Єдиний унікальний номер 341/767/21

Номер провадження 2/341/616/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Матейко О. С.,

представників позивача Шемрая С. Б., Калинюка Р. С.,

представника відповідача Матвійчука М. З.,

розглянув у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, зняття обтяження.

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», в якому просить:

- визнати кредитний договір від 10.05.2007 № 344 (із змінами і доповненнями), укладений між ним та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, закрите акціонерне товариство (новий кредитор - акціонерне товариство «Альфа-Банк) згідно з договором про відступлення прав вимоги) припиненим;

- визнати іпотечний договір від 11.05.2007 припиненим;

- зняти обтяження з об`єктів нерухомого майна: будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Галицького районного суду від 06.11.2014 у справі № 341/2118/13-ц, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.07.2017, із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 10.05.2007 № 344 у розмірі 332957,22 грн.

Постановою приватного виконавця від 21.09.2021 закінчено виконавче провадження у справі № 341/2118/13-ц у зв`язку з виконанням рішення Галицького районного суду від 06.11.2014.

Таким чином, позивач вважає, що зобов`язання за кредитним договором від 10.05.2007 № 344 виконані повністю, а тому просить визнати вказаний правочин припиненим.

Оскільки позивач вважає припиненим основне зобов`язання за кредитним договором, то просить також визнати іпотечний договір від 11.05.2007 припиненим та зняти заборону (обмеження) з об`єктів нерухомого майна, переданого в іпотеку.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити, зокрема з викладених підстав.

У наданому відзиві на позов представник відповідача у задоволенні позову просить відмовити у зв`язку з наступним.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється до дня повного погашення кредиту.

Згідно з п. 6.5 Кредитного договору у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту, він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 12% річних.

Таким чином, відповідач вважає, що зобов`язання за Кредитним договором на цей час не виконані, оскільки угодою було передбачено нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом, які нараховано та не сплачено на цей час позичальником.

Оскільки основне зобов`язання за кредитним договором не може вважатися виконаним, то і відсутні підстави для визнання припиненим договору іпотеки та припинення обтяження на предмет іпотеки.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав викладені у відзиві позиції, у задоволенні позову просив відмовити. Визнав обставини щодо виконання рішення Галицького районного суду від 06.11.2014 у справі № 341/2118/13-ц. Також зазначив, що належним способом захисту є позов про припинення правовідношення, а не визнання припиненими договорів.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив наступні фактичні обставини у справі.

На підставі заяви-анкети позичальника на отримання кредиту 10.05.2007 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючою філією «Відділення Промінвестбанку в м. Бурштині Івано-Франківської області» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 344 із внесеними змінами (далі - Кредитний договір).

Згідно з пунктом 2.2 Кредитного договору за користування кредитом установлено процентну ставку в розмірі 10 % річних.

У пункті 6.5 Кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 20% річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Договором про внесення змін № 2 від 23 лютого 2009 року до Кредитного договору сторони внесли ряд змін, зокрема пункт 6.5 Кредитного договору виклали в такій редакції: «У випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 12% річних від простроченої суми».

У пункті 7.1 Кредитного договору сторони погодили, що цей договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору.

Крім того, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 11 травня 2007 року укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі під № 909, (далі - Іпотечний договір).

Іпотечний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору. Предметом іпотеки є будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема земельна ділянка площею 0,1 га, житловий будинок площею 320,6 кв. м, літня кухня, гараж, стайня тощо.

На підставі Іпотечного договору у Державному реєстрі речових прав зареєстровано заборону на вказане нерухоме майно.

17.12.2012 між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Відповідно до вказаного договору ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступив ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги, зокрема за Кредитним договором.

Рішенням Галицького районного суду від 06.11.2014 у справі № 341/2118/13-ц, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 27.07.2017, із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість за Кредитним договором у розмірі 332957,22 грн.

Постановою приватного виконавця від 21.09.2021 закінчено виконавче провадження у справі № 341/2118/13-ц у зв`язку з виконанням рішення Галицького районного суду від 06.11.2014.

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідачів з повідомленням про виконання Кредитного договору та клопотанням зняти обтяження на нерухоме майно.

Оскільки відповідач не визнає факту виконання Кредитного договору, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України).

Відтак закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України, згідно з частиною першою якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Як установлено у пункті 7.1 Кредитного договору, сторони визначили строк Кредитного договору до повного виконання позичальником будь-яких грошових зобов`язань за цим договором.

Водночас частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановлено судом, ПАТ «Альфа-Банк» скористався правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України, звернувшись до суду з позовом про стягнення з позичальника усієї суми заборгованості за Кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що приписи абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на вищенаведене, суд погоджується з поясненнями сторони позивача, які ґрунтуються, зокрема на позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 лютого 2019 року № 758/13462/15-ц, про те, що після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору у повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зазначено, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.

Таким чином, як неодноразово у своїх рішеннях зазначав Верховний Суд, пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України припиняє дію кредитного договору в частині нарахування процентів, пені чи інших штрафних санкцій саме за кредитом.

Отже, Кредитний договір у відповідній частині припинив свою дію, тоді як АТ «Альфа-Банк» втратив можливість нараховувати та стягувати з позивача проценти за користування кредитом за ставкою 10% річних на підставі пункту 2.2 договору.

При цьому відповідач у своїх доводах стверджує про те, що на цей час у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати процентів відповідно до приписів частини другої статті 625 ЦК України та відповідних положень Кредитного договору, зокрема пункту 6.5, які продовжують діяти, оскільки позивач своєчасно не виконав взяті на себе грошові зобов`язання, прострочену заборгованість не сплатив та продовжував здійснювати неправомірне користування кредитом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною другою статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 6.23 постанови).

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду чітко розмежувала поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами». При чому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012.

З огляду на викладене, Верховний Суд у вказаній постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 дійшов висновку про те, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі відповідних пунктів кредитного договору у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд вважає неправильним твердження сторони позивача про те, що АТ «Альфа-Банк» втратив можливість нарахування та стягнення ОСОБА_1 будь-яких процентів за Кредитним договором після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що після пред`явлення до ОСОБА_1 вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України АТ «Альфа-Банк» втратив право нарахування процентів, пені чи інших штрафних санкцій саме за кредитом, тобто за правомірне користування ним. При цьому рішенням Галицького районного суду від 06.11.2014 у справі № 341/2118/13-ц підтверджено наявність у ОСОБА_1 простроченої до сплати суми заборгованості за Кредитним договором, яку позичальник сплатив лише у вересні 2020 року. Тобто позивач користувався такою простроченою заборгованістю (кредитними коштами) неправомірно, за що передбачено відповідальність приписами частини другої статті 625 ЦК України та пунктом 6.5 Кредитного договору у вигляді 12 % річних від простроченої суми.

Оскільки Кредитний договір продовжує діяти до повного погашення зобов`язань за ним, прострочена заборгованість, підтверджена рішенням суду, була погашена лише у вересні 2020 року, то суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів представника відповідача про відсутність підстав для визнання припиненим правовідношення за Кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 виконав не всі зобов`язання за ним, зокрема за пунктом 6.5. Отже, позов у цій частині задоволенню не підлягає.

При цьому суд не бере до уваги посилання представників позивача на те, що редакція пункту 6.5 Кредитного договору від 23 лютого 2009 року (внесення змін) не містить посилання безпосередньо на частину другу статті 625 ЦК України, оскільки попередня редакція цього положення містила таке посилання, а слова «сплачує проценти в розмірі 12% річних від простроченої суми» повністю кореспондуються з відповідними приписами вказаної норми ЦК України «проценти річних від простроченої суми». Тобто як приписи частини другої статті 625 ЦК України в частині стягнення 3 процентів річних від простроченої суми, так і положення пункту 6.5 Кредитного договору, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з приписами статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

З огляду на те, що Іпотечний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору, усі вимоги за яким не виконано, оскільки прострочена сума заборгованості існувала до вересня 2020 року і на неї фінансова установа нараховувала відповідні проценти, то суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання припиненим Іпотечного договору та зняття обтяження з об`єктів нерухомого майна.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення.

При цьому Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що обрання неналежного способу захисту порушеного права має наслідком відмову у цивільному позові.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій справі та визнання припиненими договорів, зняття обтяження з об`єктів нерухомого майна.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Альфа-банк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання припиненими кредитного договору від 11 травня 2007 року № 344, іпотечного договору від 11 травня 2007 року № 909, та зняття обтяження з об`єктів нерухомого майна: будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна: 323514 та земельної ділянки, розміром 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2621210300:01:002:0152, відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2021 року.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», місцезнаходження адресою: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, код ЄДРПОУ 23494714.

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», місцезнаходження: вул. Малопідвальна, 8, м. Київ, код ЄДРПУО 00039002.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ