ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 листопада 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/9033/19

Головуючий у першій інстанції – Деркач О. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1385/21, 22-ц/4823/1386/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем: Шапко В.М.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Друга Чернігівська державна нотаріальна контора,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 4 серпня 2021 року та ОСОБА_2 на додаткове рішення цього суду від 13 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другої Чернігівської державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним,

                                   У С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Другої Чернігівської державної нотаріальної контори, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 05 лютого 2002 року державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори за реєстраційним номером № 3-482.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що у 2001 році він, як власник частини будинку АДРЕСА_1 , дозволив ОСОБА_2 з членами її родини проживати у належній йому частині будинку. У подальшому син ОСОБА_2 обманним шляхом заволодів правовстановлюючими документами на домоволодіння. У 2018 році позивач дізнався, що 05 лютого 2002 року він та ОСОБА_2 уклади договір купівлі-продажу належної йому частини житлового будинку, який він не підписував. Посилаючись на ст.ст. 203, 216 ЦК України, вважав, що наведений правочин слід визнати недійсним.

Рішенням від 04 серпня 2021 року Новозаводський районний суд м. Чернігова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Додатковим рішенням від 13 серпня 2021 року Новозаводський районний суд м. Чернігова задовольнив частково заяву представника відповідача по справі ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про відшкодування судових витрат. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити цивільний позов.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що поза увагою суду залишилась наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 05 лютого 2002 року недійсним. Указує на те, що районний суд безпідставно не взяв до уваги те, що син ОСОБА_2 обманним шляхом заволодів оригіналами документів на садибу, зокрема, ідентифікаційним номером, технічним паспортом на будинок, домовою книгою, тощо. Вважає, що експерт, який проводив у даній справі почеркознавчу експертизу, не мав належну кількість зразків підпису позивача минулих років і відповідно не міг здійснити належні висновки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на її користь 19 500 грн у відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться до того, що при ухваленні додаткового рішення районний суд не урахував приписи ч. 6 ст. 137 ЦПК України, оскільки у матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про зменшення розміру витрат, понесених ОСОБА_2 на правничу допомогу. Зазначає, що суд немає повноважень із власної ініціативи зменшувати розмір таких витрат та втручатися в договірні відносини сторін.

У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Водолагіна С.М., вважаючи доводи апеляційної скарги позивача  необґрунтованими, просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його  скарги і залишити без змін рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2021 року, судові витрати покласти на позивача.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його адвоката Серкіна К.Ю., представника ОСОБА_2 – адвоката Водолагіна С.М., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вирішуючи питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених вимог, оскільки доводи ОСОБА_1 щодо відсутності  його підпису у договорі купівлі-продажу від 05 лютого 2002 року спростовані висновком судово-почеркознавчої експертизи № 6569/6597/20-24 від 10 лютого 2021 року.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви про відшкодування на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, урахувавши складність справи та виконаних адвокатом послуг і їх обсяг, фактично витрачений ним час і документальне підтвердження витрат, а також заявлене в судовому засіданні клопотання представника позивача про зменшення їх розміру, визначив, що відповідачці належить відшкодувати понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн,

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог, але вважає хибними наведені у судовому рішенні мотиви відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що 05 лютого 2002 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Договір посвідчений державним нотаріусом Другої Чернігівської нотаріальної контори Кравченко А.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3-482 (т. 1 а.с. 7).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 6596/6597/20-24 від 10 лютого 2021 року, досліджуваний рукописний підпис від імені ОСОБА_5 в графі «Продавець» у договорі купівлі-продажу, посвідченого 05 лютого 2002 року державним нотаріусом Другої Чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. за реєстраційним номером № 3-482, виконані ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 ) (т. 1 а.с. 249-257).

Оскільки договір купівлі-продажу частини будинку про недійсність якого заявлено позов, укладено 05 лютого 2002 року, до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Нотаріальна форма угоди, відповідно до ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, встановлювалася лише для договору купівлі-продажу жилого будинку, який повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Також, у статтях 47 та 227 ЦК УРСР встановлювалися наслідки недодержання цієї вимоги, а саме: недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до статей 224, 225 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю і фіксує волевиявлення учасника(ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або уповноваженими особами.

Недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону (ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР) і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки в разі прямої вказівки закону.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають (ч. 2 ст. 44 ЦК УРСР). Отже,  правовим наслідком недодержання письмової форми правочину є його нікчемність. 

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Зазначене відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 688/3874/18 (провадження № 61-18438св20).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55 та 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З огляду на те, що визнання нікчемного правочину недійсним не вимагається, а позивач, указуючи на нікчемність договору купівлі-продажу та стверджуючи, що правочин не підписував, вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляв, апеляційний суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним не є належним способом захисту і в задоволенні заявлених ним до цієї відповідачки вимог необхідно відмовити з наведених підстав.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відтак належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі, що переглядається, обставини підтверджують, що позивач оспорює договір купівлі-продажу частини будинку, укладений 05 лютого 2002 року між позивачем та ОСОБА_2 .

Відповідачами ОСОБА_1 визначив ОСОБА_2 та Другу Чернігівську державну нотаріальну контору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

У п. 26 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Особами,   які   беруть  участь  у  справі  про  визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.      Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обгрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

ОСОБА_1 , звертаючись з даним позовом, указував на те, що оспорюваний договір він не підписував, а отже він є недійсним. По суті спір у ОСОБА_1 виник саме з ОСОБА_2 з приводу незаконного заволодіння, на його думку, належною йому частиною житлового будинку АДРЕСА_1 . Отже, Друга Чернігівська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову до цієї юридичної особи.

Однак суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю заявлених ОСОБА_1 вимог, хоча за обставинами даної справи Друга Чернігівська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем і позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив відсутність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другої Чернігівської державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним, при цьому навів невірні мотиви для такої відмови, а отже рішення суду відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України слід змінити в чатсині мотивів відмови у задоволенні позову.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо правильності застосування норм процесуального права в частині стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у розмірі 7 000 грн, апеляційний суд враховує наступне.

З наданої до суду першої інстанції додаткової угоди № 1 до договору № 2 від 10 січня 2020 року про надання правничої професійної допомоги від 10 січня 2020 року (т. 2 а.с. 44) та ордеру серії ЧН № 044789 від 28 січня 2020 року (т. 1 а.с. 61) вбачається, що адвокат Водолагін С.М. у суді першої інстанції здійснював представництво інтересів ОСОБА_2 .

На підставі квитанцій до прибуткових касових ордерів ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_1 19 500 грн судових витрат (т. 2 а.с. 45 – 53).

Як свідчить протокол судового засідання, 04 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 – адвокат Серкін К.Ю. у судовому засіданні просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу у разі відмови у задоволенні позовних вимог (т. 2 а.с. 39-40).

Колегія суддів ураховує, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України», пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України», пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку колегії суддів, урахувавши складність справи та виконані адвокатом Водолагіним С.М. послуги і їх обсяг, фактично витрачений ним час і понесені витрати, а також клопотання адвоката Серкіна К.Ю. про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано визначив їх розмір до 7 000 грн.

Наведені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи про те, що у матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про зменшення суми витрат на правову допомогу адвоката спростовуються матеріалами справи, зокрема, протоколом судового засідання від 04 серпня 2021 року, з якого вбачається, що представник позивача – адвокат Серкін К.Ю. у судовому засіданні просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу у разі відмови у задоволенні позову (т. 2 а.с. 39-10).

За таких обставин, на підставі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_7 належить залишити без задоволення, а додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2021 року – без змін.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 УЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Водолагін С.М. просив судові витрати покласти на позивачку (т. 2 а.с. 90-92).

Як убачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Водолагін С.М. на підставі ордеру серії ЧН № 112003 від 15 вересня 2020 року.

Відповідно до скерованих апеляційному суду адвокатом Водолагіним С.М. договору № 07 про надання правничої професійної допомоги від 15 версеня 2021 року і додаткової угоди № 1 до договору № 7 від 15 вересня 2021 року, розрахунок гонорару адвоката становить: за ознайомлення з апеляційною скаргою, надання консультацій, написання відзиву – 1 500 грн незалежно від потраченого часу; за участь у судовому засіданні клієнт сплачує по  2 500 грн за кожне судове засідання незалежно від часу тривалості судового засідання; у разі перенесення (відкладення) слухання справи не з вини адвоката клієнт сплачує адвокату за цей день – 1 000 грн (т. 2 а.с. 93, 94).

Як свідчить квитанція до прибуткового касового ордеру  серії Р № б/н від 17 версеня 2021 року, ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_1 4 000 грн згідно із додатковою угодою № 1 від 15 вересня 2021 року до договору № 7 від 15 вересня 2021 року (т. 2 а.с. 95).

Виходячи з наведеного вище та беручи до уваги наявність документально підтверджених доказів витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути понесені в апеляційній інстанції витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

                                  П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 4 серпня 2021 року – змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другої Чернігівської державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2021 року – без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені в апеляційній інстанції витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн. 

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2021 року.

Головуюча:                                                        Судді: