ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

31 жовтня 2007 р.

№ 35/59

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Кравчука Г.А.,

суддів:

Швеця В.О., Шаргала В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” –металургійний завод”

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р.

у справі

№ 35/59

господарського суду

Донецької області

за позовом

Закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” –металургійний завод”

до	Державного підприємства “Донецька залізниця”

про	стягнення 9 005,16 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:

позивача:

Животов О.А., дов. № 17/17-488юр від 26.09.2007 р.;

відповідача:

Лапко В.В., дов. № Н-01/3993 від 18.10.2007 р.; Поліщук О.І., дов. № Н-01/3699 від 25.09.2005 р.;

В С Т А Н О В И В:

У березні 2007 р. Закрите акціонерне товариство “Донецьксталь” –металургійний завод” (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства “Донецька залізниця” (далі –Залізниця) 9 005,16 грн.

Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що Залізниця, в порушення умов договору № 192 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані послуги від 17.06.2004 р. (далі –Договір № 192), додаткової угоди до нього № 1 (далі –Угода № 1), норм Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України “Про залізничний транспорт”, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 06.04.1998 р. № 457 (далі –Статут залізниць України), Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, наказу Міністерства транспорту України від 02.02.1999 р. № 53 “Про затвердження ставок плати за користування контейнерами залізниць” у вересні 2006 р. нарахувала на плату за користування вагонами та списала з його особового рахунку податок на додану вартість у розмірі 9 005,16 грн., який підлягає стягненню на підставі ст. 41 Конституції України, ст. 48 Закону України  “Про власність” та ст. 1212 Цивільного кодексу України.

У ході розгляду справи Товариство звернулось до господарського суду Донецької області з заявою про уточнення до позовної заяви (т. 2, а. с. 1 –2), в якій зазначило, що вимоги про стягнення з Залізниці нарахованого нею податку на додану вартість відповідають законодавству України, оскільки:

– згідно з частиною четвертою ст. 119 Статуту залізниць України вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав;

– Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає нарахування податку на додану вартість на суми, які підлягають відшкодуванню одними особами на користь інших у зв’язку із внесенням останніми цих сум третім особам на виконання відповідних зобов’язань, тобто, вартість відшкодування плати за користування вагонами іноземних держав не є базою оподаткування у розумінні Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому нарахування податку на додану вартість на ці суми є безпідставним.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.07.2007 р. (суддя Мальцев М.Ю.) позовні вимоги Товариства задоволено. Рішення прийнято з мотивів, наведених Товариством у позовній заяві.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р. (колегія суддів: Величко Н.Л., Алєєва І.В., М’ясищев А.В.) рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2007 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено. Постанова мотивована тим, що:

– сума, яка є предметом спору, є податком на додану вартість, нарахована та утримана Залізницею у відповідності до норм Закону України “Про податок на додану вартість”;

– Товариство має право на відшкодування суми нарахованого та списаного Залізницею податку на додану вартість, яка є предметом спору, у порядку, передбаченому нормами Закону України “Про податок на додану вартість”;

– між Товариством та Залізницею виник спір щодо застосування податкового законодавства, а тому його вирішення на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є помилковим.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до неї, у яких просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2007 р. Вимоги, викладені у касаційній скарзі та доповненні до неї, Товариство обґрунтовує тим, що господарський суд другої інстанції порушив ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, помилково застосував ст. ст. 623, 624 та 1212 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Залізниця скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Товариства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р. –без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Залізниця обґрунтовує тим, що доводи касаційної скарги Товариства є необґрунтованими.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 31.10.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим  господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Швеця В.О. та Шаргала В.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої та п’ятої ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Ст. 3 Закону України “Про залізничний транспорт” передбачає, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України “Про транспорт”, цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Абзац перший ст. 119 Статуту залізниць України встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами –суб’єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.

Абзац п’ятий п. 4 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113, визначає, що час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що користування вагонами –це використання вагонів тим чи іншим суб’єктом господарської діяльності, який безпосередньо приймає вагони від залізниці для виконання подальших операцій, а потім повертає їх залізниці, а тому плата за користування вагонами залізниці вноситься за весь час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вказаних суб’єктів та час затримки вагонів, крім випадків звільнення цих суб’єктів від зазначеної плати.

Відповідно до абзацу третього п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” поставка послуг –будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

З наведеного вбачається, що надання залізницею у користування суб’єктам господарської діяльності вагонів є поставкою послуг у розумінні абзацу третього п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Абзац перший п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Беручи до уваги викладені положення законодавства України, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що вартість послуг залізниці за користування вагонами входить до бази оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що сума, яка є предметом спору, є податком на додану вартість, нарахована та утримана Залізницею у відповідності до норм Закону України “Про податок на додану вартість” є обґрунтованим.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України також погоджується з висновком апеляційного господарського суду про безпідставне посилання місцевого господарського суду на ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки частина друга ст. 1 Цивільного кодексу України встановлює, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що господарський суд другої інстанції помилково застосував ст. ст. 623, 624 та 1212 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України є безпідставним, оскільки постанова, яка оскаржується, не містить посилань на вказані норми законодавства України. Більше того, як зазначено вище, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування до спірних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованим.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків апеляційного господарського суду, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Донецьксталь” –металургійний завод” залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2007 р. у справі № 35/59 господарського суду Донецької області –без змін.

Головуючий суддя                                                            Г.А. Кравчук

Суддя                                                                                В.О. Швець

Суддя                                                                                В.І. Шаргало