Постанова

Іменем України

02 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 187/998/16

провадження № 61-10837св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», Приватні виконавці виконавчого округу Дніпропетровської області Теличко Віктор Анатолійович та ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Орлової Оксани Анатоліївни на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року в складі судді Говорухи В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2021 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, що має заборгованість перед боржником в цивільній справі № 187/998/16-ц.

Обґрунтовуючи свої вимоги заявник зазначив, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року у справі № 187/998/16-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі, еквівалентній 576 641,31 доларів США.

Приватним виконавцем Теличком В. А. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення та накладено арешт на все майно боржників в межах позовних вимог.

Незважаючи на це, 03 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К. Є., як державним реєстратором, було ухвалене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54935919, на підставі якого здійснено реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс»), права власності на предмет іпотеки - належну ОСОБА_2 квартиру загальною площею 551,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою перереєстрації права власності на квартиру за набувачем зазначений договір про задоволення вимог іпотеко держателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

При цьому ринкова вартість вищезазначеної квартири складала 15 717 000,00 грн, а заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором, який був забезпечений договором іпотеки та в рахунок погашення якої було передано дану квартиру, складала 1 058 117,58 грн.

Заявник, посилаючись на положення частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», переконував, що ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» повинно відшкодувати ОСОБА_2 , як власнику квартири, перевищення 90 % вартості квартири над розміром забезпечених іпотекою вимог, тобто 13 087 182,42 грн. Вказану суму коштів заявник вважає безумовним та безспірним зобов`язанням, яке виникло у ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перед ОСОБА_2 .

З огляду на вищезазначене, заявник, посилаючись на вимоги частини першої статті 440 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) стверджував, що існують підстави для здійснення стягнення на грошові кошти в сумі 13 087 182,42 грн, що належить ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» як на безспірне зобов`язання, яке виникло у ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перед ОСОБА_2 .

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність безспірної заборгованості ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перед ОСОБА_2 , а тому заява про звернення стягнення на користь заявника грошових коштів у розмірі 13 087 182,42 грн є безпідставною.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - Орлова О. А. із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання заявника про витребування оригіналів договорів позики та відступлення права вимоги у відповідачів та третіх осіб;

- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» визнало свою заборгованість перед ОСОБА_2 та не надало належних доказів про її погашення;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки тому, що в матеріалах справи відсутні докази укладення 25 лютого 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договору позики, а також відступлення права вимоги за цим договором ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс»;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 307/3707/18, від 30 липня 2019 року у справі № 916/435/18, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17.

Крім того, у касаційній скарзі заявник вказав в на те, що наразі відсутня правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 440 ЦПК України за заявою стягувача у виконавчому провадженні.

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Орлової О. А. , в якому заявник зазначив про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Також у серпні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України

Клопотання обґрунтоване тим, що копія довіреності ОСОБА_1 на представництво його інтересів адвокатом Орловою О. А. не оформлена належним чином, а саме не засвідчена апостилем, у зв`язку з чим не є належним підтвердженням повноважень представника.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Орлової О. А. на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Орлової О. А. з підстав визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Петриківського районного суду Дніпропетровської області матеріали справи № 187/998/16; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2021 року матеріали справи № 187/998/16 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є стягувачем, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є боржниками у виконавчому провадженні відкритому 09 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Теличком В.А. на підставі виконавчого листа № 187/998/16-ц виданого 09 квітня 2020 року Дніпропетровським апеляційним судом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 03 вересня 2015 року у загальному розмірі 576 641,31 доларів США та судового збору по 4 405,00 грн з кожного.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 листопада 2020 року слідує, що 03 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К. Є. здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки - належну ОСОБА_2 квартиру загальною площею 551,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс».

Згідно з висновком про вартість майна від 09 жовтня 2020 року, вартість квартири загальною площею 551,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , складає 15 717 000,00 грн.

Відповідно до вимоги про дострокове погашення заборгованості від 04 вересня 2020 року, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» вимагає від ОСОБА_8 погасити в повному обсязі заборгованість за кредитними договором від 25 грудня 2006 року № 600-І-000В6, розмір якої станом на 27 серпня 2020 року складає 1 019 098,65 грн за основним боргом та 39 018,93 грн за процентами.

Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 вказував на те, що оскільки ринкова вартість вищезазначеної квартири складала 15 717 000,00 грн а заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором, який був забезпечений договором іпотеки та в рахунок погашення якої було передано дану квартиру, складала 1 058 117,58 грн, то різниця у розмірі 13 087 182,42 грн є безумовним та безспірним зобов`язанням, яке виникло у ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перед ОСОБА_2 та на яку, в порядку передбаченому частиною першою статті 440 ЦПК України, суд має право звернути стягнення на користь заявника.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Завданнями виконавчого провадження є правильне і своєчасне виконання судових рішень, та передбачених законодавством актів інших органів і посадових осіб. З метою забезпечення завдань і цілей виконавчого провадження Закон України «Про виконавче провадження» встановлює для виконавців ряд обов`язків щодо примусового виконання рішень, та передбачає комплекс повноважень, направлених на забезпечення ефективного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Зокрема, статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Згідно з частиною четвертою 53 Закону України «Про виконавче провадження» на належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 440 ЦПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Таким чином, з метою сприяння і полегшення примусового виконання рішення суду, стаття 440 ЦПК України допускає особливий спрощений порядок звернення стягнення на грошові кошти осіб, що не є сторонами виконавчого провадження за наявності особливих обставин. Так, згідно змісту цієї статті на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником допускається за наявності однієї з двох умов: 1) неоспорюваність зі сторони третьої особи боргу у встановленому розмірі перед боржником; або ж 2) наявності судового рішення про стягнення коштів з третьої особи на користь боржника, що набрало законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення з ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» на користь ОСОБА_2 коштів відсутнє.

Отже, спосіб примусового виконання судового рішення, який просить застосувати заявник, може мати місце лише у разі неоспорюваності ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» боргу перед боржником ОСОБА_2 .

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається зі змісту відзиву на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» заперечує не тільки факт безспірності зазначеної заборгованості, а й факт її наявності взагалі.

На підтвердження своїх заперечень, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» надало копію повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні від 05 жовтня 2020 року (а. с. 88-89), з якого слідує, що ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» є також кредитором ОСОБА_2 за договором позики від 28 лютого 2005 року, право вимоги заборгованості за яким було набуто на підставі договору відступлення прав вимоги від 05 жовтня 2020 року. ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» вимагає від ОСОБА_8 погасити в повному обсязі заборгованість за договором позики від 28 лютого 2005 року, розмір якої станом на 05 жовтня 2020 року складає 20 801 088,00 грн.

Також, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» надало суду акт про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних вимог від 05 листопада 2020 року, між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ОСОБА_2 (а. с. 94), яким були частково припинені грошові зобов`язання ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс», внаслідок задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом реєстрації за ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» права власності в тому числі і на квартиру загальною площею 551,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , та погоджений розмір залишку непогашеної заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» в сумі 203 813,10 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність безспірної заборгованості ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перед ОСОБА_2 , та дійшов обґрунтованого висновку про те, що його заява про звернення стягнення на користь заявника грошових коштів у розмірі 13 087 182,42 грн є безпідставною.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання заявника про витребування оригіналів договору позики та відступлення права вимоги, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Із наявного у матеріалах справи звукозапису судового засідання Петриківського районного суду Дніпропетровської області, яке відбулось 25 січня 2021 року, вбачається, що представниками ОСОБА_1 - ОСОБА_9 і ОСОБА_10 дійсно було заявлено клопотання про витребування у відповідачів, третіх осіб оригіналів договору позики від 25 лютого 2005 року та договору відступлення права вимоги від 05 жовтня 2020 року.

Суд першої інстанції, у судовому засіданні заслухав пояснення та заперечення учасників процесу щодо заявлених клопотань, та керуючись принципом диспозитивності та змагальності, враховуючи, що витребувані документи не стосуються предмету розгляду даної справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в їх задоволенні.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не враховали висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 307/3707/18, від 30 липня 2019 року у справі № 916/435/18, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші наведені у касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - Орлової О. А. доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження у справі

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Згідно з частиною третьою статті 392 ЦПК України касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

Із матеріалів касаційного провадження вбачається, що касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану у червні 2021 року, підписано його представником адвокатом Орловою О. А.

На підтвердження своїх повноважень підписантом надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 16 вересня 2019 року серії ДП № 4471 та копію довіреності від 25 жовтня 2020 року (складену у м. Прага, Чеська Республіка, з ксерокопією апостилю) на представництво ОСОБА_1 .

З урахуванням вказаного, посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на те, що касаційну скаргу підписано особою, яка не мала права її підписувати, є безпідставними, оскільки на момент подачі касаційної скарги представник Орлова О. А. мала відповідні повноваження на підписання касаційної скарги від імені ОСОБА_1 , які підтверджувались належними доказами, зокрема копією довіреності із відтиском апостилю.

Таким чином, підстави для закриття касаційного провадження відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Орлової Оксани Анатоліївни залишити без задоволення.

Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

Г. І. Усик