ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

24 жовтня 2007 р.

№ 13/452

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Козир Т.П.

суддів :

Грека Б.М., Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ТОВ "Боріс"

на постанову

від 24.04.2007 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 13/452

за позовом

ТОВ "Боріс" (надалі –Товариство)

до	ЗАТ "Спеціалізована акціонерна страхова компанія "СКІФ" в особі Залізничної філії (надалі –Компанія)

про	стягнення 40594,65 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Лавренова Н.О.

від відповідача

-  не з’явились

В С Т А Н О В И В:

В липні 2006 р. Товариство звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до  Компанії про стягнення 40594,65 грн. заборгованості з мотивів неналежного виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором про надання платних послуг № 77 від 15.12.1998 р., що спричинило виникнення боргу, існування якого Компанія визнала у гарантійному листі №07/06 від 24.02.2006 р.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що ним не видавались та не направлялись на адресу позивача передбачені договором заяви-направлення на обстеження та лікування. Також зазначав, що директором Компанії не підписувалось та не направлялось жодного гарантійного листа на адресу Товариства, а наявний в матеріалах справи гарантійний лист містить не його підпис.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2006 р. (суддя Євдокимов О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 р. (судді: Андрієнко В.В., Студенець В.І., Малетич М.М.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 15.12.1998 р. між Компанією (Виконавець) та Товариством (Замовник) було укладено договір № 77 про надання платних послуг (надалі –Договір), відповідно до умов якого  Виконавець зобов’язувався своєчасно і кваліфіковано надавати застрахованим особам медичні послуги, а Замовник зобов’язувався своєчасно і в повному обсязі, відповідаючому програмі страхування, сплачувати Виконавцеві вартість наданих застрахованим особам медичних послуг (п. п. 1.1, 1.2 Договору). У відповідності з п. 3.2 Договору, сплата за рахунками здійснюється в термін 5-ти банківських днів і рахунки подаються Замовнику станом на перше число місяця.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих. №50 від 13.02.2006 р., згідно якої Товариство просило Компанію в 10-денний термін з моменту отримання претензії здійснити оплату заборгованості за Договором в сумі 38 340,81 грн. або в той же термін проінформувати про відмову від оплати та зазначити причини такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, у відповідь на вказану претензію Компанія гарантійним листом №07/06 від 24.02.2006 р. повідомила про те, що вона гарантує оплату за надані послуги в повній мірі до 15.03.2006 р.

Прийняте рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів щодо погоджених сторонами обсягів послуг, які надавались позивачем за Договором, а тому відсутні правові підстави вважати, що Товариство надавало Компанії платні медичні послуги.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до п. 3.2 Договору сплата за рахунками проводиться в термін 5-ти банківських днів і рахунки подаються замовнику станом на перше число місяця, тому строк (термін) виконання зобов’язання щодо оплати наданих послуг визначений моментом пред’явлення вимоги, зокрема, шляхом виставлення рахунку. Оскільки позивач не надав жодних доказів того, що ним виставлялись відповідачу рахунки на оплату наданих за Договором послуг, то ним не доведено настання строку виконання даного зобов’язання.

Проте, з наведеною мотивацією погодитись не можна.

В силу ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР між сторонами на підставі Договору, виникли зобов’язальні відносини.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України (ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР) одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Висновок апеляційного суду про ненастання строку виконання зобов’язання не можна визнати обґрунтованим, оскільки судом було встановлено, що позивачем 13.02.2006 р. надіслано відповідну претензію, тобто було заявлено вимогу про оплату послуг. В матеріалах справи міститься гарантійний лист №07/06 від 24.02.2006 р., якому зазначено про те, що відповідач гарантує оплату за надані послуги в сумі 38 340,81 грн. до 15.03.2006 р.

Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів направлення відповідачем застрахованих осіб на обстеження чи лікування згідно Договору та погодження обсягів послуг наданих Товариством Компанії є безпідставним, оскільки такі докази містяться в матеріалах справи, проте не були предметом оцінки в місцевому суді. Зокрема, матеріали справи містять акти виконаних робіт за період з 01.07.2005 р. по 28.02.2006 р. та  заяви-направлення.

Крім того, в рішенні місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції,  вказував на те, що позивач не надав доказів, які б підтверджували наявність відповідних повноважень Мельника А.В., згідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, і тому копія гарантійного листа №07/06 від 24.02.2006 р. не може бути прийнята судом як доказ заборгованості відповідача перед позивачем.

З даним твердженням також не можна погодитись, оскільки судами порушено правила оцінки доказів.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судами, гарантійний лист №07/06 від 24.02.2006 р. підписаний Мельником А.В., із зазначенням посади –директор ЗФ САСК “СКІФ”. Зазначений підпис скріплено печаткою ЗФ САСК “СКІФ”.

Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, обов’язок доказування твердження про підписання гарантійного листа №07/06 від 24.02.2006 р. неуповноваженою особою повинно бути покладено на відповідача.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Боріс” задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 р. у справі № 13/452 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддя                                                                      Т. Козир

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        О. Подоляк