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.01.2021 року по теперішній час дійсно не мешкають за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , їх особисті речі в квартирі відсутні, що підтверджують сусіди - свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с.19).

В обгрунтування позову вказано, що відповідачі зареєстровані як родичі ОСОБА_1 , проте позивачем не зазначено ким саме останні доводяться їй.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом закріплене у ст. 405 ЦК України. Відповідно до положень даної норми члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

На підставі того, що позивачем зазначено, що відповідачі є її родичами, то суд доходить висновку про те, що відповідачі були зареєстровані у будинку саме на підставі членів сім`ї позивача, а тому враховуючи правовідносини, що склались між сторонами спору, суд доходить висновку, що до них підлягають застосуванню положення глави 32 ЦК України, а не ЖК України, на які посилається позивач у позовній заяві. Це обумовлене тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сім`ї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалася.

Таким чином, у даному випадку слід застосовувати положення ст. 405 ЦК України, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які вправі займати члени сім`ї. Положення частини другої ст. 156 ЖК, згідно якого члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, не підлягає застосуванню.

Отже між сторонами склались правовідносини житлового сервітуту, які урегулюванні ст.ст. 405, 406 ЦК України. Положення ст.ст. 71-72 ЖК УРСР на вказані правовідносини не розповсюджується.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з роз`ясненнями п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Припинення сімейних відносин з власником помешкання не припиняє житлового сервітуту. Але за відсутності згоди про безоплатне користування помешканням колишній член сім`ї повинен вносити плату за користування помешканням за комунальні послуги. Цей висновок відповідає частині четвертій ст. 156 та 162 ЖК.

Водночас за правилом ч. 2 ст. 406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

До таких обставин можна було б віднести: систематичне руйнування чи псування колишніми членами сім`ї власника належного останньому житлового приміщення або використовування житла не за призначенням; систематичне порушення колишніми членами сім`ї власника житлового приміщення правил співжиття та етичних норм, що робить неможливим для власника проживання з ними у одній квартирі чи в одному будинку; невиконання колишніми членами сім`ї власника угоди про плату за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі); необхідність для власника у використанні належного йому жилого приміщення в будинку (квартирі) для проживання членів його сім`ї за умови неможливості спільного проживання з колишніми членами сім`ї.

Ураховуючи наведене, якщо колишній член сім`ї власника житлового приміщення зареєстрований та проживає у цьому житловому приміщенні і внаслідок певних обставин створює власнику перешкоди у здійсненні права власності, права власника можуть бути поновлені шляхом задоволення його позовних вимог про припинення права на користування квартирою/будинком (припинення сервітуту) на підставі ст. 406 ЦК України (за наявності обставин, які мають істотне значення).

Отже у разі доведеності фактів, які можуть бути прийняті у якості підстав для припинення сервітуту, перешкоди власнику у користуванні належною йому квартирою унаслідок неможливості спільного проживання із колишнім членом сім`ї власника можуть бути усунуті шляхом припинення для колишнього члена сім`ї власника права користування квартирою/будинком (припинення сервітуту).

У рамках даної справи вимог про припинення сервітуту з підстав, визначених ст. 406 ЦК України, і, як наслідок, припинення для відповідачів права користування спірним будинком позивачем не заявлено.

Крім того, з акту про непроживання від 28.07.2021, наданого позивачем встановлено, що відповідачі не проживають за адресою: АДРЕСА_1 з 01.01.2021 року. Жодних інших доказів на підтвердження факту не проживання відповідачами у спірному будинку за період вказаний у позові з 2019 року позивачем не надано, як і не надано доказів, які б слугували підставою для застосування ч. 2 ст. 406 ЦК України.

Ураховуючи наявність для позивача перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням, у суду немає підстав вважати, що відповідачі станом на серпень 2021 року (день подачі позову) були відсутні у спірному житловому будинку понад один рік без поважних причин.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, а судові витрати згідно положень ст. 141 ЦК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 405,406 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263, 265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Новоайдарський районний суд Луганської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 12 листопада 2021 року.

Суддя Ю.О. Глазкова