ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2021 року м. Кропивницький

справа № 383/1102/20

провадження № 22-ц/4809/1554/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2021 року у складі судді Замши О.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову зазначала, що 23.11.2015 між нею та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого, вона передала відповідачу грошову суму в розмірі 125000,00 грн., що на день передачі відповідала еквівалентові суми 5000 доларів США. Згідно п.2 (б) договору позики остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено до 23.11.2025 та (або) не пізніше, ніж за тридцять календарних днів після вимоги позикодавця. При цьому повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати еквівалентові суми 5000 доларів США за середнім курсом їх продажу комерційними банками міста Бобринець на день передачі грошей.

Зазначає, що 09.09.2020 вона направила ОСОБА_2 претензію щодо повернення боргу в строк до 15 жовтня 2020 року. Вказану претензію відповідач отримав 10.09.2020, що підтверджується поштовим повідомленням, однак на час подання позову борг ним не повернуто, будь якої часткової сплати не було. На неодноразові усні прохання про добровільну сплату боргу, відповідач лише обіцяв повернути борг.

Позивач просила стягнути з відповідача борг за договором позики в розмірі 142253 грн. 50 коп.

05.01.2021 ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики. Зазначав, що у грудні 2014 року він керував автомобілем ВАЗ 2107, який належить ОСОБА_3 . Під час руху сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок наїзду на дерево автомобіль було пошкоджено. Вартість відновлювального ремонту приблизно складала 25000 грн. Коштів на відшкодування збитків він не мав, а ОСОБА_3 пригрозив йому кримінальною відповідальністю та наказав передати у рахунок завданої матеріальної шкоди у безоплатне користування належну йому земельну ділянку площею 9, 0775 га, яка розташована на території Веселівської сільської ради Бобринецького району за межами населеного пункту; цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; кадастровий номер 3520882800:02:000:0184. Земельна ділянка до кінця 2016 року перебувала у користуванні ОСОБА_4 , а в 2017 році ОСОБА_2 передав її ОСОБА_3 без реєстрації договору оренди.

ОСОБА_2 зазначав, що не мав змоги сплатити борг ОСОБА_3 , а тому змушений був на його вимогу здавати металобрухт, в результаті чого за вчинення незаконних дій його вироком Бобринецького районного суду від 22 вересня 2015 року було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 185 ч.1, 277 ч.1 КК України та засуджено на 3 роки 5 місяців позбавлення волі.

23 листопада 2015 року ОСОБА_3 , шляхом психологічного тиску та застосувавши фізичну силу, доставив його до нотаріуса, де йому були надані для підписання документи: заява про отримання від дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_1 125 000 грн. за користування земельною ділянкою за наступні з 2017 року 10 років оренди, заповіт, за умовами якого на випадок смерті ОСОБА_2 заповідав земельну ділянку ОСОБА_1 та договір позики, за умовами якого він отримав від ОСОБА_1 125000 грн.

Відповідач зазначив, що підписав вказані документи, однак грошей не отримував. Договір був підписаний як гарантія того, що ОСОБА_3 протягом 2017-2020 років буде користуватися земельною ділянкою.

Зауважив, що оспорюваний договір позики не є борговим документом і не свідчить про отримання ним коштів від ОСОБА_1 та обов`язку по їх поверненню. Вказаний договір був підписаний з метою приховання інших правовідносин з ОСОБА_3 - наявність боргу за спричинені матеріальні збитки при дорожньо-транспортній пригоді та порядок його урегулювання, тобто воля сторін була направлена на врегулювання завданих матеріальних збитків внаслідок пошкодження автомобіля.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати недійсним договір позики від 23 листопада 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 23 листопада 2015 року в розмірі 142253 грн. 50 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 23 листопада 2015 року відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду є незаконним, висновки викладені в ньому не відповідають обставинам справи, судом не надано належної оцінки доказам в справі.

Апеляційна скарга обґрунтована зокрема тим, що грошей від позивачки він не отримував, а договір позики від 23 листопада 2015 року був підписаний з

метою приховання інших відносин з відповідачем ОСОБА_3 , а саме: наявність боргу за спричинені матеріальні збитки при ДТП та порядок його врегулювання, а також як гарантія того, що ОСОБА_3 протягом 2017-2020 років буде користуватися його земельною ділянкою.

Зазначав, що матеріалах справи є два документи від 23 листопада 2015 року - заява про те, що він отримав від ОСОБА_1 125 000 грн. за користування земельною ділянкою та договір позики, за умовами якого він отримав від ОСОБА_1 125 000 грн. Однак, суд не звернув увагу, що в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснив, що не пам`ятає, чи в один день передавались зазначені кошти за користування землею та позика.

Вказує, що підтвердженням недійсності договору позики, є те, що в ньому зазначені неправдиві відомості. Оскільки ОСОБА_1 з ОСОБА_3 перебувають з 2004 року у зареєстрованому шлюбі, то отримані ним згідно договору кошти є спільною сумісною власністю подружжя, однак в договорі позики зазначено, що «Позикодавець підтверджує, що грошова сума, яка передається ним у власність Позичальника за цим договором позики не є спільною сумісною власністю...».

Зауважив, що ОСОБА_1 тривалий час не працює, не займається підприємницькою діяльністю, тобто не має власних доходів, а тому в неї відсутні такі значні кошти - 250 000 грн., які ніби то вона 23 листопада 2015 року могла йому передати.

Також звертав увагу, що зміст заяви про отримання від позивачки 125 000 грн. за користування його земельною ділянкою за наступні з 2017 року 10 років оренди підтверджує відсутність у нього з ОСОБА_1 відносин, пов`язаних з борговими зобов`язаннями. Позивачка зазначеною земельною ділянкою не користувалася. Вона не займається обробленням земель, вирощуванням, збором урожаю, не має для цього сільськогосподарської техніки.

Зазначав, що не надав оцінки суд і тому, що всі відносини у нього були з ОСОБА_3 , а не позивачкою, який в судовому засіданні підтвердив те, що мала місце ДТП, в результаті якої ОСОБА_2 розбив його автомобіль; обробітком земельної ділянки займався він, а не ОСОБА_1 .

Вважає, що про відсутність його волевиявлення заповідати свою земельну ділянку позивачці, свідчить складення ним 15.01.2020 заповіту на користь дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суд не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у справі № 569/1646/14-ц, яка була ухвалена за подібних правовідносин.

З наведених підстав просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічний позов про визнання договору позики недійсним.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

23 листопада 2015 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір про те, що позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошову суму в розмірі 125000 грн., що на день передачі відповідала еквівалентові суми 5000 доларів США за середнім курсом їх продажу комерційними банками міста Бобринець. (а.с.7).

За змістом договору передачу грошей було здійснено до підписання договору. Сторони домовились про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено до 23.11.2025 року та (або) не пізніше ніж за тридцять календарних днів після вимоги позикодавця. При цьому повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати еквівалентові суми 5000 доларів США за середнім курсом продажу комерційних банків міста Бобринець (за вибором позикодавця) на день передачі грошей.

09.09.2020 ОСОБА_2 ОСОБА_1 направлена претензія (вимога щодо сплати боргу), за змістом якої остання просила сплатити суму боргу в строк до 15 жовтня 2020 року, тобто з моменту не пізніше ніж за тридцять календарних днів після вимоги позикодавця (а.с.8). Поштове відправлення отримане ОСОБА_2 10.09.2020. (а.с.9).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримала апеляційну скаргу, просили її задовольнити. Представник позивача просила залишити рішення районного суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач довів факт укладення договору позики з відповідачем, а останній не довів обставини, з посиланням на які обґрунтовував свої вимоги про визнання недійсним спірного правочину.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, ураховуючи наступне.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі

№ 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Відповідно до статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Звертаючись із зустрічним позовом, відповідач зазначив, що договір позики від 23.11.2015 є безгрошовим, оскільки був укладений ним для приховання інших правовідносин з ОСОБА_3 , а саме погашення боргу за причинену матеріальну шкоду задану ним його автомобілю унаслідок вчиненого ним ДТП та як гарантія, що передана ним земельна ділянка у користування ОСОБА_1 не буде у неї витребувана протягом 2017 - 2020 років.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не довів заявлених ним позовних вимог, не надав належних та допустимих доказів того, що оспорюваний ним правочин (договір позики) є удаваним.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 не довів існування обов`язку перед ОСОБА_7 відшкодувати шкоду за пошкодження належного йому автомобіля унаслідок ДТП, оскільки ним не надано доказів на підтвердження розміру матеріальної шкоди та факту такого ДТП. Також відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставину передачі належної йому земельної ділянки у користування ОСОБА_1 .

При цьому, суд першої інстанції виявив справжню правову природу укладеного договору, в результаті чого дійшов правильного висновку, що між сторонами виникли зобов`язання за договором позики, які ОСОБА_6 порушив та не повернув грошових коштів ОСОБА_7 , внаслідок чого з нього підлягає стягненню заборгованість за договором позики, оскільки розмір заборгованості відповідачем не спростований.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що договір позики є неукладеним, оскільки є удаваним не заслуговують на увагу.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів не спростовують висновків суду, зважаючи, що письмова форма оспорюваного договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні справи суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги правову позицію Верховного Суду у справі № 569/1646/14-ц не спростовують висновків суду першої інстанції, зважаючи на те, що у згаданій справі встановлено приховані правовідносини щодо інвестування, а у справі, яка переглядається наявність прихованих правовідносини між сторонами на доведено.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2021 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді С.М. Єгорова

С.І. Мурашко