Справа № 495/1634/21

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

04 листопада 2021 року                                                 м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 30 вересня 2015 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0200 га (у тому числі по угіддям: піски (включаючи пляжі – 0,0200 га), кадастровий номер земельної ділянки: 5110300000:02:014:0070, наданої для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала відповідачу на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 серпня 2015 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф..

Зазначений вище договір між сторонами був укладений в простій письмовій формі та сторони погодили, що не пізніше 01 грудня 2015 року вони посвідчать цей договір нотаріально. На виконання умов цього договору, 03.10.2015 року позивачем відповідачеві були передані грошові кошти у сумі 591175,00 грн., що станом на зазначену дату склало еквівалент 25000,00 доларів США за курсом НБУ, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.

Однак, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від посвідчення зазначеного вище договору в нотаріальному порядку, позивач ОСОБА_1 звертається до суду з позовними вимогами, згідно яких просить визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між сторонами 30 вересня 2015 року.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак адвокат Ягодніков С.Ю., який діє в його інтересах в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що спірну земельну ділянку після укладення договору було одразу передано у користування позивача, усі грошові кошти згідно укладеного договору виплачені відповідачеві, однак останній вже на протязі шести років ухиляється від укладення договору в нотаріальному порядку, в назначений час до нотаріуса не з`являється.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, однак адвокат Веприцька В.М., яка діє в його інтересах позовні вимоги визнала у повному обсязі та зазначила, що відповідач вже тривалий час проживає в Сумській області, через скрутне матеріальне становище він не може приїхати для оформлення договору в нотаріальному порядку.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 30 вересня 2015 року між сторонами був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0200 га (у тому числі по угіддям: піски (включаючи пляжі – 0,0200 га), кадастровий номер земельної ділянки: 5110300000:02:014:0070, наданої для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 серпня 2015 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф., спадкова справа №80/2013.

Згідно п.3 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.09.2015 року, сторони домовились до 01.12.2015 року здійснити нотаріальне посвідчення даного Договору.

Згідно копії розписки, яка наявна в матеріалах справи, відповідач ОСОБА_2 отримав 03.10.2015 року від позивача ОСОБА_1 , в рахунок сплати вартості зазначеної вище земельної ділянки, грошові кошти у сумі 591175,00 грн., що станом на зазначену дату склало еквівалент 25000,00 доларів США за курсом НБУ.

Позивачем ОСОБА_1 були направлені письмові вимоги до відповідача ОСОБА_2 , копії яких містяться в матеріалах справи, щодо необхідності посвідчення зазначеного вище Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.09.2015 року в нотаріальному порядку, однак відповідач ОСОБА_2 ухиляється від посвідчення договору в нотаріальному порядку.

Вирішуючи питання про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі

       Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

       Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. 

Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме земельної ділянки, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2, ст. 220 ЦК України).

У п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно врахувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та ст. 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є вчиненими і не створюють прав і обов`язків для сторін. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст.ст. 4, 27 вказаного Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Таким чином, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

У Постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №754/2339/16-ц зроблено висновок, що «однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин».

Існування таких обставин позивачем ОСОБА_1 в порушення вимоги ст.81 ЦПК України не доведено, відомості про втрату можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин теж не доведені. Небажання продавця ОСОБА_2 та його ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 не довів в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

Оскільки передача грошових коштів відповідачу не свідчить про набуття права власності на нерухоме майно за відсутності нотаріально посвідченого договору, суд виходить із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказану земельну ділянку.

Окрім того, суд зазначає, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально.

Відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги у повному обсязі, що свідчить про відсутність спору про право.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору та порушення прав позивача ОСОБА_1 , які підлягають захисту судом.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 04.03.2019 року по справі №665/2266/16-ц.

        Крім цього, в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, Витяг з Державного реєстру нерухомого майна щодо спірної земельної ділянки та копії документів, що посвідчують особу сторін, зокрема їх паспорти.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним.

Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За умовами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати слід залишити за позивачем ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.ст. 203, 639, 640, 657 ЦК України ст.ст. 3-15, 76, 82, 206, 211, 247,258, 259, 263, 265, 268,273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 12.11.2021 року о 11 годині 15 хвилин.

Суддя