Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 607/24365/19

провадження № 61-6658св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 року у складі судді Сливки Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ходоровського М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Першої Тернопільської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі із 03 травня 1980 року по 21 квітня 2018 року. Шлюб припинено у зв`язку зі смертю дружини. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час життя його дружина та син приватизували квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим кожному із них належало по 1/2 частці вказаної квартири. На час смерті сина він проживав разом із ним та дружиною у цій квартирі, хоч не був у ній зареєстрований, здійснював догляд за сином, яких тривалий час хворів, а тому прийняв спадщину. Проте його дружина ОСОБА_3 , приховавши від нотаріуса інформацію про наявність інших спадкоємців після померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 отримала у Першій Тернопільській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належу ОСОБА_4 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_3 , є незаконним, оскільки він як батько померлого, що прийняв спадщину, має право на спадкування 1/4 частки спірної квартири після смерті сина.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт на користь свого брата ОСОБА_2 , якому заповіла спірну квартиру. До складу спадщини увійшла 3/4 частки квартири (1/2 частка, що приватизована, 1/4 частки успадкована нею після смерті сина). Враховуючи вимоги статті 1241 ЦК України, йому належить 3/16 часток від 3/4 часток як обов`язкова частка у спадщині (3/4:2 (він та батько покійної) = 3/8). Половина частки, яка належить кожному із спадкоємців за законом - він і батько покійної становить 3/16 частки.

З урахуванням того, що після сина він успадкував 1/4 частку квартири, а обов`язкова частка становить 3/16, тому в порядку спадкування після смерті сина та дружини йому належить 7/16 частки квартири.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 539042, видане Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою від 10 лютого 2016 року у частині успадкування ОСОБА_3 1/2 частки квартири; визнати за ним право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ним у порядку спадкування право власності на 3/16 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , а загалом: визнати за ним право власності на 7/16 частки зазначеної квартири (а. с. 5, т. 1).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 як обов`язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку спірної квартири як обов`язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що померлій ОСОБА_3 належала спірна квартира, яку вона заповіла ОСОБА_2 , проте з огляду на положення частини першої статті 1241 ЦК України ОСОБА_1 як чоловік померлої, якому належить обов`язкова частка у спадщині, відноситься до спадкоємців першої черги спадкування, а тому набув право на спадкування 1/4 частки спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позову про скасування свідоцтва про право на спадщину у частині 1/4 частки квартири та визнання права власності на спадкове майно у розмірі 1/4 частки квартири після смерті сина, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не скористався своїм правом на звернення у встановлений законом шестимісячний строк у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлого сина, не звертався до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини, на момент смерті сина із ним постійно не проживав, а тому позивач вважається таким, що спадщину після померлого сина не прийняв.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом НАТ №539042, видане державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори 10 лютого 2016 року, в частині успадкування ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 сина ОСОБА_4 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 після смерті сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач на момент смерті сина ОСОБА_4 проживав із ним, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 березня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували показів допитаних у судовому засіданні свідків, наявних у матеріалах справи доказів, якими підтверджено, що саме відповідач доглядав та лікував ОСОБА_3 , а тому остання склала заповіт на все майно на відповідача, тоді як позивач із ОСОБА_3 та із їхнім сином ОСОБА_4 не проживав і участі у житті ОСОБА_3 не брав. Позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які б об`єктивно та істотно перешкоджали реалізації ним права на прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 шляхом звернення у встановлений строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом видане 10 лютого 2016 року, а позовна заява у цій справі подана 10 жовтня 2019 року, тобто із пропуском строку позовної давності та позивачем жодним чином не обґрунтовано поважних причин щодо пропуску позовної давності. Позивачем заявлено вимогу про визнання права вимоги у порядку спадкування, проте з огляду на відсутність обставин, що свідчать про неможливість усунення перешкод для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку, крім як задоволення вимоги позивача про визнання права власності у порядку спадкування, свідчить про неналежний спосіб захисту свого порушеного права, що з огляду на практику Верховного Суду є підставою для відмови у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справу № 607/24365/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статі 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 липня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_2 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив від інших учасників справи не надходив.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі із 03 травня 1980 року по 21 квітня 2018 року. Шлюб припинено у зв`язку зі смертю дружини ОСОБА_3 (а. с. 31, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 32, т. 1).

За час життя дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 приватизували квартиру АДРЕСА_1 .

Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 16 липня 2004 року Міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження (наказу) від 16 липня 2004 року № 37623 (а. с. 25, т. 1).

28 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулася у Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , зазначивши, що інших спадкоємців немає (а. с. 72, т. 1).

10 лютого 2016 року державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАТ №539042 на належну ОСОБА_4 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (а. с. 80, т. 1).

Відповідно до довідки № 357, виданої 29 січня 2016 року Державним підприємством «Комунальник-1», за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із 01 липня 1997 року до дня смерті (а. с. 75, т. 1).

ОСОБА_1 на період хвороби його сина ОСОБА_4 , юрисконсульта фірми «Риф», виконував його обов`язки (2005-2008 роки), проживав на АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою, виданою 30 жовтня 2018 року виробничо-комерційною фірмою «Риф» (а. с. 29, 95, т. 1).

Згідно з довідкою № 18/55, виданою 19 листопада 2018 року Тернопільською міською організацією ветеранів органів внутрішніх справ Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, пенсіонер органів внутрішніх справ, член ради ветеранів ОСОБА_1 , 1951 року народження, з 01 липня 1981 року по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; протягом тяжкої хвороби сина ОСОБА_4 і дружини ОСОБА_3 звертався з проханням у ветеранську організацію, до підприємців м. Тернополя і громадських організацій про надання коштів на їх лікування (а. с. 12, 95, т. 1).

17 лютого 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Дзюбановською О. І. та зареєстрований у реєстрі за № 1-439, згідно з яким заповіла ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 27, 87, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , про що складено актовий запис № 686 Тернопільського міськрайонного відділу державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, яким 24 квітня 2018 року повторно видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 21, 84, т. 1).

13 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся у Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_3 (а. с. 83, т. 1).

19 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся у Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлої дружини ОСОБА_3 , яка мотивована тим, що він як особа пенсійного віку має право на обов`язкову частку у спадщині (а. с. 89, т. 1).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 січня 2019 року № 192/02-31 державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Дзюбановською О. І. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1 (а. с. 10, 94, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволення з огляду на наступне.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Задовольняючи вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частку спірної квартири як обов`язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , суди дійшли правильного висновку про те, що померлій ОСОБА_3 належала спірна квартира, яку вона заповіла ОСОБА_2 , проте з огляду на положення частини першої статті 1241 ЦК України ОСОБА_1 як чоловік померлої, якому належить обов`язкова частка у спадщині, відноситься до спадкоємців першої черги спадкування, а тому набув право на спадкування 1/4 частки спірної квартири.

Визначаючи за позивачем право власності на 1/4 частку спірної квартири, суд першої інстанції виходив із того, що, зокрема, батько померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , який належить до першої черги спадкування, із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 до нотаріальної контори не звертався, а тому при обчисленні розміру обов`язкової частки ОСОБА_5 як спадкоємець не враховується. Рішення суду першої інстанції у цій частині залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції.

Проте судами не враховано, що за правилами ЦК України до спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, необхідно також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).

Тобто, при обчисленні розміру обов`язкової частки необхідно враховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом.

Таким чином, при обчисленні розміру обов`язкової частки позивача на спадкове майно необхідно враховувати частку батька померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_5 .

При цьому, при обчисленні розміру обов`язкової частки позивача на спадкове майно не враховується частка брата ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , на якого складено заповіт, оскільки останній не належить до першої черги спадкування.

Враховуючи наведене, розмір обов`язкової частки позивача на спадкове майно становить 1/4 частку спірної квартири (1 / 2 (два спадкоємця) / 2 (половина частки, яка б належала кожному із спадкоємців у разі спадкуванні за законом)).

Верховний Суд бере до уваги те, що суди помилково вважали, що при обчисленні розміру обов`язкової частки позивача частка батька померлої ОСОБА_5 не враховується, проте зазначає, що наведене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті у частині визнання за позивачем права власності на 1/4 частку спірної квартири як обов`язкової частки у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , а тому не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову про скасування свідоцтва про право на спадщину у частині 1/4 частки квартири та визнання права власності на спадкове майно у розмірі 1/4 частки квартири після смерті сина, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не скористався своїм правом на звернення у встановлений законом шестимісячний строк у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлого сина, не звертався до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини, на момент смерті сина із ним постійно не проживав, а тому позивач вважається таким, що спадщину після померлого сина не прийняв.

Відхиляючи доводи позивача про те, що він прийняв спадщину після померлого сина, оскільки на момент його смерті проживав разом із ним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано рішення суду про встановлення факту спільного проживання разом із спадкодавцем на момент його смерті та не доведено вказаної обставини жодними належними та допустимими доказами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині, апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин щодо не проживання позивача разом із спадкоємцем на момент смерті та всупереч вимогам статей 89, 367 ЦПК України, встановивши обставини у справі, вдався до переоцінки доказів, та дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції у цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено належними доказами факту його проживання разом із сином ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, знайшли своє підтвердження.

Водночас, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивачем у цій справі обраний неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такі доводи по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права. Враховуючи те, що нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 в оформленні права на спадщину, тому останній має право звернутися за захистом своїх прав із позовом до суду.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку квартири та визнання права власності за позивачем на 1/4 частку квартири після смерті синане відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у частині скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову та задоволення позовних вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку квартири та визнання права власності за позивачем на 1/4 частку квартири після смерті сина- скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 додано до касаційної скарги квитанцію про сплату судового збору у розмірі 3 967,56 грн.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, із урахуванням пропорційності задоволення вимог, сплачений ОСОБА_2 у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір у розмірі 3 073,60 грн (1921,00 грн x 0,4 x 2 x 200 %) підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у частині скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову та ухвалені нового рішення, яким позов в цій частині задоволено,скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2020 року у цій частині залишити в силі.

У решті постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук