АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22 - 10554 / 2010 р.               Головуючий у 1-й інстанції: Галущенко Ю.А.

                                                                  Суддя-доповідач:  Глазкова О.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

09 грудня 2010 р.                                             м. Запоріжжя  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого         Бєлки В.Ю.

                                             Кримської О.М.

                                             Глазкової О.Г.

              при секретарі        Мосіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингово – будівельна компанія «Аста» (далі ТОВ «Інжинірингово – будівельна компанія «Аста») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА :

В червні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Інжинірингово – будівельна компанія «Аста» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та зміну формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 15 вересня 2008 року на підставі трудового контракту № 3 із строком дії до 14 вересня 2010 року, укладеного між ним та ТОВ «Інжинірингово-будівельна компанія «АСТА», , він був прийнятий на посаду провідного інженера-технолога з посадовим окладом  3 0 0 0 грн. на місяць.

05 червня 2009 року на підставі наказу № 4-к він був звільнений з рооти за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Вважав звільнення незаконним, оскільки 03 червня та 04 червня 2009 року він не вийшов на роботу з дозволу заступника керівника товариства  Астаф*єва П.В.

Крім того, при звільнені відповідач не провів з ним розрахунку по заробітній платі та за невикористану відпустку, внаслідок чого він зазнав приниження честі та гідності, душевного болю і страждань, чим йому було заподіяно моральну шкоду.

Просив скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 11 296, 37 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 червня 2009 року до дня поновлення на роботі, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 909, 22 грн., відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

16.11. 2009 року ОСОБА_3 - доповнив позовні вимоги і просив визнати незаконним та скасувати наказ № 4-к від 05 червня 2009 року про звільнення та поновити його на роботі на посаді провідного інженера-технолога ТОВ «Інжинірингово-будівельна компанія «Аста», стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі 1 296, 37 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 червня по 06 листопада 2009 року в сумі 12 525, 11 грн., компенсацію за невикористану відпустку 1 564, 41 грн., відшкодування моральної шкоди 15 000 гр.

18 грудня 2009 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про відмову від позову в частині поновлення на роботі.

Просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, змінити формулювання причин звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. б ст. 36 КЗпП України і зробити відповідний запис у трудовій книжці.

22 грудня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про залишення без розгляду позовних вимог у частині стягнення заборгоності за час вимушеного прогулу.

               09.06.2010  року ОСОБА_3  подав  до  суду заяву про збільшення позовних вимог і просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення та змінити формулювання причин звільнення з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. б ст. 36 КЗпП України і зробити відповідний запис у трудовій книжці, стягнути  з  відповідача  заборгованість  по заробітній платі 11 296, 37 грн., середній заробіток за  період затримки розрахунку за період з 05 червня 2009 року по 10 червня 2010 року в сумі 29 615, 46 грн., компенсацію за невикористану відпустку 1564, 41 грн., 3 % річних 337, 85 грн., відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто  з  ТОВ  «Інжинірингово-будівельна  компанія  «АСТА»  на користь ОСОБА_3  розрахунок при звільненні 4 670 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені 15 750, 22 грн.,  а всього стягнуто   20 429, 22 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

              ОСОБА_3 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується трудовим контрактом № 3 від 15.09.2008 року. Строк дії контракту з 15.09.2008 року до 14.09.2010 року, встановлений посадовий оклад у розмірі 3000 грн. (а.с.5-6).

Наказом № 9 від 29.05.2009 року на підприємстві був встановлений  робочий тиждень тривалістю 10 годин з 01.06.2009 року у зв”язку з тим, що була відсутня завантаженість на червень 2009 року. З даним наказом позивач був ознайомлений під розпис 01.06.2009 року і будь-яких зауважень не висловлював (а.с.24).

02.06.2009 року ОСОБА_3 був відсутній на робочому місті з 12 години, а 03.06. та 04.06. 2009 року – на протязі всього робочого дня. Вказані обставини підтверджуються доповідною запискою та актом (а.с.91, 95-96).

Наказом № 4 від 05.06.2009 року він був звільнений із займаної посади за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України – за прогули без поважних причин.

Твердження апелянта про те, що 10 годин він відпрацював 01.06. та 02.06.2009 року, а 03.06. та 04.06.2009 року був відсутній на роботі з дозволу заступника керівника Астаф”єва П.В.ніякими доказами не підтверджуються. Тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивач був звільнений з дотриманням вимог ст.ст. 148-149 КЗпП України та не знайшов підстав про зміну формулювання причин звільнення з п.4 ст.40 на п.6 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В день звільнення розрахунок з позивачем не був зроблений.

Позивач надав суду розрахунок, виходячи з посадового окладу 3000 грн. Але наказом № 1/шр від 01.01.2009 року були внесені зміни з 01.03.2009 року у штатний розпис, а саме у частині заробітної плати. З цим наказом ОСОБА_3 був ознайомлений під розпис 02.04.2009 року, наказ не оскаржував, був з ним згодний (а.с.123).

Відповідно довідки відповідача позивачу була нарахована , але не виплачена заробітна плата у 2009 році : за березень – 605 грн., за квітень – 2142 грн., за травень – 625 грн., за червень – 1298 грн., компенсація за невикористану відпустку – 1126 грн., а всього - 4670 грн., які суд стягнув з відповідача на користь позивача(а.с.101-102).

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то він обчислюється із середнього заробітку за останні два місяці і ця сума складає 15759,22 грн.

Оскільки законом не передбачено стягнення такого виду компенсації, як 3% річних, то суд правильно відмовив у задоволенні цих позовних вимог, а щодо  відшкодування моральної шкоди, то компенсується позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду ухвалене з порушенням норм закону, а тому підстав для його скасування не вбачається.    

  Керуючись ст.ст. 307, 308,313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

  Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.          

  Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року  залишити без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

             Головуючий :

             Судді: