Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 543/623/17

провадження № 61-6197св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Зарізька сільська рада Оржицького району Полтавської області,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, приватний нотаріус Оржицького районного нотаріального округу Черненко Оксана Олександрівна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Павличенком Володимиром Григоровичем, на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року в складі судді Смілянського Є. А. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року в складі колегії суддів Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області про визнання рішення незаконним та скасування правовстановлюючих документів.

В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Відповідно до схеми меж та розмірів земельної ділянки, що містяться в технічній документації, щодо земельної ділянки позивача суміжними землями між А-Б є землі Зарізької сільської ради; між Б-В землі загального користування (проїзд); між В-Г землі ОСОБА_2 ; між Г-Д землі Зарізької сільської ради; між Д-Е землі ОСОБА_3 .

Позивач указує, що проїзд, позначений літерами Б-В, розмежовує домогосподарства його та ОСОБА_2 , який з початку 2017 року створює перешкоди в його користуванні та вільному проїзді. ОСОБА_2 є спадкоємцем майна своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення Зарізької сільської ради від 24 жовтня 2002 року ОСОБА_4 видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 008480 від 02 січня 2003 року, на підставу якого ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 94 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території с. Заріг. За відомостями плану зовнішніх меж земельної ділянки, що міститься в Державному акті серія ІІ-ПЛ № 008480 від 02 січня 2003 року, надана ОСОБА_4 земельна ділянка складається з трьох окремих земельних ділянок з різними цільовими призначеннями, які мають різних суміжних землекористувачів.

Позивач уважає, що проїзд, позначений літерами Б-В, в числі інших земельних ділянок був незаконно переданий у приватну власність матері відповідача та успадкований ОСОБА_2 , оскільки землю загального користування не можна передавати у приватну власність.

Відповідно до земельного законодавства розмір ділянок, переданих для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в порядку безоплатної приватизації громадянам, становить 0,25 га, а тому сільська рада з порушенням норм закону передала для приватизації матері відповідача земельну ділянку розміром 0,94 га.

З урахуванням наведеного позивач просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області від 24 жовтня 2002 року «Про зміну рішень «Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян»;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії 11-ПЛ № 008480 від 02 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_4 ;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2017 року № 1074 та від 19 червня 2017 року № 1054, видані приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу Черненко О. О.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

РішеннямОржицького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено;

- визнано недійсним та скасовано рішення Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області від 24 жовтня 2002 року «Про зміну рішень «Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян»;

- визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії 11-ПЛ № 008480 від 02 січня 2003 року на ім`я ОСОБА_4 ;

- визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2017 року № 1074 та від 19 червня 2017 року № 1054 видані приватним нотаріусом Оржицького районного нотаріального округу Черненко О. О.

Суди, встановивши, що між господарствами позивача та відповідача був проїзд, зафіксований на генеральному плані села, та виходячи з того, що Зарізька сільська рада як орган виконавчої влади розпорядилася земельною ділянкою, яка належала до земель загального користування (проїзд), яка не могла передаватися у приватну власність, зробили висновок про наявність підстав для визнання недійсним рішення сільської ради та державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_4 , свідоцтв про право на спадщину.

Встановивши, що оскарженим рішенням Зарізької сільської ради від 24 грудня 2002 року «Про зміну рішень «Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян» внесено зміни в рішення сільської ради від 04 вересня 2000 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам України на території сільської ради», яке не містило переліку громадян, яким безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки без зазначення їх площ, суди зробили висновок, що Зарізька сільська рада з порушенням вимог закону внесла зміни у рішення сільської ради та безпідставно передала у власність земельну ділянку ОСОБА_4 .

Аргументи учасників справи

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили неправильний висновок про наявність підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів наявності проїзду між земельними ділянками позивача та відповідача. Технічна документація щодо земельної ділянки відповідача, яка затверджена оскарженим рішенням сільської ради, виготовлена відповідно до вимог закону. Суди безпідставно взяли до уваги генеральний план села Заріг, оскільки з нього неможливо встановити місце розташування земельних ділянок сторін. Вказує, що суди не дослідили надані сторонами докази та встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 травня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені пунктом пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного оскарження.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 січня 2004 року є власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , суміжними земельними ділянками є: від літери А-Б землі Зарізької сільської ради; від літери Б-В землі загального користування (проїзд); від літери В-Г землі гр. ОСОБА_2 ; від Г-Д землі Зарізької сільської ради; від Д-Е землі гр. ОСОБА_3

04 вересня 2000 року Зарізькою сільською радою прийнято рішення «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадян України на території сільської ради».

24 жовтня 2002 року Зарізька сільська рада прийняла рішення «Про зміну рішення «Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадян» від 04 вересня 2000 року та передала безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,94 га матері відповідача ОСОБА_4 .

Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га та на земельну ділянку площею 0,5624 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Заріг, Оржицького району Полтавської області, кадастрові номери 5323681301:01:027:0001 та 5323681301:01:027:0002, підтверджено державним актом на право власності серія ІІ-ПЛ № 008480 від 02 січня 2003 року.

ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину від 19 та 20 червня 2017 року є власником земельної ділянки загальної площею 0,94 га, розташованої в с. Заріг Оржицького району Полтавської області, яка складається з 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,5624 га для ведення особистого селянського господарства.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 40 ЗК України (тут і далі в редакції станом на жовтень 2002 року) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватись безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт а) частини третьої статті 83 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року в справі № 543/765/17 (провадження № 61-14083св20) зазначено, що «установивши, що спірна земельна ділянка не виділялась позивачу у власність чи у користування та належала територіальній громаді, яка у відповідності із чинним законодавством передала її у власність відповідачу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю порушених її прав передачею органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки ОСОБА_2 . Позивачем у справі не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуваними рішеннями Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 21 травня 2015 року порушено її право та зменшено розмір земельної ділянки, що належить їй на праві власності. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими докази, що спірним рішенням сільської ради порушено права та інтереси останньої, а це є її процесуальним обов`язком».

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про порушення його прав унаслідок передання Зарізькою сільською радою у власність ОСОБА_4 частину землі загального користування. Через протиправні дії сільської ради він втратив можливість вільного користування частиною дороги до належного йому домоволодіння на АДРЕСА_1 . При цьому позивач стверджував, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність прийняті всупереч вимогам земельного законодавства і порушують його конституційні права на вільне користування землею загального користування. Підтвердженням існування дороги на земельній ділянці, що передана у приватну власність ОСОБА_5 , є план-схема, що міститься в складі технічної документації із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_1 , яка не затверджена у встановленому законом порядку, та копія генерального плану села Заріг.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_2 , з огляду на посилання позивача, що до складу земельної ділянки увійшов проїзд, тобто земельна ділянка загального користування, яка згідно з вимогами законодавства не може передавитися у власність.

Суди встановили, що мати ОСОБА_2 , реалізовуючи своє право на приватизацію земельної ділянки, розробила технічну документацію на земельну ділянку загальною площею 0,94 га, яка затверджена рішенням сільської ради та 24 жовтня 2002 року передана їй у власність.

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Зарізької сільської ради із заявою про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,29 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням 27 сесії шостого скликання Зарізької сільської ради Оржицького району Полтавської області № 12 від 24 липня 2013 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки в натурі. Піч час виготовлення проєктної документацій позивачу стало відомо про наявність проїзду між домоволодіннями позивача та відповідача.

У справі, що переглядається, суди:

не звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, що частина спірної земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4 на підставі рішення Зарізької сільської ради від 24 жовтня 2002 року, належить до земель загального користування. Згідно листа Оржицької районної державної адміністрації Полтавської області від 22 червня 2017 року № 01-39/Ю-93, у документах Зарізької сільської ради за 2000-2003 роки не виявлено відомостей про те, що частина спірної земельної ділянки є землею загального користування; матеріали справи не містять належних доказів про те, що на час прийняття оскарженого рішення у сільської ради були наявні відомості, які б підтверджували факт існування спільного проїзду між домоволодіннями на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;

встановивши існування проїзду між земельними ділянками на підставі генерального плану с. Заріг, не врахували, що він не містить будь-якої інформації щодо місця розташування домоволодінь позивача та відповідача;

не встановили обставин, за яких суд мав би підстави дійти висновку про існування проїзду до належної позивачу земельної ділянки через земельну ділянку, яка надана у власність ОСОБА_4 ;

не перевірили дотримання позивачем при зверненні до суду позовної давності, причин її пропуску та підстав для поновлення. Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

За таких обставин передчасним є висновок про наявність підстав для задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійним акту про право власності на землю та свідоцтв про право на спадщину, підлягають скасуванню оскільки такі вимоги є похідними від вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19), від 10 червня 2021 року в справі № 543/765/17 (провадження № 61-14083св20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити; рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Павличенком Володимиром Григоровичем, задовольнити.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 рокускасувати.

Передати справу № 543/623/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2019 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук