03.11.21

22-ц/812/1749/21

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/7546/19

Провадження № 22-ц/812/1749/21 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2021 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , відповідача – ОСОБА_2 його представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду о 09 год 30 хв по справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Никвести Продакшн», ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації та заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з подальшим уточненим позовом до Приватного підприємства «Никвести Продакшн», ОСОБА_2 , в якому просив: визнати недостовірною інформацію щодо ОСОБА_4 , оприлюднену у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на веб-сторніці інтернет-видання газети «НикВести» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 та у відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розміщені на відеохостинговому сервісі Youtube (https://www.youtube.com/watch?v=soC53btifB4) на каналі «НикВести HD»; заборонити розповсюдження недостовірної інформації шляхом зобов`язання Приватне підприємство «Никвести Продакшн» видалити вказану статтю з веб-сторінки видання газети «НикВести» та вказане відео, розміщене на відеохостинговому сервісі Youtube на каналі «НикВести HD»; зобов`язати Приватне підприємство «Никвести Продакшн» опублікувати на веб - сторінці Інтернет видання газети «НикВести» спростування недостовірної інформації у вигляді статтю під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_4 » із наступним текстом «03.06.2019 року на веб - сайті Інтернет видання газети «НикВести» інформація, повідомлена громадянином України ОСОБА_5 про те, що «депутаты областного совета от партии «Батькивщина» ОСОБА_6 и ОСОБА_7 в течение нескольких ІНФОРМАЦІЯ_4 – это ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Эти люди захватывают земли фермеров, подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ» не відповідає дійсності; зобов`язати ОСОБА_2 виплатити на користь ОСОБА_4 суму відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 650 000 грн., а також стягнути з ОСОБА_2 , суму сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 червня 2019 року о 14.25 год на веб-сторінці інтернет видання газети «НикВести» була оприлюднена стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та відповідне відео, в яких міститься недостовірна інформація про позивача, яка порушує його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі, і поширена ця інформація була ОСОБА_2 та газетою «Никвести». Цією інформацію позивача звинувачено одразу в декількох злочинах, передбачених КК України: захват землі - ст. 191-1 КК України «Самовільне зайняття земельної ділянки» або ст. 206-2 «Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації»; підробка документів та печаток – ст. 358 КК України. Зазначена інформація була поширена на веб - сайті, доступ до якої є необмеженим та вільним у мережі Інтернет, виходячи з загального поняття ЗМІ, та без сумніву стосується саме позивача, який є дійсно депутатом Миколаївської міської ради та головою Миколаївської обласної організації ПП «ВО «Батьківщина».

Зазначає, що вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки позивач не має судимості, відносно нього не відкрито жодних кримінальних проваджень, отже співвідповідачами було порушено положення ст. 297, 299 ЦК України, що завдало шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача. Поширення вказаної недостовірної інформації може призвести до зменшення рівня позитивної соціальної оцінки позивача в очах суспільства та негативно вплинути на набуту позивачем суспільну оцінку його ділових та професійних якостей. Інформацію, зазначену в статті, можна перевірити на предмет правдивості, адже в ній йдеться про конкретні порушення закону, отже вона не є оціночними судженнями. В той час як жодна особа не вважається винною, доки її винуватість не буде встановлена вироком суду. Така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів його добропорядність як бізнесмена, породила сумніви щодо дотримання ним моральних та правових норм; створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з публікацією - що порушило недоторканість його честі та гідності, його ділової репутації.

Позивач наголошує на тому, що він є відомим українським політиком, громадським діячем, підприємцем. З 2007 по 2012 рік був обраний Народним депутатом України, членом Комітету з питань правосуддя. У 2013 році створив разом з Народними депутатами України правозахисну громадську організацію «Всеукраїнська комісія справедливості», обраний головою цієї комісії. Також є членом та керівником ще трьох громадських організацій, в тому числі з напрямком правового захисту громадян. Разом з тим, є успішним підприємцем, членом Наглядової ради Торгово-промислової палати України, має корпоративні права в десяти господарських товариствах, його сукупний дохід за 2018 рік перевищив 3 000 000 грн. Він є членом Політичної Ради Партії «ВО «Батьківщина», головою Миколаївської обласної організації партії, у 2015 році обраний депутатом Миколаївської обласної ради.

З урахуванням вищевикладеного, вважає, що поширена відповідачами інформація не тільки опорочила його честь та гідність в очах суспільства, друзів, колег, а й завдала шкоди діловій репутації, оскільки позивач є відомим та активним громадським діячем та політиком, а ще й бізнесменом.

Зауважує, що поширена відповідачами інформація порушує особисті немайнові права та завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації, створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з вказаними публікаціями, які розміщені у вільному доступі без жодних обмежень, на одному з найпопулярніших ЗМІ в Миколаївській області, створюючи враження, що саме позивач причетний до вчинення кримінальних злочинів

Також зазначає, що спростування поширеної інформації повинно здійснюватися таким самим чином як було здійснено її розповсюдження.

Також, виходячи із способу поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача на загальновідомому та вільно доступному веб-сайті, викладення такої інформації у стверджувальній формі, наявністю умислу опорочити позивача перед громадськістю та суспільством, беручи до уваги, що недостовірна інформація стосувалася позивача, який є публічною особою, правозахисником з доброю репутацією, що має повагу оточуючих, колег, однопартійців – що є результатом тривалою громадської та політичної діяльності, неухильного дотримання моральних принципів та законів України – а отже мала наклепницький характер з метою завдання максимальної шкоди його честі, гідності, ділової та політичної репутації (адже відбувалася ще і в період виборчих перегонів – ОСОБА_4 був кандидатом в народні депутати на позачергових виборах 21 липня 2019 року) - вважає за розумним та справедливим присудження позивачу моральної шкоди в розмірі 650 000 грн. Так, розповсюдженням цієї інформації було зруйновано або завдано шкоди багатьом діловим та соціальним зв`язкам позивача. Відповідач же є заможною особою, що підтверджується його декларацією за 2019 рік, має у власності великі земельні ділянки, житловий будинок площею більше 2000 кв.м., отже відшкодування такого розміру моральної шкоди не поставить під загрозу рівень життя відповідача. Натомість і позивач є заможною особою, отже отримання такого розміру шкоди не має на меті та не призведе до його збагачення.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 : у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на веб-сторінці інтернет-видання газети «НикВести» (https://www.nikvesti.com/news/politiks/159942) інформацію наступного змісту: «В частности ОСОБА_10 рассказал, что депутаты обласного совета от партии « ІНФОРМАЦІЯ_6 , подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ» у відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розміщені на відеохостинговому сервісі Youtube (https://www.youtube.com/watch?v=soC53btifB4) на каналі «НикВести HD» інформацію щодо ОСОБА_4 з 20 по 39 секунди відео.

Зобов`язано Приватне підприємство «Никвести Продакшн» протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили опублікувати на веб- сторінці Інтернет видання газети «НикВести» статтю під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_4 » з розміченням вступної та резолютивної частини рішення суду.

Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_2 3000 грн. моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивоване тим, що висловлювання ОСОБА_2 про участь ОСОБА_4 у захопленні земель фермерів та сільськогосподарських земель в Миколаївському районі є інформацією про певний факт, тобто фактичним твердженням, а не оціночним судженням. Такі дії порушують презумпцію невинуватості позивача, гарантовану статтею 6 Конвенції, статтею 62 Конституції України та статтею 17 КПК України, впливають на соціальну оцінку особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на загальноприйнятих уявленнях щодо моралі, норм поведінки та ділових якостей, та є розповсюдженням недостовірної інформації. Отже, діями відповідача порушуються право позивача на повагу до гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації (статті 297, 299 ЦК України). Наведені висловлювання ОСОБА_2 є поширенням інформації (відомостей про факти) щодо позивача, яка не відповідає дійсності (є недостовірною) на час її розповсюдження, завдає шкоди особистим немайновим благам особи та підлягає спростуванню за правилами статті 277 ЦК. Суд приймаючи оскаржуване рішення враховував, що способи захисту порушеного права мають бути співмірними зі змістом порушеного права, характером дій, якими воно було порушено, а також наслідкам, які спричинило таке порушення. При цьому, саме судове рішення, яким задоволено вимоги позивача про спростування недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права вже містить у собі спростування. На переконання суду, зобов`язання відповідача розмістити спростування на своїй веб - сторінці з викладенням резолютивної частини рішення суду – є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача. Внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, яке порушило немайнове право позивача, останній набув право на відшкодування моральної шкоди за статтями 23 та 280 ЦК України у розмірі 3 000 грн з урахуванням вимоги розумності та справедливості.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на його незаконність, необґрунтованість у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні цих вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що виступ ОСОБА_2 є його суб`єктивною думкою отриманою від іншої особи, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування. Слова ОСОБА_2 є не викладенням фактів, а лише виражають думку стосовно особистості позивача, яка сформувалась від поведінки позивача, отримана апелянтом від іншої особи та є оціночними судженнями дій позивача як публічної особи.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача – адвокат Климович А.В. просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 03 червня 2019 року на веб-сайті НикВести (власником є відповідач ПП «НикВестиПродакшн» за посиланням https://www.nikvesti.com/news/politiks/159942) розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », наступного змісту (мовою оригіналу): «В частности ІНФОРМАЦІЯ_7 , подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение ІНФОРМАЦІЯ_8 » та розміщено відео сюжет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на відеохостинговому сервісі Youtube (https://www.youtube.com/watch?v=soC53btifB4) на каналі «НикВести HD» інформацію щодо ОСОБА_4 , де ОСОБА_11 на відповідь журналіста серед іншого ( з 20 по 40 секунди відео) викладено інформацію наступного змісту: «Ми зібралися по тій причині, що в Миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами обласної ради – це ОСОБА_12 , це ОСОБА_9 , який є голова партії Батьківщина. Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянскої ОТГ, підробляється рішення Михайлівскої ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на АТОвців и переходить в руки нечистих людей, таких як ОСОБА_13 ».

Як встановлено судом, власником веб-сайту НикВести є відповідач ПП «НикВести Продакшн».

ОСОБА_4 є відомим політичним та громадським діячем, на час поширення оспорюваної інформації був депутатом Миколаївської обласної ради, є засновником або співзасновником не одної громадської правозахисної організації, є відомим підприємцем, співзасновником більше 10 господарських товариств.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

За статтею 13 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У пунктах 1, 5, 9, 12 Постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» містяться роз`яснення, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї статті. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначати в позовній заяві.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень(частина перша статті 30 Закону України «Про інформацію»).

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Згідно з частиною третьою статті 277 України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34, 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У пункті 21 наведеної постанови Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи, про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Як встановлено судом і про таке не заперечував відповідач ОСОБА_2 , що 03 червня 2019 року він під час свого виступу, який було оприлюднено на веб-сайті Інтернет видання НикВести висловив інформацію, що в Миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами обласної ради – це ОСОБА_12 , це ОСОБА_9 , який є голова партії Батьківщина. Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянської ОТГ, підробляється рішення Михайлівської ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на Атовців й переходить в руки нечистих людей, таких як ОСОБА_13 ».

Отже, наведене свідчить про те, що висловлена інформація містить твердження про певні факти, оскільки вона стосується конкретної інформації про подію (підроблення документів у селищній раді, протиправне заволодіння майном – землями фермерів Миколаївського району) та особу - безпосередньо позивача ОСОБА_4 , адже містить його прізвище, і вона стала відомою необмеженому колу осіб, оскільки поширена в мережі Інтернет.

Така поширена інформація характеризує його як особу, яка вчиняє протиправні дії щодо підроблення офіційних документів, протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації – землями фермерів Миколаївського району.

Кримінальне правопорушення - це передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення (частина перша статті 11 Кримінального кодексу України).

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У свою чергу, у матеріалах справи не міститься підтвердження про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за скоєння такого чи подібного злочину, повідомлень про підозру у вчиненні злочинів або направлення йому обвинувальних актів, постановлення відносно нього вироку суду, і ОСОБА_2 всупереч вимогам статей 76-84 ЦПК України, не підтверджено належними і допустимими доказами достовірність такої поширеної ним інформації.

Разом з тим, відповідно до Довідки МВС України, ОСОБА_4 станом на 24 квітня 2020 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

За такого, поширена інформація не є оціночними судженнями, оскільки сформульована способом категоричного та стверджувального висловлювання у формі повідомлення про існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які належними доказами не підтверджені, а відтак суд дійшов вірного висновку, що вона є недостовірною і такою, що наносить шкоду діловій репутації позивача, порочить його честь та гідність, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Надані під час апеляційного розгляду представником відповідача – адвокатом Сидоренко Т.В. висновок експерта за результатами проведення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів від 06.02.2019 року в рамках кримінального провадження №42018151030000094 від 07.09.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, за повідомлення про ймовірне підроблення невстановленими особами документів щодо погодження Нечаянською сільською радою факту надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності які розташовані в межах Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження №12018150260000543 від 05.09.2018 року за ст. 356 КК України та кримінальне провадження від 25.09.2019 року № 42018151030000103 за ч. 1 ст. 358 КК України, як на підтвердження існування джерела інформації висловленої відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки стосуються не позивача - ОСОБА_4 , а невстановлених осіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на те, що межа допустимої критики щодо позивача, як публічної особи значно є ширшою, ніж окремої пересічної особи є безпідставні, оскільки судом враховано, що поширена інформація стосується безпосередньо тверджень про певні факти та не може бути віднесена до оціночних суджень з урахуванням допустимої критики та оцінки роботи позивача, як публічної особи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про часткове задоволення вимог про стягнення моральної шкоди з огляду на наступне.

За положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача на повагу до його гідності та честі, а також ділової репутації, внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, відносно ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди.

При визначенні розміру грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, врахував конкретні обставини справи, та виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності оцінив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3000 грн.

Отже, розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_4 про стягнення витрат на правову допомогу адвоката Климовича А.В. - написання відзиву на апеляційну скаргу у сумі 10 000 грн. колегія виходить з наступного.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст. 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і ст. 81 та ст. 137 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов своє втілення також у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2021 року між ОСОБА_4 та адвокатським бюро Андрія Климовича було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги за умовами якого останній надає послугу, зокрема представництво інтересів в судах всіх рівнів та всіх юрисдикцій з усіма правами наданими законодавством сторонам та учасникам судового процесу у тому числі права підписання та подання будь-яких процесуальних документів (включаючи позовні заяви) від імені замовника.

Згідно п.3.1. вказаного Договору, вартість надання професійної правничої (правової) допомоги виконавцем відповідно до цього Договору встановлюються Додатковою угодою.

За умовами Додаткової угоди. укладеною між ОСОБА_4 та адвокатським бюро Андрія Климовича від 14 вересня 2021 року передбачено фіксовану суму гонорару за надання професійної правової допомоги у Миколаївському апеляційному суді з підготовки відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року є фіксованою та становить 10 000 грн., яка підлягає сплаті протягом 90 робочих днів з дня набрання законної сили рішенням суду по цій справі.

20 вересня 2021 року складено Акт приймання - передачі наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги від 14 вересня 2021 року щодо надання професійної правничої допомоги за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, вартість яких становить 10 000 грн.

За такого, враховуючи заперечення відповідача та його представника щодо розміру правничої допомоги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 1500 грн.

Керуючись ст. ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 1 500 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 08 листопада 2021 року.