Постанова

Іменем України

04 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 200/1898/19

провадження № 61-6517св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І. Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), з позовом, в якому просив зобов?язати АТ «Укрсоцбанк» подати відносно ОСОБА_1 до органу Державної фіскальної служби України уточнюючий розрахунок форми 1ДФ за 4 квартал 2015 року в частині віднесення суми прощеного (анульованого) боргу у розмірі 997 330,05 грн до податкового розрахунку за ознакою доходу «127» (інші доходи).

Позов мотивовано тим, що 31 січня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав у тимчасове платне користування грошові кошти (кредит) на наступних умовах: валюта кредиту - долар США, сума кредиту - 118 500 доларів США, строк погашення кредиту - 30 січня 2027 року, процентна ставка за користування кредитом - 13,2 % річних.

06 травня 2015 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 4 до договору кредиту, умовами якого сторони передбачили в тому числі можливість здійснення АТ «Укрсоцбанк» анулювання (прощення) боргу у сумі 66 655,98 доларів США (тіло кредиту) та 35 476,13 доларів США (проценти за користування кредитом); датою можливого анулювання визначено п`ятнадцятиденний календарний день після дати виконання позичальником певних умов за договором про зміну здійснення платежів.

На виконання зазначеного договору, останній платіж позивачем здійснено 10 грудня 2015 року, 27 січня 2016 року отримав довідку про повне погашення заборгованості за договором кредиту.

В подальшому позивачу стало відомо, що АТ «Укрсоцбанк» безпідставно визначено та подано до органу Державної фіскальної служби України - ДПІ у Шевченківському районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області розрахунок форми № 1ДФ за 4 квартал 2015 року щодо віднесення сум прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку за ознакою «126», внаслідок чого у ОСОБА_1 , як платника податків, виник обов`язок з подання в установлені строки податкової декларації та сплати податку з доходів, отриманих позивачем як додаткове благо.

Позивач вважає, що АТ «Укрсоцбанк» неправильно застосовано положення Податкового кодексу України, внаслідок чого безпідставно визначено та подано до органу Державної фіскальної служби України розрахунок за формою 1ДФ в частині віднесення сум прощеного (анульованого) боргу.

Оскільки відповідач відмовляється добровільно вчинити дії з метою відновлення порушеного права ОСОБА_1 , останній звернувся до суду з даним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов?язано АТ «Укрсоцбанк» подати відносно ОСОБА_1 до органу фіскальної служби України уточнюючий розрахунок форми 1ДФ за 4 квартал 2015 року в частині віднесення суми прощеного (анульованого) боргу у розмірі 997 330,05 грн до податкового розрахунку за ознакою доходу «127» (інші доходи).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року залучено АТ «Альфа-Банк» до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк» про зобов?язання вчинити дії, у якості правонаступника відповідача АТ «Укрсоцбанк».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року, справу направлено на розгляд за встановленою законом підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спір між сторонами виник із договірних відносин, зокрема з договору кредиту, договору іпотеки та договору про внесення змін, умовами яких не передбачено права позивача вимагати подання банком до фіскальної служби уточнюючий розрахунок за певною формою, а отже правові підстави для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог відсутні.

Суди також виходили з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки спір між сторонами виник із договірних правовідносин, а обраний позивачем спосіб захисту застосовується в зобов`язальних правовідносинах.

Боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту) та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, у тому числі шляхом повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у банку обов`язку подавати до органу фіскальної служби уточнюючого розрахунку, як вимагає позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Податкового Кодексу України та дійшли помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки сума, яка була прощена банком на підставі договору про внесення змін до кредитного договору та була розрахована відповідно до підпункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, не вважається додатковим благом позивача, як платника податку, у зв`язку із чим не підлягає включенню до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Оскільки прощення (анулювання) частини кредиту було здійснено банком відповідно до положень ПК України за його самостійним рішенням, не було пов`язане з процедурою банкрутства, а також до закінчення позовної давності, тому банк, як податковий агент, повинен був визначити та відобразити в податковому розрахунку суму доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, під ознакою доходу «127» (інші доходи).

Суди дійшли помилкових висновків про неналежність обраного позивачем способу захисту прав, оскільки дії відповідача, які не відповідають вимогам чинного законодавства порушили права позивача та призвели до негативних наслідків у вигляді виникнення обов`язку подати декларацію про майновий стан та сплатити нараховані податкові зобов`язання. У зв`язку з порушенням відповідачем процедури анулювання (прощення) заборгованості, та з урахуванням наслідків, до яких призвело таке порушення, позивач обрав найбільш ефективний спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права.

У якості підстави касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

31 січня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до пункту 1.1 якого останній отримав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 118 500 доларів США зі сплатою процентів 13,2 %.

До вказаного договору встановлений графік погашення кредиту з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 30 січня 2027 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

31 січня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до пункту 1.1. якого іпотекодавець передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

06 травня 2015 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №4 до договору кредиту від 31 січня 2007 року, за яким визначено заборгованість за кредитом станом на дату укладення - 66 655,98 доларів США, заборгованість по процентах за користування - 67 476,13 доларів США; затверджено графік погашення вказаної заборгованості, а саме: у пункті 3.2.1 вказано, що заборгованість за процентами в сумі 32 000 доларів США погашається згідно з графіком в порядку: до 10 числа кожного місяця, починаючи з травня 2015 року до грудня 2015 року; заборгованість за процентами в сумі 35 476,13 доларів США погашається згідно з графіком в порядку: до 10 числа кожного місяця, починаючи з січня 2016 року до 30 січня 2027 року (підпункт 3.2.2).

Сторони домовились, що сплата строкових (поточних) процентів за користування кредитом, які нараховуються з 06 травня 2015 року, здійснюється в загальному порядку, передбаченому договором кредиту

(пункт 3.5).

Згідно з пунктом 3.8 договору про внесення змін №4, у разі належного виконання позичальником умов, які викладені у підпункті 3.2.1 та пункті 3.5 цього договору про внесення змін, залишкова заборгованість позичальника перед кредитором за договором кредиту (а саме, заборгованість за кредитом в сумі, зазначеній в пункті 2.1 цього договору про внесення змін, заборгованість за процентами у сумі, зазначеній у підпункті 3.2.2 цього договору про внесення змін підлягає анулюванню (прощенню). Датою анулювання такої заборгованості вважається п`ятнадцятий календарний день після дати виконання позичальником зазначених вище умов (тобто дати здійснення позичальником останнього із платежів, передбачених підпунктом 3.2.1 та пунктом 3.5 цього договору про внесення змін).

Шляхом укладання цього договору про внесення змін позичальник погоджується, що він повідомлений про анулювання (прощення) заборгованості на зазначених вище умовах у сумі згідно пункту 3.8 договору та про свій обов`язок самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб з суми прощеної залишкової заборгованості за кредитом і відобразити такий дохід у річній податковій декларації відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Останнє погашення по договору кредиту здійснено 10 грудня 2015 року (сплата відсотків по кредиту у розмірі 5805,55 доларів США).

Договір про внесення змін №4 до договору кредиту укладено сторонами на виконання рішення уповноважених осіб по врегулюванню/реструктуризації кредитної заборгованості клієнтів роздрібного бізнесу від 19 лютого 2015 року та від 06 травня 2015 року, яким вирішено анулювати заборгованість ОСОБА_1 по тілу кредиту у розмірі 66 655,98 доларів США.

Згідно довідки від 27 січня 2016 року, виданої Дніпропетровським відділенням ПАТ «Укрсоцбанк», вбачається, що заборгованість за договором кредиту від 31 січня 2007 року з доповненнями, зі строком користування по 31 січня 2027 року, погашена 26 січня 2016 року.

У довідці від 08 листопада 2017 року, виданої Дніпровським відділенням ПАТ «Укрсоцбанк» зазначено, що за договором кредиту від 31 січня 2007 року було анульовано наступні суми: 25 грудня 2015 року - сплачений борг за кредитом у розмірі 66 655,98 доларів США, що становить в еквіваленті 1 530 851,11 грн, сплачені відсотки за кредитом у розмірі 35 476,13 доларів США, що в еквіваленті становить 814 690,95 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач мотивував заявлені вимоги тим, що банк неправильно застосував норми ПК України, у зв`язку з чим у нього виник обов`язок подати до органів ДФС України податкову декларацію та сплатити податок з доходів, отриманих, як додаткове благо, у зв`язку з чим вважав можливим зобов`язати банк подати до органу державної фіскальної служби уточнюючий розрахунок форми № 1 ДФ в частині віднесення суми прощеного (анульованого) боргу у сумі 997 330,05 грн до податкового розрахунку за ознакою доходу «127» (інші доходи).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Статтею 605 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

За положеннями статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Пунктом 163.1 статті 163 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

У пункті 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України).

Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені у пункті 164.2 статті 164 ПК України.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17, пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (підпункти 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Основна сума боргу (кредиту) платника податку прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням є доходом такого платника.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, в тому числі і військового збору.

Платник податку - боржник відповідно до підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України зобов`язаний до 01 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому останній перебуває на обліку, відобразити в ній дохід та самостійно до 01 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в декларації.

З аналізу наведених норм слідує, що банк, маючи статус податкового агента, зобов`язаний подавати у строки, які встановлені ПК України для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.

У справі, яка переглядається, установлено, що підписавши вказаний вище договір про внесення змін, ОСОБА_1 вступив в договірні відносини з банком, прийняв та погодився з умовами договору про внесення змін, у тому числі і з умовами пункту 3.8 зазначеного договору щодо обов`язку самостійно сплатити податок з доходів фізичних осіб з суми прощеної залишкової заборгованості за кредитом і відобразити такий дохід у річній податковій декларації відповідно до вимог ПК України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року в адміністративній справі №804/8142/17, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 03 березня 2020 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позову до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому нараховано податок на отриманий дохід від прощення (анулювання) боргу.

У вказаній адміністративній справі № 804/8142/17 встановлено правомірність визначення ОСОБА_1 грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту), а також нарахування йому штрафних (фінансових) санкцій за неподання податкової декларації.

У вказаних судових рішеннях, які набрали законної сили, установлено, що анульована у 2015 році основна сума кредитної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором є доходом, який отриманий платником податку як додаткове благо, а відповідно такий дохід підлягає включенню до річного оподаткованого доходу.

Таким чином, позивач отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми заборгованості за тілом кредиту, отриманим відповідно до кредитного договору від 31 січня 2007 року, а отже відповідач, на виконання вимог ПК України, обґрунтовано подав до органу державної податкової служби розрахунок форми № 1 ДФ, у якому правомірно зазначив суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку за ознакою доходу «126» (додаткове благо).

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 127/19062/18 (провадження № 61-8292св19).

Суди попередніх інстанції правильно виходили з того, що за установлених у цій справі обставин відповідач не порушив прав позивача та у нього відсутній обов`язок подавати до органу фіскальної служби уточнюючий розрахунок, а отже заявлені у цій справі вимоги задоволенню не підлягають.

Крім наведеного, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки спір між сторонами виник із договірних правовідносин, які виникли з вищевказаних правочинів та за якими банк не брав на себе будь-яких інших зобов`язань, зокрема податкових, щодо позичальника ОСОБА_1 , а обраний останнім спосіб захисту застосовується в зобов`язальних правовідносинах.

З таких же міркувань виходив Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 757/19578/16 (провадження № 61-2005св19).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника на поширення на анульовану банком суму положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки відхиляючи аналогічні аргументи

ОСОБА_1 у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 804/8142/17 (провадження № К/9901/5993/19) Верховний Суд встановив, що у даному випадку, відсутні відповідні умови (зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої), за яких застосовуються вказані положення законодавства. При цьому, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту), а також нарахування йому штрафних (фінансових) санкцій за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Крім того, висновок щодо непоширення положень пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у конкретних правовідносинах з ОСОБА_1 , зокрема на анульовану банком суму основного боргу міститься у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі

№ 804/8142/17 (провадження № К/9901/5993/19).

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про незаконність дій банку та порушення цими діями його прав.

Вказані доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви та апеляційної скарги, яким суди дали належну оцінку та їх спростували, з посиланням на аналіз змісту правовідносин, які виникли між сторонами і норм права, якими ці правовідносини врегульовані.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко