Справа № 308/9081/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Іванова А.П,,

при секретарі судового засідання Боті О.І.,

за участі позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

представника третьої особи Шатрова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя сторона орган опіки і піклування Ужгородського міськвиконкому про позбавлення батьківських прав,

встановив:

15.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що в період шлюбу з відповідачем у них народилася донька. Надалі шлюб між ними було розірвано, а їх спільна донька залишилася проживати з нею. Саме нею забезпечуються дитині необхідні умови для її нормального фізичного та духовного розвитку, всі питання щодо виховання дитини нею вирішуються самостійно. Батько дитини участі у вихованні доньки не приймає взагалі, не забезпечує дитину матеріально, не цікавиться її розвитком, освітою, успіхами в житті тощо, наразі не підтримує з донькою жодного контакту. Посилається на висновок органу опіки та піклування, який рекомендував позбавити відповідача батьківських прав та просить суд її позовні вимоги задовольнити.

25.08.2021 відповідач подав відзив (заперечення) на позовну заяву, в якому просив не позбавляти його батьківських прав щодо доньки. Зазначив, що усвідомлює неналежне виконання ним батьківського обов`язку щодо доньки, однак зобов`язується надалі виправитися. Просив врахувати, що на його утриманні перебуває неповнолітній син від теперішнього шлюбу, впродовж 2019-2020 років у зв`язку з карантинними обмеженнями заробітку не мав, однак з вересня 2020 року працює у ФОП ОСОБА_6 продавцем-консультантом, а відтак наразі має можливість погашати заборгованість по аліментах.

03.09.2021 позивачкою подано відповідь на відзив, в якому остання зазначає, що відповідач неодноразово визнавав те, що він не виконує батьківські обов`язки, однак після цього його поведінка залишається незмінною: з дитиною не бачиться, не цікавився її життям, не турбується про її самопочуття, зокрема після перенесеного нею лікування, тощо.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги повністю підтримала, просила позбавити відповідача батьківських прав щодо їх спільної доньки, та будучи допитаною в якості свідка пояснила, що розлучилася із відповідачем, коли дитині виповнився один рік. З того часу вона виховує і утримує дитину разом із чоловіком ОСОБА_7 . Відповідачу ні вона, ні члени її родини ніяких перешкод у спілкуванні із дитиною не створювали, а навпаки сприяли цьому. Зазначила, що відповідач після розірвання шлюбу бачився з дитиною один раз на місяць, згодом один раз на пів року, та вже більше трьох років він жодного разу не бачив доньку, не цікавиться життям дитини. Вказує, що донька не знає, що відповідач є її батьком, навіть коли він бачився з нею, то представлявся другом. Батьком дитина називає її теперішнього чоловіка ОСОБА_7 . Зазначає, що оскільки відповідач не виконував свої обов`язки по матеріальному утриманню дитини, вона зверталась із позовом до суду про стягнення аліментів, однак присуджені судом з 2014 року аліменти він платив вкрай нерегулярно і не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів. Вказує, що в 2019 році вона зверталась до органу опіки і піклування з питанням про позбавлення його батьківських прав, однак висновок органу був негативний, оскільки відповідач обіцяв змінити своє ставлення до дитини, натомість після цього жодного разу не бачився з дитиною, не звертався з проханням надати можливість побачити дитину, тощо.

В судовому засіданні відповідач заперечував щодо позбавлення його батьківських прав на дитину. Пояснив, що влітку 2015 року, після проведення часу з донькою, дитина отруїлась та ввечері їй стало погано, через що між ним та колишньою дружиною виник конфлікт, остання обмежила його спілкування з донькою, дозволяла йому лише прогулянки з дитиною. Відповідач підтвердив, що нічого не знає про свою доньку і давно не цікавився її життям, понад три роки він взагалі не бачив дитину, не спілкувався з нею за допомогою засобів зв`язку, аліменти платив нерегулярно, оскільки не працював, останній рік сплачує аліменти. Зазначив, що заборгованість не погашає, але звернувся до суду із позовом про зменшення розміру аліментів. Стверджує, що в 2019 році орган опіки і піклування розглядав питання про позбавлення його батьківських прав, під час розгляду цього питання він просив не надавати висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав, обіцяв, що змінить своє ставлення до дитини, однак після 2019 року дитину не бачив, до школи, де дитина навчається не ходив, в орган опіки і піклування з питанням встановлення порядку його участі у вихованні дитини та побачень з нею не звертався.

Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради в судовому засіданні просив врахувати висновок органу опіки та піклування від 02.12.2020, наявний в матеріалах справи, а відтак позов задовольнити. Пояснив, що в 2019 році питання про позбавлення відповідача батьківських прав розглядалось органом опіки та піклування, відповідач просив не позбавляти його батьківських прав, стверджував, що колишня дружина не надає йому можливості брати участь у вихованні доньки та бачитись з нею, обіцяв виправитись та змінити своє ставлення до дитини. Вказує, що відповідача було попереджено, що у разі невиконання ним своїх батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав, однак після 2019 року відповідач до органу опіки і піклування із заявами про встановлення порядку його участі у вихованні дитини та побачень з нею не звертався.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, заслухавши позицію учасників справи, суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 25.02.2012 Угорської Республіки (переклад з угорської мови) видно, що ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками записані позивачка та відповідач.

30.08.2013 Ужгородським міськрайонним судом у справі №308/8567/13-ц ухвалено рішення, за яким шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано, визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю за адресою АДРЕСА_1 .

Довідкою від 30.03.2021 №318, виданою ТзОВ «Управління житлом», стверджується, що за адресою АДРЕСА_1 проживає позивачка разом з неповнолітніми доньками ОСОБА_5 , 2012 р.н. та ОСОБА_8 , 2016 р.н.

За інформацією Ужгородської ЗОШ №8, де неповнолітня ОСОБА_5 , 2012 р.н. навчається з листопада 2019 року, батько дитини - відповідач до школи, зокрема на урочисті заходи, не приходить, шкільним життям доньки не цікавиться, педагогічний колектив з ним не знайомий.

Класний керівник неповнолітньої ОСОБА_5 , 2012 р.н. характеризує особисті якості та інтелектуальні здібності дитини виключно позитивно, зазначає, що мати дитини - позивачка приділяє належну увагу вихованню дитини, підтримує зв`язок зі школою, відвідує батьківські збори.

З нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які проживають по сусідству з позивачкою за адресою АДРЕСА_2 , вбачається, що останні жодного разу не бачили, аби батько дитини - відповідач навідував свою доньку, проводив з нею вільний час, приймав участь у її вихованні. Останні також вказують, що всі необхідні засоби та умови, які потребує дитина, створює її мати, так само останньою самостійно, без участі батька дитини, здійснюється виховання доньки.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що з 2013 року зустрічався з позивачкою, а з 2014 року вони стали жити разом однією сім`єю. Стверджує, що неповнолітня ОСОБА_5 рахує його татом, а відповідача знає як друга. Дитина не знає, що відповідач є її біологічним батьком. Зазначає, що відповідач більше трьох років не бачив дитину, не телефонував їй, не цікавився її життям, навіть не намагався зустрітися з нею. В свою чергу позивачка ніколи не забороняла відповідачу бачитись з дитиною, навпаки вона завжди пропонувала йому це. Стверджує, що відповідач жодним чином не турбується про дитину, не забезпечує її матеріально, аліменти сплачує нерегулярно, внаслідок чого утворилася заборгованість. Свідок пояснив, що має намір удочерити неповнолітню ОСОБА_5 .

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.12.2020 рекомендовано позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої доньки.

У вказаному висновку зазначено, що питання доцільності позбавлення батьківських прав відповідача було предметом розгляду у листопаді 2019 року, тоді останній визнав, що не приділяв достатньої уваги вихованню та утриманню доньки, однак мав намір виконувати батьківські обов`язки в повній мірі, а тому за висновком від 26.11.2019 комісія визнала за недоцільне позбавляти його батьківських прав.

При повторному розгляді даного питання на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини в листопаді 2020 року батько дитини не з`явився, будучи належним чином повідомленим про такі засідання.

З психолого-педагогічної характеристики неповнолітньої ОСОБА_5 , наданої практичним психологом Ужгородської ЗОШ №8 по заяві матері дитини, вбачається, що про існування біологічного батька - відповідача дитина не знає, оскільки такий в її житті, зокрема шкільному, не з`являється. Вказано, що дівчинка виховується в повній сім`ї, де батьком виступає її вітчим. Зазначено, що родина підтримує та розвиває її, цікавиться успіхами тощо.

З результатів індивідуального психодіагностичного обстеження неповнолітньої ОСОБА_5 вбачається, що значимими дорослими для неї є мама та вітчим, якого дитина називає татом.

Статтею 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Пленум Верховного Суду України у п. п. 15, 16 постанови від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XІІ) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

За приписами ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Досліджені докази та з`ясовані судом обставини свідчать про те, що відповідач як батько неповнолітньої ОСОБА_5 , свідомо ухиляється від її виховання, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням та дозвіллям, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не спілкується з дитиною. Останнє в свою чергу призвело до того, що неповнолітня ОСОБА_5 не ідентифікує відповідача як свого батька, оскільки фактично його не знає, для неї роль батька виконує вітчим.

Більш того, органом опіки та піклування в листопаді 2019 року, з огляду на прохання та зобов`язання відповідача виправитися, приділяти увагу своїй доньці, було надано висновок про недоцільність позбавлення його батьківських прав, та попереджено про те, що у випадку невиконання своїх батьківських обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав, однак останній, не дивлячись на отримане офіційне попередження, своє ставлення до доньки не змінив, що призвело до ухвалення висновку у 2020 році, яким рекомендовано позбавити його батьківських прав.

Окрім цього суд враховує, що тривалий час (з 2014 року) відповідач не виконував обов`язок по матеріальному забезпеченню дитини, про що свідчить сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 27.04.2021 у 193977,38 грн. З наданих відповідачем квитанцій видно, що починаючи з грудня 2020 року по вересень 2021 року ним сплачено 11600 гривень аліментів, що підтверджує оплату аліментів майже в мінімально визначеному законом рівні, без погашення існуючої заборгованості. При цьому згідно наданого розрахунку заборгованості №6-53757175/21 від 27.04. за період з квітня 2014 року по листопад 2020 року ОСОБА_3 сплачено аліментів на утримання доньки всього 9543 гривні. При цьому у 2014, 2017, 2018, 2019 роках відповідач не сплатив на утримання доньки жодної копійки.

Таку поведінку відповідач пояснював відсутністю роботи та відповідно заробітку, у зв`язку з карантинними обмеженнями, що існували впродовж 2019-2020 років, однак з 10.09.2021 по теперішній час за довідкою ФОП ОСОБА_12 від 16.08.2021 він працює продавцем-консультантом, де отримає дохід в середньому 5-6 тисяч на місяць, що стверджується довідкою про доходи від 16.08.2021. Такі пояснення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки карантинні обмеження у зв`язку з пандемією COVID-19 були введені в Україні з 11 березня 2020 року і не виправдовують того, що відповідач у 2014, 2017, 2018, 2019 роках не надав на утримання дитини грошей, а у 2015, 2016, 2017 роках сплатив аліментів на суму лише у 9543 гривень.

Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що відповідач звернувся до суду із позовом про зменшення аліментів на утримання доньки, серед іншого і у зв`язку з наявністю на його утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу з ОСОБА_14 .

На думку суду, ані карантинні обмеження, ані наявність інших утриманців, не можуть слугувати виправданню такій поведінці відповідача, як батька, при якій з 2014 року його неповнолітня донька ОСОБА_5 не отримувала ані платонічної уваги від батька як то спілкування, турбота, близькість, ані матеріальної - аліменти. Подарунки, які відповідач інколи дарував дитині, на думку суду, не замінюють обов`язку батька постійно утримувати дитину.

Судом враховано, що відповідач попереджався органом опіки та піклування про необхідність виконання своїх батьківських обов`язків, однак на шлях виправлення не став, своє відношення до неповнолітньої доньки не змінив.

Відтак, суд вважає, що наявна винна поведінка відповідача по відношенню до дитини, що виразилося у нехтуванні обов`язками як батька по відношенню до своєї доньки: відповідач не бачиться та не спілкується з донькою, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням та позашкільними вподобаннями, тривалий час матеріально не забезпечував доньку, не сплачував аліменти, а останнім часом сплачує такі не у повному обсязі, не погашає існуючу заборгованість.

Вказаною бездіяльністю (невиконанням батьківських обов`язків) відповідач порушує права дитини на належне батьківське виховання.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

З огляду на вищевказане, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити та позбавити батьківських прав відповідача щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , 2012 р.н.

При цьому суд не враховує обставини, заявлені позивачкою щодо притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за вживання наркотичних засобів та керування ним т/з у стані наркотичного сп`яніння, оскільки на розгляді в суді перебуває кримінальна справа, за яким останній обвинувачується у вчинені необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, його вина в інкримінованому, зокрема перебування у стані наркотичного сп`яніння, не підтверджена обвинувальним вироком суду, як того вимагає ст. 62 Конституції України, а тому заперечення/спростування відповідачем такі обставини не потребують.

Суд зауважує, що за ч. 2 ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язків по утриманню дитини.

Окрім цього суд звертає увагу відповідача на те, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє його як особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 165 СК України, ст. ст. 4, 13, 89, 223, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду А.П. Іванов