ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 461/4538/17

провадження № 61-4159св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська обласна організація профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України, ОСОБА_2 , Центральна рада профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Лялюк Є. Д., та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року позивач звернувся з позовом до Львівської обласної організації профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України (далі - ЛООП працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України), ОСОБА_2 , Центральної ради профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України (далі - Центральна рада профспілки працівників АСМУ) про визнання розпорядження про звільнення і виключення з членів профспілки неправомірним, поновлення членства у профспілці, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з 25 вересня 2006 року був прийнятий на роботу оператором технологічних установок Товариства з обмеженою відповідальністю «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» (далі - ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ»), а з 1 грудня 2006 року - переведений на посаду оператора верстатів з програмним керуванням.

17 листопада 2010 року рішенням Першої звітно-виборної профспілкової конференції позивача обрано головою Первинної профспілкової організації ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України (далі - ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ) і з 3 грудня 2010 року він перебував на цій виборній посаді.

23 червня 2017 року на підставі постанови виконавчого комітету ЛООП працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України від 21 квітня 2017 року № В-ХІІ-І його звільнено з посади голови ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Постановою Центральної ради профспілки працівників АСМУ від 20 червня 2017 року № ЦР-7-1.1 затверджено рішення виконавчого комітету працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України від 21 квітня 2017 року № ХІІ, яким виключено члена Центральної ради профспілки працівників АСМУ ОСОБА_1 з членів профспілки.

Позивач вважав такі дії відповідачів незаконними, оскільки при виключенні його з членів профспілки та звільненні із займаної посади порушено вимоги трудового законодавства і Статуту профспілкової організації.

Позивач просив захистити його права шляхом поновлення членства у профспілці ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ та на виборній посаді голови ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ і скасування постанови виконавчого комітету ЛООП працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України від 21 квітня 2017 року № В-ХІІ-І та постанови Центральної ради профспілки працівників АСМУ від 20 червня 2017 року № ЦР-7-1.1. Також позивач просив стягнути з відповідачів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до поданих розрахунків.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2018 року закрито провадження у справі в частині вимог про: скасування постанови виконавчого комітету ЛООП працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України від 21 квітня 2017 року № В-ХІІ-І; скасування постанови Центральної ради профспілки працівників АСМУ від 20 червня 2017 року

№ ЦР-7-1.1; поновлення членства ОСОБА_1 у профспілці ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ; поновлення ОСОБА_1 на виборній посаді голови ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Закриваючи провадження у справі в частині зазначених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не мають характеру трудових, про що свідчать положення статті 221 КЗпП України, які закріплюють застереження стосовно непоширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішеннями органів, що їх обрали.

Також суд вказав, що за змістом Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в судовому порядку може бути оскаржено лише рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що взаємовідносини профспілок з їх членами, будь-які питання щодо членства у профспілці (вибуття, виключення зі складу членів профспілки) належать до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, тому правовідносини за цим позовом не мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17, якою встановлено, що, вдавшись до обговорення правомірності рішення виборного профспілкового органу, суди вийшли за межі своєї компетенції та ухвалили незаконні судові рішення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2019 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що судом повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон, дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, та ухвалено справедливе рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

22 лютого 2019 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не вказав, на підставі якої правової норми закриває провадження у справі; на думку заявника, спірні правовідносини мають ознаки трудових та підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу від учасників справи до касаційного суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 вересня 2006 року ОСОБА_1 прийнято на роботу оператором технологічних установок ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ», про що видано наказ від 25 вересня 2006 року № 339/о та зроблено запис у трудовій книжці за № 18. Згідно з наказом від 1 грудня 2006 року № 450/о його переведено на посаду оператора верстатів з програмним керуванням.

17 листопада 2010 року рішенням 1-ї звітно-виборної профспілкової конференції ОСОБА_1 обрано головою ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ.

У зв`язку з переходом на виборну посаду 2 грудня 2010 року ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України звільнено з посади оператора верстатів програмного керування ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ».

З 3 грудня 2010 року ОСОБА_1 перебував на виборній посаді голови ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ.

Постановою виконавчого комітету Львівської обласної організації профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України від 12 квітня 2017 року № В-Х-ІІІ у зв`язку з порушенням вимог Статуту Професійної спілки працівників АМСУ голову профкому ОСОБА_1 попереджено про обов`язковість виконання вимог Статуту та зобов`язано провести профспілкові збори по змінах: 20 квітня 2017 року, 27 квітня 2017 року, 4 травня 2017 року, 11 травня 2017 року, 18 травня 2017 року, 25 травня 2017 року.

Враховуючи невиконання вказівки вищого профспілкового органу, постановою виконавчого комітету ЛООП працівників АСМУ від 21 квітня 2017 року № В-ХІІ-І ОСОБА_1 за порушення вимог Статуту виключено з членів профспілки.

Доручено голові обласної організації профспілки ОСОБА_2 звільнити з роботи голову профкому ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, після затвердження виключення позивача з членів профспілки вищим за статусом профорганом, членом якого він є. До цього часу відсторонити його від роботи зі збереженням середньої заробітної плати.

Постановою Центральної ради профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України від 20 червня 2017 року

№ ЦР-7-1.1 затверджено рішення виконкому Львівської обласної ради профспілки від 21 квітня 2017 року №В-ХІІ-І щодо виключення члена Центральної ради профспілки ОСОБА_1 з членів профспілки.

У зв`язку з виключенням ОСОБА_1 з членів профспілки 23 червня 2017 року в його трудову книжку внесений запис про звільнення з посади голови ППО ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» профспілки працівників АСМУ згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі постанови від 21 квітня 2017 року №В-ХІІ-І.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги заявника на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 9 липня 1998 року у справі № 12-рп/98 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини першої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Шляхом укладення трудового договору з роботодавцем громадяни реалізують свої конституційні права на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Отже, основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації.

Встановлення правовідносин між сторонами є важливим та впливає на те, що за відсутності трудових правовідносин між сторонами, що регулюються нормами КЗпП України, не може виникати й порушення відповідачем трудових прав позивача.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 221 КЗпП України визначено, що органами, які розглядають трудові спори, є комісії по трудових спорах та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди. Проте установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали (частина третя зазначеної статті).

Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначено Законом України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV), відповідно до статті 1 якого професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Членом профспілки є особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1045-XIV законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян» (який застосовується до профспілок, якщо інше не передбачено зазначеним Законом), цього Закону, КЗпП України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Відповідно до статті 14 вказаного Закону профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статути (положення) профспілок приймаються з`їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Статут (положення) профспілки повинен містити:

1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її виборних органів (юридичну адресу);

2) мету та завдання профспілки;

3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї;

4) права, обов`язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки;

5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;

6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу;

7) умови, терміни, порядок скликання з`їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;

8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, порядок здійснення контролю за діяльністю виборних органів профспілки;

9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання;

10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки;

11) порядок внесення змін до статуту профспілки;

12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.

У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому Закону.

У межах повноважень, передбачених статутом, вищі за статусом профспілкові органи можуть затверджувати положення про організації профспілки.

Первинна профспілкова організація ТзОВ «Леоні Ваєрінг Системс УА ГмбХ» працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України у своїй діяльності керується Статутом Профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України.

Пунктом 1.1 Статуту передбачено, що Профспілка є всеукраїнською, галузевою, незалежною, неприбутковою, непартійною громадською організацією.

Відповідно до п.1.3 вказаного Статуту профспілка діє у відповідності з Конституцією та чинним законодавством України, даним Статутом, загальноприйнятими нормами і принципами міжнародного права.

Згідно з п. 3.1 Статуту членство в профспілці є добровільним. Членом профспілки може бути кожний працівник, який працює на підприємстві, в організації, установі галузі та інших підприємствах незалежно від форм власності і видів господарювання, а також учень або студент, який навчається в ПТУ, технікумах, ВУЗах, визнає і виконує Статут і Програму профспілки та сплачує членські внески.

Пунктом 3.2 Статуту визначено, що прийом в члени профспілки здійснюється в індивідуальному порядку на підставі особистої заяви, поданої в первинну організацію профспілки. Рішення про прийом в члени Профспілки приймають збори профгрупи, а при її відсутності - збори цехової, первинної організації або профком чи цехком.

У разі вступу до профспілки працівника, який працює на підприємстві, на якому немає профорганізації, рішення про прийом приймає вищестоящий орган профспілки.

Членство в профспілці вважається з дня прийняття рішення про прийом.

Серед прав члена профспілки пунктом 3.7 Статуту визначено, зокрема, обирати та бути обраним в профспілкові органи всіх рівнів; в місячний термін оскаржити рішення профоргану чи профорганізації, яке зачіпає його інтереси, у вищестоящому профоргані.

Відповідно до пунктів 3.11, 3.12 Статуту за порушення Статуту профспілки, несплату членських внесків більше трьох місяців підряд та продовження таких дій після попередження, дії, які підривають єдність профспілки, дискредитують профспілковий рух, за відмову виконувати рішення профорганів до члена профспілки можуть бути застосовані такі заходи впливу: попередження, яке не є дисциплінарним стягненням, тимчасове припинення права користування пільгами члена профспілки, і, як надзвичайний захід, виключення із членів профспілки.

Рішення про накладення на члена профспілки стягнення приймається в його присутності більшістю присутніх членів профспілки на зборах, конференції первинної організації, зборах профспілкової групи, цехової профорганізації, засіданні цехкому, профкому, вищого за статусом профоргану.

Рішення про виключення із членів профспілки, прийняте в профгрупі або цеховій організації, затверджується на засіданні профкому чи первинною організацією.

Стягнення на члена профспілки може бути накладене в його відсутності в разі відмови останнього без поважних причин бути присутнім при розгляді його питання.

Пунктом 3.14 Статуту визначено, що виключений з членів профспілки має право в місячний строк оскаржити рішення про виключення у вищому за статусом органі профспілки, який розглядає скаргу в місячний термін.

Відповідно до п. 4.1 Статуту профспілка здійснює свою діяльність на таких принципах, зокрема, формування всіх профспілкових органів знизу доверху, гласність їх роботи; обов`язковість виконання Статуту, рішень вищих за статусом профорганів нижчими за статусом і членами профспілки.

Згідно з п. 4.22 Статуту голова обласної організації профспілки, голова профкому та їх заступники обираються з числа членів профспілки, які стоять на обліку в даній профорганізації.

Частиною третьою статті 12 Закону № 1045-XIV встановлено, що забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань, яке може призвести до обмеження прав профспілок або перешкодити законному здійсненню їх статутної діяльності.

У цій нормі міститься пряма заборона втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об`єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 1045-XIV профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Таким чином, за змістом Закону № 1045-XIV у судовому порядку може бути оскаржено лише рішення профспілкового органу, в якому порушено вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі з оспорювання рішення виконавчого комітету Львівської обласної організації профспілки працівників автомобільного та сільськогосподарського машинобудування України щодо виключення позивача із членів профспілки та поновлення його на раніше займаній посаді, не мають характеру трудових, про що свідчать положення статті 221 КЗпП України, які закріплюють застереження стосовно непоширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішеннями органів, що їх обрали.

Спір, що виник, належить до виключної компетенції профспілок та їх внутрішньо-організаційної діяльності, оскільки пов`язаний з питаннями членства у громадській організації, тому такий спір має вирішуватися відповідно до статутних документів профспілок та законодавства, яке регулює основи їхньої діяльності.

До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19).

Такий же висновок у подібних правовідносинах зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів про необхідність закриття провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не встановивши порушення трудових прав позивача і правових підстав для поновлення на роботі, суди правильно відмовили у стягненні на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95).

Отже, за встановленого законом обмеження щодо розгляду в судовому порядку спору стосовно виключення із членів профспілки, не можна вважати, що суди позбавили позивача права на доступ до суду.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції не зазначив, на підставі якої правової норми закриває провадження у справі, приймається судом, однак таке порушення не призвело до винесення незаконного рішення та було усунено судом апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, що згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук