Ухвала

08 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 753/8269/21

провадження № 61-17718ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс», Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжний Євген Дмитрович,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжного Є. Д. (далі - державний виконавець Калюжний Є. Д.), заінтересована особа - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (далі - КП «Київкомунсервіс»), щодо винесення повідомлення від 14 квітня

2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Скарга обґрунтовувалась тим, що 14 квітня 2021 року державний виконавець Калюжний Є. Д. на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів його примусового виконання.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі

№ 753/20159/17 за позовом ОСОБА_1 до КП «Київкомунсервіс» про визнання дій та наказу про звільнення незаконними, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при звільненні, стягнення компенсації відповідно до колективного договору, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду

від 25 червня 2020 року визнано незаконним і скасовано наказ КП «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення

ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України. Скаржник вважав, що він не є таким, що припинив трудові відносини з КП «Київкомунсервіс», тому має право на поновлення на роботі.

09 квітня 2021 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист, який цього дня направив на виконання до Шевченківського РА ДВС

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

21 квітня 2021 року він отримав лист від Шевченківського РВ ДВС

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з повідомленням від 14 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

З огляду на вищевикладене, просив суд: визнати дії державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання незаконними; зобов`язати державного виконавця вирішити питання про відкриття виконавчого провадження

з урахуванням правової оцінки, наданої судом; зобов`язати державного виконавця повідомити суд і скаржника не пізніше як у 10-денний строк

з дня одержання ухвали про її виконання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду

від 30 вересня 2021 року, відмовлено у задоволенні скарги

ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: КП «Київкомунсервіс», Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), державний виконавець Калюжний Є. Д.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 908,00 грн судового збору.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що як

у резолютивній частині постанови Верховного Суду від 24 березня

2021 року у справі № 753/20159/17, так і у виконавчому листі, виданому 09 квітня 2021 року на виконання судового рішення Дарницьким районним судом м. Києва, відсутній висновок суду про задоволення такої позовної вимоги, як поновлення на роботі, а отже державний виконавець діяв відповідно до закону (на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»),

у межах наданих йому повноважень, та у встановлений статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» строк виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів його примусового виконання, тому право заявника не було порушено.

29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року (надійшла до суду 01 листопада 2021 року), вякій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення його скарги в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень, відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Київкомунсервіс» з позовом, у якому просив:

- визнати дії КП «Київкомунсервіс» щодо його звільнення та наказ КП «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення незаконними;

- змінити формулювання причин звільнення, зазначене у наказі

від 19 вересня 2017 року з «за статтею 38 КЗпП України» на «за частиною третьою статті 38 КЗпП України»;

- визнати дату звільнення датою ухвалення рішення у справі;

- стягнути з КП «Київкомунсервіс» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 744,50 грн, 119 790,00 грн на рахунок компенсації шкоди згідно пункту 7.19 колективного договору за 2017-2018 рік, 48 020,25 грн вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України;

- відшкодувати 398 131,20 грн моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада

2019 року позов задоволено частково. Визнано дії КП «Київкомунсервіс» щодо звільнення ОСОБА_1 та наказ про звільнення незаконними. Змінено формулювання причин звільнення, зазначених

у наказі. Стягнуто з КП «Київкомунсервіс» на користь ОСОБА_1 39 930,00 грн у рахунок компенсації шкоди згідно з колективним договором, 48 020,25 грн вихідної допомоги, 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 92 950,25 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу КП «Київкомунсервіс» задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 у справі

№ 753/20159/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 18 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року скасовано, у справі прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Київкомунсервіс» про визнання дій та наказу про звільнення незаконними, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при звільненні, стягнення компенсації відповідно до колективного договору, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ КП «Київкомунсервіс»

від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

09 квітня 2021 року на виконання постанови Верховного Суду Дарницький районний суд м. Києва видав виконавчий лист

№ 753/20159/17, у якому зазначено резолютивну частину судового рішення, а саме: визнати незаконним і скасувати наказ КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення

ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України.

Цього ж дня скаржник направив його до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

14 квітня 2021 року державний виконавець на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів його примусового виконання.

Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримав 21 квітня 2021 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень, у спосіб, у порядку та строк, встановлені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з тим, що виконання рішення не передбачає застосування заходів його примусового виконання, адже у резолютивній частині судового рішення відсутній висновок суду про задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі.

Також, суд апеляційної інстанції вірно відхилив посилання

ОСОБА_1 про те, що рішення суду про скасування наказу про звільнення має виконуватись в порядку, визначеному статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження»

Вбачається, що стаття 65 Закону України «Про виконавче провадження» визначає порядок виконання рішень про поновлення на роботі, за якими боржник зобов`язаний поновити стягувача на роботі, однак, резолютивна частина постанови Верховного Суду від 24 березня

2021 року, на підставі якої 09 квітня 2021 року Дарницьким районним судом було видано виконавчий лист, не містить висновку про задоволення позовної вимоги про поновлення позивача на роботі.

Посилання заявника на те, що некоректне формулювання позовних вимог не може бути перешкодою для захисту порушеного права, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову суперечить завданням цивільного судочинства, Верховний Суд не може прийняти, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець не має права змінювати, доповнювати резолютивну частину судового рішення, викладеного у виконавчому листі, та самостійно застосовувати порядок виконання рішення, яке судом не ухвалювалось.

Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року дійшов висновку, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до КП «Київкомунсервіс», застосувавши на власний розсуд конкретний спосіб захисту цивільного права, не ставив перед судом вимог про поновлення його на роботі, а тому зазначене питання судом не вирішувалось, тому відсутній висновок суду про поновлення його на роботі, а лише встановлено, що ОСОБА_1 не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Посилання заявника на те, що стягнення з нього судового збору, яке не передбачено частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» є порушенням його прав та інтересів, є безпідставним.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що статтею 452 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, що оскільки судом постановлено ухвалу про відмову

в задоволенні скарги ОСОБА_1 , який не є стягувачем

у виконавчому провадженні, суд першої інстанції правильно застосував положення статті 452 ЦПК України та стягнув з нього судовий збір на користь держави.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанції законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики,

а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення, то колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року є необґрунтованою та

у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересовані особи: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс», Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби

у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калюжний Євген Дмитрович, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник