ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2007 р. | № 36/152 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Швеця В.О., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Фонду державного майна України |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. |
у справі | № 36/152 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Компанії “ДЕВЕНПОРТ КОММЕРС ЛІМІТЕД” |
до | 1) Фонду державного майна України, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Тауер” |
про | визнання недійсним акту від 30.09.2004 р. поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу № 31-КПНБ від 24.07.2002 р. та відновлення дії договору купівлі-продажу № 31-КПНБ від 24.07.2002 р. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Ковальчук С.П., дов. № б/н від 11.09.2006 р.; |
відповідача-1: | Шрамко А.В., дов. № 612 від 14.12.2006 р.; Коваль Н.С., дов. № 355 від 01.06.2007 р.; |
відповідача-2: | Гребенченко О.А., дов. № б/н від 04.06.2007 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2007 р. Компанія “ДЕВЕНПОРТ КОММЕРС ЛІМІТЕД” (далі –Компанія) звернулась до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просила визнати недійсним акт від 30.09.2004 р. поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу № 31-КПНБ від 24.07.2002 р. об’єкта незавершеного будівництва –виробничо-лабораторний корпус ВАТ “Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва” (далі –Акт від 30.09.2004 р.), складений та підписаний Фондом державного майна України (далі –Фонд) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Тауер” (далі –Товариство), та відновити дію договору купівлі-продажу № 31-КПНБ від 24.07.2002 р. об’єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу за комерційним конкурсом (далі –Договір № 31-КПНБ), укладеного між Фондом та Товариством.
Позовні вимоги Компанія обґрунтовувала тим, що Товариство, засновником (учасником) якого вона є, уклало з Фондом Договір № 31-КПБН, який було розірвано на підставі судових рішень, в основу яких покладено висновки, викладені в Акті від 30.09.2004 р., проте вказані висновки є помилковими, у зв’язку з чим Акт від 30.09.2004 р. підлягає визнанню недійсним, а дія Договору № 31-КПБН –відновленню.
Рішенням господарського суду м. Києва від 04.06.2007 р. (суддя Трофименко Т.Ю.) в задоволенні позовних вимог про відновлення дії Договору № 31-КПБН Компанії відмовлено, а в частині вимог про визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. провадження у справі припинено на підставі п. 1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Рішення мотивовано тим, що:
– розірвання на підставі судових рішень Договору № 31-КПБН у зв’язку з невиконанням Товариством зобов’язань за вказаним договором не призвело до порушення або оспорювання прав та охоронюваних законом інтересів Компанії;
– позовна вимога про визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. (колегія суддів: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) рішення господарського суду м. Києва від 04.06.2007 р. скасовано і прийнято нове рішення, яким визнано недійсним Акт від 30.09.2004 р. та залишено без розгляду позовні вимоги про відновлення дії Договору № 31-КПБН. Постанова мотивована тим, що:
– спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням Договору № 31-КПБН, а сам спір стосується корпоративних прав та інтересів Підприємства, а тому є підвідомчим господарським судам на підставі п. 1 та п. 4 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України;
– розірвання Договору № 31-КПБН на підставі висновків, викладених в Акті від 30.09.2004 р., у судовому порядку стосується прав Підприємства на отримання прибутку від використання об’єкту вказаного договору;
– висновки, викладені в Акті від 30.09.2004 р., суперечать нормам Цивільного кодексу України, а розірвання Договору № 31-КПБН є неправомірним;
– позовна вимога про відновлення дії Договору № 31-КПБН повинна розглядатись в окремому провадженні.
Фонд звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. скасувати, залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 04.06.2007 р. та припинити провадження у справі в частині визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Фонд обґрунтовує тим, що апеляційний господарський суд порушив п. п. 1 та 1-1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Компанія скористалась правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив (заперечення) на касаційну скаргу Фонду, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. –без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Компанія обґрунтовує тим, що твердження, які містяться у касаційній скарзі Фонду, ж безпідставними.
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Фонду до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 24.10.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Швеця В.О. та Шаргала В.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Фонду підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, спір у даній справі виник між Підприємством, яке є засновником (учасником) Товариства, та Фондом і Товариством з приводу визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. та відновлення дії Договору № 31-КПБН.
Відповідно до п. 4 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Так як у даному випадку не виникав спір з корпоративних відносин між Підприємством як засновником (учасником) Товариства та Товариством, пов’язаний із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності Товариства, то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованим висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що спір у даній справі підвідомчий господарським судам України на підставі п. 4 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. п. 1, 2 та 3 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Таким чином, оскільки у даній справі спір виник з приводу визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. та відновлення дії Договору № 31-КПБН, то дана справа підвідомча господарським судам на підставі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України лише частково, а саме – у частині відновлення дії Договору № 31-КПБН, так як по суті це є спір, що виник у зв’язку з розірванням та виконанням Договору № 31-КПБН, який є договором щодо приватизації майна (п. 1 частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України). В частині визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. дана справа господарським судам не підвідомча, оскільки це не передбачено ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд другої інстанції викладеного не врахував та в порушення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України розглянув позовні вимоги Компанії про визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р.
Між тим, місцевий господарський суд, хоча і з інших мотивів, проте по суті обґрунтовано припинив провадження у справі у частині вимог про визнання недійсним Акту від 30.09.2004 р. на підставі п. 1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
У постанові, яка оскаржується, апеляційний господарський суд зазначив, що позовна вимога Підприємства про відновлення дії Договору № 31-КПБН повинна розглядатись в окремому провадженні.
Однак, в порушення вимог ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції не навів доводів щодо обґрунтування вказаного висновку, а тому такий висновок не можна вважати правильним.
З цього приводу колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що частини перша та друга ст. 16 Цивільного кодексу України передбачають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як вбачається з вказаної норми, вона не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів як відновлення дії договору. Не встановлений такий спосіб ні Договором № 31-КПБН, ні будь-яким законом України.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд першої інстанції обґрунтовано відмовив Підприємству у задоволенні позовних вимог про відновлення дії Договору № 31-КПБН.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду України про те, що Підприємство у даному випадку звернулось до господарського суду з позовом в порушення вимог ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на таке.
Ст. ст. 1 та 12 Закону України “Про господарські товариства” (у редакції, чинній на момент укладення Договору № 31-КПБН) встановлюють, що:
– господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.
– товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом;
Ст. 10 Закону України “Про господарські товариства” визначає, що Учасники товариства мають право:
а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;
б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;
в) вийти в установленому порядку з товариства;
г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;
д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
З наведених норм Закону України “Про господарські товариства” вбачається, що у спорі по даній справі будь-яких прав або охоронюваних законом інтересів Підприємства не порушено, оскільки майно, яке Товариство придбало за Договором № 31-КПБН, є власністю Товариства, а не Підприємства, при цьому Товариство не позбавлено прав звернутись з позовом до суду з приводу вказаного майна та договору, будь-яки права та повноваження щодо відповідного майна у Підприємства відсутні.
Згідно з частиною першою ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина перша ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду м. Києва від 04.06.2007 р. має бути залишено в силі як таке, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2007 р. у справі № 36/152 господарського суду м. Києва скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 04.06.2007 р. у справі № 36/152 залишити в силі.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя В.О. Швець
Суддя В.І. Шаргало
- Номер:
- Опис: зобов"язання повернути обладнання, стягнення пені в сумі 14 520,00 грн.
- Тип справи: Позовна заява(звичайна)
- Номер справи: 36/152
- Суд: Господарський суд міста Києва
- Суддя: Кравчук Г.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено до судового розгляду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 15.04.2011
- Дата етапу: 21.08.2012