Номер провадження 2/754/3283/21

Справа №754/2156/21

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Дуб С.І.

за участі - представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просила: визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

11.11.2011 року було зареєстровано шлюб між Позивачем та Відповідачем. У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 Шлюб між сторонами було розірвано за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03.03.2016 року по справі № 754/16376/15-ц. Діти на даний час проживають із матір`ю у квартирі АДРЕСА_1 за місцем своєї реєстрації, яка є службовим житлом та була надана у користування родині у відповідності до Ордеру № 4841. Квартира має загальну площу: 70 м. кв., складається з 2 окремих кімнат житловою площею: 36, 5 кв. м. Ордер на право зайняття службового жилого приміщення № 4841; Технічний паспорт на квартиру; довідка про реєстрацію місця проживання особи № 13498694 від 13.11.2020 року; довідка про реєстрацію місця проживання особи № 13498652 від 13.11.2020 року; Вказана квартира є зареєстрованим місцем проживання Відповідача. Наразі, Відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації. Батько після припинення шлюбних відносин проживає окремо, аліменти на утримання дітей сплачує у добровільному порядку. На час звернення до суду дітям виповнилося 4 і 8 років, тому позивач вважає, що в їх інтересах проживати саме з нею, оскільки в такому віці вони потребують материнської опіки. Саме матір може створити та створила всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку своїх дітей, та задовольнити гармонійний розвиток їх особистостей в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. На даний час, з боку Відповідача чиняться постійні сварки, погрози і конфліктні ситуації з приводу місця проживання двох неповнолітніх дітей. Мати має побоювання, що Відповідач без її згоди може змінити їх місце проживання. Врегулювати спір в досудовому порядку, шляхом перемовин не вбачається можливим. При вирішенні спору позивач просить суд взяти до уваги наступні обставини: позивач має самостійний дохід - здійснює підприємницьку діяльність, що підтверджують наступні докази: Виписка з ЄДРПОУ від 20.02.2020 року. Станом на дату подання позову підприємницька діяльність Позивачем не припинена, про що свідчить Інформація отримана з ЄДРПОУ МЮУ від 02.02.2021 року. У відповідності до поданої Позивачем податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2020 рік: обсяг доходу за звітний період становить: 991 713, 50 грн. Вказана податкова декларація за звітний 2020 рік була подана Позивачем 03.02.21р. до органів ГУ ДПС у м. Києві, що підтверджує Квитанція № 2 від 03.02.2021 року про прийняття пакету документів через «Електронний кабінет платника» ДПС. Позивач сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, доглядає за дітьми, їх розвитком та освітою, мати бере активну участь у вихованні дітей, у дітей з матір`ю наявний стійкий емоційний зв`язок. Мати всесторонньо опікується вихованням та освітою дітей: ОСОБА_4 - навчається у школі № 78 Печерського району м. Києва, що підтверджується Довідкою № 04 від 21.01.21 року. У відповідності до Відповіді Школи № 78 від 21.01.21 року № 05: дитина має лідерські якості, добре навчається, займається гімнастикою. Мати багато уваги приділяє вихованню дитини, піклується про неї, забезпечує всім необхідним. Займається у РК ДЮСШ «Авангард» у відділенні з художньої гімнастики під керівництвом тренера-викладача ОСОБА_7 , входить до складу групи базової підготовки другого року навчання, де проходить підготовку до участі у Всеукраїнських і міських змаганнях та турнірах; ОСОБА_8 - Відвідує заклад дошкільної освіти «Академія Балу» з 2019 року по теперішній час. У відповідності до Довідки № 51 від 13.11.2020 року: дитина активна, товариська, з програмою справляється добре, енергійна. Вихованням дитини займається мама. У відповідності до Довідки № 08-20 від 13.11.20 р. оплату за послуги закладу дошкільної освіти здійснює мама. Позивач не перебуває під диспансерно-наркологічним наглядом, що підтверджується Довідкою № 438549 від 11.11.2020 р. також Позивач не зловживає спиртними напоями, не має шкідливих звичок. Позивач не має психічних розладів, та не перебуває на обліку у лікаря психіатра, що підтверджується Довідкою від 16.11.2020 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

09 березня 2021 року, в порядку ст. 178 ЦПК України відповідачем подано Відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив закрити провадження у справі. У відзиві відповідач зазначає, що 11 листопада 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку було здійснено актовий запис за № 969. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2016 року по справі № 754/16376/15-ц, яке набрало законної сили 14.03.2016 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_3 було розірвано. У сторін є двоє малолітніх дітей: донька ОСОБА_4 та донька ОСОБА_8 . Після розірвання шлюбу, за домовленістю сторін, діти залишилися проживати разом із матір`ю - ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживають на день подання позову Позивачем. Жодного разу, між Відповідачем та Позивачем не виникало спорів чи суперечностей з приводу місця проживання малолітніх дітей. При домовленості про визначення місця проживання дітей, Позивач запевняла, що надасть йому можливості безперешкодно бачити дітей у будь-який час, в тому числі і проводити з ними час наодинці, спілкуватися з ними, у будь-який час брати дітей до себе, а також з метою відпочинку дітей та їх оздоровлення надасть можливість їздити з ними на море та інші курортні та оздоровчі місця, як в Україні, так і за межами України. Усі витрати на відпочинок та оздоровлення дітей, по домовленості він брав на себе. У свою чергу він запевнив, що безумовно буде піклуватися про дітей, брати участь у їх вихованні, дбати про їх фізичне та психологічне здоров`я, піклуватися про їх духовний та моральний розвиток, а також добровільно сплачувати аліменти на дітей тощо. Усі домовленості він виконував та продовжую виконувати в повному обсязі: регулярно сплачує аліменти на дітей та витрати на їх розвиток та денний догляд. Проте ОСОБА_3 перешкоджає зустрічам, спілкуванню з дітьми, не повідомляє про місце знаходження дітей, не повідомляє дітям про намір спілкуватися та зустрічатися з ними, перешкоджає забирати дітей за його місцем проживання на вихідні та святкові дні, а також чинить штучні перешкоди щодо поїздок із дітьми на море та інші курортні та оздоровчі місця, як в Україні, так і за межами України. Систематичне порушення Позивачкою, як домовленостей, так і прав, як батька дітей, зумовили його звернутися до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації із заявою «про визначення графіку зустрічей із дітьми та спілкування з ними». Посилання в позовній заяві на «сварки, погрози і конфліктні ситуації з приводу місця проживання двох неповнолітніх дітей» є надуманими, безпідставними не підтвердженими жодним доказом та такими, що не відповідають дійсності. Позивач, зазначаючи у позові, що вона «має побоювання», просить суд захистити не порушене чи оспорюване право, а лише своє, нічим не обґрунтоване припущення, щодо можливості його порушення у майбутньому, тим самим підтверджуючи що на момент подання позову, її права не були жодним чином порушені. Вказане свідчить про відсутність предмету спору. У свою чергу, відсутність порушеного права, і як наслідок відсутність предмету спору, відповідно до ст. ст. 200, 255 Цивільного процесуального кодексу України, є підставою для прийняття судом у підготовчому засіданні ухвали про закриття провадження у справі.

30 березня 2021 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначила наступне.

Позивач зазначає, що погодитися з доводами відповідача про відсутність спору з приводу місця проживання малолітніх дітей неможливо, оскільки, поведінка Відповідача, прояви агресії, сварки та маніпуляції щодо укладених між нами домовленостей дають розуміння того, що між сторонами наявним є спір щодо визначеного місця проживання дітей. Наявність спору підтверджується існуючою невизначеністю між сторонами щодо питання реалізації немайнових прав щодо спільних дітей. Окрім того, вона як мати дітей не маю уявлення щодо постійного місця проживання Відповідача, оскільки за своїм зареєстрованим місцем проживання він не проживає, адресу фактичного місця проживання не вказує. Із даних обставин, їй як матері невідомо де можуть перебувати діти, в разі якщо їх місце проживання буде безпідставно змінено батьком. Місце проживання колишнього чоловіка їй невідомо, він приховує свою адресу, ніколи не брав дітей до себе. Хоча вона висловлювала свої побоювання, щодо можливості забрати дітей та їх не повернути до додому, вона ніколи не перешкоджала бачитися з дітьми, а навпаки, всіляко сприяла їх спілкуванню та зустрічам. Тому її «побоювання», як матері з огляду на поведінку батька по відношенню до дітей та до неї, дає підстави для їх обґрунтованого існування. Також, окрему увагу, позивач звертає на той факт, що заперечуючи існування спору щодо місця проживання дітей із матір`ю, батько заявляє про існування спору щодо своєї участі у вихованні дітей, що зумовило його звернення до органів опіки та піклування із заявою про визначення графіку зустрічей із дітьми та спілкування із ними. Вона не заперечую можливість спілкування батька із дітьми, проте, як мати має знати де знаходяться діти, і що вони перебувають у безпеці. Окрім того, за такої поведінки батька наявним є ризик, що вона не зможе знайти місце перебування моїх дітей, оскільки, спілкування із батьком є напруженим. При цьому позивач звертає увагу суду на тому, що наявність спору щодо місця проживання дітей підтверджується зверненнями Відповідача та/або його представників до Деснянського УП ГУНП у м. Києві із повідомленнями про необхідність обстеження умов проживання спільних дітей. Такі відомості стали відомі Позивачу, оскільки, 09.03.2021р. безпосередньо до її помешкання прибули співробітники Деснянського УП ГУНП у м. Києві у зв`язку із необхідністю реагування на звернення Відповідача. Для отримання інформації про факт наявності таких звернень представник позивача звернувся до Деснянського УП ГУНП у м. Києві із відповідним адвокатським запитом. Разом із даною відповіддю на відзив є неможливим надання відповіді на такий адвокатський запит у зв`язку із її відсутністю. Окрім того, після розлучення колишнім чоловіком був залишений їй у користування транспортний засіб: Toyota Prado, для того, щоб вона могла відвозити дітей на навчання. Наразі сторонні особи, представляючись від його імені вимагають повернути даний транспортний засіб, внаслідок чого вона вимушена була звернутись до органів поліції. Про необхідність повернення авто також говорив і Відповідач у телефонних розмовах, внаслідок чого порушив їй із ним домовленості відносно даного майна, яке використовується в інтересах наших спільних дітей. Вона постійно чую від нього образи на свій рахунок, погрози та приниження. При цьому, із ним неможливо узгодити жодних питань, що стосується спільних дітей: ні щодо лікування, ні щодо відпочинку, ні щодо їх потреб та освіти. Так, у позові вказувалось, що він сплачує аліменти на добровільних засадах, і дана обставина не заперечується. Щодо проведеного Відповідачем лексичного аналізу слова «побоювання» відповідно до Словника української мови, як необґрунтованого припущення та відсутності порушеного права, зазначає наступне: Шлюб між ними було розірвано в березні 2016р., а разом вони перестали проживати з 27.11.2017р., на неодноразові прохання в літку 2020 р. вивезти дітей на відпочинок за кордон з метою їх оздоровлення, Відповідач відмовляв та постійно шантажував. Узгодити із ним виїзд дітей за кордон не вдалося. Другою причиною звернення із даним позовом стала відмова Відповідача в грудні 2020 р. реєструвати молодшу дитину: ОСОБА_5 за місцем мого проживання, а саме: АДРЕСА_1 . Окрім того, непорозуміння, які між ними існують дають підстави для розуміння, що такі порушення її права з боку Відповідача є триваючим, оскільки досі між ними не досягнуто згоди, а страх з її боку є обґрунтованим, оскільки, Відповідач навіть дітям не вказує місця свого проживання. Чинним законодавством передбачено право Позивача звернутися із даним позовом у зазначений спосіб захисту порушеного права до суду. В даному випадку, Позивач діє в інтересах двох неповнолітніх дітей, як законний представник. Звернувшись із даним позовом, Позивач не вбачає нанесення ним шкоди довкіллю, культурній спадщині або порушення прав інших осіб. Вбачається, що Відповідач суперечить в даній мірі власним доводам щодо відсутності спору, одночасно звертаючи увагу суду на численні порушення його прав. Щодо посилання Відповідача на ту обставину, що після подання позову, 15.02.2021 року нею було припинено підприємницьку діяльність, яку підтверджено Витягом з ЄДРПОУ позивач зазначає наступне: дійсно тимчасово було припинено підприємницьку діяльність у формі фізичної особи - підприємця, виключно у зв`язку із ситуацією у країні, наявними карантинними обмеженнями та необхідністю змінити форму господарської діяльності. 25.03.2021 року було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «МАТАТО КВІТКА» (код ЕДРПОУ44357973, витяг додається) для здійснення підприємницької діяльності спільно із іншими співзасновниками. Видами діяльності даного Товариства є: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 56.21 Постачання готових страв для подій; 56.29 Постачання інших готових страв. Розмір статутного капіталу Товариства становить: Розмір : 300000,00 грн. Мій розмір внеску до статутного фонду Товариства становить: 60000,00 гривень. Вона має прямий вирішальний вплив, як бенефіціар, у Товаристві із розміром частки у 20%. Окрім того, вона є керівником (Директор) зазначеного Товариства.

Протягом підготовчого розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити.

Протягом підготовчого розгляду справи представник відповідача проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05 липня 2021 року заяву ОСОБА_3 про закриття провадження у цивільній справі було залишено без задоволення.

Підставами відмови в задоволенні клопотання судом зазначено наступне. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/8782/16-ц роз`яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надав суду Висновок щодо визначення місця проживання малолітніх дітей № 102/02/38-4148 від 06 липня 2021 року, відповідно до якого Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із матір`ю, ОСОБА_3 . Даним висновком встановлено, що при розгляді питання про визначення місця проживання двох малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , із матір`ю, ОСОБА_3 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації були присутні матір, ОСОБА_3 , батько, ОСОБА_3 , малолітні діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батько дітей, ОСОБА_3 , щодо визначення місця проживання дітей разом із матір`ю не заперечував. Зазначив, що між ним та ОСОБА_3 відсутні спори з приводу місця проживання малолітніх дітей. Після розірвання шлюбу, за домовленістю сторін, діти залишилися проживати разом із матір`ю, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживають на даний час.

Отже, протягом підготовчого розгляду позивач наполягала на порушенні її прав зі сторони відповідача, які потребують захисту у визначений нею спосіб, а судом не було встановлено підстав для закриття провадження у справі з підстав відсутності між сторонами спору.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Протягом судового розгляду справи позивач, представник позивача вимоги позову підтримали в повному обсязі. Позивач зазначила, що питання місця проживання дітей вони з відповідачем вирішили за взаємної згоди, відповідач місце проживання дітей не оспорює. Представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивач діє в інтересах двох неповнолітніх дітей, як законний представник. Порушення відповідачем прав її довірительки виразились у наступному: на неодноразові прохання в літку 2020 р. вивезти дітей на відпочинок за кордон з метою їх оздоровлення, Відповідач відмовляв; відмова Відповідача в грудні 2020 р. реєструвати молодшу дитину - ОСОБА_5 за місцем мого проживання, а саме: АДРЕСА_1 ; відповідач не повідомляє місця свого проживання, що викликає занепокоєння позивача.

Протягом судового розгляду справи представник відповідача проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору.

Допитані в якості свідків ОСОБА_9 (вихователь дитячого садочку) та ОСОБА_10 (сусідка) надали позитивну характеристику позивачу як матері неповнолітніх дівчаток.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 11.11.2011 року було зареєстровано шлюб між Позивачем та Відповідачем.

У шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Шлюб між сторонами було розірвано за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03.03.2016 року по справі № 754/16376/15-ц.

Діти на даний час проживають із матір`ю у квартирі АДРЕСА_1 за місцем реєстрації.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з матір`ю було визначено батьками дівчаток за взаємної згоди.

Батьки дитини мають рівні права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, незалежно від того, з ким із батьків мешкає дитина. Той з батьків, з ким мешкає дитина не може створювати безпідставні перешкоди чи обмежувати право іншого з батьків на вільне спілкування з дитиною на свій розсуд. Виключенням може бути лише такі форми та зміст спілкування, що шкодять інтересам дитини. Те, що дозволено одному з батьків, повинно бути дозволено й іншому, з огляду на рівність прав батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років.

У випадку наявності спору між батьками про місце проживання дитини він вирішується органами опіки та піклування або судом.

Одним із завдань Сімейного Кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1). Виховання у колі сім`ї, як раз передбачає у повній сім`ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі.

Згідно зі ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Крім того, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому згідно ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, на рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір`ю. Такими є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір`ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.

Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.1ст.29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч.1ст.33 Конституції).

Однак визначення місця проживання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.

Отже чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.

Згідно вимог ч.1, 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

З наведених положень закону та встановлених обставин справи вбачається, що визначення місця проживання дітей з батьком відповідає першочерговому врахування інтересів дітей.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Протягом судового розгляду стороною позивача не було доведено існування фактів оспорювання відповідачем визначеного сторонами місця проживання спільних дітей, на чому протягом розгляду справи неодноразово наголошував представник відповідача та відповідач, і що не оспорювалось позивачкою.

Обираючи спосіб судового захисту позивач в обґрунтування вимоги про визнання місця проживання малолітніх дітей зазначила про існуючи конфліктні ситуації, щодо порушень відповідачем її прав : 1) на неодноразові прохання в літку 2020 р. вивезти дітей на відпочинок за кордон з метою їх оздоровлення, Відповідач відмовляв; 2) відмова Відповідача в грудні 2020 р. реєструвати молодшу дитину - ОСОБА_5 за місцем мого проживання, а саме: АДРЕСА_1 ; 3) відповідач не повідомляє місця свого проживання, що викликає занепокоєння позивача; 4) існування звернення відповідача щодо визначення способів його участі у вихованні доньок; 5) питання користування автомобілем.

Жодне з перелічених порушень прав позивача, у випадку визнання їх судом обґрунтованими не може бути захищено в обраний позивачем спосіб захисту - визначення місця проживання дітей з нею.

Суд, також, вважає необхідним роз`яснити сторонам, що побудова сімейних відносин має здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях любові і поваги, взаємодопомоги і підтримки. Сторони не повинні поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявити справжню турботу, реалізувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку дітей.

На підставі ст.51 Конституції України, Декларації прав дитини, ст.ст. 9,18 Конвенції про права дитини, ст.ст.12, 15 Закону України «Про охорону дитинства»,ст. ст. 19, 153, 157, 158, 159 257, 263 Сімейного кодексу України та керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України суд , -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_3 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2021 року.

Суддя: