Дата документу 08.11.2021 Справа № 334/7258/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУ № 334/7258/17                        Головуючий в 1 інстанції Козлова Н.Ю.

Провадж. № 11-кп/807/1411/21                 Доповідач в 2 інстанції Тютюник М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді Тютюник М.С.,

суддів Рассуждая В.Я., Гончара О.С.,

при секретарі Дротянко С.Г.,

за участю:

прокурора Ящука К.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представників потерпілих – адвокатів Мухіної Л.С., Богун І.А.,

захисника – адвоката Пересади І.В.,

розглянула 8 листопада 2021 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок колегії суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2021 року відносно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:

27 вересня 2016 року приблизно о 19 годині 15 хвилин, знаходячись біля першого під`їзду будинку № 28 по вулиці Професора Толока в м.Запоріжжя, маючи умисел на заподіяння смерті потерпілому, в ході раптово виниклого конфлікту, ОСОБА_2 наніс один удар невстановленим в ході досудового розслідування предметом, який знаходився в його правій руці, в область шиї зліва ОСОБА_3 , чим спричинив останньому відкриту тупу травму шиї з крововиливом над та під тверду мозкову оболонку спинного мозку, з розривом твердої мозкової оболонки спинного мозку, крововиливами під м`якими оболонками спинного мозку, що розповсюдились на стовбур головного мозку, на нижнюю поверхню мозочка та потиличних часток. Дана травма призвела виражений набряк спинного мозку, висхідний набряк стовбуру головного мозку, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_3 .

Вироком колегії суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2021 року:

ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, і йому призначено покарання у вигляді 12-ти (дванадцяти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2016 року та остаточно призначено покарання у вигляді 13-ти (тринадцяти) років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 ухвалено рахувати з 30.08.2017 року - дня його затримання.

У відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону № 838-VIII, зараховано ОСОБА_2 до строку відбування покарання за цим вироком строк попереднього ув`язнення з 30.08.2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у виді тримання під вартою ухвалено залишити до набрання вироком законної сили без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 22 520 грн. 00 коп., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 25 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.

В інший частині позову відмовлено.

Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.

Вимоги і узагальнені доводи апеляційних скарг

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 не погоджується з оскаржуваним вироком та просить його змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 119 КК України.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він не визнає свою вину в умисному вбивстві, оскільки не було ніякого умислу на спричинення смерті. Суд, обґрунтовуючи кваліфікацію його дій, послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_4 , яка повідомила про наявність конфлікту між ним та її чоловіком з приводу машини. Між тим, він не має ніякого відношення щодо зникнення машини потерпілого та просив суд дослідити цю ситуацію, на що йому було відмовлено.

З проводу показань потерпілої ОСОБА_4 про те, що він умисно підстеріг ОСОБА_3 зазначає, що він був вдома з донькою та чекав, коли додому повернеться його дружина на їхній машині, оскільки він повинен був до 19.30 год. відвезти документи по своїй роботі. Близько 19.00 год. йому зателефонувала дружина та повідомила, що скоро приїде, і він вийшов на вулицю назустріч їй. На вулиці він зустрів ОСОБА_3 , під час розмови він почав грубо висловлюватись на адресу його дружини, він не втримався та ударив ОСОБА_3 правою рукою в область обличчя від чого останній впав. В цей час під`їхала дружина, він крикнув ОСОБА_3 , щоб той більше ніколи не приходив до нього в гараж. Після цього, сідаючи в машину він почув як дружина крикнула, що ОСОБА_3 не піднімається, на що він попросив викликати швидку допомогу, а сам поїхав на роботу, оскільки абсолютно не передбачав, що може статися така страшна трагедія.

Зазначає, що в цей же день слідчий вилучив у його дружини телефон та було підтверджено час її дзвінку йому, маршрут її пересування та виклик з її телефону швидкої допомоги.

Свідком ОСОБА_7 в судовому засіданні підтверджено, що саме його дружина залишилась на місці події, а не поїхала з ним, та саме вона викликала швидку допомогу. Потерпілі даний факт не заперечували.

Свідок ОСОБА_8 надав неправдиві покази з приводу того, що його з місця події відвезла його дружина.

Про відсутність умислу на вбивство також свідчить й спосіб нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, а саме один удар рукою, що підтверджено свідками. В руці у нього нічого не було. Також звертає увагу, що все відбувалось в час пік, біля будинку, де завжди проходить багато людей.

У вироку зазначено, що він мав при собі сумку з ключами. Дійсно у нього була чоловіча сумка (типу барсетки), в якій знаходились документи, ключі від машини та гаражу. Потерпіла стверджувала, що, нібито, на місці, де лежав ОСОБА_3 , знайшла гайковий ключ. Проте, ніякого гайкового ключа у нього не було, при обстеженні даного ключа не було виявлено ні його відбитків пальців, ні генетичного матеріали як потерпілого, так і його.

Показання потерпілої ОСОБА_4 про те, що він займався східними єдиноборствами та володіє навичками бойових мистецтв є абсолютною неправдою, оскільки у нього вроджений порок серця та за станом здоров`я він ніколи серйозно не займався спортом.

Свідок ОСОБА_9 надала неправдиві показання відносно нього з приводу ДТП, ніяких заяв вона не писала, оскільки саме її чоловік був винуватцем ДТП. Взагалі її показання не мають ніякого відношення у даному кримінальному провадженні.

Суд відмовив йому у призначенні психологічної експертизи з використанням поліграфа, що свідчить про упереджене ставлення суддів до нього.

З приводу вироку Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.02.2016 року зазначає, що він 8 місяців перебував у СІЗО, після чого Ленінським районним судом у 2012 році було ухвалено вирок, яким йому призначено 3,5 роки іспитового строку. Вказаний вирок був оскаржений в касаційному порядку іншими засудженими, у зв`язку з чим було призначено новий судовий розгляд та справу направлено до Орджонікідзевського суду. Разом з тим, на протязі 3,5 років іспитового строку він відмічався в Ленінському РВ та за цей період у нього не було порушень. З березня 2016 року вже відповідно до вироку Орджонікідзевського суду (1 рік іспитового строку) він відмічався 7 місяців.

В запереченнях на апеляційну скаргу потерпіла ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 , а вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Обвинувачений ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор». Заяв чи клопотань від обвинуваченого про особисту участь в судовому засіданні на адресу апеляційного суду не надходило. Враховуючи дані обставини та з урахуванням відсутності питань, які б погіршували правове становище обвинуваченого, апеляційний суд, з огляду на відсутність заперечень захисника, а також відповідно до положень ч. 4 ст. 401, ч. 4 ст. 405 КПК України, проводить апеляційний розгляд без участі обвинуваченого ОСОБА_2 .

У судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з`явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила. Враховуючи дані обставини та відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК України апеляційний суд проводить апеляційний розгляд без участі потерпілої ОСОБА_4 .

Позиції учасників судового провадження.

Адвокат Пересада І.В. у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу свого підзахисного. Зазначила, що ОСОБА_2 інкримінується спричинення потерпілому лише одного удару. Натомість, на тілі потерпілого виявлено ще два удари, при цьому, ОСОБА_2 також казав про спричинення одного удару в обличчя. Обвинувачений не мав умислу на вбивство потерпілого. Свідок ОСОБА_10 самого удару не бачила. Жоден із свідків не бачив стороннього предмету на місці події.

Потерпіла ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, акцентуючи увагу, що події відбувались у присутності трьохрічної дитини.

Представник потерпілої ОСОБА_1 – адвокат Богун І.А. в судовому засіданні зазначила про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого. Наявність конфліктних відносин є доведеним і сам ОСОБА_2 це підтверджував. Також звернула увагу, що обвинувачений наніс удар потерпілому в голову, після якого він не підіймався. ОСОБА_2 залишив місце злочину і переховувався близько одного року.

Представник потерпілої ОСОБА_4 – адвокат Мухіна Л.С. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на здобуті слідством докази.

Прокурор у судовому засіданні висловив заперечення вимогам та доводам апеляційної скарги.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України та загальної засади змагальності кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

       Суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити докази ті, що викривають і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

       Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

       Право на отримання вмотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд, встановлений ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

       Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

       Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

       Таким чином, невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв`язку з порушенням норм процесуального права незалежно від доводів, викладених в апеляційній скарзі.

За вимогами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку зазначаються, окрім іншого: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

       Перевіривши вирок, ухвалений щодо ОСОБА_2 про визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, на предмет його відповідності зазначеним вище та іншим вимогам кримінального процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення не може бути визнане законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, прийшовши до висновку про доведеність провини ОСОБА_2 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, такий висновок належним чином не вмотивував та не обґрунтував.

Суд першої інстанції перелічив у вироку досліджені докази, але не проаналізував їх як кожен окремо, так і у сукупності в контексті висновків про доведеність провини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

       Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції обґрунтував тим, що досліджені під час судового розгляду докази у сукупності доводять спрямованість умислу ОСОБА_2 саме на позбавлення життя потерпілого.

       Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд не проаналізував покази обвинуваченого ОСОБА_2 щодо інкримінованої події у співставленні із дослідженими доказами.

Так, висловлюючи своє відношення до висунутого обвинувачення, ОСОБА_2 в суді першої інстанції пояснював, що 27 вересня 2016 року ввечері він зустрів ОСОБА_3 у дворі будинку, де останній гуляв з малолітньою донькою. Підійшовши до ОСОБА_3 , вони почали словесну сварку, а потім він вдарив його правою рукою в область обличчя в ліву частину, оскільки ОСОБА_3 грубо висловився в адресу його дружини. Пояснив, що удар був не сильний, оскільки він нещодавно зняв гіпс з руки, на якій був перелом. Від удару ОСОБА_3 впав на спину, лежав та щось бормотав. Побачивши, що у двір під`їхала на машині його дружина ОСОБА_11 , він пішов, а потім знов підійшов до потерпілого та сказав, щоб той більше не приходив до гаражу. Після того, як сів до автомобіля, він попросив дружину викликати «швидку допомогу» та поїхав на роботу. Про смерть ОСОБА_3 дізнався від знайомого. Він не передбачав, що ОСОБА_3 міг померти від його удару. Вказував, що він не мав умислу на вбивство потерпілого.

       Водночас, з мотивувальної частини оскаржуваного вироку вбачається, що, зазначаючи докази на підтвердження вини ОСОБА_2 , за наявності заперечувальних вину показань останнього, усупереч вимогам ст.ст. 94, 370 КПК України, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, у тому числі в частині їх належності, допустимості та достатності, не співставив показання обвинуваченого з іншими доказами та не навів переконливих мотивів, з яких суд надав перевагу одним доказам та відкинув інші.

       Так, згідно пред`явленого ОСОБА_2 обвинувачення, яке визнано судом доведеним, останній наніс один удар невстановленим в ході досудового розслідування предметом в область шиї зліва ОСОБА_3 , чим спричинив тілесне ушкодження, від якого настала смерть потерпілого.

       Проте, на переконання колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо наявного у ОСОБА_2 умислу на вбивство ОСОБА_3 , з урахуванням інкримінованого органом досудового розслідування та встановленого судом спричинення одного удару в область шиї, що виявилося тупою травмою, є недостатньо переконливими.

       При цьому, слід врахувати, що спричинення потерпілому інших тілесних ушкоджень ОСОБА_2 органом досудового розслідування не інкримінувалось.

       Районний суд взагалі не надав оцінки наявному в матеріалах кримінального провадження висновку судово-медичної експертизи № 3209 від 28.09.2016 року, якою і були встановлені: причина смерті, описані всі виявлені на тілі померлого тілесні ушкодження, їх ступінь тяжкості, відображена травмуюча поверхня, тощо (т. 2 а.п. 35-41).

При цьому, навіть при встановленні місцевим судом фактичних обставин справи, не знайшло відображення ступінь тяжкості тілесного ушкодження.

       Також суд в якості доказу на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, послався на висновок судово-медичної експертизи клаптя шкіри від трупа ОСОБА_3 , (зазначивши у вироку її за № 458 від 07.10.2016 року, тоді як в матеріалах кримінального провадження наявна експертиза за № 485 від 03.10.2017 року), зі змісту якого встановлено, що рана на представленому на експертизу клапті шкіри із потиличної області зліва від трупа ОСОБА_3 має ознаки дії тупого предмету, що має в структурі травмуючі частини край площини, обмежений ребрами. З огляду на будову частин головки з ріжковим ключем, що має в структурі край площини, обмежений ребрами, можливість утворення дослідженої рани від його дії – не виключається.

       При цьому, суд процитувавши висновок, взагалі не надав йому жодної оцінки як окремо, так і в сукупності з іншими доказами щодо висунутого обвинувачення.

       Натомість, за версією слідства, спричинення удару відбувалось за допомогою невстановленого предмету.

       З цього приводу є незрозумілим надання органом досудового розслідування, в якості доказу провини обвинуваченого, гайкового ключа, проведення його експертного дослідження у порівнянні із клаптем шкіри з потиличної області трупа, а взяття місцевим судом до уваги відповідних доказів, з урахуванням фактичних обставин щодо не встановлення предмету, яким було спричинено тілесне ушкодження, виявляє собою протиріччя у висновках місцевого суду.

       Встановивши локалізацію тілесного ушкодження, яке було заподіяне обвинуваченим у життєво важливий орган (голову), тим не менш місцевий суд, хоча і зазначив, але не встановив механізму, характеру та способу завдання тілесного ушкодження.

Отже, посилання районного суду на обставини врахування механізму, характеру та способу завдання тілесного ушкодження, без їх аргументування (розкриття), є формальним і таким, що не можна віднести на користь висновку суду щодо наявності в діях ОСОБА_2 умислу на вбивство.

При цьому, доводи обвинуваченого полягають у спричиненні потерпілому одного удару рукою в область обличчя, що залишилося без відповіді з боку суду, однак наявність такого ушкодження, поряд із показами свідків, зафіксовано і судово-медичною експертизою № 3209 від 28.09.2016 року, що залишилася без уваги суду.

       Аналіз сукупності всіх доказів у повному обсязі місцевим судом не здійснений, а мотиви щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні умисного вбивства, викладені у мотивувальній частині вироку, на думку колегії суддів, не являються безсумнівними та однозначними, оскільки є недостатніми, поверхневими та непереконливими, а тому не можуть слугувати беззаперечними підставами для висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого йому злочину.

У разі встановлення винуватості особи у скоєнні злочину суд зобов`язаний викласти у вироку докладні мотиви свого висновку, чого місцевим судом у даному випадку, в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, зроблено не було.

Натомість, висновки суду першої інстанції є алогічними, містять істотні суперечності та вочевидь не відповідають наявним доказам.

       Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, не надав оцінки зібраним в ході досудового розслідування доказам з точки зору достатності та взаємозв`язку, що вплинуло на обґрунтованість висновків стосовно наявності умислу у ОСОБА_2 саме на позбавлення життя потерпілого, не перевірив належним чином доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, перелічивши у вироку всі докази, які були надані стороною обвинувачення, однак не навів у вироку обґрунтування власного висновку, у зв`язку з чим судовий розгляд даного провадження не може вважатися справедливим, а прийняте процесуальне рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Одночасно слід зауважити на положеннях статті 409 КПК України, якою передбачено, що підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи. Така невідповідність згідно ст. 411 КПК України має місце тоді, коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, висновки суду, викладені в судовому рішенні, містять істотні суперечності.

       Відповідно до ст. 410 КПК України, неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Суд першої інстанції, дослідивши докази в судовому засіданні, не надав їм належної та повної оцінки у вироку в контексті висунутого обвинувачення та версії сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_2 умислу на вбивство.

Між тим, вказана суб`єктивна сторона має знайти відображення з урахуванням сукупності об`єктивних обставин, які повинні бути проаналізовані судом та наведені у вироку.

За наведених вище обставин, висновок суду про наявність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, є передчасним, зробленим без повного, всебічного та об`єктивного аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів.

Встановлені порушення, відповідно до ст. 412 КПК України є істотними та такими, які згідно п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України про порядок заповнення прогалин і врегулювання колізій у правовому регулюванні кримінально-процесуальних відносин шляхом застосування загальних засад кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування загальних засад кримінального провадження.

Переглядаючи вирок суду у межах, передбачених ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості виправити допущені місцевим судом помилки через відсутність клопотання для повторного дослідження доказів та положень ст. 23 КПК України щодо безпосереднього дослідження доказів, а тому, виходячи із засад кримінального провадження, закріплених у ст.ст. 7-9 КПК України щодо законності, змагальності і диспозитивності, скасовуючи оскаржуваний вирок, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції, що передбачено ст. 415 КПК України.

При новому розгляді необхідно врахувати викладене в даній ухвалі, повно, всебічно та неупереджено дослідити всі обставини провадження в їх сукупності, дати належну юридичну оцінку здобутим доказам, перевірити заявлені сторонами доводи та, в залежності від встановленого, прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення в розумінні ст. 370 КПК України.

Відтак, зважаючи на вищенаведені обставини, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи мету і підстави застосування запобіжних заходів, приймаючи до уваги, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_2 , відноситься до злочинів проти життя особи, з урахуванням особи обвинуваченого, який скоїв злочин, перебуваючи на іспитовому строку за попереднім вироком, з місця злочину зник та переховувався від органів слідства майже рік, на як наслідок наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який на теперішній час продовжує існувати, відсутність в матеріалах кримінального провадження даних про неможливість подальшого перебування обвинуваченого під вартою, апеляційний суд, враховуючи положення ст.ст. 197, 331 КПК України та керуючись вимогами п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК України, приходить до висновку, що строк дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає продовженню строком на 60 днів.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок колегії суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2021 року відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК України скасувати, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Продовжити відносно ОСОБА_2 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят днів), тобто до 6 січня 2022 року включно.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

М.С. Тютюник В.Я. Рассуждай О.С. Гончар