Справа № 315/828/21

Номер провадження № 2/315/292/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року                                                м.Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі головуючої судді Окладнікової О.І., за участі секретаря судового засідання Помилуйко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 10451,53 грн. за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 17.03.2016 року.

Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» обґрунтовані наступним.

Відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 17.03.2016 року. Відповідач отримав кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено. Відповідач порушив зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість станом на 11.05.2021 року склала 10451,53 грн., з якої заборгованість за тілом кредиту – 8257,65 грн., заборгованість за простроченими відсотками – 2193,88 грн. Прохає стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 10451,53 грн., а також витрати на сплату судового збору в сумі 2270,00 грн.

Ухвалою суду від 04.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

12.10.2021 року від представника відповідача – ОСОБА_2  надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що позов не підлягає задоволенню, оскільки вимоги позовної заяви є неправомірними, не передбачені письмовими матеріалами, наданими позивачем на підтвердження заявлених вимог.

Згідно з наданим банком розрахунком, відповідач станом на 11.05.2021 року має 10451,53 грн заборгованості, з яких: 8257,65 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2193,88 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить, у тому числі, крім тіла кредиту (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також відсотки за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розмішені на сайті http://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, не підписані відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з тарифів та умов розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо строку повернення позики, сплати відсотків, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Як вбачається з доданих до позовної заяви розрахунків заборгованості за кредитом, відповідачем витрачено кошти, надані йому позивачем на банківські карти, у загальній сумі 25333, 00 грн.

Загальна сума коштів, внесена відповідачем до банку на погашення заборгованості становить 34650,56 грн, що перевищує суму за тілом кредиту (8257,65 грн.), та витрачену суму коштів (25333,00 грн.), яку АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу.

Сума за тілом кредиту - 8257,65 грн., та витрачена сума коштів - 25333,00 грн., разом складає 33590,65 грн., тому слід дійти до висновку, що внесена відповідачем до банку сума коштів на погашення заборгованості, перевищує надану банком суму коштів на 1059,91 грн.

На підставі викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволені позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про стягнення заборгованості.

29.10.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що укладання Договору здійснюється за принципом укладання ніж банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів. Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованими на сайті банку, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Окрім цього, відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила в письмовому вигляді, ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання.

До матеріалів позовної заяви долучено “Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна”, з якого чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,6% (43,2% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.

Банком надано до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку “Універсальна”, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі.

Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Оскільки, банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином, між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.

Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку починаючи із 24.06.2016 р. Відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором. Тому посилання відповідача на те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги.

Враховуючи викладене, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують, проти заочного розгляду не заперечують.

Відповідач та представник відповідача до судового засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про день та час слухання справи повідомлялися своєчасно та належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, які належним чином повідомлені про судове засідання.

Фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм оцінку, вважає, що висунуті позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, як це передбачено ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

За визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 17.03.2016 року. Тобто між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши кредитну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді та розміщені на офіційному сайті Приватбанку.

До кредитного договору банк додав витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/) та витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість   ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 11.05.2021 року становить 10451,53 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту – 8257,65 грн. та заборгованості за простроченими відсотками – 2193,88 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки, пеню та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.03.2016 року, в позовній заяві посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору, витяги яких і надав в якості доказів.

Умовами та правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17.03.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.06.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.03.2016 року шляхом підписання заяви.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів, пені та штрафів за користування кредитними коштами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Отже, в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 2193,88 грн. необхідно відмовити за недоведеністю.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки, наданої позивачем, відповідачу були надані дві кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття – 05.04.2015 року, термін дії – 03/19, та № НОМЕР_2 , дата відкриття – 23.03.2018 року, термін дії – 09/21.

Згідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, судом встановлено, що відповідачем було отримано кредитних коштів на суму 26058,67 грн., а внесено на погашення заборгованості за кредитом – 34790,20 грн.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є необґрунтованими, так як за проведеними судом підрахунками, відповідачем повністю погашено суму заборгованості за тілом кредиту, та навіть наявна переплата у розмірі 8731,53 грн.

Крім того, при ухвалені рішення суд враховує, те що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому судовий збір також не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.15, 16, 256, 257, 258, 259, 260, 261, 509, 526, 610, 611, 626, 629, 1050, 1054 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 2, 4, 81, 89, 258-259, 263, 264, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання  апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складене 12 листопада 2021 року.

Суддя                                                 О.І. Окладнікова