Справа № 22-ц-2614/2010р. Головуючий 1 інст.-Гримайло А.М.
Категорія: кредитні Доповідач: Бобровський В.В.
Р І ШЕ Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2010 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді – Бобровського В.В.
суддів – Шевченко Н.Ф., Кокоші В.В.
при секретарі – Андрійко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 1 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованих коштів, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 134759 грн. 25 коп. на підставі договору поруки укладеного з ЗАТ «КБ «Приватбанк» 16 листопада 2006 року сплачених нею за відповідача коштів за кредит.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що за відповідача згідно графіка погашення кредиту сплатила банку суму коштів яку ОСОБА_2 відповідно до положень ст.. 556 ЦК України зобов’язаний сплатити на її користь.
Відповідач заперечував позов ОСОБА_1, зазначаючи, що вона не залучалась банком до виконання обов’язків поручителя.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 1 лютого 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення районного суду, новим рішенням її позов задовольнити, посилаючись на під ставність позовних вимог, їх доведеність та обґрунтованість, неправильне застосування судом норм матеріального права та допущені порушення вимог процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, колегія вирішила скаргу ОСОБА_1 задовольнити з наступного.
Судом згідно наданих доказів встановлено, що 16 листопада 2006 року ОСОБА_2 на підставах кредитного договору від 16 листопада 2006 року № 166/8-06 зазначено кредит у розмірі 25000 доларів США до 15 листопада 2009 року у ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк» з оплатою за користування кредитом 16% річних з погашенням кредиту та відсотків відповідно графіку встановленого додатком № 1 до кредитного договору.
На забезпечення виконання умов цього договору 16 листопада 2006 року ЗАТ «КБ «Приватбанк» уклав з ОСОБА_1 договір поруки про солідарну відповідальність поручителя перед банком у тому ж обсязі що і ОСОБА_2
Згідно умов договору поруки було встановлено, що у випадку невиконання ОСОБА_2 якого-небудь обов’язку банк направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов’язку. При виконанні поручителем заявленої до нього вимоги банком передаються усі документи, що підтверджують обов’язки боржника за Кредитним договором і до поручителя переходять усі права банку, як кредитору.
Із відповіді директора Центрального відділення Харківського головного регіонального управління ЗАТ КБ «Приватбанк» на запит ОСОБА_1 вбачається, що станом на 3 червня 2008 року за кредитним договором заборгованість відсутня.
В обґрунтування позовних вимог, що заявлені ОСОБА_1 на підставах ст.. 556ЦК України, вона додала до позовної заяви квитанції про погашення кредиту від імені відповідача на загальну суму 28579 доларів 96 центів США, що на той час за курсом національного банку України складало суму 134779 грн. 25 коп.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вищезазначеної суми коштів за безпідставністю вимог, суд дійшов висновку про те, що вона не була залучена банком у якості поручителя для погашення кредиту, банк не має майнових претензій до відповідача та про те, що кредитний договір припинив дію у липні 2008 року у зв'язку із повним та своєчасним погашенням запозичених коштів та відсотків за користування кредитом.
Наявність у позивача квитанції про оплату ОСОБА_2 кредиту судом не було прийнято до уваги з мотивів її обізнаності в тому, що стягнення заборгованості в першу чергу може бути звернуто на майно її родичів, передане в іпотеку банку.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до ч.1 ст.1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені.
Із пояснень сторін в суд першої інстанції вбачається, що протягом грудня 2006 року-квітня 2008 року ОСОБА_1 без доручення ОСОБА_2 але з повідомленням про внески на рахунок відповідача в ЗАТ «КБ «Приватбанк» на погашення кредиту і відсотків з дотриманням строків за графіком платежів особисто вносила кошти в доларах США. Згідно наданих квитанцій сума внесків складає 28579 доларів 96 центів США.
Цей факт визнається ОСОБА_2 підтверджено представником банку і за нормою ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню, але на підтвердження своїх доводів позивач зазначає що на усіх квитанціях є лише її підпис та те, що протягом всього часу відповідачем кошти на його рахунок не вносились, що він такої не оспорює.
За правилами доказування воно не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона згідно до ч.1 ст.60 ЦПК України зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування за нормою ч.2 ст. 59 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.3 ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи справу суд в порушення цих вимог в рішення не навів належних мотивів щодо відмови у прийнятті до уваги наявність у ОСОБА_1 квитанцій про оплату кредиту, про відсутність довіреності ОСОБА_2 на вчинення таких внесків, про доведеність його заперечень про те, що він у кожному випадку передавав позивачу кошти для погашення кредиту та достовірність й допустимість доказів на спростування позову.
З огляду на зазначене, колегія вважає, що судом рішення було ухвалене з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та без дотримання вимог процесуального права.
За таких обставин виходячи із положень п.п.3, 4 ч.1; ч.ч.2,3 ст.309 ЦПК України через невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи та неправильне застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, колегія вирішила за необхідне рішення районного суду скасувати та позов, як підставний та доведений задовольнити відповідно до норми ч.1 ст.1160 ЦК України з покладанням на відповідача обов’язку відшкодувати понесені ОСОБА_1 збитки у повному обсязі за курсом Національного банку України долара США до гривні України на час ухвалення рішення, що складає 100 доларів – 792,58 грн., а суму збитків – 226519 грн. 90 коп.
Керуючись ст..ст.303, 304, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 1 лютого 2010 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованих коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування збитків 226519 грн. 90 коп. та 2171 грн. 29 коп. судових витрат на підставі ч.1 ст.88 ЦПК України.
Рішення набирає законної сили після проголошення але протягом двох місяців може бути оскаржена до Верховного Суду України.
Головуючий – підпис
Судді – підписи
Копія вірна: суддя -