ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  48/202

30.10.07

За позовом

Прокурора Одеської області в інтересах держави в особі:

1) Фонду державного майна України,

2) Міністерства охорони здоров’я України

До	Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

Треті особи

1) Федерація професійних спілок України

2) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

3) Печерська районна у м. Києві державна адміністрація

Про	визнання недійсними установчих документів у частині

Суддя

Сулім В.В.

Секретар судового засідання

Мисник Т.М.

Представники сторін:

Від прокуратури

Ущапівський Я.В. –пред. прок. за посвідченням

Від позивачів:

1) Крутяк С.Р. –пред. за довір.

2) Морачов О.В. –пред. за довір.

Від відповідача:

Соловєй О.М. –пред. за довір.

Від третіх осіб:

1) Грищенко М.М. –пред. за довір.

2) Дмитрук С.Л. –пред. за довір.

3) Самолов О.С. –пред. за довір.

03.07.07р. судове засідання відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 17.07.07р. Ухвалою від 17.07.07р. продовжено строк вирішення спору на один місяць. 17.07.07 р. судове засідання відкладалося згідно із ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 28.08.07р. Судове засідання 28.08.07р. відкладалося відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 18.09.07р. Судове засідання 18.09.07р. відкладалося відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 04.10.07р. 04.10.07р. у судовому засідання оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокуратура Одеської області звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров’я України до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок «Укрпрофоздоровниця»про визнання недійсними пункт 3.1. статуту Відповідача, що зареєстрований виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва за реєстраційним № 702-а/0097, рішення № 971 від 23.12.1991р., свідоцтво № 117; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва, реєстраційний № 00702 від 17.04.97р.; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва, реєстраційний № 00702 від 20.04.98р.; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 00702 від 17.05.99р.; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 00702 від 02.07.01р. та пункт 4.2.1 Статуту Відповідача в новій редакції, що зареєстрований Печерською районною державною адміністрацією м. Києва № 30802 від 14.02.02р.; а також просив накласти арешт на майно, що перебуває на балансі ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Ухвалою Господарського суду міста Києва 18.05.07р. було відкрито провадження по справі №48/202 та призначено її до розгляду.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечує з підстав, що твердження Позивача, викладені в позовній заяві, є таким що не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на законі. Відзив обґрунтований тим, що Федерація профспілок України є правонаступником Укрпрофради; частина майна  створена за рахунок профспілкових коштів,  інша частина була передана профспілкам у виключне володіння чи відання згідно з постановами Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету від 12.02.1921 № 66 та від 05.04.1922 № 12/61, Ради Міністрів СРСР від 10.03.1960 р. № 335 та інш.; профспілки на рівні України (УРСР) об’єднувалися в Укрпрофраду; Конституція СРСР 1977 року та Конституція УРСР 1978 року в ст. 10 поряд з державною і колгоспно-кооперативною формою власності визнавала і власність профспілкових та інших громадських організацій, що потрібна їм для здійснення статутних завдань; в той період передача майна у власність профспілок здійснювалась у формі передачі у відання; 06.10.90р. Установчим з’їздом незалежних профспілок було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних професійних спілок України, в п. 26 якої зазначено, що «Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради. Основні фонди, все майно Федерації, яке необхідне для виконання цілей і завдань Федерації, становлять її власність і охороняються законом»; 04.12.91р. Радою Федерації незалежних профспілок України і Фондом соціального страхування України на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курантами профспілок було створене Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця»; актом від 24.01.92р. право власності на санаторно-курортні заклади було передано новоствореному товариству –акціонерному товариству лікувально-оздоровних закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»; згідно ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»товариство є власником майна, переданого йому засновникам у власність; рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.97р. у справі № 137/7 встановлено, майно, на базі якого створене АТ «Укрпрофоздоровниця», передано Радою Міністрів УРСР Укрпрофраді, правонаступником якого є Рада Федерації незалежних профспілок України, вказане майно з моменту його передачі профспілкам у встановленому порядку державою не вилучалось; право профспілок на володіння, користування та розпорядження цим майном не оспорене, а тому відповідно до ст.ст. 28, 48, 49 Закону України «Про власність»є правомірним; відсутність законних обмежень для створення Федерацією профспілок і Фондом соціального страхування України на базі санаторного майна акціонерного товариства; в порушення ст. 257 Цивільного кодексу України при поданні позовної заяви було пропущено строк позовної давності.

03.07.07р. Відповідач заявив клопотання про залучення в якості третіх осіб на боці Відповідача Федерацію профспілок України та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Ухвалою від 03.07.07р. Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі Федерацію профспілок України та Фонд  соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності в якості третіх осіб 1 та 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача.

У судовому засіданні 17.07.07р. Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, яке обґрунтоване наступним: постанову УРСР № 606 від 23.04.1960р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР»передувала постанова Ради Міністрів УРСР від 17.04.1956 р. № 433 «Про поліпшення роботи санаторіїв і будинків відпочинку»на виконання аналогічної постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 20.03.1956р. № 369, відповідно до яких діючі і ті, що будуються, санаторно-курортні заклади, які належали профспілкам, були передані ними Міністерству охорони здоров’я України; Фонд державного майна України у 1997 році уже звертався з аналогічними позовними вимогами –про визнання недійсними установчих документів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»- до ФПУ, Фонду соціального страхування України та ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»(справа № 137/7), рішенням Вищого арбітражного суду України у позові відмовив; на момент створення Відповідача право власності Федерації профспілок України на об’єкти нерухомості, які увійшли до статутного фонду Відповідача при створенні підтверджується Договором о закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзным имуществом» від 18.11.90р., згідно з яким профспілкове майно за Федерацією незалежних профспілок України на праві власності.

Позивачем 2 у судовому засіданні 17.07.07р. було надано суду пояснення, якими позовні вимоги підтримує у повному обсязі з наступних підстав: згідно з переліком державного майна України, затвердженого КМУ від 05.11.91р. № 311 у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної форми власності), переходять багато профільні та спеціалізовані лікарні для дорослих та дітей, поліклініки, санаторії для лікування дорослих та підлітків, дитячі спеціалізовані санаторії; постановою Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960р. № 606 цілісні майнові комплекси санаторно-курортних закладів передано у відання профспілкам без зміни форми власності та за збереження фінансування за рахунок коштів УРСР, жодним нормативно-правовим актом форма власності переданих майнових комплексів до теперішнього часу не змінено.

17.07.07р. у судовому засіданні Третя особа 1 надала суду пояснення, в яких проти позову заперечує з наступних підстав: рішенням виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 971 від 23.12.91р. було зареєстровано статут Відповідача за реєстраційним
№ 702-а/0097, доступ до інформації про створення та статутний фонд Відповідача був відкритий і ознайомитися із змістом статуту та порядком формування його статутного фонду можна було з 23.12.91р., термін позовної давності Позивачем пропущений; Позивач не зазначає чим саме оспорюванні положення Статуту Відповідача суперечать законодавству; в позовній заяві йдеться про законність набуття у власність Федерацією профспілок України майна, переданого державою; статут відповідає вимогам ст. 57 Господарського кодексу України та ст. 4, 37 Закону № 1576.

17.07.07р. представники сторін надали спільне клопотання про продовження строку розгляду спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.07р. строк вирішення спору продовжено.

Позивач 1 надав суду пояснення по справі, в яких позовні вимоги підтримує у повному обсязі, та зазначає, що спірне майно було передане у відання; радянське цивільне законодавство було прийняте пізніше передачі майна, а тому спірне майно не могло перебувати на праві власності у профспілкових органів; спірне майно було передане у відання, а акти та договір, на які посилається Третя особа регулюють питання права власності, а не права відання; згідно з постановою Верховної Ради України від 10.04.92р. № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України»майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, були передані тимчасово Фонду державного майна України; відповідно до Закону України від 10.09.91р «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.08.91р. «Про проголошення незалежності України»без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, визнаються недійсними.

Відповідач надав суду заяву від 04.09.07р. вих. № 04-12/вн.6, в якій просить при розгляді справи № 48/202 не виходити за межі предмету даної справи. Того ж дня Відповідач надав пояснення, де зазначає, що підставою для визнання недійсними установчих документів є їх невідповідність вимогам законодавства; рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.97р. у справі № 137/7 встановлено, що установчий договір та статут АТ «Укрпрофоздоровниця»відповідають вимогам ст.ст. 1-4, 24-40 Закону України «Про господарські товариства»та Закону України «Про підприємництво», АТ «Укрпрофоздоровниця»створено законно, підстав для визнання установчого договору про його створення та статуту АТ недійсними немає; відповідно до листа Верховного суду України від 01.01.04р. підставою для визнання установчих документів товариства є відсутність в установчих документа акціонерного товариства відомостей, передбачених статтями 4, 37 Закону України «Про господарські товариства». Крім того, Відповідач просив припинити провадження у справі № 48/202 в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

18.09.07р. представник прокуратури у судовому засіданні заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Печерську району у м. Києві державну адміністрацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.07р. Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію залучено у якості третьої особи –3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача.

Перед початком розгляду справи по суті представникам Позивачів та Відповідача було ознайомлено з їхніми правами та обов‘язками у відповідності зі статтею 22 ГПК України.

Крім цього, вказаному представникам Позивачів, Відповідача та третіх осіб у судовому засіданні роз’яснено вимоги ст. 81-1 ГПК України.

Судом у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України складено протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.1960 року Рада Міністрів Української РСР постановою № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР»зобов’язала Міністерство охорони здоров’я УРСР передати до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об’єкти на 23 586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20 997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР, згідно з додатками №№ 1, 2, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління; передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками за станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

Відповідно до ст. 46 Статуту Федерації профспілок України правонаступником майна та коштів Укрпрофради та Федерації незалежних профспілок України є ФПУ.

04.12.91р. Рада Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України прийняли рішення про заснування акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

23.12.91р. виконком Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва зареєстрував статут Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»за реєстраційним № 702-а/0097, рішення № 971, свідоцтво № 117. Пунктом 3.1 Статуту передбачено, що для забезпечення діяльності акціонерного товариства утворюється статутний фонд у розмірі 1 089 384 тис. рублів шляхом передачі у власність акціонерного товариства Радою Федерації незалежних профспілок України капіталу у розмірі вартості основних фондів та оборотних коштів санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок 1 033 584 тис. рублів та пайового внеску Фонду соціального страхування України в сумі 55 800 тис. руб. На зазначений розмір фонду АТ здійснюється випуск 1089384 простих акцій номінальною вартістю 1000 рублів кожна.

17.04.97р. Державна адміністрація Старокиївського району м. Києва зареєструвала нову редакцію статуту Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», реєстраційний номер № 00702. У п. 3.1 Статуту у редакції від 17.04.97р. зазначено, що для забезпечення діяльності акціонерного товариства утворюється статутний фонд у розмірі 1 089 384 тисячі карбованців шляхом передачі у власність акціонерного товариства Федерацією профспілок України капіталу у розмірі вартості основних фондів та оборотних коштів санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок 1 033 584 тис. карбованців та пайового внеску Фонду соціального страхування України на суму 55 800 тисяч карбованців.

20.04.98р. Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва було зареєстровано нову редакцію Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», реєстраційний № 00702. Відповідно до п. 3.1 Статуту у редакції від 20.04.98р. для забезпечення діяльності ЗАТ утворюється статутний фонд у розмірі 987 018,6 тис. грн., шляхом передачі у власність ЗАТ Федерацією профспілок України основних фондів та оборотних коштів санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок на суму 929788,85 тис. грн. та пайового внеску Фонду соціального страхування України в сумі 57 229,75 тис. грн. На зазначений розмір Фонду АТ здійснює випуск 19740372 іменних акцій номінальною вартістю 50 грн. кожна. Право власності на акції належить Засновникам товариства.

17.05.99р. Старокиївська районна державна адміністрація м. Києва зареєструвала нову редакцію Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», реєстраційний № 00702. У п. 3.1 Статуту у редакції 17.05.99р. зазначено, що для забезпечення діяльності ЗАТ утворюється Статутний фонд у розмірі 808464,1 тис. грн., шляхом передачі у власність ЗАТ Федерацією профспілок України основних фондів та оборотних коштів санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок на суму 751234,35 тис. грн. та пайового внеску Фонду соціального страхування України в сумі 57 229,75 тис. грн. На зазначений розмір Фонду ЗАТ здійснює випуск 16169282 іменних акцій номінальною вартістю 50 грн. кожна. Право власності на акції належить Засновникам товариства.

02.07.01р. Старокиївська районна державна адміністрація міста Києва зареєструвала нову редакцію Статуту Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», реєстраційний № 00702 в Реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності. Згідно із п. 3.1 для забезпечення діяльності ЗАТ Статутний фонд у розмірі 808 464,1 тис. грн., шляхом передачі у власність ЗАТ Федерацією профспілок України основних фондів та оборотних коштів санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок на суму 751234,35 тис. грн. та пайового внеску Фонду соціального страхування України в сумі 57 229,75 грн. На зазначений розмір Фонду ЗАТ здійснює випуск 16169282 іменних акцій номінальною вартістю 50 грн. кожна. Право власності на акції належать Засновникам товариства.

14.02.02р. Печерська районна у м. Києві державна адміністрація зареєструвала нову редакцію Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Пунктом п. 4.2.1 зазначеної редакції Статуту Відповідача встановлено, що вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350 (сімсот п’ятдесят один мільйон двісті тридцять чотири тисячі триста п’ятдесят) гривень, які передаються Товариству у власність, що становить 92,92% Статутного фонду Товариства.

Предметом позову є недійсність частин відповідних редакцій Статуту Відповідача. Спірні положення відповідних редакцій Статуту Відповідача визначають розмір статутного фонду Відповідача та вкладів засновників Відповідача. Враховуючи предмет позову, предметом доказування є відповідність спірних положень редакцій Статуту Відповідача законодавству України, яке регулює питання створення та діяльності акціонерного товариства, а також встановлює вимоги до установчих документів. Таким законодавчим актом є Закон України «Про господарські товариства».

Згідно із ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Позивачами не було заявлено клопотання про надання суду права виходити за межі позовних вимог, а Відповідач звернувся до суду із заявою, в якій просить не виходити за межі позовних вимог. За таких обставин, суд має право розглянути спір, встановлюючи відповідність спірних положень відповідних редакцій Статуту Відповідача законодавству України, що регулює створення та діяльність акціонерних товариств –Закону України «Про господарські товариства».

Підставою визнання установчих документів господарського товариства недійсними є відсутність відомостей, що згідно із Законом України «Про господарські товариства»обов'язково мають міститися в установчих документах акціонерного товариства. Виходячи з аналізу Закону та враховуючи предмет позову, спірні положення відповідних редакцій Статуту Відповідача мають відповідати ст. ст. 4, 12, 13, 24 та 37 Закону.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Прокуратурою Одеської області не визначено яким саме нормам законодавства України, що регулює питання створення та діяльності господарського товариства, суперечать спірні положення відповідних редакцій Статуту Відповідача.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про господарські товариства»у редакції, яка діяла на момент державної реєстрації Відповідача, акціонерним визнавалося товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше 100 тисяч карбованців.

Статтею 4 Закону у цій же редакції встановлено, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі установчого договору і статуту. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Прокуратурою Одеської області та Позивачами не заявлялися позовні вимоги про визнання недійсним установчого договору чи рішень Загальних зборів на яких вносились зміни до статуту.

Статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій (ст. 37 Закону).

Статтею 11 Закону визначені обов’язки учасників господарського товариства, зокрема, виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також оплачувати акції у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами. При цьому, ст. 12 Закону передбачено, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 13 Закону вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Отже, виходячи із системного аналізу вищезазначених норм Закону України «Про господарські товариства», спірні положення редакцій Статуту Відповідача мають містити відомості щодо розміру статутного фонду Відповідача, розміру та форми вкладів Засновників, кількості та виду акцій, номінальної вартості кожної акції, а також щодо права власності на акції Відповідача.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.97р. у справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ «Укрпрофоздоровниця»про визнання недійсними установчих документів у позові відмовлено. Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17.06.97р. № 041/18А-137/7-7/30 про перевірку рішення від 20.01.97р. судової колегії з розгляду спорів Вищого арбітражного суду України у справі № 137/7 рішення колегії по розгляду спорів Вищого арбітражного суду України від 20.01.97р. зі справи № 137/7 залишено без змін.

У розгляді справи № 137/7 приймали участь особи, які приймають участь у розгляді цієї справи, а тому в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факт дійсності Статуту Відповідача у редакції від 23.12.91р. не підлягає доведенню у даній справі. Крім того, рішенням встановлено, що майно передане у власність Відповідачу для формування статутного фонду державою не вилучалося. Право профспілок на володіння, користування і розпорядження цим майном не оспорене, а тому відповідно до ст.ст. 28, 48 та 49 Закону України «Про власність», який діяв на момент створення Відповідача та розгляду справи № 137/7, є правомірним. Крім того, судом встановлено також, що законних обмежень для створення Федерацією профспілок України та Фондом соціального страхування України на базі санаторного майна акціонерного товариства відсутні.

Судом встановлено, що п. 3.1 Статуту Відповідача в редакції від 23.12.91р. не містить положення, що суперечать чинному на момент державної реєстрації законодавству України.

Протягом періоду з 23.12.91р. (дата реєстрації Статуту Відповідача) до 14.02.02р. (дата реєстрації останньої спірної редакції Статуту Відповідача) до норм Закону України «Про господарські товариства», що встановлюють вимоги до установчих документів акціонерних товариств, було внесено зміни тільки до ст. 37 Закону, яка відповідно до Закону України від 23.12.97р. № 769/97-ВР була викладена у наступній редакції: «Статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.»

Оцінивши зміст спірних п. 3.1 редакції Статуту Відповідача від 17.04.97р.; п. 3.1 редакції Статуту Відповідача від 20.04.98р.; п. 3.1 редакції Статуту Відповідача 17.05.99р.; п. 3.1 редакції Статуту Відповідача від 02.07.01р. та п. 4.2.1 Статуту Відповідача в редакції від 14.02.02р. щодо відповідності ст. 4, 12, 13, 24 та 37 Закону України «Про господарські товариства», суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що спірні частини відповідних редакцій Статуту Відповідача не суперечать зазначеним нормам Закону та містять відомості, які визнанні обов’язковими для установчих документів акціонерного товариства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Прокуратура Одеської області та Позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що Федерація профспілок України не мала права власності на майно, передане до статутного фонду Відповідача. Разом з тим, ані прокуратура Одеської області, ані Позивачі не надали суду доказів того, що майно, передане в якості вкладу до статутного фонду Відповідача Третьою особою 1, у встановленому законодавством України порядку державою вилучалося; права володіння, користування і розпорядження цим майном Третьої особи 1 не оспорене.

Не приймається до уваги судом й твердження прокуратури Одеської області про те, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.97р. у справі № 137/7 було встановлено лише законність створення АТ «Укрпрофоздоровниця», оскільки Фонд державного майна України –позивач у справі № 137/7, вимагав визнати недійсними установчі документи Відповідача з тих самих підстав, що й у цій справі.

Що ж до посилань Позивачів на те, що право відання, на якому майно було передане Українській республіканській раді профспілок, не передбачало набуття права власності, то суд не приймає ці посилання до уваги, оскільки предметом позову у справі не є визнання або оспорювання права власності на майно, переданого до статутного фонду Відповідача, а отже й зміст права відання за радянським законодавством.

Крім того, посилання прокуратури Одеської області на незаконність передачі курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств у власність акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця»є безпідставним, оскільки прокуратурою не було надано доказів встановлення факту незаконності набуття права власності Відповідачем на спірне майно у встановленому чинним законодавством України порядку. Отже, суд має виходити із презумпції законності набуття права власності Відповідачем на майно, передане в якості вкладу до статутного фонду.

Судом не приймається посилання Позивачів на постанову Верховної Ради України від 10.04.92р. «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», оскільки цією постановою встановлено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР Фонду державного майна України передано тимчасово майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, до статутного фонду Відповідача передавалося майно, яке перебувало у віданні Укрпрофради. Ця ж обставина підтверджується й постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 № 606, згідно із якою майно було передане у відання саме Укрпрофраді, а не ВЦРПС, як центральному органу профспілок СРСР. Враховуючи наведене, дію Постанови Верховної Ради України від 10.04.92р. «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України»не може бути поширено на майно, передане Третьою особою 1 до статутного фонду Відповідача.

Крім того, вищезазначеною постановою Верховної Ради України майно, що знаходилося у віданні центральних органів профспілок СРСР, повинен був прийняти Фонд державного майна України, а не Міністерство охорони здоров’я України. З огляду на зазначене, суд вважає, що внаслідок передачі майна від Третьої особи 1 до Відповідача, у будь-якому випадку не могли бути порушені права Позивача 2.

Посилання Позивача 1 на Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»у якості заперечення Договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном  від 18.11.90р. є безпідставним, виходячи з наступного. По-перше, предметом позову у цій справі не є визнання недійсним договору, на підставі якого було передане право власності на майно Третій особі 1. Позивачем 1 не було надано доказів визнання цього договору недійсним у встановленому законом порядку. По-друге, закон прийнято вже після укладення зазначеного договору, проте закон не має зворотної дії в часі, а отже його положення не можуть бути поширені цей договір. Крім того, ст. 3 Закону встановлено, що недійсними визнаються майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року. Зазначений же договір було укладено до введення мораторію, а тому посилання на цей Закон є необґрунтованими та безпідставними.

Згідно із ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідач та третя особа звернулися до суду із заявою про застосування позовної давності.

До 31.12.03р. питання позовної давності регулювалися Цивільним кодексом Української РСР. Статтею 71 Цивільного кодексу УРСР  встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що Фонду державного майна України було відомо про факт передачі Третьою особою 1 майна до статутного фонду Відповідача, а також про відомості, внесені до спірних пунктів відповідних редакцій Статуту Відповідача, 20.01.97р.

Міністерству охорони здоров’я України про факт передачі майна Третій особі 1 було відомо з 23.04.1960 року, тобто дати прийняття Радою Міністрів України постанови № 606, на підставі якої Позивач 2 й передав майно, а тому Позивач 2 знав і повинен був знати про те, що майно, про яке йдеться у спірних частинах відповідних редакцій Статуту Відповідача, було передане у відання саме Укрпрофраді, правонаступником якої є Федерація профспілок України.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру»визначаються підстави представництва прокуратури в суді. Оскільки в цій справі прокуратура Одеської області є представником Позивачів, то суд має встановлювати момент початку перебігу позовної давності для кожного із Позивачів.

Судом встановлено, що Позивачам, інтереси яких представляє прокуратура Одеської області, було відомо про передачу майна від Міністерства охорони здоров’я УРСР Укрпрофраді з моменту прийняття постанови від 23.04.1960р. № 606, а про передачу зазначеного майна Третьою особою 1 Відповідачу до статутного фонду в якості вкладу та дійсність Статуту Відповідача в редакції від 23.12.91р.  –з 20.01.97р.

За таких обставин, суд вважає, що перебіг позовної давності за позовними вимогами починається з 20.01.97р.

Таким чином, строк не звернення Позивачів до суду із позовом про визнання недійсними:

пункту 3.1. статуту Відповідача, що зареєстрований виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва за реєстраційним № 702-а/0097, рішення № 971 від 23.12.1991р., свідоцтво № 117, сплив 20.01.00р.;

пункту 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва, реєстраційний № 00702 від 17.04.97р., сплив 17.04.00р.;

пункту 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва, реєстраційний № 00702 від 20.04.98р., сплив 20.04.01р.;

пункту 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 00702 від 17.05.99р., сплив 17.5.02р.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Враховуючи правила Цивільного кодексу України, строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним:

пункту 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 00702 від 02.07.01р., сплив 02.07.04р.;

та пункту 4.2.1 Статуту Відповідача в новій редакції, що зареєстрований Печерською районною державною адміністрацією м. Києва № 30802 від 14.02.02р., сплив 14.02.05р.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачами не було надано пояснень, клопотань чи заяв, які б обґрунтовували причини пропущення позовної давності.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третіх осіб, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про те, що вимоги прокурора Одеської області є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсними пункт 3.1. статуту Відповідача, що зареєстрований виконкомом Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва за реєстраційним № 702-а/0097, рішення № 971 від 23.12.1991р., свідоцтво № 117; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва, реєстраційний № 00702 від 17.04.97р.; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва, реєстраційний № 00702 від 20.04.98р.; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 00702 від 17.05.99р.; пункт 3.1 нової редакції Статуту Відповідача, який був зареєстрований Старокиївською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 00702 від 02.07.01р. та пункт 4.2.1 Статуту Відповідача в новій редакції, що зареєстрований Печерською районною державною адміністрацією м. Києва № 30802 від 14.02.02р. такими, що заявлені після спливу позовної давності, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформлення відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                          В.В. Сулім