ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 листопада 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 737/242/20

Головуючий у першій інстанції – Рубаненко Н. Ю.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1492/21

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої – судді Бобрової І.О.,

суддів – Онищенко О.І., Харечко Л.К.,

за участю секретаря – Бивалькевич Т.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Куликівська селищна рада Куликівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Баглай Андрій Іванович,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 про  про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними свідоцтва про право власності, державного акта на земельну ділянку та договорів дарування,

місце ухвалення судом першої інстанції ухвали – смт Куликівка,

дата складання судом першої інстанції повного тексту ухвали –23.09.2021,

                                            В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Куликівської селищної ради Куликівського р-ну Чернігівської обл. та ОСОБА_2 , в якому просила:

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, житлового будинку по АДРЕСА_1 , згідно зі свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на підставі рішення виконкому Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області № 8 від 22 лютого 2002 року, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 червня 2013 року реєстраційною службою Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2009 року серії ЯЖ № 914601, виданий на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153, кадастровий номер 7422782500:01:001:0221;

визнати недійсними договори дарування вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки, укладені 26 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І.;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 грудня  2016 року, індексний номер 33183675, що прийняте на підставі вищевказаних договорів дарування приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І.

Позов мотивовано тим, що згідно з рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2002 року у справі № 2-264/2002 ОСОБА_1 належить 3/8 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . 25.01.2019 позивачка звернулась до реєстраційної служби щодо реєстрації права власності на домоволодіння. Однак, державним реєстратором  їй було відмовлено у державній реєстрації права власності, оскільки власником житлового будинку є відповідач ОСОБА_2 . У подальшому позивачка з`ясувала, що право власності на спірні будинок і земельну ділянку перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 на підставі укладених між ними договорів дарування від 26.12.2016, що посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І.

Крім того, ОСОБА_1 стало відомо, що спірний будинок ОСОБА_3 належав на підставі свідоцтва про право власності від 10.04.2002, виданого відповідно до рішення виконкому Горбівської сільської ради № 8 від 22.02.2002. Право власності зареєстровано в реєстрі 20.06.2013, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431. Позивачка також дізналась, що на підставі рішення Горбівської сільської ради від 26.09.2008 ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване 03.09.2009, виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 03.09.2009 ЯЖ№914601.   

Однак, згідно з архівною копією рішення виконавчого комітету Горбівської сільської ради від 22.02.2002 № 8, відомості про передання у власність ОСОБА_3 спірних будинку та земельної ділянки відсутні. Відповідно до архівної копії рішення Горбівської сільської ради від 26.09.2008 «про передачу безоплатно у власність земельних ділянок» відомості про передачу ОСОБА_3 у власність земельних ділянок відсутні. 

Позивачка звертала увагу, що виконком не мав законних підстав для видачі свідоцтва про право власності на будинок в цілому на ім`я ОСОБА_3 , оскільки домоволодіння відносилось до категорії «колгоспний двір», свідоцтво про право власності на цей будинок було видано на ім`я чоловіка ОСОБА_3 – ОСОБА_4 , відповідно вона мала його успадкувати і оформити право на спадщину.

За наведених обставин свідоцтво про право власності на житловий будинок від 10.04.2002 та державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЖ № 914601 від 03.09.2009 підлягають визнанню недійсними, а реєстрація речового права на спірний житловий будинок  – скасуванню.  

Оспорювані правочини позивачка вважає незаконними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні оспорюваних договорів дарування знали про ухвалення судом рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/8 частини спірного будинку, оскільки вони брали участь у судовому засіданні у справі № 2-264/2002 про розподіл майна.

Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 07.10.2020 позов залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 12.03.2019 ОСОБА_1 вже зверталася до Куликівського районного суду Чернігівської області з аналогічним позовом до ОСОБА_2 , Куликівської селищної ради. На час постановлення ухвали вказана справа № 737/274/19 знаходилася на розгляді у Верховному Суді.

Враховуючи те що в суді першої та касаційної інстанції одночасно на розгляді знаходяться дві справи між тими самими сторонами, з тих самих підстав, з тотожними позовними вимогами, серед яких також позовна вимога про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, яка є похідною від іншої частини позовних вимог, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Додатковою ухвалою цього ж суду від 14.12.2020 заяву ОСОБА_2 про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача, задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15000,00 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16.02.2021 ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 07.10.2020 та додаткову ухвалу від 14 грудня 2020 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги у цій справі не є тотожними вимогам, пред`явленим ОСОБА_1 у справі № 737/274/19, оскільки містять нову позовну вимогу щодо визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 26.12.2016 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і вказана вимога з огляду на факт смерті ОСОБА_3 є основною. За висновком апеляційного суду, суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, неповно з`ясував обставини у справі, дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки є похідною від вимог, які були заявлені у справі № 737/274/19, та у порушення норм процесуального права залишив без розгляду позов ОСОБА_1 ..

Скасовуючи додаткову ухвалу про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що у зв`язку зі скасуванням  ухвали суду першої інстанції від 07.10.2020 про залишення позову без розгляду, та направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, питання про розподіл судових витрат до вирішення справи по суті спору є передчасним.

Постановою Верховного суду від 28.07.2021 постанову Чернігівського апеляційного суду від 16.02.2021 змінено її мотивувальну частину.

Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний суд зауважив, що суд апеляційної інстанції, встановивши відмінність позовних вимог у цій справі від вимог ОСОБА_1 у справі № 737/274/19, оскільки вони містять вимогу щодо визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, що укладені 26 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про те, що заявлені у цій справі та у справі № 737/274/19 вимоги не є ідентичними. Однак, апеляційний суд не з`ясував, чи всі позовні вимоги заявлені у цій справі не були предметом розгляду в іншій справі, і чи не ідентичні підстави позову в цих двох справах.

Верховний Суд наголосив, що в даному випадку доповнення раніше розглянутих судом позовних вимог у іншій справі новою вимогою, саме по собі не дає права розглядати такі вимоги судом повторно.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 17.02.2020 скасовано рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 05.08.2019 у справі № 737/274/19 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , не звернув уваги на те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Верховний Суд зазначив, що не було підстав вважати що на розгляді в суді знаходяться дві справи між тими самими сторонами, з тих самих підстав, з тотожними позовними вимогами, а тому місцевий суд мав би вирішувати питання щодо закриття провадження у справі згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, а не залишати позов без розгляду. Суд апеляційної інстанції мав би скасувати ухвалу суду першої інстанції саме з цих підстав.

Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 23.09.2021 закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо:

скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , прийнятого згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 10.04.2002 виконкомом Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області на підставі рішення цього ж виконкому № 8 від 22.02.2002, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.06.2013 реєстраційною службою Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431;

визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 10.04.2002 Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 ;

визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 914601 від 03.09.2009, виданого на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153, кадастровий № земельної ділянки 7422782500:01:001:0221.

Закрито підготовче провадження в іншій частині позовних вимог та призначено справу до судового розгляду по суті.

Закриваючи провадження у справі за трьома вищевказаними позовними вимогами ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.07.2021 у даній справі та зауважив, що зазначені позовні вимоги вже були предметом розгляду у справі № 737/274/19, рішення по якій вступило в законну силу, при цьому підстави цих позовних вимог у обох справах ідентичні. 

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Куликівського районного суду від 23.09.2021 про закриття провадження у частині позовних вимог направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позивачка звертає увагу, що по справі № 737/274/19, відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорювані свідоцтво про право власності на житловий будинок, акт на право власності на земельну ділянку, рішення про реєстрацію права власності втратили своє правове значення та свою правову дію після укладення договору дарування від 26.12.2016, у зв`язку з чим задоволення позову не може вважатися належним способом захисту та поновлення прав позивачки у разі наявності обставин щодо їх порушення. Крім того, цивільна правоздатність ОСОБА_3 припинилась у момент її смерті. При цьому договір дарування позивачкою у зазначеній справі не оскаржувався.

Стверджує, що відмова апеляційного суду у позові з підстав неефективності обраного нею способу захисту порушеного права не позбавляє її права доступу до суду та пред`явлення вимог, спрямованих на реальне відновлення її можливого порушеного права, про що також зазначив і Верховний Суд у постанові від 28.07.2021 у справі № 737/274/19.

ОСОБА_1 також посилається на висновки ВПВС, викладені у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, рішення КСУ від 23.05.2001 № 6-рп/2001, положення Конституції України та практику ЄСПЛ щодо застосування судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства.       

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідачі – Куликівська селищна рада Куликівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Баглай Андрій Іванович не скористались.

В судове засідання сторони не з`явилися. Про час розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.68-71 том 3). Відповідач Куликівська селищна рада 10.11.2021 подала заяву про розгляд справи у відсутності її представника.

Представник позивачки та представник відповідачки ОСОБА_2 подали заяви про відкладення розгляду справи, пославшись на те, що розгляд справи був призначений 11.11.2021 о 13 годині, проте станом на 13-30 склад суду був зайнятий у іншому судовому засіданні. Докази неможливості бути присутніми в судовому засіданні представники позивачки та відповідачки не надали. 

Відповідно до ст.372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.  Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши клопотання представника позивачки та представника відповідачки ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку про їх відхилення через неповажність зазначених в них причин.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали даної цивільної справи та матеріали цивільної справи № 737/274/19, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала суду від 23.09.2021 в оскаржуваній частині  відповідає.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 637/1024/18).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Отже, відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції 2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору».

З матеріалів справи № 737/274/19 вбачається, що ОСОБА_1 у березні 2019 року зверталась до Куликівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 , Куликівської селищної ради., у якому просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень житлового будинку на АДРЕСА_1 згідно із свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою на підставі рішення виконкому Горбівської сільської ради від 22 лютого 2002 року № 8, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 червня 2013 року реєстраційною службою Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2009 року серії ЯЖ № 914601, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153, кадастровий номер 7422782500:01:001:0221, виданий на ім`я ОСОБА_3 .

За результатами розгляду справи №737/274/19 позовні вимоги ОСОБА_1 були судом першої інстанції задоволені, проте 17.02.2020 постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено, рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 05.08.2019 скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 19.05.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 обґрунтовувала вищевказані вимоги у раніше розглянутій справі тими ж самими обставинами, з посиланням на ті ж самі норми закону, що й у цій справі, суб`єктний склад сторін у справах, підстави позовних вимог є тотожними, при цьому предметом позовних вимог у справі, що розглядається, є те ж саме нерухоме майно по АДРЕСА_1 . Судове рішення в справі №737/274/19 набрало законної сили, а тому суд першої інстанції правильно послався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.07.2021 під час касаційного перегляду постанови Чернігівського апеляційного суду від 16.02.2021 по справі, що розглядається, та дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі щодо трьох позовних вимог на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи скаржниці про те, що  відмова суду у позові з підстав неефективності обраного нею способу захисту порушеного права не позбавляє її права доступу до суду та пред`явлення вимог, спрямованих на реальне відновлення її можливого порушеного права, є неспроможними, оскільки, як зазначено вище, позивачка обрала аналогічний спосіб захисту,  як і у справі №737/274/19, і висновок суду щодо обраного способу захисту є остаточним. 

Колегія суддів звертає увагу, що у вищевказаній справі Верховним Судом було зазначено, що в даному випадку доповнення раніше розглянутих судом позовних вимог у іншій справі новою вимогою, саме по собі не дає права розглядати такі вимоги судом повторно.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України апеляційний суд вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Ухвала суду є законною, обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального права, суд повно та всебічно дослідив докази  і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи. Підстави для скасування ухвали відсутні. 

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, 

                                  П О С Т А Н О В И В:

Ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2021 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Судді Чернігівського апеляційного суду 

                                                                                      І.О.Боброва

                                                                                      О.І.Онищенко

                                                                                      Л.К. Харечко 

                        Повний текст постанови суду складений 12.11.2021.