ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5012/21

12 листопада 2021 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання      Шаблій Ю.П., представника позивача - Ороновської О.М., представника відповідача - Боднара І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зборівської міської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Зборівської міської ради Тернопільського району Тернопільської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Зборівської міської ради Тернопільської області щодо не прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1, 7129 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с.Погрібці Зборівського району Тернопільської області;

- зобов`язати Зборівську міську раду Тернопільської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1, 7129 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с.Погрібці Зборівського району Тернопільської області;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду у даній адміністративній справі шляхом зобов`язання Зборівської міської ради Тернопільської області подати до суду у місячний строк після набрання рішенням суду законної сили звіту про виконання судового рішення;

- стягнути із Зборівської міської ради Тернопільської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача  судові витрати та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20 травня 2020 року рішенням Зборівської міської ради восьмого скликання сорок шостої сесії №3881 надано йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером 6122684300:02:001:0206, розташованої за межами населеного пункту с.Погрібці Зборівського району Тернопільської області.

Державним підприємством «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,7129 га, яка розташована за межами населеного пункту с.Погрібці, Зборівського району Тернопільської області.

Позивач неодноразово звертався із заявами про затвердження проекту землеустрою в Зборівську міську раду, однак його заяви залишилися без розгляду і жодного рішення по них винесено не було.

02.07.2021 він повторно звернувся в Зборівську міську раду із заявою про затвердження проекту землеустрою, однак заява залишилась без розгляду, жодного рішення по ній прийнято не було.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 16.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 18.10.2021.

Судом встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 16.08.2021 отримано відповідачем 20.08.20211, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У визначений судом строк відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

В судовому засіданні 11.11.2021 оголошувалась перерва до 12.11.2021 для надання відповідачу часу для подання письмових пояснень.

Представником відповідача подано до суду 12.11.2021 письмові пояснення в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зокрема зазначає, що відповідачем було підготовлено та винесено на розгляд проект рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 від 24.09.2021 №3082, проте дане рішення не набрало відповідну кількість голосів для позитивного рішення про що свідчить витяг з поіменним голосуванням шістнадцятої сесії Зборівської міської ради восьмого скликання від 24.09.2021, на підставі якого рішення прийнято не було.

В судовому засіданні 11.11.2021 представник позивача просила позов задовольнити з підстав зазначених у позові.

В судовому засіданні 11.11.2021 представник відповідача Олійник Л.В. заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та додатково пояснив, що підставою для не прийняття рішення по позивачу було наявне колективне звернення жителів села Погрібці, які також претендують на отримання у власність земельних ділянок із земельного масиву на який претендує позивач. Представник відповідача зазначив, що він як староста села Погрібці повинен відстоювати насамперед інтереси корінних жителів села Погрібці.

Заслухавши вступне слово представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Як випливає із матеріалів справи, 20 травня 2020 року рішенням №3881 Зборівської міської ради восьмого скликання сорок шостої сесії позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, за кадастровим номером 6122684300:02:001:0206, розташованої за межами населеного пункту с. Погрібці Зборівський район Тернопільська область (аркуш справи 24).

Державним підприємством «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,7129 га, яка розташована за межами населеного пункту с.Погрібці, Зборівського району Тернопільської області (аркуш справи 18-21, 30-53).

Рішенням Зборівської міської ради Тернопільської області  від 19.03.2021 №831 скасоване рішення сесії Зборівської міської ради від 20.05.2021 №3881 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 " (аркуш справи 69).

Згідно з рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року справа №500/2203/21 (яке набрало законної сили) визнано протиправним та скасоване рішення восьмого скликання восьмої сесії третього пленарного засідання Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області від 19.03.2021 року в частині скасування рішень Зборівської міської ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення селянського господарства ОСОБА_1 №3881 від 20.05.2021 (аркуш справи 64-67).

Позивач неодноразово звертався із заявами про затвердження проекту землеустрою в Зборівську міську раду, однак його заяви залишилися без розгляду і жодного рішення по них винесено не було.

02.07.2021 він повторно звернувся в Зборівську міську раду із заявою про затвердження проекту землеустрою (аркуш справи 16).

Рішенням Зборівської міської ради Тернопільської області восьмого скликання шістнадцятої сесії від 24.09.2021 №3082 питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 орієнтовною площею 1, 7129 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с.Погрібці Зборівського району Тернопільської області, проте за результатами голосування рішення не прийнято.

Вважаючи дане рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 та 3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч.6 та 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст.123 Земельного кодексу України, відповідно до ч.4 якої проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу.

За приписами ч.13 ст.123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до ст.186 Земельного кодексу України схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

У разі якщо на підставі матеріалів інвентаризації здійснюються формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (крім технічної документації, за якою проводиться інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення) погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Як визначено ч.17 вказаної статті підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Згідно ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.5 ст.186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин.

Так, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Приписами статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Вищевикладене свідчить, що за наслідками розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства  ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідач - Зборівська міська рада - на пленарному засіданні повинна була прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою чи про відмову із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Проте, Зборівська міська рада, за результатами голосування жодного з рішень відповідно до 186-1 Земельного кодексу України не прийняла.

Враховуючи обставини справи, Зборівська міська рада, не прийнявши за результатами голосування жодного відповідного рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою, порушила процедуру її розгляду, а отже діяла всупереч вимогам чинного законодавства.

Таким чином, неприйняття відповідачем рішення за заявою позивача у строк ставить особу у певну правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності.

З приводу зазначених представником відповідача мотивів, які слугували підставою для не прийняття рішення відповідачем щодо наявного колективне звернення жителів населеного пункту, суд зазначає, що такій підставі для відмови у затвердженні проекту землеустрою вже надавалась судом правова оцінка, а тому суд вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Так, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №500/3674/20 встановлено, що якщо зацікавлені особи (жителі села Погрібці) вважають, що рішенням Зборівської міської ради №3881 від 20.05.2020 року, яким надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, порушуються їх права то вони вправі оскаржити його в судовому порядку. Дане рішення суду набрало законної сили, а тому в силу приписів ч.4 ст.78 КАС України, вищенаведені обставини не підлягають додатковому доказуванню.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про затвердження проекту землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання.

Суд зазначає, що відповідачем не прийнято рішення щодо заявленого клопотання, проте суд перевірив  підстави які слугували щодо не прийняття даного рішення, інших підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою представником відповідача не зазначено, а тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

З урахуванням наведеного, зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність, своєчасність її подання та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1, 7129 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Погрібці Зборівського району Тернопільської області.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо застосування судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що це судове рішення не буде виконуватися, то суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Крім того, слід звернути увагу позивача про те, що це не позбавляє його права повторно звернутися із заявою про встановлення судового контролю після набрання рішенням суду в даній справі законної сили та у випадку, якщо відповідач не буде добровільно виконувати його.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, в силу приписів ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З аналізу положень статті 134 КАС слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано суду наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 30.06.2021, тарифи для визначення вартості надання правової допомоги, акт про надання правової допомоги за договором від 11.08.2021, квитанція №37 від 10.11.2021 про сплату 10200,00 грн.

Як вбачається з наведених документів, розмір заявлених до відшкодування судових витрат позивача на оплату гонорару його представникові за надання правової (правничої) допомоги становить 10200,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку та вважає за необхідне стягнути на користь позивача 10200,00 грн.

Таким чином, клопотання позивача щодо стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Зборівської міської ради Тернопільської області щодо не прийняття рішення по заяві ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1, 7129 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с.погрібці Зборівського району Тернопільської області.

3. Зобов`язати Зборівську міську раду Тернопільської області на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 липня 2021 року та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1, 7129 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Погрібці Зборівського району Тернопільської області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Зборівської міської ради  в користь ОСОБА_1   понесені судові витрати, а саме: судовий збір за подання позову в сумі 908 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 10 200 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: с. Погрібці,Зборівський район, Тернопільська область,47271 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Зборівська міська рада Тернопільського району Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Б. Хмельницького, 13,м. Зборів,Тернопільська область,47201 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04058410);

Головуючий суддя                                                                      Осташ А.В.