Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 203/456/18

провадження № 61-7307св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Анісімов Вячеслав Едуардович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Куценко Т. Р., Ткаченко І. Ю.,

від 07 квітня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яку отримала у спадщину після смерті батьків.

Восени 2004 року її знайомий ОСОБА_3 звернувся із проханням укласти тимчасовий договір купівлі-продажу вказаної квартири з метою забезпечення виконання ним боргових зобов`язань за договором позики.

Однак наміру відчужувати квартиру, в якій проживає із 1965 року вона не мала.

Через декілька років до неї із вимогою звільнити квартиру письмово звернулася невідома особа, але жодних дій на той час не вчинила. Разом з тим, у грудні 2017 року ОСОБА_2 пред`явив до неї позов про виселення, з якого вона дізналася, що він є власником її квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 04 червня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Анісімовим В. Е. зареєстрований в реєстрі за № 2045, та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Інформація про рух справи в судах

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року,позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 червня 2004 року, укладений між

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим В. Е., зареєстрований у реєстрі за № 2045, та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач одноосібно безперешкодно володіє і користується спірним нерухомим майном, що свідчить про відсутність при укладенні оспорюваного договору волі сторін, спрямованої на купівлю-продаж майна у зв`язку, із чим наявні підстави для визнання цього правочину недійсним.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що вказуючи на відсутність у позивача волі на продаж спірної квартири, суди не встановили наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, вказуючи на наявність правових підстав для задоволення позову

ОСОБА_1 , не зазначили у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову

ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що підписуючи договір купівлі - продажу квартири, ОСОБА_1 усвідомлювала, який саме договір вона укладає і наслідки його підписання, що виключає можливість визнання оспорюваного договору недійсним з підстав його фіктивності, удаваності, помилки чи введення в оману. Крім того позивач своїм підписом в оспорюваному договорі погодилася із запропонованою ціною квартири та підтвердила факт отримання грошових коштів за квартиру.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у квітні 2021 року касаційній скарзі на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 07 червня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу у цивільній справі № 203/456/18 на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 07 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня

2021 року.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи оскаржену постанову, апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі

№ 521/3821/16-ц. ОСОБА_1 наголошує на тому, що від моменту укладення оспорюваного правочину і дотепер, протягом 17 років, вона одноосібно, безперешкодно володіє та користується спірним нерухомим майном, що безумовно свідчить про відсутність її волі на продаж нерухомого майна та відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Також заявник вказує на неправильний розподіл апеляційним судом судових витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив поданий з пропуском строку встановленого судом та відповідачем не наведено поважних причин пропуску вказаного строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі Свідоцтва про право власності на житло від 20 листопада

1996 року, виданого Коксохімічним заводом ім. Калініна та Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П`ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 03 квітня 2002 року, ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1 .

04 червня 2004 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Анісімовим В. Е. та зареєстрований в реєстрі за № 2045, за умовами якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купив квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно

право власності на квартиру АДРЕСА_1

07 липня 2004 року було зареєстровано за ОСОБА_2 (реєстраційний номер: 5876567).

ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована із 30 липня 1965 року.

Позиція Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає не в повній мірі з огляду на наступне.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири був укладений з метою забезпечення виконання її знайомим ОСОБА_3 боргових зобов`язань за договором позики.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки підписуючи оспорюваний правочин його сторони у присутності нотаріуса стверджували, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі. У свою чергу позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними оспорюваним договором. Окрім цього, в межах розглядуваної справи ОСОБА_1 не спростовано факт одержання грошових коштів за відчужене нею майно.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Позивачем не спростовано, що ОСОБА_2 вступив у права власника придбаного ним майна.

Сам по собі факт користування ОСОБА_1 спірною квартирою після укладення оспорюваного правочину не свідчить про його недійсність з підстав наведених у позові.

При цьому ОСОБА_4 із 2008 року у письмових зверненнях пропонував ОСОБА_1 обговорити порядок користування спірною квартирою, а у 2017 році звернувся до суду із позовом про її виселення.

Цивільне законодавство України не передбачає такого виду правочину, як «тимчасовий договір купівлі-продажу квартири».

Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності будь-яких боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання яких, за твердженням позивача, було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу квартири.

Посилання заявника на неправильне застосування апеляційним судом висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 31 березня

2020 року у справі № 521/3821/16-ц підлягають відхиленню, оскільки на відміну від розглядуваної справи, звертаючись до суду з позовом у справі № 521/3821/16, позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу було спрямовано на уникнення наслідків можливого негативного для неї рішення суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги в частині допущеної апеляційним судом помилки при вирішенні питання про розподіл судових витрат, оскільки із позивача на користь ОСОБА_2 було стягнуто судовий збір за подання позову в сумі 704, 80 грн, сплачений самою ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини

(частини перша та четверта статті 412 ЦПК України).

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду по суті вирішення спору не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в цій частині не впливають, однак судом апеляційної інстанції допущена помилка при розподілі судових витрат, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити в частині розподілу судових витрат, шляхом зменшення стягнутої суми судового збору із 3 171, 61 грн до 2 466, 81 грн, а в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінити, зменшивши загальний розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору із 3 171, 61 грн до 2 466, 81 грн.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. В. Шипович О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта