КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/19024/20 головуючий у суді І інстанції: Мальцев Д.О.

провадження №22-ц/824/13286/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Спеней О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про виплату вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, відповідно до якого, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь кошти в сумі 3 759 837, 59 грн, які складаються з вихідної допомоги при звільнення у сумі 184 348, 74 грн, середнього заробітку за весь час затримки за несвоєчасне проведення розрахунків при звільненні у сумі 3 555 488, 84 грн та моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка з 17.02.2р. перебувала у трудових правовідносинах з Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ТК Кредит» з 23.09.2015р. працювала на посаді Виконуючого обов`язки Голови Правління ПАТ КБ «ТК Кредит». Згідно постанови НБУ від 07.04.20р. у ПАТ КБ «ТК Кредит» розпочато процедуру ліквідації. 18.06.2016р. позивачку звільнено із займаної посади В.о. Голови Правління ПАТ КБ «ТК Кредит» у зв`язку із скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП України) на підставі Наказу Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ КБ «ТК Кредит» № 32-к від 14.04.2016р.. При звільнення позивачці було нараховано до виплати 61 449, 58 грн вихідної допомоги, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 41228, 00 грн, оплату простою у розмірі 22857, 12 грн, які було виплачені з урахуванням утриманих податків на загальну суму 101 055, 65 грн. Проте Уповноваженою особою Фонду не було враховано, що позивачка має статус учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС у 1986 р., а тому при звільненні повинна була отримати гарантовану Законом додаткову допомогу у розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, однак відповідач- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб таку виплату не здійснив, чим порушив ст. 116 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, позивачка додатково зверталась до Уповноваженої особи після свого звільнення щодо виплати їй такої вихідної допомоги, однак цього зроблено не було. Оскільки саме на Фонд уповноважений здійснювати повноваження органів управління банку з дня початку процедури ліквідації, та звільняти працівників Банку відповідно до законодавства України про працю, позивачка вважає, що саме Фонд несе відповідальність за невиконані перед працівником Банку трудові зобов`язання з виплати вихідної допомоги.

Крім того, оскільки основними завданнями Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації є забезпечення реалізації державної соціальної політики на території Шевченківського району м. Києва у сфері соціального захисту населення, у тому числі призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, відповідач мав би забезпечити здійснення такої виплати позивачці, а тому також є належним відповідачем по справі та має нарівні з Фондом нести відповідальність за порушення трудового законодавства при звільненні позивачки.

З огляду на зазначене, з відповідачів на користь позивачки має бути стягнута на підставі п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вихідна допомога, що дорівнює трикратному розміру середньомісячної заробітної плати (61449, 58 грн. * 3) = 184 348, 74 грн, середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги - 3555488, 84 грн за період з 19.04.2016р. по 12.04.2021р. на підставі ст. 233 КЗпП України.

Внаслідок невиплати вихідної допомоги відповідачами було також завдано позивачці моральної шкоди, яку вона оцінила в 20000, 00 грн та просила стягнути з останніх на підставі ст. 273-1 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про виплату вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що постановою Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №753/3431/17 вказано про те, що вихідна допомога ОСОБА_1 повинна була бути виплачена Уповноваженою особою ФГВФО, якщо не при звільненні, то точно після її звернення із заявою 16 грудня 2016 року. Зазначає, що позивач використовуючи єдиний належний спосіб захисту її порушеного права, у відповідності до норм чинного законодавста звернулась до суду із вказаним позовом. Посилається на практику Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №758/10554/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №757/75149/17-ц.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк, не надали.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки такої виплати з Фонду у порядку, передбаченому ст.116 КЗпП України, ст. 20, 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки таке стягнення на підставі саме вказаних норм може бути проведено тільки з роботодавця або особи, яка здійснює повноваження роботодавця. Крім того, позивачка не була працівником Фонду, в трудових правовідносинах з ФГВФО не перебувала. У зв`язку з наведеним, також не підлягають задоволенню і вимоги ст. 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги. Також позивачем не надано доказів і того, що такий обов`язок наявний в Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, оскільки відповідно до покладених на Управління завдань, останнє як уповноважений орган перевіряє, реєструє, обліковує розрахунки та подає органам Казначейства платіжні документи для здійснення відповідних видатків, що провадяться в установленому законодавством порядку. Доказів того, що Управління не провело належний контроль щодо здійснення Уповноваженою особою Фонду таких виплат позивачем до матеріалів справи не надано. У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення законних прав працівника та у випадку, якщо таке порушення призвело до моральних страждань. При цьому, обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Разом з тим, позивачем не доведено завдання останній моральної шкоди відповідачами, відповідних доказів до матеріалів справи не надано, відтак вказана вимога також задоволенню не підлягає.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку , зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку.

Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оплата витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать, зокрема, витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Відповідно доч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно доч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно доч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно доп. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31статті 20.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, у разі вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати, а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але не більше одного року. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року.

Механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики, визначений Порядком використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою КМУ від 20 вересня 2005 р. N 936.

Відповідно до пп. 6 п. 4 Порядку та абз. 1 п. 5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою КМУ від 20 вересня 2005 р. N 936 виплата допомоги у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати у разі вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, а також збереження за їх бажанням посадового окладу, тарифної ставки (окладу) на новому місці роботи відповідно до пункту 7 частини першої статті 20,пункту 1 частини першої статті 21, пункту 1 частини першої статті 22 Закону.

Відповідно до п. 6 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою КМУ від 20 вересня 2005 р. N 936 підприємства реєструються уповноваженим органом, для чого подають не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів та кількості громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, і списки громадян із зазначенням прізвища, імені та по батькові, категорії, серії та номера посвідчення (за наявності), місця проживання (перебування), ідентифікаційного номера.

Відповідно до абз. 5, 6 п. 6 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою КМУ від 20 вересня 2005 р. N 936 керівники підприємств несуть персональну відповідальність за своєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів.

Уповноважений орган перевіряє, реєструє, обліковує розрахунки та подає органам Казначейства платіжні документи для здійснення відповідних видатків, що провадяться в установленому законодавством порядку.

Аналіз вказаних норм свідчить, що виплата допомоги у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати у разі вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників має проводитися саме підприємствами, установами, організаціями за місцем основної роботи громадян, що мають право на виплату такої допомоги.

Відповідно до статей 1, 2, 4, 21, 22 «Про оплату праці» заробітна плата є гарантованою винагородою працівнику за роботу, яку роботодавець виплачує на підставі трудового договору, та джерелом оплати якої є дохід та інші кошти підприємства або бюджетні кошти, виділені з цією метою.

Відповідно до ст. 63 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936 встановлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936 нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться через управління праці та соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади.

Передбачена статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, та не входить до структури заробітної плати.

У постанові від 23 грудня 2015 року в даній справі Верховний Суд України зазначав, що судам необхідно з`ясувати, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок відповідача для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів.

Таким чином для того, щоб відповідач, як роботодавець, мав змогу сплатити позивачу, як працівнику, кошти, визначені як доплата згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідною та обов`язковою умовою є перерахування за певною процедурою з державного бюджету України коштів відповідачу для цієї мети. Сплата вказаних коштів з інших джерел буде суперечити положенням статті 4 Закону України «Про оплату праці» (що регламентує джерела коштів на оплату праці, одним із яких є бюджетне асигнування) та статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо фінансування витрат, пов`язаних із реалізацією цього закону, за рахунок державного бюджету).

Верховний Суд України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-952цс15 висловив правову позицію, у якій зазначив, що відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено порядок виплати доплат за роботу в зоні відчуження, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу в зоні відчуження проводиться через управління праці та соціального захисту населення місцевих органів виконавчої влади (пункт 4). Отже, передбачена статтею 39 вказаного Закону доплата є соціальною гарантією, виплата якої компенсується підприємствам, установам, організаціям управліннями праці та соціального захисту населення, і не входить до структури заробітної плати. Вирішуючи спір щодо стягнення передбачених статтею 39 Закону доплат, судам слід з`ясувати, чи були перераховані бюджетні кошти на рахунок працедавця для виплати їх особам, потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи, чи має право працедавець проводити заявлені працівником виплати за рахунок інших платежів.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 липня 2019 року у справі № 704/662/13-ц (провадження № 61-22820св18) зробив висновок, що для того, щоб відповідач як роботодавець мав змогу сплатити позивачу як працівнику кошти, визначені як доплата згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» необхідною та обов`язковою умовою є перерахування за певною процедурою з державного бюджету України коштів відповідачу для цієї мети. Сплата вказаних коштів з інших джерел буде суперечити положенням статті 4 Закону України «Про оплату праці» (що регламентує джерела коштів на оплату праці, одним із яких є бюджетне асигнування) та статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо фінансування витрат, пов`язаних із реалізацією цього закону, за рахунок державного бюджету).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №704/582/15.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Встановлено, що з ОСОБА_1 з 17 лютого 2009 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, займаючи посаду заступника головного бухгалтера АКБ КБ «ТК Кредит», правонаступником якого є ПАТ КБ «ТК Кредит», з 07 липня 2015 року її призначено на посаду заступника голови правління банку, а з 23 вересня 2015 року на посаду виконуючого обов`язки голови правління банку.

Згідно копії Посвідчення № НОМЕР_1 Серія НОМЕР_2 , позивачка має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 р. (2 категорія), а отже має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

09.02.2016 на підставі постанови Правління Національного банку України № 60/БТ від 09.02.2016 «Про віднесення ПАТ КБ «ТК Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 133 про запровадження у Банку тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку, призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Грицака І.Ю..

08.04.2016 на підставі постанови Правління НБУ № 241 від 07.04.2016 «Про віднесення ПАТ КБ «ТК Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 493 про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «ТК Кредит» та делегування повноважень ліквідатора Банку, призначено Уповноважену особу Фонду Грицака І.Ю. здійснення процедури ліквідації Банку.

18.06.2016 позивачку звільнено із займаної посади виконуючої обов`язки Голови Правління ПАТ КБ «ТК Кредит» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату на підставі Наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ КБ «ТК Кредит» І.Ю. Грицак за № 32-к від 15.04.2016.

Згідно Довідки про нараховану заробітну плату та утримані з неї податки під час звільнення ОСОБА_1 , виданої за місцем роботи позивачки за підписом Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ КБ «ТК Кредит», останній нараховано 125534, 92 грн., з яких почасова оплата - 0 грн., компенсація за невикористану відпустку 41228, 00 грн., вихідна допомога при звільненні 61449, 58 грн., оплата простою - 22857, 12 грн., залишок за попередній місяць - 0, 22 грн., з яких утримано 22596, 25 грн. податку з доходу фізичних осіб та військовий збір у розмірі 1883, 00 грн., виплачено через касу - 101055, 65 грн..

Встановлено, що позивачка звернулась до Уповноваженої особою ФГВФО із заявою від 16 грудня 2016 року про виплату її допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталась до Уповноваженої особи Фонду із заявою щодо виплати вихідної допомоги на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач також зверталась до суду з позовом до Банку, однак у зв`язку тим, що 03.02.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 10741110043006115 про проведення державної реєстрації припинення ПАТ КБ «ТК Кредит» як юридичної особи, провадження по справі - закрито.

Встановлено, що позивачці як під час звільнення, так і після, не проведено виплату вихідної допомоги відповідно до ст. 20, 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

ПАТ КБ «ТК Кредит» як юридична особа припинив свою діяльність з 03 лютого 2020 року без правонаступництва.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач зверталась до роботодавця із заявами про здійснення їй виплат визначних Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також про те, що кошти з державного бюджету перераховувались Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації на рахунки роботодавця.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову оскільки кошти, які просить стягнути позивач, роботодавець не міг проводити за рахунок інших платежів чи коштів підприємства. Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що ФГВФО є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановою Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі №753/3431/17 вказано про те, що вихідна допомога ОСОБА_1 повинна була бути виплачена Уповноваженою особою ФГВФО, якщо не при звільненні, то точно після її звернення із заявою 16 грудня 2016 року, апеляційний суд відхиляє, оскільки висновки зазначені Верховним Судом у справі №753/3431/17, провадження по якій судом апеляційної інстанції закрито, не мають відношення до даної справи у зв`язку із різним складом учасників справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач використовуючи єдиний належний спосіб захисту її порушеного права, у відповідності до норм чинного законодавста звернулась до суду із вказаним позовом, апеляційний суд відхиляє, оскільки роботодавець повинен був із дотриманням вимог чинного законодавства нараховувати і виплачувати позивачці доплату до заробітної плати, передбачену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тих розмірах, у яких управління праці та соціального захисту населення надавало відповідачу кошти з державного бюджету, однак в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач зверталась до відповідних органів для здійснення таких виплат.

Посилання на практику Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №758/10554/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №757/75149/17-ц, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки правовідносини у зазначених постановах не релевантні до даних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача не було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст. 116, 117 КЗпП України, ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постанову КМУ «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936 та практику Верховного Суду.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «10» листопада 2021 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко

СуддіД.Р. Гаращенко

О.І. Сліпченко