Дата документу 15.11.2021 Справа № 336/3583/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 336/3583/20 Головуючий у 1 інстанції: Жупанова І.Б.

№ 22-ц/807/2729/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра», третя особа Запорізьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів про скасування наказу про звільнення № 933-к від 15.06.2020 року, поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ

В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до КП «НВК «Іскра», третя особа Запорізьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів про скасування наказу про звільнення № 933-к від 15.06.2020 року, поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є особою з інвалідністю з дитинства 3 групи і згідно з висновком МСЕК 1302.2017, відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда від 27.02.2017 йому протипоказана праця в нічний та сумеречний час доби біля рухомих механізмів, на висоті, пов`язаних з травматизмом. Інших протипоказань МСЕК не встановлено.

Наказом від 06.09.2017 р. № 1730-к він був прийнятий на роботу до Казенного підприємства «Науково-виробничий Комплекс «Іскра» у структурний підрозділ «Комбінат харчування» кухарем, умови праці відповідають рекомендації МСЕК від 13.02.2017 та індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 27.02.2017.

На початку 2020 року на підприємстві була проведена атестація робочих місць для оцінки всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров`я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності, за підсумками якої були визначені робочі місця з несприятливими умовами праці, та кожному працівнику комбінату харчування було видано направлення на обов`язковий попередній медичний огляд, який він пройшов на підставі направлення, яке отримав 31.03.2020 року.

Згідно з висновком медичної комісії від 08.04.2020 року у нього було виявлене захворювання-катаракта, в зв`язку з яким визнано непридатним до роботи відповідно до додатку 4 пункту 5.10 «Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов`язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників», на підставі шкідливих умов праці - теплове випромінювання.

Після ознайомлення його 01.06.2020 року адміністрацією підприємства з наказом про відсторонення від роботи у зв`язку з медичним висновком йому було запропоновано працевлаштування на наявні вакантні місця на підприємстві, робота на яких не відповідала рекомендаціям МСЄК від 13.02.2017 за його основним захворюванням - посади пов`язані з роботою у нічний час (контролер) та роботою на висоті (обрізка дерев тощо) - двірник, а саме будо запропоновано працевлаштування за професіями двірник, контролер та вантажник, він погодився на вакансію вантажника, пройшов медичну комісію за направленням відділу кадрів, після чого йому було відмовлено в прийнятті на цю посаду з посиланням на висновок медичної комісії.

Наказом № 933-к від 15.06.2020 року його було звільнено з роботи з формулюванням причин звільнення «звільнено за станом здоров`я відповідно п.2 ст. 40 КЗпП України».

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки Відповідачем не були дотримані норми діючого законодавства, а саме:

Роботодавець не запропонував йому роботу у інших, не пов`язаних з тепловим випромінюванням підрозділах «Комбінату харчування».

Звільнення в результаті незадовільного стану здоров`я допускається тільки при остаточній втраті працездатності, а згідно з висновком медичної комісії від 08.04.2020 року його визнано непридатним до роботи у зв`язку з діагнозом «катаракта», а це захворювання носить тимчасовий характер, є операбельним, а, відтак не має ознак стійкої втрати працездатності. Йому була проведена операція 18.02.2021 з видалення катаракти, що підтверджує тимчасовість його непрацездатності за цим діагнозом.

Вважає, що незаконним звільненням йому спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що відповідач порушив його право на працю, він та його сім`я опинилися у важкому матеріальному становищі, він має на утриманні двох малолітніх дітей, у зв`язку з інвалідністю не мав можливості знайти роботу у відповідності зі своїми фізичними можливостями, а у зв`язку з позбавленням його внаслідок незаконних дій Відповідача заробітку не мав грошей на проведення операції по видаленню катаракти.

Це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, він знаходився в постійному нервовому перенапруженні, звичайні життєві зв`язки порушилися, що спричинило йому моральні страждання.

Посилаючись на вищезазначене просив суд, визнати незаконним наказ № 933-к від 15.06.2020 року КП НВК «Іскра» про своє звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров`я та скасувати його; поновити його на роботі в КП НВК «Іскра» у Комбінаті харчування кухарем; стягнути з Відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 37558,4 грн з розрахунку середньоденної заробітної плати 387,20 грн за 11 робочих днів червня 2020 - 4 259,2 грн, за 23 робочих дні липня 2020 - 8 905, 6 грн, за 20 робочих днів серпня 2020 - 70744 грн, за 22 робочих дні вересня 2020 - 8518,4 грн, за 21 робочий день жовтня 2020 - 8 131,2 грн, а також на відшкодування моральної шкоди 20000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року позов задоволено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року заяву задоволено щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, КП «НВК «Іскра» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що захворювання катаракта, яке стало приводом для прийняття відповідачем рішення про невідповідність позивача займаній посаді внаслідок стану здоров`я та стало підставою для його звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України, є тимчасовим, не носить ознаки стійкої втрати працездатності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач є інвалідом з дитинства третьої групи по зору «безстроково» у відповідності до Довідки до акту медико-соціальної експертної комісії серії АВ№0820819 від 13.02.2017 (далі - Акт МСЄК) і йому протипоказана праця в нічний та сутінковий час доби, біля рухомих механізмів, на висоті, роботи пов`язані з травматизмом, з урахуванням літнього та зимового часу доби згідно з висновком від 27.02.2017 про умови та характер праці до акту медико - соціальної експертної комісії серії АВ № 0820819.

06.09.2017 року позивач був прийнятий на роботу в комбінат харчування (відділ 68) КП НВК «Іскра» (далі по тексту - комбінат харчування) на посаду кухаря, яка за умовами та характером праці відповідала зазначеним в Акті МСЄК обмеженням.

Наказом КП «НВК «Іскра» від 16.03.2020 року № 204 і додатком № 1 до нього було затверджено перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад працівникам яких надається додаткова відпустка та доплати за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, до якого увійшла професія , встановлена згідно з класифікатором професій ДК 003:2010 - Кухар 16675-5122.

У відповідності до Картки умов праці кухаря, складеної в ході проведення атестації робочих місць за умовами праці на КП НВК «Іскра» Запорізьким обласним центром охорони праці за показниками робоче місце кухаря належить вважати із шкідливими умовами праці, оскільки у відповідності до характеристики умов праці за професією кухар температура повітря в приміщенні є підвищеною, є теплове випромінювання, застосовується підняття та ручне переміщення вантажу, потребує перебування у вимушеній робочій позі більше 25% робочого часу зміни.

В зв`язку з встановленими внаслідок атестації шкідливими умовами праці Відповідачем прийнято рішення провести медичний огляд працівників комбінату харчування (п. 3 наказу КП «НВК «Іскра» від 16.03.2020 № 204), який було проведено у відповідності до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 21.05.2007 № 246 (далі Порядок 246).

У відповідності до Порядку 246 і Направленню від 31.03.2020, що міститься в матеріалах особової справи ОСОБА_1 , кухаря 4 розряду комбінату харчування було направлено на обовязковий попередній медичний огляд.

За результатами медичного огляду Позивача, було надано Висновок медичної комісії від 08.04.2020 року Медико - санітарної частини КП «НВК «Іскра», відповідно до якого ОСОБА_1 не придатний до роботи за професією за ДК 003:2005 (кухар 4 розряду), згідно фактору виробничого середовища: Додаток 4: п. 5.10. теплове випромінювання, рекомендована робота згідно з висновком МСЕК від 13.02.2017.

Наказом по підприємству від 01.06.2020 року № 865/к ОСОБА_1 було відсторонено від виконання посадових обов`язків кухаря 4 розряду, на період переведення його на легшу роботу або звільнення на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Після пропозицій позивачу наявних вакансій на КП «НВК «Іскра» станом на 01.06.2020 та на 12.06.2020, робота на яких Позивачеві протипоказана за висновком МСЄК від 13.02.2017, Наказом № 933-к від 15.06.2020 року його було звільнено з роботи відповідно п.2 ст. 40 КЗпП України за згодою Первинної профспілкової організації від 15.06.2020, Протокол № 181.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII(далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

З аналізу викладених позицій і норм права випливає, що стан здоров`я, що перешкоджає працівникові виконувати роботу, це лише стійке зниження працездатності, яке може бути повним або частковим, а визначення наявності стійкої втрати працездатності належить до компетенції МСЄК, і не належить до компетенції Медичної комісії Медико - санітарної частини відповідача, яка також не вирішувала питання щодо стійкої втрати працездатності позивачем.

Зі справи вбачається, що у відповідності до інформації, наданій Директором Комунального некомерційного підприємства -«Міська лікарня №8» Запорізької міської Ради Журавель Є.В. 11.11.2019 оглянутий лікарем офтальмологом та скерований на стаціонарне лікування до КНП «Міська лікарня №3 ЗМР, де перебував з 11.11.2019 по 20.11.2019 з діагнозом: Пігментна абітрофія сітківки, ускладнена задньокапсулярна катаракта обох очей. При виписці із стаціонару рекомендовано спостереження у лікаря офтальмолога, продовжувати проведення курсів де дистрофічної терапії та проведення планового оперативного лікування - ФЕК (факоемульсіфікації катаракти) +ІОЛ (імплантація штучної оптичної лінзи) обох очей.

Діагноз катаракта після оперативного лікування знімається. Питання щодо придатності до роботи зі шкідливими умовами праці у разі проведення оперативного лікування катаракти є компетенцією закладу охорони здоров`я за місцем проведення медичних оглядів згідно з наказом МОЗ України від 21.05.2007 № 246 «Порядок проведення оглядів працівників певних категорій».

Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 17207 відділення мікрохірургії ока «Запорізької обласної клінічної лікарні» ЗОР Запорізької обласної Ради ОСОБА_1 під час перебування у стаціонарі з 16.12.2020 по 18.12.2020 була проведена операція 18.12.2020 - ФЕК (факоемульсіфікації катаракти) +ІОЛ (імплантація штучної оптичної лінзи) на ОД.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що захворювання катаракта, яке стало приводом для прийняття відповідачем рішення про невідповідність позивача займаній посаді внаслідок стану здоров`я є тимчасовим, не носить ознаки стійкої втрати працездатності.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я може бути підставою для звільнення за наявності повної або частково постійної, а не тимчасової втрати працездатності, тому навіть тривала, але тимчасова непрацездатність не є підставою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Така позиція висловлена Верховним судом складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 грудня 2018 року (справа № 521/17982/16-ц, провадження № 61-37921св18).

Відповідачем суду першої інстанції не надано належних та допустимих доказів того, що за наявності захворювання катаракта у позивача відбулася стійка втрата працездатності.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановивши, що звільнення з роботи позивача було проведено з порушенням вимог трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі. Суд першої інстанції вірно врахував, що поновлення звільненого працівника на роботі автоматично тягне за собою вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена судом першої інстанції відповідно до розрахунку, наданого позивачем, який не був спростований відповідачем.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням вимог закону, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про те, що внаслідок цього були порушенні законні права ОСОБА_1 , що призвело до моральних страждань, в зв`язку з чим ОСОБА_1 слід відшкодувати моральну шкоду. При визначенні розміру моральної шкоди суд обґрунтовано виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вагомих, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвалення додаткового рішення не є переконливими.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Позивачем була заявлена вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без зазначення конкретного періоду вимушеного прогулу, ним надані докази його середньоденного заробітку, але розрахунок зроблений ним не на час ухвалення рішення судом, а по жовтень 2020, що не є перешкодою для стягнення середнього заробітку по час ухвалення рішення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Іскра» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2021 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков