Справа № 2-12015/10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 року м.Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Домусчі Л.В.,
при секретарі –Ларіної Т.Г.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСибБанк», за участю третіх осіб на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору- ОСОБА_2 про визнання недійними кредитного договору , договору іпотеки, про зобов’язання провести реструктуризацію тіла кредиту та відсоткової ставки шляхом перерахування кредитної лінії,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду в квітні 2010р. з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСибБанк», за участю третіх осіб на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору- приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В., ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору №11287971000 укладеного між позивачем та відповідачем 24.01.2008р.,та договору іпотеки від 24.01.2008р., зобов’язання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договором іпотеки укладеному між ОСОБА_1 та відповідачем, про зобов’язання провести реструктуризацію тіла кредиту та відсоткової ставки шляхом перерахування кредитної лінії у гривневий еквівалент на день підписання кредитного договору.
Ухвалою Приморського районного суду від 17.11.10р. було задоволено клопотання представника позивача , якою залишено без розгляду позовні вимоги в частині зобов’язання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договором іпотеки укладеному між ОСОБА_1 та відповідачем .
В судовому засіданні представник позивачки –ОСОБА_3. діючий по довіреності від 08.04.2010р., позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки посилався на слідуючи обставини:
При укладені договору про надання споживчого кредиту №11287971000 від 24.01.2008р. згідно якого позивачем було отримано кредит у розмірі 41900 долларів США,
банк-відповідач порушив вимоги закону в частині валюти зобов’язання, що значно погіршило його становище . Також позивач зазначив на порушення відповідачем його становища як споживача, включивши у Договір умову про надання кредиту у доларах США, що протирічить законодавству, які є дискримінаційними на його погляд і значно погіршує його становище. Відповідно до ст.99 Конституції України, ст.ст. 509,524, 533 ЦК України , Закону України «Про Національний банк України» грошове зобов’язання має бути виражено у гривнях. Крім того, на день укладання договору курс долара США становив 5,05 грн. а на час розгляду справи він значно виріс, що є несправедливо та протирічить ст.3 ЦК України, що значно погіршує становище позичальника. Банк всі ризики знецінення національної валюти поклав на нього що є зловживанням правом. Ця операція відноситься на думку позивача до валютної операції, і у відповідача була на той час відсутня індивідуальна ліцензія.
До того ж у зв’язку зі світовою фінансовою кризою позивач втратила роботу тобто і доходи, є безробітною, має неповнолітню дочку, яка є інвалідом, і не змозі в подальшому виконувати кредитні зобов’язання. Іншого житла у позивачки не має. Також представник позивача просив про реструктуризацію кредитного зобов’язання шляхом перерахування кредитної лінії та відсоткової ставки у гривневий еквівалент, який складав на день підписання кредитного договору 24.01.2008р. .
При цьому представник позивача в судовому засіданні зазначив, що Банк виконав всі умови згідно цього кредитного договору та підтвердив, що кредит позивач просив у банка саме в іноземній валюті, тобто в доларах США.
Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства «УкрСибБанк» (далі ПАТ «УкрСибБанк») Конончук О.В., діюча по довіреності, позовні вимоги не визнала та просила відмовити в позові, посилаючись на слідуючи обставини:
Договір про надання споживчого кредиту №11287971000 від 24.01.2008р. було укладено між сторонами добровільно, згідно діючого законодавства, відповідно до якого банком виконано повністю свої зобов’язання, надано кредит позивачу в іноземній валюті у сумі 41 900 доларів США, умови його були цілком справедливими, жодним чином не дискримінували позивача і відповідають чинному законодавству. Дійсно відповідно до ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України-гривні. Але ч.2 ст.524 ЦК України дозволяє сторонам договору визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тобто фактично зафіксувати ціну договору (зобов’язання) в будь-якій валюті. В спірному кредитному договорі сума, що підлягає поверненню, зазначена в іноземній валюті, а не у гривні без еквіваленту в іноземній валюті, також договір не містить умов щодо можливості повернення кредиту в іншій валюті, ніж та, в якій він був отриманий позичальником, тобто договір відповідає ч.2 ст.533 ЦК України. Діючим законодавством встановлено право комерційних банків здійснювати кредитування в іноземній валюті, про що також викладена позиція НБУ у листі від 07.12.2009р. №13-210/7871-22612. Банк має банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії. Твердження позивача про необхідність сторонам договору мати індивідуальну ліцензію НБУ за спірним договором не ґрунтуються на законі. З вимогою про надання позивачу
Реструктуризації шляхом перерахування кредитної лінії у гривневий еквівалент на момент укладання цього договору також не погоджується. Це є правом банка а не обов’язком.
Третя особа-Запиченко Н.В. в судове засідання не з’явилась, про час , місце слухання справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Суд у зв’язку з неявкою третьої особи та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ухвалив слухати справу у її відсутності , згідно ст.169 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги необґрунтованими, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають, з наступних підстав:
Судом встановлено, що 24.01.2008р. між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» (нині ПАТ «Укрсиббанк») було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11287971000 (при застосуванні ануїтетної схеми погашення), відповідно до умов якого відповідач надав позивачу грошові кошти у розмірі 41 900 доларів США, що еквівалентна за офіційним курсом НБУ склало 211595,00 грн. (п.1.1.Договору), а позивач зобов’язався прийняти грошові кошти, використати їх та повернути кредит до 24.01.2018р. шляхом сплати ануїтетних платежів зі сплатою 13,4 % річних (п.1.3.1. Договору), комісійних винагород та інших встановлених договором платежів відповідно до встановленого сторонами графіка погашення основного тіла кредиту та відсотків за його користування (а.с.8-16).
Відповідно до п.1.4 цього договору кредит надавався позивачу для особистих потреб, а саме :на споживчі потреби.
Також між сторонами був укладений 24.01.2008р. Договір про надання споживчого кредиту №11287971000-щодо кредитування страхових платежів при страхуванні майна, що є предметом забезпечення зобов’язань позичальника перед банком та укладеними кредитними договорами , відповідно до умов якого надано кредит у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 1086,05 грн.(а.с.16-24).
З метою забезпечення своєчасного та повного виконання позичальником, тобто позивачем по справі, умов кредитного договору між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 24.01.2008 року було укладено іпотечний договір, (а.с.25-29) та посвідчено нотаріально. Відповідно до п.*1.1. цього договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 ,загальною площею 34,8 кв.м., що є власністю іпотекодавця.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором з моменту його укладання застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З урахуванням зазначеного суд вважає, що посилання позивача на застосування норми матеріального права, а саме норм права, які регулюють правовідносини що до захисту прав споживача є необґрунтованими, так як виниклі правовідносини між сторонами врегульовані нормами глави 71 ЦК України та Законом України ?ро банки та банківську діяльність ”.
Судом встановлено, що з умовами надання кредиту позивачка була ознайомлена, який підписано нею добровільно. Згідно заяви позивачка просила надати банк кредит саме у доларах США.
На підставі наданого дозволу та вказаних вище норм матеріального права, яким регулюються правовідносини щодо надання банківського кредиту, 24.01.2008 року між банком та позивачем і був кладений кредитний договір , за яким відповідач отримав у позивача споживчий кредит у розмірі 41 900 дол. США .
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до вимог ст. 47 ЗУ ?ро банки і банківську діяльність”, ПАТ ?крСиббанк”(раніше АКІБ ?крСиббанк”) на підставі банківської ліцензії №75 від 24.12.2001р. на право здійснювати банківські операції, дозволу №75-2 від 19.11.2002р. (з додатком до дозволу №75-2) мав право здійснювати операції з валютними цінностями, у тому числі не торгівельні операції..
Так, ст..99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Однак, при цьому не встановлено якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст..192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, а зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно зі ст..2 закону України « Про банки і банківську діяльність» кошти- це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст..5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001р.за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Таким чином відповідач мав достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитний договір в іноземній валюті.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти – гривні і, як убачається з матеріалів справи, при укладенні договору кредиту ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили її прийняти їх на вкрай невигідних для себе умовах.
Зростання курсу долара США – валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання недійним кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Крім того, п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. Про роз’яснення позичальникові інформації про можливі валютні ризики перед укладенням договору йдеться і в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Посилання позивача на Закон України «Про захист прав споживачів» з урахуванням вищенаведеного спеціального законодавства, суд вважає не суттєвими, оскільки укладаючи договір, сторона з’ясовує на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання грошей визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватись на вимогу однієї зі сторін.
Також суд приймає до уваги доводи банка про те, що позивачу перед укладенням договору роз’яснені можливі валютні ризики, він мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, ніщо не перешкоджало позивачу отримати кредит у національній валюті.
Виходячи з наведеного суд вважає що посилання позивача на несправедливі та дискримінаційні умови договору є необгрнутованими.
До того ж, саме по собі зменшення прибутків позивача не є обставинами, які можна віднести до форс-мажорних, а світова фінансова криза є явищем, яке не відноситься до обставин непереборної сили, що позбавляють позивача виконувати умови укладеного договору.
У зв’язку з вищезазначеним суд не вбачає підстав також і для визнання недійсним договору іпотеки від 24.01.2008р.
Питання про надання позивачу реструктуризації відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» є виключним правом банку, а не обов’язком. Тому в цій частині позовних вимог суд також відмовляє позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11,15, 38, 44, 57, 60, 61,88,169, 209, 212-215, 218, ЦПК України, ст.ст.192, 509, 510, 524-526, 530, 532-534, 536, 575, 610, 611, 612, 624, 625, 628, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд –
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСибБанк», за участю третіх осіб на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спора- ОСОБА_2 про визнання недійними кредитного договору , договору іпотеки, про зобов’язання провести реструктуризацію тіла кредиту та відсоткової ставки шляхом перерахування кредитної лінії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України .
СУДДЯ: Л.В. Домусчі