УХВАЛА

Іменем України

09 листопада 2021 року

м. Київ

Справа №161/15603/20

Провадження №51-5220 ск 21

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Яновської О. Г.,

суддів Голубицького С. С., Стефанів Н. С.

розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року і

встановила:

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня

2021 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від

19 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що приблизно о 10 год

07 хвпо вул. Богдана Хмельницького, 17, в м. Луцьку усвідомлюючи, що ОСОБА_2 , який знаходився у форменому одязі із знаками розрізнення, є службовою особою, діючи умисно, утримуючи в правій руці балончик сльозоточивої та дратівливої дії Шип - 1б, розпилив вміст цього балончика в область обличчя ОСОБА_2 , чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юктиви обох очей легкого ступеню, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 677 від 03.09.2020 за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

У подальшому діючи з єдиним злочинним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень іншій службовій особі, ОСОБА_1 , перебуваючи у вказаному місці, усвідомлюючи, що ОСОБА_3 , який знаходився у форменому одязі із знаками розрізнення, є службовою особою, діючи умисно, приблизно о 10 год

07 хв, утримуючи в правій руці балончик сльозоточивої та дратівливої дії

Шип - 1б, розпилив вміст цього балончика в область обличчя ОСОБА_3 , чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку кон`юнктиви обох очей легкого ступеню, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 678 від 03.09.2020 за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , не оспорюючи доведеності його винуватості у вчиненні цього кримінального злочину, просить змінити вказані вирок та ухвалу через невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу унаслідок суворості, застосувати до нього положення ст. 75 КК України та звільнити від відбування покарання з випробуванням. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги і безпідставно відмовив у її задоволенні. Вважає, що при постановленні судових рішень суди обох інстанцій не повністю врахували дані про особу, зокрема те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, одружений, має на утриманні малолітню доньку, якій на момент ухвалення вироку виповнилося 2 місяці, його молодий вік, а також те, що він має постійне місце проживання.

Крім того, засуджений заявив клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи в касаційній інстанції.

Перевіривши касаційну скаргу, долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається з доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи засудженому ОСОБА_1 вид та розмір покарання, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував усі обставини кримінального провадження, інформацію про стан його здоров`я, те, що він не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра та за допомогою до них не звертався, вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, має постійне місце проживання, однак раніше притягувався до адміністративної відповідальності, характеристику його особи, його поведінку як під час скоєння кримінального правопорушення, так і після цього, ставлення до скоєного, яке, на думку суду, не є проявом усвідомлення суспільної небезпечності наслідків своїх діянь та намаганням применшити суспільну небезпечність своїх протиправних дій та себе як особи, що їх вчинила, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, думку потерпілих, які наполягали на суворій мірі покарання.

Отже, взявши до уваги вказані обставини, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, установлених законом України про кримінальну відповідальність, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 350 КК України, оскільки таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень. При цьому правильно вказав про відсутність законних підстав для застосування до засудженого вимог ст. 75 КК України.

Таким чином, суд першої інстанції дотримався приписів статей 50, 65 КК України. Тому правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника засудженого, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги, який ці доводи умотивовано відхилив, навів у своїй ухвалі мотиви і підстави для прийняття такого рішення та вказав, що саме таке покарання за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі засудженого, принципам законності та справедливості, є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.

Обставини, на які покликається в касаційній скарзі засуджений, щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості були враховані судом при призначенні засудженому покарання, ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни судових рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є законним, справедливим та співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що були б підставами для зміни судових рішень, засудженим у касаційній скарзі не наведено.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, скаржник у касаційній скарзі не навів і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Що стосується клопотання засудженого про зупинення виконання судових рішень до закінчення розгляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно з до вимогами п .4 ч. 1 ст. 430 КПК України, суддя-доповідач вирішує таке клопотання тільки після відкриття касаційного провадження.

Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

постановила:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Г. Яновська С. С. Голубицький Н. С. Стефанів