ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.2007р. | м.Київ | № 11/343-А |
За позовом | Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва |
до | Київської обласної державної адміністрації, |
третя особа-1 | Міністерство фінансів України, |
третя особа-2 | Головне управління державного казначейства у Київській області, |
третя особа-3 | Державне казначейство України |
про | стягнення 1.279.390,20 грн. |
Суддя Євсіков О.О.
Секретар судового засідання: Пунейко Л.М.
Представники
від позивача | Піскун І.О., (представник за дов.); |
від відповідача | Сєрова О.О., Ясюк Г.І. (представники за дов.); |
від третьої особи-1 | Вегера Л.О. (представник за дов.); |
від третьої особи-2 | не з’явились; |
від третьої особи-3 | не з’явились. |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.10.2007 о 15 год. 58 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 30.10.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач з урахуванням заяви від 24.10.2007 про збільшення позовних вимог звернувся до суду з позовом про стягнення з Київської обласної державної адміністрації простроченої заборгованості перед державним бюджетом за фінансовою допомогою, яка надавалась на зворотній основі шляхом зарахування на відповідний рахунок Державного казначейства України а саме: по основному боргу – 1.279.390,20 грн.; по нарахованих відсотках –4.694.578,28 грн.; пені за прострочення платежу –7.060.015,87 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі договору № 14-304/10 від 26.09.1994 отримав від Міністерства фінансів України фінансову допомогу, надану на зворотній основі, яку не повернуто у визначений договором термін, та має прострочену заборгованість перед бюджетом згідно з вказаним договором, а саме: по основному боргу –1.279.390,20 грн.; по нарахованих відсотках –4.694.578,28 грн.; пені за прострочення платежу –7.060.015,87 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Треті особи позовні вимоги підтримали та зазначили наступне:
- зобов'язання по поверненню до Державного бюджету України коштів, отриманих за договором від 26 вересня 1994 року № 14-304/10, належить виконати за рахунок коштів обласного бюджету Київської області, проект якого складає Київська обласна державна адміністрація, а затверджує Київська обласна Рада;
- стягувати на користь Державного бюджету України заборгованість за договором від 26 вересня 1994 року № 14-304/10 належить органам Державної податкової служби;
- відносини, які виникли між державою та Київською обласною державною адміністрацією, є бюджетними, до них не застосовується цивільне законодавство і на вимоги про стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України за бюджетною позичкою позовна давність, встановлена Цивільним кодексом України, не поширюється.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на наступне.
Київська обласна державна адміністрація не є правонаступником Виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів (далі - облвиконком) відповідно до статей 2, 3 Указу Президента України „Про Положення про місцеву державну адміністрацію” від 14.04.1992 № 252/92, на який посилається позивач в обґрунтування свого позову.
Надані позивачем копії платіжних доручень не можуть бути належними доказами отримання саме облвиконкомом зазначених у платіжних дорученнях коштів, а також доказами надання цих коштів Міністерством фінансів України саме як фінансової допомоги на зворотній основі взагалі, і за договором від 26 вересня 1994 року № 14-304/10 зокрема.
Позивач звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, передбачених КАС України, ЦК УРСР, ЦК України.
Крім того пунктом 1.5. договору від 26 вересня 1994 року № 14-304/10 було передбачено, що у разі несвоєчасного виконання облвиконкомом свого зобов'язання по поверненню коштів та процентів до 20.12.94, Міністерство фінансів України було вправі списати у безспірному порядку суму коштів з основного поточного рахунку по обласному бюджету та позабюджетному фонду, або зменшити на відповідну суму перерахування коштів, передбачених у державному бюджеті обласному бюджету.
Мінфін не скористався цим своїм правом, зазначеним у пункті 1.5. договору.
Розглянувши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
З метою стабілізації роботи підприємств електроенергетики та створення умов для нормального забезпечення народного господарства і населення електричною і тепловою енергією в осінньо-зимовий період 1994/95 року Кабінет Міністрів України постановив, що відповідно до розрахунків кредитних ресурсів на III квартал ц.р. в обсягах, погоджених з Кабінетом Міністрів України, Національному банкові надати у липні-серпні Міністерству фінансів на договірних умовах у межах первинної емісії кредити для підприємств і об'єднань Міністерства енергетики та електрифікації у сумі 3 трлн. крб. для закупівлі палива на осінньо-зимовий період 1994/95 року, атомних електростанцій у сумі 1,2 трлн. крб. для закупівлі свіжого ядерного палива; підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, у сумі 2,3 трлн. крб. для підготовки їх до роботи у зазначений період, також виділити Міністерству фінансів протягом липня-жовтня ц.р., Державному комітетові по матеріальних резервах передбачені в державному бюджеті кошти у розмірі 5,7 трлн. крб. для оплати палива, що закладається до державного резерву: природний газ - 9,7 млрд. куб. метрів, топковий мазут - 100 тис. тон, вугілля - 2 млн. тон (Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 № 510).
Відповідно до п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України, Урядові Криму, облвиконкомам, Київському та Севастопольському міськвиконкомам слід було забезпечувати виділення підприємствам комунальної теплоенергетики дотації у повному обсязі на покриття збитків, пов'язаних з державним регулюванням цін на послуги для населення, вжити заходів для ліквідації заборгованості споживачів теплової енергії.
26.09.1994 між Міністерством фінансів України (далі - Мінфін) та Виконавчим комітетом Київської обласної Ради народних депутатів (далі –Облвиконком, відповідач) було укладено договір № 14-304/10, згідно з яким Мінфін зобов’язався в серпні 1994 року надати Облвиконкому фінансову допомогу на зворотній основі в сумі 141.000 млн. крб. підприємствам теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, а також при необхідності використовувати її для кредитування теплоенергетичних підприємств інших міністерств та відомств (крім підприємств Міненерго України) пропорційно постачання ними тепла для потреб житлово-комунального господарства, без права використання цих коштів на споживання та погашення заборгованості перед бюджетом, з оплатою 30 процентів річних (п.1.1 Договору).
Облвиконком зобов’язується забезпечити повне повернення коштів та процентів до 20 грудня 1994 року (п. 1.2 Договору). Облвиконком зобов’язується передбачати в договорах з підприємствами і організаціями, які отримують фінансову допомогу на зворотній основі, заходи по забезпеченню повернення в установлений строк сум одержаної фінансової допомоги та процентів, а також укласти з цими підприємствами і організаціями договори під заставу прибутку, що залишається і їх розпорядженні, на відповідну суму допомоги та процентів, а в разі його відсутності ці витрати буде нести місцевий бюджет (п. 1.3).
У разі невиконання чи несвоєчасного виконання Облвиконкомом свого зобов’язання, зазначеного у п. 1.2 цього Договору, Мінфін має право у безспірному порядку списати відповідну суму коштів з основного поточного рахунку по обласному бюджету або зменшити на відповідну суму перерахування коштів, передбачених у державному бюджеті обласному бюджету (п. 1.5 Договору).
Кошти в сумі 141.000 млн. крб. були перераховані згідно платіжних доручень № 234 від 29.08.1994, № 269 від 06.09.1994, № 315 від 30.09.1994, № 356 від 14.10.1994, № 387 від 19.10.1994 (копії в справі) Київському облфінуправлінню.
Як вбачається за матеріалів справи, на виконання умов даного договору Київське обласне фінансове управління укладало договори з підприємствами та організаціями про надання позички за рахунок коштів Державного бюджету.
Київська обласна державна адміністрація є правонаступником Виконавчого комітету Київської обласної Ради народних депутатів відповідно до ст.ст. 2 і 3 Указу Президента від 14.04.1992р. № 252, Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затверджене Указом Президента України від 21.08.1995 № 760/95.
Позивач просить звернути стягнення на кошти обласного бюджету шляхом зарахування на відповідний рахунок Державного казначейства України а саме: по основному боргу –1.279.390,20 грн.; по нарахованих відсотках –4.694.578,28 грн.; пеня за прострочення платежу –7.060.015,87 грн.
Згідно із Законом України „Про бюджетну систему України” № 512 від 05.05.1993 (ст. ст. 1, 3, 4 в редакції, що була чинною на момент укладення Договору між Мінфіном та Облвиконкомом) фінансові ресурси Української РСР складаються з коштів республіканського бюджету, бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. Бюджетний устрій Української РСР визначається адміністративно-територіальним устроєм Української РСР як суверенної держави. Бюджетну систему Української РСР складають республіканський бюджет та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, районні, міські, селищні і сільські бюджети. Кожна обласна, міська, районна, селищна, сільська Рада народних депутатів має самостійний бюджет. Основу самостійності бюджетів становлять власні та закріплені законом доходи по всіх ланках бюджетної системи. Бюджетний рік розпочинається 1 січня і закінчується 31 грудня.
Порядок складання, розгляду, затвердження і виконання республіканського бюджету визначається цим Законом, місцевих бюджетів - відповідними Радами народних депутатів.
У процесі виконання бюджету Рада Міністрів Української РСР та виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів можуть вносити зміни та уточнення у доходи і видатки республіканського та відповідних місцевих бюджетів у межах наданих їм прав.
Правила складання і виконання республіканського і місцевих бюджетів встановлює Рада Міністрів Української РСР.
Республіканський бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів у галузі економічного і соціального розвитку, що мають загальнореспубліканське значення. Через республіканський бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між областями і містами республіканського підпорядкування з метою забезпечення всебічного розвитку їх економіки, зростання матеріального добробуту та культурного рівня життя народу (ст. 4 Закону).
Статтею 6 Законом України „Про бюджетну систему України” № 512 від 05.05.1993 (в редакції, що була чинною на момент укладення Договору між Мінфіном та Облвиконкомом) у республіканський бюджет включаються зокрема такі видатки:
на фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних та проектно-пошукових, природоохоронних та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнореспубліканських програм;
на фінансування загальнореспубліканських централізованих програм по підвищенню життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення.
Статтею 11 цього Закону (у вказаній редакції) встановлено, що місцеві бюджети забезпечують необхідними коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, здійснюваних місцевими органами державної влади та органами державного управління. Місцеві Ради народних депутатів самостійно розробляють, затверджують і виконують свої бюджети. Втручання Рад вищих рівнів та їх виконавчих органів в процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається.
Також відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України „Про бюджетну систему України” № 512 від 05.05.1993 (в редакції, що була чинною на момент укладення Договору між Мінфіном та Облвиконкомом) до місцевих бюджетів з вищестоящих бюджетів можуть передаватися кошти у вигляді субвенцій, субсидій, дотацій.
Крім того частиною 2 ст. 14 Закону було встановлено, що у разі тимчасових касових розривів при виконанні обласних і міських (міст республіканського підпорядкування) бюджетів виконавчим комітетам обласних і міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за їх клопотаннями Міністерством фінансів УРСР можуть надаватися з республіканського бюджету позички, які повинні бути погашені в установлені строки в межах поточного бюджетного року.
Водночас частиною 4 ст. 14 Закону було встановлено, що у разі видання законодавчих актів Української РСР або рішень Ради Міністрів Української РСР, відповідно до яких збільшуються видатки або зменшуються доходи бюджетів областей, міст республіканського підпорядкування, цим бюджетам у процесі виконання бюджету компенсуються кошти з республіканського бюджету; при зменшенні видатків або збільшенні доходів цих бюджетів відповідні суми передаються до республіканського бюджету.
Згідно із Законом України „Про бюджетну систему України” № 512 від 05.05.1993 (в редакції Закону України від 29 червня 1995 року 253/95-ВР, яка також діяла на час існування зобов’язань Облвиконкому перед Мінфіном, ст.ст. 1, 2, 3, 7) бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.
Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.
Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.
Державний бюджет України затверджується законом України. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні і сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими Радами народних депутатів.
До відання органів державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів належить складання проекту бюджету згідно з основними напрямами бюджетної політики, визначеними відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, виконання бюджету та контроль за цільовим, економним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про бюджетну систему України” від 05.12.1990 № 512-ХІІ (в редакції Закону України від 29 червня 1995 року 253/95-ВР) видатками бюджетів є кошти Державного бюджету України, що витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України, кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів. До Державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.
Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до цього Закону. Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку, до поточних відносяться, зокрема, витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.
Статтею 32 вказаного Закону встановлено, що касове виконання бюджетів здійснюється установами Державного бюджетного банку України.
Державний бюджетний банк України виконує доручення розпорядника коштів на перерахування бюджетних коштів лише за наявності підпису уповноваженого контролера Міністерства фінансів України, повноваження якого визначаються положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 37 Закону Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети виконуються за розписом доходів та видатків з поквартальним розподілом, який складається Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовими управліннями (відділами) обласних, міських, районних Рад народних депутатів, виконавчими органами міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських Рад народних депутатів відповідно до затвердженого бюджету. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети виконуються по видатках у тих самих пропорціях стосовно загальної суми видатків відповідного бюджету, які затверджено відповідними Радами народних депутатів. Контроль за пропорційним фінансуванням здійснюється щоквартально.
У разі тимчасових касових розривів в процесі виконання республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів Міністерство фінансів України може надавати Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчим органам обласних, Київського і Севастопольського міських Рад народних депутатів за їх клопотанням з Державного бюджету України позички, які повинні бути обов'язково погашені у встановлені строки в межах поточного бюджетного року.
У разі тимчасових касових розривів в процесі виконання районних, міських, селищних і сільських бюджетів за клопотанням виконавчих органів районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів з відповідного бюджету вищого рівня на підставі рішень керівників місцевих фінансових органів вищого рівня можуть бути надані позички, які повинні бути погашені у встановлені строки в межах бюджетного року.
Згідно ст. 38 Закону України “Про бюджетну систему України” органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відповідного бюджету, коштів позабюджетних фондів та правильністю використання підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань, коштів позабюджетних фондів.
Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня виходячи з вимог дотримання чинного законодавства, рішень органів державної виконавчої влади, Рад народних депутатів та їх виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції.
У разі якщо субвенції, виділені бюджету нижчого територіального рівня, не витрачено у встановлений строк або вони витрачаються не за цільовим призначенням, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.
Міністерство фінансів України розподіляє кошти між розпорядниками, через уповноважених контролерів санкціонує використання бюджетних коштів розпорядниками, здійснює загальний нагляд за виконанням бюджету, подає звіти Президенту України і Верховній Раді України про порушення Закону про Державний бюджет України, проводить перевірку випадків порушення його і вживає необхідних санкцій до порушників чи подає відповідні проекти рішень Президенту України або Верховній Раді України.
Міністр фінансів України несе персональну відповідальність перед Верховною Радою України за дотримання Закону про Державний бюджет України. Міністр фінансів України зобов'язаний негайно інформувати Верховну Раду України про всі випадки порушення органами державної виконавчої влади і посадовими особами виключного права Верховної Ради України встановлювати податки, збори, інші обов'язкові платежі і визначати законність використання бюджетних коштів.
Звіт про виконання Державного бюджету України подається Президентом України Верховній Раді України до 1 травня року, наступного за звітним. Звіт про виконання Державного бюджету України представляє на засіданні Верховної Ради України Президент України. З доповіддю про виконання Державного бюджету України виступає Міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки (ст. 40 Закону України “Про бюджетну систему України”).
Бюджетний рік розпочинається з 1 січня та закінчується 31 грудня. (ст. 6 Закону України “Про бюджетну систему України”).
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про бюджетну систему України” правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 115 Конституції УРСР (чинної на момент укладання Договору) встановлено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є органом державної виконавчої влади України.
Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень, зокрема, забезпечує складання й виконання державного бюджету України (ст. 119 Конституції УРСР).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.1993 № 147 затверджено Положення про Міністерство фінансів України, відповідно до якого Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.
Міністерство забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює загальне керівництво у сфері державних фінансів.
Основними завданнями Мінфіну є, зокрема, складання і забезпечення виконання державного бюджету;
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організує виконання державного бюджету по доходах і видатках, здійснює фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України, веде облік виконання державного бюджету по видатках. Разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади, Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською місцевими державними адміністраціями, виконкомами місцевих Рад народних депутатів забезпечує надходження доходів до державного бюджету та вживає заходів до ефективного витрачання бюджетних коштів; забезпечує захист фінансових інтересів держави та фінансових прав підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян, здійснює у межах своєї компетенції контроль за виконанням актів законодавства; складає поквартальний розпис доходів і видатків, забезпечує виконання державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, проводить в установленому порядку взаємні розрахунки державного бюджету з бюджетами Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, в межах своїх повноважень здійснює обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу; здійснює контроль за виконанням державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил касового виконання державного бюджету по доходах. Установлює порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного і місцевих бюджетів, кошторисів видатків бюджетних установ. Установлює форми обліку і звітності щодо касового виконання бюджетів; складає звіт про виконання державного бюджету, розробляє та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ефективного використання коштів державного бюджету; розробляє проект Правил складання і виконання державного та місцевих бюджетів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, затверджує класифікацію доходів і видатків цих бюджетів.
Мінфін має право, зокрема, надавати з державного бюджету в разі виникнення тимчасових касових розривів при виконанні бюджетів Республіки Крим, обласних, м. Києва та Севастополя позички, які повинні бути погашені в установлені терміни у межах поточного бюджетного року.
Мінфін при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, органами Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.
Мінфін у межах своїх повноважень видає на основі і на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання.
Міністерство у разі необхідності видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади спільні акти.
Рішення Мінфіну, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємствами, організаціями, установами та громадянами.
За умовами договору Облвиконком зобов’язується забезпечити повне повернення коштів та процентів до 20 грудня 1994 року, а також п. 1.5, відповідно до якого у разі невиконання чи несвоєчасного виконання Облвиконкомом саме цього зобов’язання, Мінфін має право у безспірному порядку списати відповідну суму коштів з основного поточного рахунку по обласному бюджету... або зменшити на відповідну суму перерахування коштів, передбачених у державному бюджеті обласному бюджету.
Таким чином, умовами договору передбачено повернення наданої фінансової допомоги за рахунок коштів обласного бюджету. Позивачем та третіми особами не подані суду докази, що підтверджують дотримання Міністерством фінансів п.1.5. договору, а Облвиконком не був наділений компетенцією самостійно сплачувати зазначену суму наданої допомоги та процентів за рахунок коштів обласного бюджету, як і взагалі вирішувати питання щодо іншого, ніж встановлено бюджетом, використання коштів обласних бюджетів або перерозподілу видатків обласного бюджету.
Також суд не погоджується з доводами позивача стосовно того, що проценти повинні бути стягнені з відповідача, оскільки відповідно до п.1.2 договору Облвиконком зобов’язується забезпечити повне повернення коштів та процентів до 20 грудня 1994 року та відповідно до п. 1.3 Облвиконком зобов’язується передбачати в договорах з підприємствами і організаціями, які отримують фінансову допомогу на зворотній основі, заходи по забезпеченню повернення в установлений строк сум одержаної фінансової допомоги та процентів, а також укласти з цими підприємствами і організаціями договори під заставу прибутку, що залишається і їх розпорядженні, на відповідну суму допомоги та процентів, а в разі його відсутності ці витрати буде нести місцевий бюджет, а отже обов’язок повернення процентів покладений умовами договору на підприємства і організації, яким Київською обласною Радою народних депутатів перераховані грошові кошти отримані від Мінфіну, а в разі їх неповернення - на місцевий бюджет.
Враховуючи вимоги Закону України „Про бюджетну систему України”, у т.ч. в частині формування, затвердження та виконання місцевих бюджетів, їх видатків, а також порядок погашення наданої фінансової допомоги, передбачений умовами договору, позовні вимоги про стягнення процентів саме з відповідача є безпідставними.
Крім того, позивачем також не наведено підстав нарахування пені як на основний борг - фінансову допомогу, так і на відсотки за користування нею, хоча у позовних вимогах ставиться питання про стягнення пені по основному боргу та пені по відсотках. При цьому суд відзначає, що за своєю правовою суттю пеня є одним з видів забезпечення виконання боржником зобов’язання, в т. ч. грошового, і правила її нарахування та стягнення можуть бути визначені або законом, або договором (як це було встановлено ст. 179 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на час укладення договору від 26.09.1994 № 14-304/10). Як встановлено судом, сплата пені договором від 26.09.1994 № 14-304/10 не передбачалась. Не передбачав нарахування пені на прострочену заборгованість з повернення бюджетної позики і Закон України «Про бюджетну систему України»від 05.12.1990. З урахуванням часу укладення договору суд вважає цілком безпідставним нарахування відповідачеві пені на підставі нормативних актів, які набрали чинності після укладення договору від 26.09.1994 № 14-304/10, - Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996, а тим більше на підставі наказу ДПА України від 11.06.2003 № 290 (на який посилаються органи Державного казначейства України).
Як встановлено судом, відповідно до п. 1.5 договору № 14-304/10 від 26.09.1994 у разі невиконання чи несвоєчасного виконання Облвиконкомом свого зобов’язання, зазначеного у п. 1.2 цього Договору, Мінфін має право у безспірному порядку списати відповідну суму коштів з основного поточного рахунку по обласному бюджету або зменшити на відповідну суму перерахування коштів, передбачених у державному бюджеті обласному бюджету (п. 1.5 Договору).
Проте, як свідчать матеріали справи, Мінфін прямо не скористався правом, наданим йому вказаним пунктом Договору, зокрема шляхом прийняття рішення чи вчинення дій на списання коштів чи недофінансування обласного бюджету саме за Договором про надання фінансової допомоги від 26.09.1994 № 14-304/10.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Положеннями ст. 8 Закону України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування” від 03.02.1994 №3917-XII визначено, що після виборів депутатів, голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах і обласних Рад та формування виконавчих комітетів Рад втрачає чинність Закон України “Про Представника Президента України”, а повноваження обласних, Київської і Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі місцевих державних адміністрацій, передбачені цим законом, передаються головам і виконавчим комітетам відповідних рад. Вказаний закон набрав чинності з дня його опублікування, стаття 8 вказаного закону набрала чинності після виборів депутатів, голів сільських, селищних, міських, районних і обласних Рад та формування виконавчих органів Рад, які було проведено 26 червня 1994 року (Постанова Верховної Ради “Про введення в дію Закону України “Про формування місцевих органів влади і самоврядування”).
Статтею 46 Договору №1к/95-BP від 08.06.1995 "Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" визначено, що органами державної виконавчої влади в областях, містах Києві та Севастополі (як містах загальнодержавного значення) i районах (крім районів у містах, за винятком міст Києва та Севастополя) є відповідно обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в мостах Києві та Севастополі державні адміністрації, які очолюють голови цих адміністрацій. Правовий статус та обсяг повноважень обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій визначається цим Законом та Положенням, яке затверджується Президентом України. Головами обласних, Київської та Севастопольської міських i районних державних адміністрацій Президент України призначає осіб, обраних головами відповідно обласних, Київської та Севастопольської міських i районних Рад.
До укладення вказаного договору жоден нормативний акт не визначає посаду голови облвиконкому такою, яка здійснює повноваження у сфері виконавчої влади перебуваючи одночасно на посаді голови облдержадміністрації.
Президентом України 21.08.1995 підписано Указ за №760/95 "Про Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію", яким затверджено нове положення про обласну державну адміністрацію і який не містить положень про правонаступництво державних адміністрацій.
Таким чином з вищевикладеного вбачається, що на момент підписання спірного договору Київський облвиконком виступав як самостійна юридична особа, наділена повноваженнями органу влади та був ліквідований як орган без правонаступників. Посилання позивача на положення Указу Президента України від 14.04.1992 за №252 “Про положення про місцеву державну адміністрацію” як на підставу визнання відповідача правонаступником Київського облвиконкому не відповідає дійсності з тих причин, що Указ визначав правонаступників виконкомів, які діяли до 1992 р., тобто до моменту прийняття останнього, а спірний договір було укладено в 1994 році.
Що стосується застосування позовної давності до спірних правовідносин, то суд відзначає наступне.
Згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 Цивільний кодекс України набирає чинності з 1 січня 2004 року, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Кодексу, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Пунктом 6 цього ж кодексу передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Наказом Державного казначейства України № 73 від 08.05.2001 було затверджено Порядок списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув, визначено механізм списання такої заборгованості, з бухгалтерського обліку бюджетних установ та здійснено пряме посилання на положення ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР в частині використання для таких списань строку позовної давності тривалістю в три роки.
Виходячи з положень пункту 1.2 договору № 14-304/10, яким визначено, що Облвиконком зобов’язується забезпечити повне повернення коштів та процентів до 20.12.1994 та керуючись положеннями ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, якою встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки суд дійшов висновку, що позивач мав звернутися до суду за захистом своїх прав до 21.12.1997.
Суд враховує застереження ЦК УРСР та ЦК України, що вони не поширюються на бюджетні правовідносини. Але водночас суд бере до уваги, що правовідносини між Облвиконкомом та Міністерством фінансів виникли на договірних засадах.
Суд не приймає посилань Міністерства фінансів України на Указ Президента України від 05.04.1996 № 243/96 «Про заходи щодо стабілізації фінансового стану підприємств», відповідно до якого строк повернення наданих у 199-1995 роках бюджетних позичок продовжено до 01.12.1996, оскільки цей Указ стосується підприємств, а відповідач не є і не був підприємством.
Також ані Закон України «Про бюджетну систему України», ані прийняті пізніше бюджетний кодекс України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»не встановили строків давності щодо пред’явлення до суду вимог про стягнення заборгованості за бюджетною позичкою.
Суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення (в даному випадку –податкові органи) застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Спеціальним законом, який передбачає такий механізм, є Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ХІІ (далі –Закон № 2181).
Статтею 3 Закону № 2181 визначені підстави для примусового стягнення активів боржника та визначення бюджетного фонду. В пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181 зазначено, що активи платника податків (під яким в даному випадку розуміється відповідач) можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Проте і тут існує обмеження строку стягнення заборгованості. Так, статтею 15 Закону №2181 встановлено, що податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання (в даному випадку –з моменту настання у відповідача обов’язку погасити заборгованість).
Даний спір розглядається в адміністративному порядку з урахуванням того, що податковий орган звернувся до суду на підставі делегованих йому законодавством повноважень виступати органом стягнення заборгованості за бюджетними позичками.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до господарського суду 22.06.2007, тобто із пропуском строку позовної давності. Позивачем не подав суду клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності та не надав суду доказів поважності причин його пропуску. Водночас відповідач наполягає на застосуванні позовної давності при вирішенні спору.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості перед Державним бюджетом України та дійшов висновку про безпідставність вимог щодо списання спірної суми з бюджету Київської області.
Частиною 4 статті 70 КАС України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Позивач не надав суду допустимих доказів в підтвердження позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач не довів суду обґрунтованість своїх вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В позові відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.О. Євсіков
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –30.10.2007.