ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2007 р. | № 22/10-07-251 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Швеця В.О., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного підприємства “Одеська залізниця” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. |
у справі | № 22/10-07-251 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Державного підприємства “Одеська залізниця” |
до | Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торгівельний порт” |
про | спонукання укласти додаткову угоду |
та за зустрічним позовом | Державного підприємства “Білгород-Дністровський морський торгівельний порт” |
до | Державного підприємства “Одеська залізниця” |
про | внесення змін до договору |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | Ротар І.В., дов. реєстр. № 202 від 20.06.2007 р.; |
відповідача: | Лисенко О.П., дов. № б/н від 03.07.2007 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У січні 2007 р. Державне підприємство “Одеська залізниця” (далі –Залізниця) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просило спонукати Державне підприємство “Білгород-Дністровський морський торгівельний порт” (далі –Порт) укласти додаткову угоду до договору № ОД/М-05-600д-НЮ від 29.09.2005 р. про обробку вагонів з вантажами при станції Білгород-Дністровський (далі –Договір від 29.09.2005 р.) у запропонованій редакції.
Позовні вимоги Залізниця обґрунтовувала тим, що Порт відмовляється від укладення додаткової угоди до Договору від 29.09.2005 р. в запропонованій редакції, яка відповідає вимогам Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.05.2000 р. № 644 (далі –Правила).
У лютому 2007 р. Порт звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою (а. с. 29 –31), у якій просив визнати недійсним абзац третій п. 7.4 Договору від 29.09.2005 р. з моменту укладення (вчинення).
Заявою, поданою до господарського суду Одеської області 27.02.2007 р. (а. с. 78 –80) Порт змінив підстави зустрічних позовних вимог.
Зустрічні позовні вимоги (з урахуванням заяви про їх зміну) Порт обґрунтовував тим, що абзац третій п. 7.4 Договору від 29.09.2005 р., який зобов’язує Залізницю при подачі та збиранні вагонів з фронтів навантаження (вивантаження) здійснювати перевід стрілок, що знаходяться на його балансі, а його –сплачувати за це відповідний збір, не відповідає вимогам Правил, Наказу Міністерства транспорту України від 15.05.1999 р. № 551 “Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України і Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів цього Збірника” (далі –Наказ № 551) та інших актів, оскільки порушує його інтереси (спонукає двічі оплачувати одну і ту ж послугу), у зв’язку з чим вказане положення договору підлягає визнанню недійсним на підставі норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.03.2007 р. (суддя Торчинська Л.О.) в задоволенні первісних позовних вимог Залізниці відмовлено, а зустрічні позовні вимоги Порта задоволено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. (колегія суддів: Журавльов О.О., Тофан В.М., Михайлов М.В.) рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що:
– пункти Договору від 29.09.2005 р., які Залізниця хоче змінити шляхом укладання з Портом додаткової угоди у запропонованій редакції, відповідають вимогам Правил;
– абзац третій п. 7.4 Договору від 29.09.2005 р. суперечить нормам Наказу № 551, Методики розробки єдиних технологічних процесів роботи під’їзних колій і станцій примикання (додаток 6 до п. 6.1 Правил, далі –Методика) та іншим нормативно-правовим актам України, у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України.
Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до неї, у яких просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. і рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2006 р. скасувати та передати справу на новий розгляд. Вимоги, викладені у касаційній скарзі та доповненні до неї, Залізниця обґрунтовує тим, місцевим та апеляційним господарськими судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права: ст. ст. 16, 203 та 215 Цивільного кодексу України, п. 26 Розділу 1 та п. 1.9 Розділу 2 “Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України. Тарифне керівництво № 1”, затвердженого Наказом № 551, п. п. 4.1 –4.4, п. 6.1 Правил, п. 1.2.4 та 3.1 Методики, ст. ст. 4, 45, 32, 34, 38 та 77 Господарського процесуального кодексу України.
Порт скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзиви (заперечення) на касаційну скаргу Залізниці та на доповнення до вказаної скарги, у яких просить залишити їх без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. і рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2006 р. –без змін. Вимоги, викладені у відзивах (запереченнях), Порт обґрунтовує тим, що оскаржувані судові акти відповідають нормам матеріального та процесуального права, а твердження Залізниці, викладені у касаційній скарзі та доповненні до неї, є безпідставними.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.10.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Швеця В.О. та Шаргала В.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Залізниці підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарський суд Одеської області при прийнятті рішення від 14.03.2007 р. посилався, зокрема, на п. 2.5 Методичних рекомендацій з питань формування цін (тарифів) на перевезення вантажів та інші послуги, що надаються підприємствами промислового залізничного транспорту, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 19.12.2005 р. № 891.
Однак, вказане посилання є необґрунтованим, оскільки згідно з вказаними методичними рекомендаціями підприємство промислового залізничного транспорту –це суб’єкт господарювання, що має на праві власності або іншому праві під’їзні залізничні колії, рухомий склад, будівлі, споруди й інші об’єкти для надання послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про залізничний транспорт” залізничний транспорт –виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; залізниця – статутне територіально-галузеве об’єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі;
Тобто, Залізниця не є підприємством промислового залізничного транспорту, а тому при вирішенні даного спору застосування Методичних рекомендацій з питань формування цін (тарифів) на перевезення вантажів та інші послуги, що надаються підприємствами промислового залізничного транспорту, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 19.12.2005 р. № 891, є безпідставним.
Крім того, згідно з нормами Методики, єдиний технологічний процес (ЄТП) роботи під’їзної колії і станції примикання розробляється для під’їзних колій, що належать підприємствам та обслуговуються їхніми локомотивами, а також для підприємств, що обслуговуються локомотивом залізниці і мають середньодобовий вантажообіг 100 і більше вагонів. ЄТП розробляється з метою надання залізницею своїм партнерам –вантажовласникам – підприємствам, організаціям, установам, громадянам –суб’єктам підприємницької діяльності якісних транспортних послуг. ЄТП є технологічною основою договірних відносин між залізницею і власниками під’їзних колій, що виникають при їх експлуатації і транспортному обслуговуванні.
Посилання на ЄТП міститься у договорі № ОД/М-05-600д-НЮ від 29.09.2005 р.
Проте, матеріали справи не містять розробленого між Залізницею та Портом ЄТП.
Таким чином, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарські суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи розроблений між Залізницею та Портом ЄТП, і, якщо розроблений, то яким чином він регулює питання, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. і рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2006 р. підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Одеська залізниця” задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 р. та рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2007 р. у справі № 22/10-07-251 господарського суду Одеської області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя В.О. Швець
Суддя В.І. Шаргало