Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 640/9778/17

провадження № 61-7072св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_4 , на постанову Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Котелевець А. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у межах справи № 640/4283/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Харківської міської ради (далі - ХМР), Управління Держгеокадастру у м. Харкові про визнання недійсним рішення, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання припиненим права власності на земельну ділянку, було вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року у зазначеній справі позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними пункти 63, 63.1 рішення Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року про передачу у власність та надання в оренду ОСОБА_2 зазначеної вище земельної ділянки. Скасовано рішення від 18 січня 2016 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку. Визнано припиненим право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року, були скасовані.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року скасовано, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року залишено в силі.

Разом з тим, 22 грудня 2016 року, тобто до ухвалення судом касаційної інстанції рішення, державний реєстратор Чугуївської міської ради зареєстрував припинення обтяжень вказаної земельної ділянки.

23 грудня 2016 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужила ОСОБА_3 нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 , у тому числі й зазначену вище земельну ділянку.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 відчужила спірне нерухоме майно, достовірно усвідомлюючи, що ухвала Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою цього ж суду від 23 березня 2016 року, не набрала законної сили.

Посилаючись на те, що зазначений вище договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, позивач просив визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 грудня 2016 року недійсним (фіктивним) в частині купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу права власності на дану земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 23 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним в частині купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу права власності на дану земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відчуження об`єкта нерухомого майна відбулося під час дії ухвали про заборону його відчуження, а тому є протиправним та таким, що порушує публічний порядок. Вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу права власності на вказану земельну ділянку суд першої інстанції вважав такою, що підлягає задоволенню як похідну від вимоги про визнання правочину недійсним.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами фіктивності договору та того, що обидві сторони діяли без наміру створення юридичних наслідків договору купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Представник заявника посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені апеляційним судом

В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа № 640/4283/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Харківської міської ради, Управління Держгеокадастру у м. Харкові про визнання недійсним рішення, скасування рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання припиненим права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, заборонено відчуження належної ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року у зазначеній справі позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними пункти 63, 63.1 рішення Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок. Скасовано рішення від 18 січня 2016 року про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку. Визнано припиненим право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 березня 2016 року, були скасовані.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2016 року скасовано, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2016 року залишено в силі.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення районного суду, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що передана у власність ОСОБА_2 земельна ділянка виділялась в натурі між уже сформованих земельних ділянок, належних іншим власникам, тому необхідно погоджувати межі земельної ділянки між суміжними власниками та землекористувачами, чого вона не зробила, у результаті чого приватизувала частину земельної ділянки, яка перебувала в користуванні іншої особи.

Разом з тим, 22 грудня 2016 року, тобто до ухвалення судом касаційної інстанції рішення, державний реєстратор Чугуївської міської ради зареєстрував припинення обтяжень вказаної земельної ділянки.

23 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_2 , на якій він розташований.

В пунктах 2.2., 4.2. договору купівлі-продажу сторони зазначили, що підписання цього договору свідчить про проведення з продавцем розрахунку у повному обсязі та про відсутність з його боку будь-яких претензій фінансового характеру відносно покупця; нерухомість, яка продається за цим договором, вважається переданою покупцеві після передачі повного комплекту ключів від житлового будинку, що є предметом цього договору, яка здійснюється після отримання продавцем грошей від продажу цього житлового будинку.

Право власності ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно зареєстроване 23 грудня 2016 року.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що зазначений договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Обставини укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нерухомого майна, у тому числі земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вже були предметом судового розгляду.

Так, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року у справі № 640/1752/17, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 червня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 23 грудня 2016 року, в частині відчуження земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 6310136600:13:006:0021, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним відмовлено. При цьому суд вказав, що оспорений ОСОБА_1 договір купівлі-продажу відповідає передбаченим загальним вимогам, які свідчать про чинність правочину.

За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний суд, вивчивши матеріали справи, встановив, що вони не містять доказів вчинення фіктивного правочину з боку обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися. При цьому реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 466/9167/15-ц (провадження № 61-21436св18), від 25 лютого 2021 року у справі № 922/652/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 910/16039/16, від 19 грудня 2018 року у справі № 2-4331/09 (провадження № 61-34362св18), від 26 червня 2019 року у справі № 922/2447/18, від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а (провадження № 11-126заі20), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, виходячи із предметів та підстав позовів, а також встановлених судами конкретних обставин справ у порівнянні із справою, яка переглядається.

Також колегія суддів Касаційного цивільного суду відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18), від 19 вересня 2019 року у справі № 910/14506/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 910/14506/17, від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 766/10927/16-ц (провадження № 61-14585св18), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для задоволення його позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені апеляційним судом та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, відхиляються, оскільки це не входить до підстав касаційного перегляду, визначеного частиною другою статті 389 ЦПК України.

Слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров