Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 720/1156/18

провадження № 61-17319св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 серпня 2020 року у складі судді Вівчар Г. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що позивач є єдиною донькою ОСОБА_3 та спадкоємцем за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_4

ОСОБА_4 (спадкодавець), позивач, батьком позивача ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадковим майном є житловий будинок АДРЕСА_1 .

У спадковому майні позивач проживала та була зареєстрована від дати народження, тобто з 1981 року по 2002 рік включно, та фактично прийняла спадщину після смерті спадкодавця.

11 лютого 1998 року, ОСОБА_4 (спадкодавець) склала заповіт на батька позивача ОСОБА_3 та власноручно його підписала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, тому 07 липня 2000 року спадкодавець склала новий заповіт на позивача та власноручно його підписала.

Про порушення своїх майнових прав, позивач дізналася тільки від сусідів, коли у жовтні 2017 році приїхала додому в село Рідківці до будинку АДРЕСА_1 та планувала доробити ремонтні роботи та належним чином оформити свої спадкові права за заповітом, але потрапити до свого будинку не змогла, оскільки були змінені замки.

Сусіди повідомили позивача, що її тітка ОСОБА_5 після смерті бабусі оформила спадщину, але про існування заповіту на тітку не знали ні сама позивач, а ні інші родичі протягом всіх цих років. Тому, звістка про існування заповіту на тітку позивача стала не зрозумілою та сумнівною не тільки для неї, але й для всієї родини.

Окрім цього, бабуся ніколи не мала наміру складати інший заповіт. Незадовго до смерті, коли і був складений заповіт на тітку, бабуся важко хворіла та не розуміла взагалі значення своїх дій.

Позивач просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 , посвідчений 17 серпня 2004 року секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 414.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статті 1257 ЦК України під час оформлення заповіту секретарем сільради ОСОБА_6 допущено порушення норм матеріального права щодо порядку та процедури оформлення заповіту, передбачених статтями 1248, 1252 та 1253 ЦК України та з врахуванням обставин, зазначених свідками, що ОСОБА_4 була безвольною і байдужою до життя, у своєї сукупності дають суду підстави вважати, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 у серпні 2004 року була обізнана про відкриття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_4 та не реалізувала своє право на спадкування за правом представлення відповідно до заповіту від 07 липня 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №144, відповідної заяви до нотаріальної контори не подавала, по приїзду з Італії в 2006 році дізналась, що будинок перейшов у спадщину ОСОБА_5 , до суду звернулась лише у 2018 році, суд першої інстанції зробив висновок, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права без поважних причин, а тому в задоволенні позову відмовив.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 серпня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. ОСОБА_1 , звертаючись до ОСОБА_2 з позовом про визнання заповіту недійсним з підстав складання заповіту з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, передбачених частиною першої статті 1257 ЦК України, просила застосувати неналежний спосіб захисту.

Новий заповіт ОСОБА_4 , вчинений 17 серпня 2004 року на користь ОСОБА_5 , скасовує попередній заповіт ОСОБА_4 від 07 липня 2000 року, яким ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 .

За обставин заперечення дійсності нового заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 , встановлених статтями 225 ЦК України, чинність попереднього заповіту відновлюється.

Таким чином, заінтересованою особою у оспоренні підстав закликання до спадкування за заповітом є спадкоємець ОСОБА_1 , яка може отримати право на спадщину за заповітом у разі встановлення недійсності заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 , посвідченого 17 серпня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за номером 414.

За обставин, встановлених судом першої інстанції ОСОБА_8 на час вчинення заповіту не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним та не відповідало її волі, є підстави для відмови в позові за спливом позовної давності. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском без поважних причин позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами при розгляді справи про визнання заповіту недійсним порушено вимоги статей 1248, 1252, 1253 ЦК України, щодо обов`язкової процедури посвідчення оспорюваного заповіту. Апеляційним судом не враховано та не надано належної оцінки визнання судом першої інстанції порушення процедури посвідчення оспорюваного заповіту. Апеляційним судом не прийнято як належний доказ висновок почеркознавчої експертизи, яка була проведена в суді першої інстанції та згідно якої підтверджено доводи позивача, щодо неспівпадання підписів особи ( ОСОБА_9 ), яка у зв`язку із вадами заповідача вчинила підпис на оспорюваному заповіті та підпису, який вчинений в книзі реєстрації. Судами порушено вимоги статей 256, 257 ЦК України. При розгляді справ суди не взяли до уваги ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 квітня 2018 року, яка позивачем додана в якості письмового доказу, відповідно до якої ОСОБА_1 продовжено строк позовної давності. Суди не взяли до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. Аналізуючи оспорюваний заповіт і його зміст на предмет відповідності вимогам законодавства, позивач вважає, що даний заповіт порушує частини першу та другу статті 1257 ЦК України, яким передбачено, що недійсним є заповіти, складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, присутність не менше як двох свідків при посвідченні є обов`язковою. Суди не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Аргументи інших учасників справи.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що позивачу достеменно було відомо про існування заповіту і про всі фактичні обставини. ОСОБА_5 була єдиним спадкоємцем за заповітом, яка вчасно прийняла спадщину та зареєструвала за собою право власності. Заповіт ОСОБА_8 від 17 серпня 2004 вже був досліджений у іншій цивільній справі. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 12 квітня 2018 року закрито апеляційне провадження за апеляцією позивача. Позивачем не надано жодного достовірного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог. Як вбачається з тексту самого заповіту, так і з реєстру нотаріальних дій, секретар сільської ради діяла в повній відповідності до чинного на той час законодавства, а саме, з відповідного запису нотаріальної дії № 414 від 17 серпня 2004 року чітко вбачається, що був залучений рукоприкладник, який підписав заповіт, його паспортні данні. Згідно свідчень ОСОБА_6 , яка була секретарем сільської ради з 13 березня 1972 року по 30 квітня 2006 року, яка посвідчувала декілька заповітів ОСОБА_4 , дієздатність спадкодавця перевірено і волевиявлення його виконано, а отже не може навіть виникнути сумнівів щодо відсутності вільного волевиявлення спадкодавця. Жодних медичних документів, які б підтверджували наявність у спадкодавця психічних розладів позивачем не надано. Твердження позивача, що судом у іншій цивільній справі між тими самими сторонами поновлено строк позовної давності і що суди зробили помилковий висновок про застосування позовної давності є абсурдним, оскільки не відповідає встановленим обставинам справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 720/1156/18, витребувано справу з суду першої інстанції.

У березні 2021 року цивільна справа № 720/1156/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року праву призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 83 років.

ОСОБА_4 вчинено заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області ОСОБА_6 07 липня 2000 року, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 144, яким ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_4 вчинено заповіт на користь ОСОБА_5 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області ОСОБА_6 17 серпня 2004 року, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 414.

Заповітом від 17 серпня 2004 року, зареєстрованим в реєстрі сільради с. Рідківці, Новоселицького району за № 414, завіреним секретарем сільради ОСОБА_6 , ОСОБА_4 все своє майно де б воно не було із чого б воно не склалось і взагалі все те, на що вона буде матиме право на день смерті, заповіла ОСОБА_5 . Заповіт посвідчений на дому за місцем проживання ОСОБА_4 в с. Рідківці, Новоселицького району.

В заповіті зазначено, що на прохання ОСОБА_4 , через її хворобу заповіт прочитано і підписано громадянкою ОСОБА_9 .

З висновку експерта № 1175-К від 12 грудня 2019 року вбачається, що не представляється можливим надати однозначну відповідь чи вчинений підпис на заповіті від 17 серпня 2004 року, якій завірений секретарем сільради с. Рідківці, Новоселицького району 17 серпня 2004 року та зареєстрований в реєстрі за № 414 та підпис в Журналі реєстрації нотаріальних дій на аркуші 503 під порядковим номером 414 та підпис в Договорі про надання населенню послуг з газопостачання, що знаходиться в матеріалах цивільної справи на а. с. 158 під порядковим номером 44 та на останній сторінки договору в графі підпис однією та тією же особою, оскільки досліджувані підписи містять малий об`єм почергового матеріалу, необхідного для ідентифікації з рукописними записами.

Оглянувши в судовому засіданні копії заповітів ОСОБА_4 завірений секретарем сільради с. Рідківці 11 лютого 1998 року зареєстрований в реєстрі за № 9 та від 08 липня 2000 року зареєстрованого в реєстрі за № 144, судом першої інстанції встановлено, що дані заповіти підписані особисто спадкодавцем ОСОБА_4 , та в графі підпис спадкодавця міститься її підпис румунською мовою « ОСОБА_4 ». Зрівнявши дані підписи у заповіти з заповітом від 17 серпня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 414 суд першої інстанції зробив висновок, що підпис в заповіті від 17 серпня 2004 року зареєстрований в реєстрі за № 414 не вчинений ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Згідно частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно частини другої статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20 (провадження № 61-10983св21) зазначено, що «згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину…У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Позивач просив на підставі статті 1257 ЦК України визнати недійсним правочин, для якого законом встановлена нікчемність.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 через свою хворобу була не здатна прочитати заповіт, тому секретар сільради зобов`язана була посвідчити заповіт у присутності двох свідків, що не було зроблено.

За таких обставин, заповіт ОСОБА_4 , складений 17 серпня 2004 року, є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви виходив з того, що позивач просила застосувати неналежний спосіб захисту, а в той же час суд першої інстанції обґрунтовано застосував позовну давність.

Тому судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки Верховного Суду

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20 (провадження № 61-10983св21) колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті частково без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук