ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

          

23.10.07                                                                                           Справа№ 17/170 A

          

23.10.2007 р.                                                                                   №17/170А

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І. при секретарі судових засідань  Хрунь І.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів

до відповідача-1:Товариства з обмеженою відповідальністю „Профліга”, м.Львів

до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю „Квіст-Роуз”, м.Київ,

про:визнання недійсним господарського зобов’язання

В судовому засіданні взяли участь представники Сторін:

Від позивача: Сивак В.М. –гол.держ. податковий інспектор.

Від відповідача-1: Івасько С.М.- предст.(довіреність у справі),

Від відповідача-2:не з’явився

Суть спору:

Позов заявлено ДПІ у Франківському районі м.Львова до ТзОВ „Профліга”  та до ТзОВ „Квіст-Роуз” про визнання недійсним господарського зобов’язання на суму 6 684 402,38грн., яке виникло на підставі усної угоди , про застосування юридичних наслідків передбачених ст.208 Господарського кодексу України, у вигляді стягнення всього одержаного за зобов’язанням в дохід  держави.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав , доказів витребуваних ухвалами суду  від 14.06.07р. та 25.09.07р.  не подав.

Відповідач-1 та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, наведених у  відзиві на позовну заяву.  Зокрема Відповідач-1 зазначає, що позивачем у позові не доведено конкретний зміст мети договору, що за відомо суперечить інтересам держави та суспільства. Висновок податкового органу щодо недійсності оспорюваного договору суперечить закладеному в ст.61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, оскільки ТзОВ „Профліга” не може нести відповідальність за будь-яку діяльність ТзОВ „Квіст-Роуз”. Окрім того, 19.02.07р.  позивачем проводилась планова перевірка ТзОВ “Профліга” за період  з 01.10.03р. по 30.09.06р. , по результатах якої складено Акт №596/23-0/31730132 від 19.02.07р. з якого вбачається , що до перевірки було представлено документи за спірний період , а саме з 01.05.06р. по  вересень 2006р.

Відповідач-2 вимог ухвал суду не виконав, письмових пояснень по суті позову не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Суд розглядає справу на підставі ст. 71 КАС України на підставі наявних доказів у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи,  суд встановив наступне:

ДПІ у Франківському районі м.Львова заявлено позов до ТзОВ „Профліга”  та до ТзОВ „Квіст-Роуз” про визнання недійсним господарського зобов’язання на суму 6 684 402,38 грн., про застосування юридичних наслідків передбачених ст.208 Господарського кодексу України, у вигляді стягнення всього одержаного за зобов’язанням в дохід  держави.

Як зазначається в позовній заяві між відповідачами по справі проведено ряд господарських операцій, що підтверджується  податковими накладними від 01.07,2006 № 10002, 01.07.2006 № 10003, 01.07.2006 № 10004, 01.07.2006 № 10005, 01.07.2006 № 10001, 03.07.2006 № 10006, 04.07.2006 № 10007, 11.07.2006 № 10008, 12.07.2006 № 10009, 12.07.2006 № 10010, 14.07.2006 №10011, 14.07.2006 №10012, 17.07.2006 № 10013, 18.07.2006 № 10014, 20.07.2006 № 10015, 20.07.2006 № 10016, 21.07.2006 № 10017, 24.07.2006 № 10018, 24.07.2006 24.07.2006 № 10019, 24.07.2007 № 10020, 24.07.2006 № 10021, 24.07.2006 № 10022, 24.07.2006 № 10023, 25.07.2006 № 10024, 25.07.2006 № 10025, 25.07.2006 № 10026, 25.07.2006 № 10027, 25.07.2006 № 10028, 25.07.2006 № 10029, 25.07.2006 № 10030, 25.07.2006 № 10031, 26.07.2006 № 10032, 26.07.2006 № 10033, 26.07.2006 № 10034, 27.07.2006 № 10035, 27.07.2006 № 10036, 28.07.2006 № 10037, 28.07.2006 № 10038, 28.07.2006 № 10039, 30.07.2006 № 10040, 30.07.2006 № 10041, 30.07.2006 № 10042, 31.07.2006 № 10043, 31.07.2006 № 10044, 31.07.2006 № 10045, 31.07.2006 № 10046, 31.07.2006 № 10047, 31.07.2006 № 10048, 31.07.2006 № 40049, 31/07/2006 № 10050, 31.07.2006 № 10051, 01.08.2006 № 200001, 01.08.2006 № 200002, 01.08.2006 № 200003, 01.08.2006 № 200004, 03.08.2006 № 200005, 07.08.2006 №200006, 08.08.2006 №200007, 09.08.2006 № 200008, 11.08.2006 №200009, 14.08.2006 №200010,15.08.2006 №200011, 15.08.2006 №200012,17.08.2006 №200013, 17.08.2006 №200014, 18.08.2006 № 200015, 21.08.2006 № 200016, 22.08.2006 № 200017, 23.08.2006 № 200018, 23.08.2006 № 200019, 25.08.2006 № 200020, 25.08.2006 № 200021, 25.08.2006 № 200022, 25.08.2006 № 200023, 25.08.2006 № 200024, 25.08.2006 № 200025, 25.08.2006 № 200026, 28.08.2006 № 200027, 28.08.2006 № 200028, 28.08.2006 № 200029, 28.08.2006 № 200029, 28.08.2006 № 200030, 28.08.2006 № 200031, 28.08.2006 № 200032, 28.08.2006 № 200033, 28.08.2006 №200034, 28.08.2006 № 200035, 2228.08.2006 № 200036, 28.08.2006 200037, 29.08.2006 № 200038, 30.08.2006 № 200039, 30.08.2006 № 200040, 30.08.2006 № 200041, 30.08.2006 № 200042, 30.08.2006 № 200043, 30.08.2006 № 200044, 30.08.2006 № 200045, 31.08.2006 № 200046, 31.08.2006 №200047, 31.08.2006 № 200048, 31.08.200048,31.08.2006 № 200049, 31.08.2006 № 200050, 31.08.2006 № 200051, 31.08.2006 № 200052, 31.08.2006 № 200053, 31.08.2006 № 200054, 31.08.2006 № 200055, 31.08.2006 № 200056, 31.08.2006 № 200057, 31.08.2006 № 200058, 31.08.2006 № 200059, 31.08.2006 № 200060, 31.08.2006 № 200061, 31.08.2006 № 200062, 31.08.2006 № 200063, 01.09.2006 № 600001, 01.09.2006 № 600002, 01.09.2006 № 600003, 01.09.2006 № 600004, 01.09.2006 № 600005, 01.09.2006 № 600006, 01.09.2006 № 600007, 01.09.2006 № 600008, 04.09.2006 № 600009, 04.09.2006 № 600010, 04.09.2006 № 600011, 04.09.2006 № 600012, 04.09.2006 № 600013, 05.09.2006 № 600014, 05.09.2006 № 600015, 05.09.2006 № 600016, 05.09.2006 № 600017, 06.09.2006 № 600018, 06.09.2006 № 600019, 06.09.2006 № 600020, 08.09.2006 № 600021, 08.09.2006 № 200022, 08.09.2006 № 200023, 14.09.2006 № 600024, 15.09.2006 №600025, 15.09.2006 № 600026, 15.09.2006 № 600027, 15.09.2006 № 600028, 18.09.2006 № 600028, 18.09.2006 № 600029, 18.09.2006 Хе 600030, 19.09.2006 № 600031, 19.09.2006 № 600032, 19.09.2006 № 600033, 20.09.2006 600034, 20.09.2006 № 600035, 21.09,2006 № 600036, 25.09.2006 № 600037, 25.09.2006 № 600038, 25.09.2006 № 600039, 26.09.2006 № 600040, 26.09.2006 № 600041, 26.09.2006 № 600042, 27.09.2006 № 600043, 27.09.2006 № 600044, 27.09.2006 № 600045, 28.09.2006 № 600046, 28.09.2006 № 600047, 29.09.2007 № 60048, 29.09.2006 № 600049, 29.09.2006 № 600050, 29.09.2006 № 600051, 29.09.2006 № 600052, 29.09.2006 № 600053, 29.09.2006 № 600054, 29.09.2006 № 600055, 29.09.2006 № 600056, 29.09.2006 № 600057, 29.09.2006 № 600058, 29.09.2006 № 600059, 30.09.2006 № 600060, 30.09.2006 № 600061, 30.09.2006 № 600062, 30.09.2006 № 600063. Зазаначені податкові накладні  ні позивачем ні відповідачем 1 суду для огляду не надані.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається  на  лист ДПІ у Святошинському  районі м.Києва від 26.02.07р. №1731/7/15-443, відповідно до якого ТзОВ “Квіст-Роуз” останній звіт до ДПІ подано за квітень 2006р., акт перевірки ДПІ у Святошинському районі м.Києва , яким встановлено порушення підприємством п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетом та  державними цільовими фондами”.

Позивачем не надано суду довідки про перебування відповідача-2 у ЄДРПОУ,  на обліку в ДПІ.

Податковий орган вважає, що господарське зобов’язання між  ТзОВ “Профліга” та ТзОВ “Квіст-Роуз”  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених статтею 207 Господарського кодексу України за наявності наміру в однієї сторони -  ТзОВ “Квіст-Роуз”, оскільки воно свідомо здійснювало господарську діяльність порушуючи норми чинного законодавства та отримало прибуток, який був прихований від оподаткування.

При винесені постанови суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов‘язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Ст.173 ГК України визначає поняття „господарського зобов'язання”: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 ГК України, є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 179 ГК України, передбачено, що майново-господарські  зобов'язання,  які   виникають   між суб'єктами  господарювання  або  між  суб'єктами  господарювання і негосподарюючими  суб'єктами  -  юридичними  особами  на  підставі господарських договорів,  є   господарсько-договірними зобов'язаннями.

На думку Позивача господарське зобов’язання може випливати з усної угоди, хоча факту укладення усної угоди останнім не підтверджено певними юридичними, цивільно-правовими доказами. При цьому, необхідно звернути увагу на норми ст.ст. 206,208 ЦК України, за якими допускається вчинення усних правочинів, які  повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення і що правочин між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. Характерною рисою усних правочинів є збіг у часі стадії їх розвитку –виникнення та припинення шляхом виконання. Правочини, які укладаються на велику суму з відстрочкою терміну платежу мають укладатися у письмовій формі. Допускається усне вчинення правочинів на виконання договору. Наявність усного правочину на суму 6684402,38 грн. не відповідає зазначеним обставинам.

Виникнення господарського зобов’язання, Позивач обґрунтовує податковими накладними, які не представленні суду та не долучені до матеріалів справи. На відміну від письмових договорів, податкова накладна, відповідно до п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” є звітним і водночас розрахунковим документом. Тому, зазначенні Позивачем податкові накладні не можуть слугувати підставою для підтвердження наявності чи відсутності укладення договору, мету договору та хід його виконання.  

Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 3 від 28 квітня 1978 року “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз‘яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Умисел юридичної особи - сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає  вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або  укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу  державної  влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що  вчинено  з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,  то за наявності  наміру  в  обох  сторін  -  у  разі виконання  зобов'язання  обома  сторонами  -  в  доход  держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням,  а  у разі  виконання  зобов'язання  однією  стороною  з  другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного.  У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін  усе  одержане  нею  повинно  бути повернено  другій стороні,  а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного  стягується  за  рішенням  суду  в  доход держави.

Санкції, передбачені  ч.1 ст. 208 ГК України  застосовуються за вчинення  правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Застосування цих санкцій можливе лише в разі  виконання правочину хоча б однією стороною.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов’язання вчинене відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою. Матеріали справи не вказують на те, що спірне господарське зобов’язання  містить зобов’язання сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків відповідачем 2 у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такого господарського зобов’язання.

                    Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Окрім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” № 01-8/481 від 20.04.2001 року передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

При цьому уповноважений податковий орган (за наявності встановлених законом підстав) не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності –порушнику податкового законодавства –відповідачу 2 у справі, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

 Абзацом 1 п.6 Постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.04.1978 року           № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, абз.1 п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 року № 1056 “Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” та абз.2 п.11 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, на які посилається позивач вказують, що метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства визнається приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів.

Таким чином, наведена вище норма та судові акти, як підстави визнання недійсним господарського зобов’язання передбачають обов’язковість встановлення наступних фактів:

- невідповідність господарського зобов’язання вимогам закону;

- укладення господарського зобов’язання учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності);

- умислу хоча б однієї із сторін на здійснення такого господарського зобов’язання з метою завдання шкоди інтересам держави та суспільства, який може полягати, у приховування об’єктів оподаткування сторонами такого господарського зобов’язання шляхом відсутності підприємства за юридичною адресою, визнання установчих документів якоїсь із сторін такого господарського зобов’язання недійсними, неподання суб’єктами господарювання податкової звітності, скасування державної реєстрації;

- наявність шкоди завданої державі та суспільству в результаті виконання відповідного господарського зобов’язання.

Натомість, із позову та тих доводів, які наведені позивачем не вбачається правового обґрунтування наявності жодної із підстав визнання недійсними господарських зобов’язань між ТзОВ „Профліга” та ТзОВ „Квіст-Роуз”. Адже:

-податковим органом не наводиться та жодним доказом не підтверджується факт невідповідності вказаних господарських зобов’язань вимогам закону, як то підписання їх не уповноваженими на те особами чи не підписання їх взагалі;

-позов не містить жодних доводів щодо порушення ТзОВ „Профліга” та ТзОВ „Квіст-Роуз” при виконання оспорюваних господарських зобов’язань господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), як то вчинення дій без належних дозвільних документів чи вчинення забороненої діяльності тощо;

-позивачем не доводиться наявності будь-якої шкоди завданої державі та суспільству в результаті виконання господарських зобов’язань;

-позивачем не наведено жодних доказів умислу ТзОВ „Профліга” чи ТзОВ „Квіст-Роуз” на здійснення оспорюваних господарських зобов’язань з метою завдання шкоди інтересам держави та суспільства.

Позивачем належним чином не доведено , що спірне господарське зобов’язання вчинене саме з метою  завідомо  суперечною інтересам держави і суспільства.

Суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідачів, оскільки позивач не представив суду докази в підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, неможливості чи ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1,6 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.,  якщо особа , яка бере участь у справі , без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається , суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Позивач не надав суду доказів в підтвердження обставин викладених у позовній заяві.  

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення” суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у  Франківському районі  м.Львова   до  ТзОВ “Профліга” ( м.Львів)   та  ТзОВ “Квіст-Роуз” (м. Київ) про визнання недійсним господарського зобов‘язання між відповідачами є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі наведеного, керуючись ст. 67 Конституції України ст. 18 Закону  України “Про  державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. 203, 215 Цивільного кодексу, ст. ст. 173, 179, 207, 208 ГК України, п.2-1, п.3, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та ст.ст. 69-71,86,87,98,158,160,162,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), суд  –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.   

Суддя                                                                                                       Ділай У.І.