Справа № 369/13458/20

Провадження № 2/369/1222/21

РІШЕННЯ

Іменем України

05.11.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

при секретарі Миголь А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.10.2019 близько 11 год. 00 хвилини водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 рухаючись автомобільною дорогою місцевого значення Ружин - Рогачі на відстані 3,300 км. від с. Заріччя Ружинського району Житомирської області в напрямку с. Топори Ружинського району Житомирської області на автобусі "Рута 25", д.р.н. НОМЕР_1 , не вибравши безпечної швидкості руху, не врахувавши дорожньої обстановки, в результаті чого, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 ..

Від отриманих травм ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер в Ружинській ЦРЛ.

Вищевказані факти підтверджуються постановою про закриття кримінального провадження від 29.04.2020 року та свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 .

03.10.2019 слідчим СВ Ружинського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області до Єдиного реєстру досудового розслідування внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019060170000239 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Постановою слідчого СВ Ружинського відділення поліції Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області капітана поліції Давидюк Оксани Олексіївни, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018060290000239 від 03 жовтня 2018 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув велосипедист ОСОБА_3 , закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

В результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, дочці загиблого, ОСОБА_1 (далі - Позивач) було завдано шкоди, у зв`язку з чим виникло право на її відшкодування за рахунок Відповідача.

Тому позивач просила суд стягнути з ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ГАРДІАН" (Ідентифікаційний код юридичної особи - 35417298) на її користь (РНОКПП-2687810900) 10 015,20 грн. (десять тисяч п`ятнадцять гривень двадцять копійок) страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

В позовній заяві представник позивача просила розгляд справи проводити у її відсутності та відсутності позивача.

Відповідачем подано до суд відзив згідно представник відповідача просив у вимогах позову відмовити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 03.10.2019 близько 11.00 год. водій ОСОБА_2 , рухаючись автомобільною дорогою місцевого значення Ружин-Рогачі на відстані 3,300 км. Від с. Топори Ружинського району Житомирської області на автобусі Рута 25, д.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 .

Від отриманих травм ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер в Ружинській ЦРЛ.

03.10.2019 року слідчим СВ Ружинського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12019060170000239 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Постановою слідчого СВ Ружинського відділення поліції Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області капітана поліції Давидюк О.О. від 29.04.2020 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12019060170000239 від 03.10.2019 року закрито, у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України.

На дату ДТП, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Рута 25», д.н. НОМЕР_1 була застрахована у ТДВ «СК «ГАРДІАН» відповідно до договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО1724645 та №АО 1192407.

Позивач ОСОБА_1 є донькою загиблого ОСОБА_3

20.02.2020 року представник позивача надіслав відповідачу повідомлення про настання страхового випадку та звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 10015,20 грн. моральної шкоди.

17.08.2020 року відповідач повідомив про прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав відсутності вини водія забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності до ст. 8 ЗУ "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Право потерпілого на відшкодування завданої йому шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним, і він вільний у виборі способу захисту цього права.

Так, завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.92 р., володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Згідно вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно висновку експертизи обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди №3/1095 від 06.12.2019 швидкість руху автомобіля «Рута 25» д.н. НОМЕР_1 визначена за довжиною слідів гальмування складає не менше 58,2 км/год; в наведених дорожніх умовах (в усіх наведених варіантах), водій автомобіля «Рута 25» д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 - не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_3 , шляхом застосування своєчасного термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху.

Технічна можливість запобігти даній ДТП шляхом застосування маневру безпечного об`їзду пішохода з моменту виникнення небезпеки для руху водію автомобіля «Рута 25» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 даному випадку не визначалась, по причині зазначеній в дослідницькій частині; у даній дорожній обстановці водієві автомобіля «Рута 25» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , необхідно було діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР України, зміст якого наведено в дослідницькій частині.

З технічної точки зору в діях водія автомобіля «Рута 25» д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , невідповідності дій технічним вимогам п.12.3 ПДР України не вбачається; у даній дорожній обстановці велосипедисту ОСОБА_3 , необхідно було діяти відповідно до вимог п.6.7, 10.1, 11.3, 11.7, 11.14 ПДР України, зміст яких наведено в дослідницькій частині.

В наведеній дорожній обстановці, оцінка дій велосипедиста ОСОБА_3 не потребує спеціальних технічних пізнань з області судової автотехніки; з технічної точки зору, при заданих вихідних даних з причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди - є рух велосипедиста ОСОБА_3 , в напрямку смуги руху автомобіля «Рута 25» д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , в момент знаходження останнього від місця наїзду на відстані недостатньої для зупинки автомобіля, з метою запобігання наїзду.

Таким чином, шкоди ОСОБА_3 було завдано внаслідок непрямого умислу самого потерпілого на вчинення ним протиправних дій, що полягали в порушені ним п. 6.7,10.1, 11.3, 11.7, 11.14 ПДР України. ОСОБА_3 своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджено результатами експертного дослідження.

Крім того, відсутність у ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в даному випадку зіткнення його автомобіля з велосипедистом не залежало від його волі.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази того, що в діях велосипедиста ОСОБА_3 , є порушення Правил дорожнього руху України та дані порушення знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, під час якої йому заподіяно шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 10.04.2020 року справа №532/1374/18.

З огляду на зазначене, згідно ч.5 ст. 1187 ЦК України у ОСОБА_2 не настала цивільно- правова відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 32.1. ст. 32 Закону №1961 страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно- правової відповідальності відповідно до закону.

Посилання позивача на те, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає відповідальність без вини власника такого джерела підвищеної небезпеки, є безпідставним оскільки спростовується змістом постанов Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 751/8121/17, від 10 січня 2019 року у справі № 500/2095/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 757/59802/16-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 р. №6-887цс17.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.92 р., Закон України «Про страхування», ст.ст. 23, 979, 1166, 1187 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан", про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.Я. Волчко