КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/15477/20 Головуючий у І інстанції Чех Н.А.

Провадження №22-ц/824/10451/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксімед Плюс» про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

у жовтні 2020 року позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що з 2 грудня 2013 рокувона працювала на підприємстві ТОВ «Аксімед Плюс», займаючипосаду директора виконавчого та з 01.03.2016 року за сумісництвом - лікаря дерматолога-венеролога на 0,25% ставки.

3 жовтня 2020 року позивач була звільнена з посади директора виконавчого у зв`язку із скороченням штату.

Цьому передували події, пов`язані з переведенням без згоди робітників на неповний робочий день, в тому числі і її (позивача) на 0,25 ставки. Це відбулося примусово без її участі, згоди. Вона не погоджувалася з цим, висловлювала свою незгоду що і стало причиною її конфлікту з директором, головним бухгалтером, інспектором відділу кадрів.

У червні 2020 року вона була попереджена про скорочення її посади директора виконавчого. Нею була подана заява на відпустку, в подальшому - додаткові відпустки, у зв`язку з чим вносилися зміни до наказупро звільнення. Дії відповідача вважає такими, що порушують вимоги законодавства. На думку позивача техніко-економічне обгрунтування змін в організації виробництва і праці, скорочення штату, якебуло складене 09.06.2020 року, не є тим документом, на підставі якого можна зробити однозначний висновок про те, що товариство втратило свою прибутковість, що саме скорочення посади директора виконавчого буде мати вирішальний вплив на покращення фінансового становища клініки.

Також зазначала, що при звільненні її з посади не було враховано її переважне право на залишення на роботі так як вона: працює більше семи років; є освіта, досвід щоб опанувати посади інших директорів; мала досягнення, успіхи, нагородження; є матір`ю чотирьох неповнолітніх дітей, яких фактично утримує та виховує сама.

Крім цих порушень, відповідачем не було надано їй належної вихідної допомоги, не проведено повногорозрахункув день звільнення.

Вважала також, що у звязку із незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, яка полягає в необхідності докладати зусиль для організації свого життя в забезпеченні себе та її чотирьох дітей; перенесеному гіпертонічному кризі; знервованості, порушеннях сну, душевному пригніченні, порушенні стосунків з оточуючими людьми, родиною, друзями. Завдану моральну шкоди позивачем оцінено в розмірі 74 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 162 578 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати її звільнення незаконним, поновити її на посаді директора виконавчого; скасувати наказ АП 63-к від 09.06.2020 року в частині скорочення посади директора виконавчого; скасувати наказ № АП 71-К «Про надання відпустки з подальшим звільненням та проведенням остаточного розрахунку» в частині звільнення з посади директора виконавчого; стягнути з ТОВ «Аксімед Плюс» середній заробіток за час вимушеного прогулуза період з 03 жовтня 2020 року по день поновлення; стягнути моральну шкоду в розмірі 162 578,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав значення існуючому між позивачем та директором ТОВ «Аксімед Плюс», який являється її чоловіком, конфлікту, що і став підставою звільнення позивача.

Судом також не надано належної оцінки Техніко-економічному обґрунтуванню змін в організації виробництва та праці, як доказу, який не дає можливості зробити висновок про втрату підприємством прибутковості та підтверджує формальність процедури скорочення посад в товаристві.

Місцевим судом не застосовано положення статті 42 КЗпП України, якими регламентовано переважне право на залишення на роботі для працівників з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, яким являється позивач.

Крім того, судом не було надано належної оцінки доводам позивача про наявність передбачених вимогами статті 184 КЗпП України трудових гарантій при звільненні, як матері, яка без чоловіка виховує чотирьох неповнолітніх дітей.

Апелянт посилається також на допущені судом порушення процесуального права, такі як тривалий розгляд справи понад розумні строки, відхилення низки клопотань позивача про допит свідків та витребування доказів, зокрема фінансової та бухгалтерської звітності відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ТОВ «Аксімед Плюс» - адвокат Дубчак Л.С. висловлює заперечення щодо її задоволення, з огляду на безпідставність та необґрунтованість доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник відповідача ТОВ «Аксімед Плюс» - Дубчак Л.С. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що що згідно записів трудової книжки позивач з 01.03.2016 року працює по даний час на посаді лікаря-дерматовенеролога в ТОВ «Аксімед Плюс».

З 24.05.2017 року позивач працювала в ТОВ «Аксімед Плюс» за сумісництвом на посаді виконавчого директора (01.09.2019 року назву посади змінено на « директор виконавчий»).

До матеріалів справи долучено Посадову інструкцію виконавчого директора медичного центру ТОВ «Аксімед Плюс», затверджену директором товариства 01.12.2014 року. На цій Посадовій інструкції міститься підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з нею, дата 01.12.2014 року.

Наказом директора ТОВ «АксімедПлюс» №АП-30к від 23.03.2020 року установлено неповний робочий день, згідно графіків, з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу, з 23.03.2020 року до моменту закінчення карантинних заходів, введених урядом і Київською міською державною адміністрацією. (том 1 а.с. 19-21)

Згідно Вимоги, поданої на ім`я директора ТОВ «Аксімед Плюс» 20.05.2020 року, учасником даного товариства ОСОБА_3 (володіє часткою у товаристві 50%), остання вимагала проведення позачергових зборів учасників товариства з включенням до порядку денного питання - визначення фінансового становища в умовах карантинних обмежень.

Відповідно до Протоколу №1/202 загальних зборів учасників ТОВ «Аксімед Плюс» від 27.05.2020 року зобов`язано головного бухгалтера подати до наступних позачергових зборів учасників товариства, які відбудуться 08.06.2020 року, звіт про фінансові показники товариства в період карантину.

Відповідно до Протоколу №2/202 загальних зборів учасників ТОВ «Аксімед-Плюс» від 08.06.2020 року учасники товариства прийняли рішення про проведення змін в організації виробництва і праці, а саме провести скорочення штату працівників товариства - скоротити в першу чергу посади, які не відносяться до посад медичних працівників, та обов`язки за якими охоплюються обов`язками інших посад чи можуть бути покладені на інших працівників. Зобов`язано головного бухгалтера ОСОБА_4 , заступника головного бухгалтера ОСОБА_5 та економіста ОСОБА_6 підготувати техніко-економічне обгрунтування змін в організації виробництва і праці, скорочення штату товариства. В подальшому посади (штатні одиниці) вивільнюваних працівників виключити із штатного розпису, крім випадків необхідності дотримання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики.

Наказом директора ТОВ «Аксімед Плюс» №АП 63-к від 09.06.2020 року у зв`язку із обставинами, викладеними в Техніко-економічному обґрунтуванні ТОВ «Аксімед Плюс» від 09 червня 2020 року, з 12 серпня 2020 року скорочено:

- посаду директора виконавчого;

- одну штатну одиницю на посаді касира;

- посаду юриста;

- посаду адміністратора системи;

- посаду кур`єра.

Зобов`язано інспектора з кадрів ОСОБА_7 підготувати попередження про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням штату працівників, про що ознайомити працівників, посади (штатні одиниці на посадах) які підлягають скороченню, під особистий підпис; запропонувати працівникам, які підпадають під скорочення, переведення, за їх згодою, на вакантні посади (за наявності таких на момент попередження); протягом двох місяців з моменту письмового попередження про наступне вивільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, пропонувати працівникам, посади яких підлягають скороченню, наявні вільні (вакантні) посади для зайняття (переведення); затвердити перелік виключених з 12.08.2020 року з штатного розпису посад (штатних одиниць на посаді) у звязку зі скороченням штату. (том 1 а.с. 24-25)

Попередження про наступне вивільнення від 10.06.2020 року ОСОБА_1 містить повідомлення про те, що посада, яку вона обіймає, скорочується по закінченню двох місяців з моменту вручення цього попередження. Також в даному попередженні повідомлено ОСОБА_1 про те, що на дату даного попередження в штатному розписі товариства є наступні вакантні посади - лікар-психотерапвт 0,125 ставки; психолог - 0,125 ставки; лікар ортопед-травматолог дитячий 1 ставка. Також зазначено які кваліфікації вимагаються від працівника згідно з Класифікатором професій та якими документами згідно Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики засвідчуються відповідність спеціальним освітнім і кадровим вимогам медичних працівників із числа лікарів і провізорів.

Згідно Акту від 10.06.2020 року про відмову директора виконавчого ОСОБА_1 від підпису на підтвердження отримання попередження про наступне вивільнення, складеного інспектором з кадрів ОСОБА_7 , головним бухгалтером ОСОБА_4 та заступником директора з медичних питань Лосенок А.А., 10.06.2020 року о 12 год. 35 хв. інспектор з кадрів ОСОБА_7 вручила ОСОБА_1 для ознайомлення та підписання про ознайомлення наказ про скорочення штату №АП 63-к від 09.06.2020 року та попередження про наступне вивільнення від 10.06.2020 року, однак ОСОБА_1 відмовилася від підпису про ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення. Повний зміст попередження про наступне вивільнення та наказу про скорочення штату було доведено до відома директора виконавчого ОСОБА_1 вголос.

Згідно наказу №АП 71-к від 06.08.2020 року ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки в кількості 20 календарних днів з 10.08.2020 року по 30.08.2020 року за період роботи з 24.05.2019 року по 23.05.2020 року. ОСОБА_1 звільнити останнім днем відпустки - 30.08.2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно Акту від 06.08.2020 року, складеного головним бухгалтером ОСОБА_4 , інспектором з кадрів ОСОБА_7 , заступником директора з медичних питань Лосенком А.А., 06.08.2020 року о 15 год. 10 хв. інспектор з кадрів ОСОБА_7 надала ОСОБА_1 для ознайомлення наказ «Про надання відпустки з подальшим звільненням та проведенням остаточного розрахунку» №АП 71-к від 06.08.2020 року, з яким остання ознайомилася, від підпису відмовилася. Повний зміст наказу було доведено до відома вголос.

Згідно наказу №АП 73-к від 13.08.2020 року ОСОБА_1 надано додаткову соціальну відпустку, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, з 31.08.2020 року по 09.09.2020 року. Внесено зміни до наказу від 06.08.2020 року №АП 71-к.

Згідно Акту від 14.08.2020 року, складеного заступником директора адміністративної роботи ОСОБА_8 , інспектором з кадрів ОСОБА_7 , головною медсестрою ОСОБА_9 14.08.2020 року о 09 год. 30 хв. інспектор з кадрів ОСОБА_7 надала ОСОБА_1 для ознайомлення наказ «Про надання додаткової соціальної відпустки та внесення змін в наказ від 06.08.2020 року № АП 71-к» №АП 73-к від 13.08.2020 року. ОСОБА_1 з даним наказом ознайомилася, сфотографувала та від підпису відмовилася. Повний зміст наказу було доведено до відома вголос.

Згідно наказу №АП 97-к від 28.09.2020 року продовжено ОСОБА_1 додаткову соціальну відпустку як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років на 8 календарних днів, з 26.09.2020 року по 03.10.2020 року. Внесено зміни в п.2 наказу від 06.08.2020 року №АП 71-к «Про надання відпустки з подальшим звільнення та проведенням остаточного розрахунку» щодо зміни дати звільнення.

03.10.2020 року позивач звільнена з посади директора виконавчого у зв`язку із скороченням штату п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно Довідки ТОВ «Аксімед Плюс» від 21.11.2020 року в період з 10.06.2020 року по 03.10.2020 року в товаристві були вакантними наступні посади: лікар-психотерапевт - 0,125 ставки; психолог - 0,125 ставки; лікар ортопед-травматолог дитячий - 1 ставка. Жодних нових посад за вказаний період товариством введено не було. Станом на 02.06.2020 року в товаристві діяв штатний розпис у кількості 95,605 штатних одиниць. Станом на 04.10.2020 року штатний розпис товариства діяв у кількості 86,625 штатних одиниць.

Згідно Довідки та розрахункових листків за серпень, вересень, жовтень 2020 року ОСОБА_1 були здійсненні нарахування та перерахування коштів на картковий рахунок за вказаний період, що включали заробітну плату, аванси, відпускні, лікарняні.

Судом першої інстанції встановлено також, що позивач перебуває в шлюбі з директором ТОВ «Аксімед Плюс»- ОСОБА_10 , подружжя має чотирьох неповнолітніх дітей.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем дотримано вимоги законодавства щодо процедури скорочення штату, позивач була повідомлена про майбутнє вивільнення за два місяці; було враховано її бажання використати відпустки, у зв`язку з чим продовжувалися (змінювалися) дати звільнення; при звільненні позивачу були здійснені всі передбачені законодавством виплати.

Колегія суддів апеляційного суду з вказаними висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Відповідно до п. 5.3 Статуту ТОВ «Аксімед Плюс» склад і структуру товариства визначають Загальні збори учасників. (том 1 а.с. 222-233)

У даній справі оцінка позивачем організаційної структури підприємства та доцільність внесення до неї змін є суб`єктивною та має характер припущень.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує на те, що працівник не може оскаржувати накази з організаційної діяльності підприємства, оскільки власник самостійно вирішує питання чисельності і штату працівників. Працівник може подати позов лише на захист свого порушеного права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 15-52гс20).

З огляду на вказане, вимога ОСОБА_1 про скасування Наказу №АП 63-к від 09.06.2020 року в частині скорочення посади директора виконавчого не є належним способом захисту порушеного права, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо дотримання відповідачем передбаченої законодавством процедури звільнення позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 зазначено, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що внаслідок скорочення посади директора виконавчого, позивач була попереджена про її вивільнення відповідно до чинного законодавства. При цьому, відповідачем на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, запропоновано наявні у період дії попередження про заплановане вивільнення вакантні посади лікаря-психотерапевта - 0,125 ставки, психолога - 0,125 ставки, лікаря ортопеда-травматолога дитячого - 1 ставка. Проте, позивач згоди на зайняття запропонованих йому посад не надала.

Протягом періоду часу з 10 червня 2020 року по 03 жовтня 2020 року (дня звільнення позивача) в ТОВ «Аксімед Плюс» не вводились нові штатні одиниці.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора виконавчого зв`язку зі скороченням посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог, викладених у статті 49-2 КЗпП України.

Доводи позивача про порушення відповідачем її переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників, не можуть бути взяті до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина другастатті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП Україниможливе серед працівників обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Відтак, враховуючи, що посада директора виконавчого була єдиною у ТОВ «Аксімед Плюс», застосування у такому випадку положеньстатті 42 КЗпП Україниє безпідставним.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постановах від 05.08.2020 року по справі №755/11454/17, від 29.07.2020 року по справі №524/10015/18.

Доводи позивача про те, що посади директора виконавчого, заступника директора з медичних питань та заступника директора з адміністративної роботи є ідентичними, не знайшли свого підтвердження, оскільки вказані посади є різними за функціональними характеристиками та кваліфікаційними вимогами, що підтверджується наданим відповідачем копіями посадових інструкцій.

Колегія суддів апеляційного суду також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги в частині порушення відповідачем при її звільненні частини третьої статті 184 КЗпП України, так як вона підпадає під визначення одинокої матері, оскільки змушена самостійно забезпечувати чотирьох дітей.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП Українизвільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Позивач ОСОБА_1 не відноситься до категорії осіб, трудові гарантії яких визначені нормами вказаної статті.

Термін "одинока матір" на законодавчому рівні не визначено, проте відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Постановою КМУ №693 від 07.07.2021 року, якою визначено Порядок надання відпустки при народженні дитини, статус одинокої матері визначений як - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звільнення позивача з посади вона перебувала в зареєстрованому шлюбі, в свідоцтвах про народження дітей її чоловік ОСОБА_10 вказаний як батько.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивач не є одинокою матір'ю і до неї не можуть бути застосовані положення ч. 3 статті 184 КЗпП України, є обґрунтованими.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції, який оцінив як бездоказові та безпідставні посилання сторони позивача на те, що її звільнення є помстою її чоловіка - ОСОБА_10 , який є директором товариства, з яким вони перебувають на стадії розлучення. Доводи апеляційної скарги також висновків не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що відповідачем була дотримана процедура звільнення працівника, а саме строки попередження про звільнення, пропонування усіх вакантних посад, суд дійшов вірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Наведені в апеляційній скарзі посилання щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, пов`язані із відмовою в задоволенні клопотань позивача та тривалим розглядом справи понад розумні строки, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги і ухвалюючи судове рішення за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який зазначаючи, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), Серія A, № 303-A, § 29,30), разом з тим акцентував увагу на тому, що це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 травня 2021 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 15 листопада 2021 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Ігнатченко Н.В.