ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року           справа №200/5414/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,  розглянув в порядку письмового провадження  апеляційну скаргу   Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області  на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р. (повний текст складений та підписаний 19 липня 2021 у м. Слов`янськ) у справі  № 200/5414/21 (головуючий І інстанції суддя Шинкарьова І.В.)  за позовом   ОСОБА_1  до  Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області  про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

                                            В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся  з позовною заявою до   Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області,  в якій просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії; зобов`язати відповідача поновити йому нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016 та виплатити заборгованість з пенсії  (а.с. 1-5).   

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року  адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії  позивачу.

Зобов`язано Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016 та виплатити заборгованість з пенсії.

Вирішити питання судових витрат (а.с. 51-53).

Представник відповідача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду  і прийняти нове рішення, яким  відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що позивачем було порушено строк звернення до суду; Законом України від 20.10.2014 № 1706, постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, від 05.11.2014 № 637, від 08.06.2016 № 365, від 18.02.2016 № 136 встановлено певний порядок отримання пенсії в умовах проведення антитерористичної операції.

Зазначає, що виплата пенсії була призупинена з 01.03.2016 на підставі інформації, отриманої з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб, що передбачає п. 5 Порядку № 509.

Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, надавши усі необхідні документи.

Згідно п. 3  ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,  обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що   позивач є громадянином України, пенсіонером за віком та перебуває на обліку Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду в Донецькій області. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 29.05.2015 (а.с. 13).

Як вбачається з листа Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23 квітня 2021 року № 0577-13-8/9392 виплата пенсії призупинена з 01.06.2016 на підставі інформації, отриманої з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, утримувачем якої є Міністерство соціальної політики України, що передбачає п.5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 18-19).

Станом на 24.04.2021 заява від  позивача  про поновлення виплати пенсії до управління не надходила.

За змістом довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області від 31 травня 2021 пенсія не нараховувалась позивачу  з 01.06.2016 (а.с. 50).

Спірним у справі є наявність (відсутність) підстав для зобов`язання відповідача поновити виплату пенсію позивачу.

При вирішення справи суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

За статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Частиною першою статті 4 Закону України № 1058 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

У статті 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Ч. 1 ст. 47 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 цього Закону зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним  органом  відповідного  рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Законом не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як  на підставі інформації, отриманої з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб, утримувачем якої є Міністерство соціальної політики України, що передбачає п. 5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 та п.п. 5 п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Приписами частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України передбачено, що  поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Колегія суддів вказує на те, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу  з  червня  2016 року з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058 не приймалось.

За таких обставин у позивача взагалі відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року», який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

За змістом Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі -  Закон № 1706) передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частинами 1-2 ст. 7 Закону № 1706  для  взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема  відновленням  усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково,  крім  випадків, передбачених статтею 12 цього Закону  (ч. 1 ст. 4 Закону № 1706).

Ч. 1 статті 5 Закону № 1706 передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Позивач є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою і отримувачем пенсії за віком на пільгових умовах.

07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей", якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, визнаний незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595.

Пунктом 8 "Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 визначено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством “Укрпошта” (далі - ПАТ “Укрпошта”) з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Таким чином, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується відповідною довідкою.

Згідно з п. 1 Порядку № 509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня особа, яка переміщується, звертається особисто або через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (п. 2 Порядку № 509).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок) та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок № 365).

За унормуванням ч. 1 Порядку № 365, він визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від

01.10.2014 року  № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (ч. 2 Порядку).

За змістом ч. 5 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

Таким чином постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 та від 08.06.2016 року № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.

Проте, вказанні підзаконні акти не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.  

Як зазначалось вище, припинення пенсії відбулось, зв`язку із отриманням інформації з Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб, утримувачем якої є Міністерство соціальної політики України, що передбачає п. 5 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 та п.п. 5 п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", постанова КМУ № 595 від 07.11.2014 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей", постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 "Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ", постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", постанова КМУ від 18.02.2016 № 136 "Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…"  на які посилається відповідач, не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові  акти  приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її  припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Оцінюючи спірні правовідносини,  суд апеляційної інстанції звертається до положень Конституції  України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі - Закон № 1669-VІІ) встановлено: період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, ідеться і в Законі України  від 18 січня 2018 року № 2268-VIII “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” (далі - Закон № 2268-VIII).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Це знаходить своє підтвердження і в пункті 2 статті 4 Закону № 2268-VIII, де зазначено, що цілями державної політики є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; та пунктах 1, 3, 4 статті 6 цього Закону, де вказано, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6)

Право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Справа "Гайгузус проти Австрії" - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (Gaygusuz v. Austria, заява №17371/90, пункт 39).

Крім того, у звіті Комітету Ради Європи у справі “Міллер проти Австрії” зазначено, що за певних обставин внесення обов`язкових внесків, наприклад, до пенсійного фонду чи схеми соціального страхування, може створити право власності, захищене статтею 1 Протоколу № 1, навіть до того, як виникне право фактично отримувати пенсію чи іншу виплату; це той випадок, коли існує прямий зв`язок між рівнем внесків та правом на пенсію; сплата внесків до пенсійного фонду може за певних обставин створити право власності на частину такого фонду, і зміна пенсійних прав за такою системою може, в принципі, порушити питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1 (Mьller v. Austria, №5849/72, с. 25).

Концепція “майна” у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном” (щодо прийнятності заяви у справі Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 98, “Сук проти України”, заява № 10972/05, пункт 22).

Справа "Пічкур проти України" - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (Заява  № 10441/06, пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права:

справа "Суханов та Ільченко проти України" - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).

‘У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі “легітимні очікування” та “майнові права” (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на отримання пенсії у визначеному розмірі та у встановлені строки.

Як зазначено у статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй

Стаття 1 Конституції Україна  унормовує  Україну  правовою державою.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У  пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою,  статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров`я”. Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-УІІІ  від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України “Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод”, зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 46 Конституції України).

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту (частина перша статті 92 Конституції України).

За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна “законодавство” від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов`язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня ухвалила дві резолюції щодо України, в яких закликала 16.3. українську владу:

- спростити, наскільки це можливо, повсякденне життя мешканців непідконтрольних територій і переміщених осіб з цих районів за рахунок скорочення адміністративних процедур щодо доступу до виплати пенсій і соціальної допомоги та сприяння доступу жителів до правосуддя шляхом належного оснащення та кадрового забезпечення судів у районах, підконтрольних уряду, чия юрисдикція була поширена на непідконтрольні території.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У 2016 році Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

З огляду на вищевикладене вбачається, що відповідачем  порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки   позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні, встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", підстави для зупинення  пенсійних виплат з  червня 2016 року.

Таким чином позивач, починаючи з 01.06.2016 року, не отримує пенсію з вини відповідача.

Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 7 лютого 2019 року у справі № 295/6531/17.

Тобто, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії за віком, виходячи із змісту конституційного права на соціальних захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Зазначені висновки також узгоджуються з постановою Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 1840/3344/18.

Суми пенсії, не виплачені позивачу з вини відповідача, мають бути виплачені йому за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

-          дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

-          бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

-          рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

-          індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції,  що  ефективним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії  позивачу та зобов`язання Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016 та виплатити заборгованість з пенсії.    

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції  погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем  не доведено, що,   зупиняючи  виплату пенсії позивачу, він діяв правомірно.

За унормуванням ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивачем було сплачено до суду першої інстанції судовий збір у розмірі 908 грн., то вірним є висновок суду першої інстанції  про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми судового збору у розмірі 908 грн. (а.с. 26).

З урахуванням вищевикладеного,  суд апеляційної інстанції  дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи  апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,    

                                           ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу    Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області  на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р.   -  залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 р.  у справі  № 200/5414/21 -  залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 8 листопада 2021 року.

Головуючий суддя                                                                                 Г.М. Міронова

Судді                                                                                                       І.В. Геращенко

                                                                                                               Е.Г. Казначеєв