ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.10.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 345/136/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Рочняк О. В.

секретар судового засідання Михайлюк А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Побігуна Ярослава Ярославовича

АДРЕСА_1

до відповідача: Сивої Надії Михайлівни

АДРЕСА_2

до відповідача: ОСОБА_3

АДРЕСА_3

третя особа: ОСОБА_4

АДРЕСА_4

про визнання договорів недійсними

учасники судового процесу:

від позивача: ОСОБА_5 ;

від відповідача Сивої Надії Михайлівни : Кайдан Дмитро - Святослав Тарасович ;

від відповідача ОСОБА_3 : ОСОБА_3 ;

від відповідача ОСОБА_3 : ОСОБА_6

від третьої особи: представник не з"явився

ВСТАНОВИВ: 10.01.2018 фізична особа-підприємець Побігун Ярослав Ярославович звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області із позовом до Сивої Надії Михайлівни , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору №1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_5 , укладеного між підприємцем Побігуном Ярославом Ярославовичем , підприємцем Сивою Надією Михайлівною , підприємцем ОСОБА_4 , від 14 січня 2008 року (в частині прав та обов"язків підпримця Сивої Надії Михайлівни ), та недійсним договору №1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_5 , укладеного між підприємцем Побігуном Ярославом Ярославовичем та підприємцем Сивою Надією Михайлівною .

Рішенням Калуського міського суду Івано-Франківської області від 10.06.2019 у справі №345/136/18, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23.09.2019, позов задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 17.03.2021 касаційні скарги Побігуна Ярослава Ярославовича , Сивої Надії Михайлівни та її представника - адвоката Німака Миколи Ярославовича задоволено частково. Рішення Калуського міського суду Івано-Франківської області від 10.06.2019 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23.09.2019 скасовано. Провадження у справі №345/136/18 закрито. Роз"яснено Побігуну Я. Я. , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2021 справу №345/136/18 передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №345/136/18 передано на розгляд судді Рочняк О. В.

Відповідно до ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 11.05.2021, суд прийняв справу до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; встановив строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення; підготовче засідання призначив на 07.06.2021.

07.06.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від ОСОБА_3 надійшла заява б/н від 04.06.2021 (вх.№8483/21) про застосування позовної давності, до якої приєднано оригінали нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_7 від 04.06.2021 та ОСОБА_8 від 04.06.2021.

В підготовчому засіданні 07.06.2021 суд відмовив у задоволенні поданого у судовому засіданні представником позивача клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (вх.№8551/21), з огляду на те, що відповідач - ОСОБА_3 підтвердив той факт, що саме він підписав від імені Сивої Надії Михайлівни (матері) договір №1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_5 від 14.01.2018, про що постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

07.06.2021 суд відклав підготовче засідання на 01.07.2021, про що присутні учасники у справі повідомлені під розписку, третю особу повідомлено ухвалою.

23.06.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від представника позивача надійшли: клопотання б/н від 22.06.2021 (вх.№9546/21) про приєднання до матеріалів справи: заяви свідка - ОСОБА_9 , копії довіреностей від 28.03.2012, від 30.09.2016 та від 05.01.2017; клопотання б/н від 07.06.2021 (вх.№9548/21) про приєднання до матеріалів справи заяви свідка - ОСОБА_10 .

30.06.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від представника позивача надійшло заперечення на заяву про застосування позовної давності б/н від 26.06.2021 (вх.№9952/21).

01.07.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від відповідачки - Сивої Надії Михайлівни надійшла заява б/н від 30.06.2021 (вх.№10052/21) про застосування позовної давності, до якої приєднано заяву свідка ОСОБА_4 та копію довідки ЛКК №648 від 23.06.2021 а також письмові пояснення б/н від 30.06.2021 (вх.№10053/21), до яких приєднано додаткові докази.

За результатами підготовчого засідання 01.07.2021 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.08.2021, про що присутні учасники судового процесу повідомлені під розписку, а третя особа - ухвалою.

26.07.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від представника позивача надійшло пояснення та заперечення щодо заяви про застосування позовної давності б/н від 23.07.2021 (вх.№11621/21).

27.07.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від представника відповідачів надійшло клопотання (вх.№11715/21) про відкладення розгляду справи, у зв"язку із зайнятістю представника відповідачів в іншій справі та клопотання від 22.07.2021 (вх.№11718/21) про приєднання до матеріалів справи заяви свідка - ОСОБА_11 .

03.08.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від представника позивача надійшло заперечення б/н від 02.08.2021 (вх.№12111/21) на клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів від 22.07.2021.

У зв"язку з перебуванням судді Рочняк О.В. у відпустці судове засідання, призначене на 04.08.2021 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2021 суд призначив судове засідання по розгляду справи по суті на 15.09.2021.

15.09.2021 до відділу документального забезпечення, канцелярії суду від представника відповідачів надійшло заперечення б/н від 14.09.2021 (вх.№14330/21) щодо приєднання до матеріалів справи доказів (заяв свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ).

Суд оголошував перерви в судових засіданнях до 23.09.2021 та до 20.10.2021.

ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Позиція позивача: представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. В обґрунтування позовної вимоги про визнання частково недійсним договору № 1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 від 14.01.2008, в частині прав та обов`язків підприємця Сивої Надії Михайлівни посилається на те, що договір № 1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 від 14.01.2008 не підписано тією особою ( Сивою Н.М. ), від імені якої укладено зазначений правочин, що є підставою для визнання його недійсним в частині прав та обов`язків підприємця Сивої Надії Михайлівни відповідно до ст.215 ЦК України.

В обґрунтування позовної вимоги про визнання недійсним договору № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 від 14.10.2009 посилається те, що оспорюваний договір № 1/2009 від 14.10.2009 року був укладений всупереч нормам: а) частини 3 статті 238 ЦК України (представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом); б) частини 1 статті 232 ЦК України (правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним); в) частини 3 статті 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі).

Позиція відповідачів: проти позову заперечують у повному обсязі. В спростування позовних вимог посилалися на те, що ОСОБА_3 на виконання наданих йому повноважень отримав від імені та в інтересах Побігуна Я.Я. отримав усі необхідні дозвільні документи для початку будівництва та його завершення, уклав відповідні договори, Сива Н.М. власним коштом оплатила вартість матеріалів та підрядних робіт, збудувавши вказаний об"єкт нерухомості площею 225,9 кв.м, а Побігун Я.Я. замість розподілу часток у власність на вказаний об"єкт - одноособово зареєстрував за собою право власності на вказаний об"єкт. Твердження Побігуна Я.Я. про те, що виключно він здійснював будівництво вказаного об"єкта не заслуговують на увагу, оскільки підрядником вказаного будівництва було СТ "Рембудвест", про що і вказано у дозволі на початок виконання будівельних робіт, а товарні чеки надані позивачем - датовані після дати введення об"єкта в експлуатацію та стосуються купівлі таких речей як наприклад, рукавиць, дюбелів, шурупів, що не є тими будівельними матеріалами, на основі яких неможливо збудувати об"єкт нерухомого майна площею 225,9 кв.м, класу СС2. Також зазначає, що такі твердження позивача спростовуються показаннями свідка - директора СТ "Рембудвест" ОСОБА_11 , під керівництвом якої і здійснювалось вищевказане будівництво у відповідності до дозвільної документації та відповідного договору підряду. Таким чином, Сива Н.М. , будучи особою яка фактично здійснила будівництво вказаного об"єкта за власний кошт у відповідності до умов договору від 2009 року, залишилась без права власності на частку у вказаному об"єкті, а Побігун Я.Я. безоплатно отримав у власність нежитлову будівлю площею 225,9 кв.м. Просять застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог.

Позиція третьої особи: ОСОБА_4 не скористався передбаченим Господарським процесуальним кодексом України правом на участь у судовому засіданні та надання письмових пояснень, хоча належним чином повідомлений про дату, місце і час розгляду справи .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідно до Договору купівлі-продажу офісного приміщення, що по АДРЕСА_6 від 22 червня 2005 року, посвідченого Тихан О.М., приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № Д-517, позивач Побігун Я.Я. придбав у власність нежитлове приміщення офісу в цілому площею 12,9 кв.м., розташоване в АДРЕСА_5 (т.1, а.с.17-20).

Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджується, що Сива Н.М. 19.07.2006 року набула право власності на нежитлові приміщення (крамниця) загальною площею 56,1 кв. м. у АДРЕСА_5 (т.2, а.с. 18).

На підставі Рішення 22 сесії п`ятого демократичного скликання Калуської міської ради від 11 жовтня 2007 року № 416, підприємцю Побігуну Я.Я. надано дозвіл на підготовку матеріалів місця розташування об`єкту та проектно-пошукові роботи на земельній ділянці на АДРЕСА_6 , для добудови додаткових приміщень до існуючих приміщень офісу (земельна ділянка орієнтовною площею 130 кв. м.) (т.1, а.с.21).

29 жовтня 2007 року складено комісійний Акт вибору земельної ділянки для добудови додаткових приміщень до існуючих приміщень офісу на АДРЕСА_6 , підприємцю Побігуну Ярославу Ярославовичу , який затверджено міським головою І.Насаликом. Згідно Акту, вибрана земельна ділянка рекомендується для погодження Калуською міською радою дозволу на проведення пошукових та проектних робіт (т.1, а.с.22).

14 січня 2008 року між трьома підприємцями: Побігуном Ярославом, Ярославовичем , Сивою Надією Михайлівною та ОСОБА_4 укладено Договір № 1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_6 , за умовами якого Побігун Я.Я. прийняв Сиву Н.М. та ОСОБА_4. у часткову (пайову) участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого офісу, згідно проекту (далі - Будівля) за адресою: АДРЕСА_5 . Фінансування будівництва розподіляється наступним чином: Побігун Я.Я. - 44,2% від загальної вартості будівництва; Сива Н.М. - 44,2% від загальної вартості будівництва; ОСОБА_4 - 11,6% від загальної вартості будівництва. Згідно п. 1.7. зазначеного договору, після закінчення будівництва Будівлі, загальною площею згідно проекту 103,28 кв. м, та здачі її в експлуатацію, вона розподілялося між трьома сторонами на частки, що є пропорційними сумі фактичного фінансування будівництва Будівлі кожною зі сторін даного Договору від загальної вартості будівництва, або розподіляється на частки наступним чином: Побігун Я.Я. - 45,65 кв.м. від загальної площі Будівлі (44,2% загальної площі Будівлі), Сива Н.М. - 45,65 кв.м. від загальної площі Будівлі (44,2% загальної площі Будівлі) та ОСОБА_4 - 11,98 кв.м. від загальної площі Будівлі (11,6% загальної площі Будівлі) (т.1 а.с.27-28).

06 березня 2008 року Побігун Я.Я. , згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Черепій Т. М., зареєстрованої в реєстрі за № 319, уповноважив відповідача ОСОБА_3 , бути його представником у державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, при вирішенні питання добудови нежитлового приміщення по АДРЕСА_5 ; укладати правочини щодо дольової участі в будівництві цього приміщення; робити відвід земельної ділянки, погодження та виготовлення проектно-кошторисної документації, будівництва об`єкту та інше. За цією довіреністю представникові ОСОБА_3 надано право ведення від імені Побігуна Я.Я. переговорів та попереднього узгодження всіх процедурних питань, подання та підпису всіх документів, необхідних для виконання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги, договори, а також інших документів, що стосуватимуться прав та законних інтересів довірителя, одержувати будь-які документи, одержувати гроші, рішення суду, сплачувати за довірителя платежі, укладати правочини, виконувати всі інші необхідні дії та формальності. Довіреність видана терміном на три роки, до 06 березня 2011 року (т.1, а.с.29).

Довіреністю від 11.09.2008, нотаріально посвідченою та зареєстрованою в реєстрі за №3825, Сива Надія Михайлівна уповноважила ОСОБА_3 в т.ч. бути її представником в державних, громадських та інших підприємствах, установах організаціях при вирішенні будь-яких питань, які її стосуватимуться, вести від її імен переговори та попереднього узгодження всіх процедурних питань, подання і підпису всіх документів. Довіреність видана терміном до 11.09.2011 (т.2, а.с.30).

Договором оренди землі від 24.11.2008, укладеним між Калуською міською радою та Побігуном Я.Я. , останньому надано в оренду земельну ділянку в строкове платне користування для добудови додаткових приміщень до існуючих приміщень офісу, яка знаходиться в АДРЕСА_5 . В оренду надана земельна ділянка загальною площею 0,0109 га (т.1, а.с.23-24).

01.09.2009 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області Побігуну Я.Я. видано дозвіл №1382 на виконання будівельних робіт з добудови додаткових приміщень до існуючих приміщень офісу на АДРЕСА_5 (т.2, а.с.34).

14 жовтня 2009 року, ОСОБА_3 , діючи на підставі вказаної довіреності, від імені фізичної особи-підприємця Побігуна Ярослава Ярославовича , уклав із фізичною особою-підприємцем Сивою Надією Михайлівною Договір № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 , за умовами якого ФОП Побігун Я.Я. приймає ФОП Сиву Н.М. у пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого офісу, який знаходиться в АДРЕСА_5 , у відповідності до проектної документації. На момент укладення даного Договору попередня (проектна) площа добудови Будівлі складає 225,9 кв. м. За змістом пункту 1.3. Договору, у зв`язку з відсутністю у ФОП Побігуна Я.Я. грошових коштів та будівельних матеріалів, фінансування будівництва будівлі в повному обсязі здійснюється ФОП Сивою Н.М . Відповідно до п. 1.5. Договору, після закінчення будівництва будівлі та здачі її в експлуатацію, загальна площа будівлі, яка згідно проекту становить 225,9 кв. м, розподіляється між сторонами таким чином: ФОП Побігун Я.Я. отримує приміщення орієнтовною площею 8,8 кв. м, яке запроектоване на першому поверсі будівлі, та 10,8 кв. м, яке запроектоване на другому поверсі будівлі, та залишає за собою існуюче приміщення офісу, до якого здійснюється добудова площею 12,7 кв. м; ФОП Сива Н.М. отримує - 193,6 кв. м від загальної площі будівлі, з якої 104,3 кв. м - підвальне приміщення будівлі, 89,3 кв. м - на першому поверсі будівлі. Сторони дійшли згоди про те, що частка (приміщення площею 193,6 кв. м), визначена ФОП Сивій Н.М. у загальній площі будівлі, стає її власністю (т.1 а.с.16).

30.11.2011 ОКП "Івано-Франківське ОБТІ" виготовлено технічний паспорт на офісні приміщення на АДРЕСА_5 (т.2, а.с.37-38).

11.05.2012 інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області зареєстровано декларацію про готовність об"єкта до експлуатації - добудови додаткових приміщень до існуючих приміщень офісу на АДРЕСА_5 Загальна площа будівлі - 225,9 кв.м. Замовником будівництва зазначено Побігуна Я.Я. (т.2 а.с.19-21).

Як слідує з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 69794613, зазначена Декларація про готовність об`єкта до експлуатації є одним з документів, що стали підставою для реєстрації за Побігуном Я.Я. права власності на 96/100 приміщення офісу загальною площею 225,9 кв.м. в АДРЕСА_5 . Решту 4/100 зазначеного офісу зареєстровано за ОСОБА_12 на підставі договору дарування від 30.09.2016 року, виданого приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Рожковецьким І.В. (т. 2, а. с. 12).

В заперечення позовних вимог, сторона відповідача покликається також на письмовий документ під назвою "Договір" (Т. 1, а. с. 158), в якому не зазначена дата складання, та за змістом якого Побігун Ярослав Ярославович зобов`язався оплатити за добудову по АДРЕСА_5 , орієнтовна площа добудови 75 кв.м., за 1 м. кв. 350 євро. Якщо площа збільшиться, то доплата буде по факту 350 ? 75 = 26.250, двадцять шість тисяч двісті п`ятдесят євро. Сторона позивача у відповіді на відзив (Т. 1, а.с. 180) не заперечуючи факту підписання позивачем даного документу, покликається що розписка-договір Позивача за правовою природою не є договором, зазначений договір не укладено з жодним з відповідачів, і їм не адресувався. Ця розписка не несе ніякого зобов`язання Позивача перед жодною особою, ніякого іншого прізвища у розписці не вказано. Позивач вважає, що дана розписка-договір не є укладеним договором, оскільки не дотримані умови законодавства щодо мінімального суб`єктного складу - двох сторін. В розписці відсутні будь-які твердження щодо неможливості фінансування будівництва Побігуном Я.Я .

Також, сторонами, як позивачем, так і відповідачами, подано до суду ряд письмових доказів (договори про надання доступу до електричних мереж, робочі проекти щодо зовнішнього електропостачання, товарні чеки, видаткові накладні, рахунки, договори підряду, договори купівлі-продажу будівельних матеріалів, договори підряду, локальні кошториси, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт), якими кожна з них намагається довести суду обставини фінансування нею та здійснення нею добудови додаткових приміщень до існуючого офісу, який знаходиться в АДРЕСА_5 .

Крім того, сторонами приєднано до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 .

Згідно наданої відповідачем - ОСОБА_3 довідки про прийняття і реєстрацію заяви, від 18.01.2018 року №647/59/108/2018, виданої Калуським Відділом поліції ГУНП в Івано-Франківській області (Т. 1 а. с. 159), в період часу із 22.00 год. 21.07.2017 р. по 08.50 год. 22.01.2017 р. невідома особа шляхом пошкодження вікна викрала із автомобіля марки "Опель комбо", реєстраційний номер НОМЕР_1 електроінструменти, набір ручних інструментів та оригінали документів, в тому числі договір № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 між Побігун Я.Я. та Сива Н.М . Сторонами не надано суду для огляду оригіналу даного договору. Однак, оскільки позивач просить суд визнати недійсним такий договір, із викладеними в ньому умовами, а відповідачі підтверджують що такий договір дійсно укладався, то суд, керуючись частиною 1 статті 75 ГПК України, виходить із того, що додана до матеріалів справи копія договору, виконана з копії, посвідченої нотаріально приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Гошовською С.В. (Т. 1, а.с. 16) відповідає за змістом оригіналу втраченого договору. При цьому, суд виходить також і з того, що визнаним недійсним може бути лише укладений договір. Тому заявляючи позов, про визнання недійсним договору, з підстав, що представник, укладаючи цей договір, діяв у власних інтересах та інтересах близького родича (матері), всупереч інтересам довірителя, позивач визнає факт укладення такого договору.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД, ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

У відповідності до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Щодо позовної вимоги про визнання частково недійсним договору № 1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 від 14.01.2008, в частині прав та обов`язків підприємця Сивої Надії Михайлівни .

Підставою для визнання недійсними цього договору в частині прав та обов`язків підприємця Сивої Надії Михайлівни позивач визначає те, що вказаний договір не підписано тією особою ( Сивою Н.М. ), від імені якої укладено зазначений правочин. При цьому, на думку позивача, визнавати правочин повністю через невідповідність підпису сторони 2 ( Сивої Н.М. ) підстав немає.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц, у якій зроблено висновок, що вирішення юридичного спору повинно завершуватися судовим рішенням, яким вичерпується конфлікт між сторонами, а не наданням одній із сторін конфлікту сподівання на те, що вона отримає бажане для неї рішення в майбутньому; у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі 390/34/17 щодо заборони суперечливої поведінки, тобто, поведінки, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц зазначила, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначений правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц має універсальний характер, незалежно від сторін, предмета договору та характеру спірних правовідносин.

З огляду на приписи частини восьмої статті 181 ГК України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17.

За приписами частини другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри і волевиявлення учасників правочину та забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено в постанові від 21.12.2020 у справі №916/401/17.

У відповідності до частини 4 статті 207 Цивільного кодексу України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Підписання договору №1/2008 від 14.01.2008 Побігуном Я.Я. та ОСОБА_12 сторонами не заперечується.

Відповідач - ОСОБА_3 підтверджує, що договір від імені Сивої Надії Михайлівни (відповідачки) підписано ним, оскільки його мати Сива Н.М. не могла підписати такий договір у зв"язку з хворобою Паркінсона.

Судом встановлено, що договір №1/2008 від 14.01.2008 нотаріальним чином не посвідчувався, підпис Сивого Н.М. на тексті договору не засвідчено уповноваженими особами. Разом з тим, як вбачається з оспорюваного договору, біля підпису ОСОБА_3 у договорі міститься відбиток печатки ФОП Сивої Н.М. , що є свідченням волевиявлення Сивої Н.М. на укладення договору №1/2008 від 14.01.2008.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Договір № 1/2008 від 14 січня 2008 року, після його підписання, Сивою Н.М. не оспорювався, тобто також має місце факт схвалення вказаного правочину шляхом мовчазної згоди.

До того ж, матеріалами справи підтверджено, що договір №1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_6 від 14.01.2008 виконувався сторонами.

Так, на виконання умов договору №1/2008 від 14.01.2008, Сивою Н.М. укладались договори купівлі - продажу будівельних матеріалів, складено локальний кошторис на добудову (т.2 а.с.91-96). Часткове виконання Сивою Н.М. цього Договору у вигляді вкладу у здійснення будівництва на суму 10 000 доларів США, підтверджує і позивач Побігун Я.Я. у своєму листі від 22 січня 2016 року (Т. 2, а.с. 158).

ОСОБА_3 на виконання умов договору, який діяв в подальшому від імені Побігуна Я.Я. на підставі довіреності від 06.03.2008 (т.1 а.с.29), укладено з Калуською міською радою договір оренди землі від 24.11.2008 (т.2 а.с.31-32), договір підряду на виконання будівельних робіт від 12.08.2009 з СТ "Рембудсервіс" на добудову приміщень (т.2, а.с.33), отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №1382 від 01.09.2009 (т.2. а.с.34). При цьому, суд зазначає, що Побігун Я.Я. як сторона договору №1/2008 від 14.01.2008 не міг не знати про те, що ОСОБА_3 вчиняє дії по виконанню договору, оскільки у вищевказаній нотаріальним чином засвідченій довіреності від 06.03.2008 докладно визначив повноваження Сивого С.С. щодо вирішення питання добудови нежитлового приміщення по АДРЕСА_5 (оригінал довіреності оглянуто судом в судовому засіданні).

Зважаючи на встановлені судом обставини судом встановлено, що договір №1/2008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_6 від 14.01.2008 сторонами фактично було укладено, вказаний договір відповідає вимогам закону, підстави для визнання його недійсним з обставин, зазначених позивачем відсутні. Інших підстав для визнання договору №1/2008 від 14.01.2008 суд не вбачає.

Також суд зазначає, що відповідачка - Сива Надія Михайлівна не зверталася до суду за захистом свого права щодо відсутності волевиявлення на укладення договору № 1/2008 від 14 січня 2008 року.

Позивач, в свою чергу, не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав, які саме його права порушено, невизнано чи оспорено підписанням Договору № 1/2008 від 14 січня 2008 року ОСОБА_3 замість Сивої Н.М. , і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Недоведення позивачем факту порушення його прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору № 1/2009 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу в АДРЕСА_5 від 14.10.2009 року

В обґрунтування даної позовної вимоги, позивач покликається на те, що оспорюваний договір № 1/2009 від 14.10.2009 року був укладений всупереч нормам: а) частини 3 статті 238 ЦК України (представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом); б) частини 1 статті 232 ЦК України (правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним); в) частини 3 статті 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі).

Зазначені норми законодавства спрямовані на те, щоб представник завжди вчиняв правочин в інтересах сторони, яку він представляє.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Правило, передбачене частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (статті 12 Цивільного кодексу України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді (правова позиція викладена у Постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2021 року у справі № 924/139/20).

З досліджених судом доказів встановлено, що сторони справи Побігун Я.Я. та Сива Н.М. , спільно із третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_12 мали намір спільно здійснити добудову додаткових приміщень до існуючого офісу по АДРЕСА_5 . При цьому, кожна із зазначених осіб, на час укладення оспорюваних правочинів, уже мали у власності нежитлові приміщення за цією адресою. Тобто сторони, спільно з ОСОБА_12 , бажали, за рахунок добудови додаткових приміщень, збільшити площі наявного у них нерухомого майна. При цьому, Договір № 1/008 про пайову участь у будівництві добудови додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу по АДРЕСА_6 від 14 січня 2008 року, позивач Побігун Я.Я. укладав та підписував особисто, без участі, як свого представника ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст.12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст.13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Оформлена Побігуном Я.Я. , як довірителем, на ім`я ОСОБА_3 , як представника, довіреність від 06.03.2009, за реєстровим номером 319, передбачає повноваження представника виключно при вирішенні питання добудови нежитлового приміщення по АДРЕСА_5 . Зазначеною довіреністю передбачено, в тому числі, і повноваження представника укладати правочини щодо дольової участі в будівництві цього приміщення.

Оформляючи довіреність такого змісту 06 березня 2008 року, позивач Побігун Я.Я. не міг не усвідомлювати, що він уповноважує ОСОБА_3 укладати договори щодо дольової участі в будівництві добудови нежитлового приміщення по АДРЕСА_5 , в тому числі, і з матір`ю ОСОБА_3 - Сивою Н.М. , яка на день видачі довіреності уже була стороною Договору № 1/2008 від 14 січня 2008 року. У зв`язку з цим, суд не може погодитись з доводом позовної заяви, що оспорюваний договір № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року не відповідає вимогам статті 238 ЦК України, оскільки укладений ОСОБА_3 від імені Побігуна Я.Я. в інтересах ОСОБА_3 та його близької особи - матері Сивої Н.М .

Як положення частини 3 статті 238 ЦК України, так і інші положення законодавства, не забороняють представнику вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє із близьким родичем.

Виходячи з встановлених обставин справи, коли позивачу було відоме коло учасників правовідносин щодо спільної дольової (пайової) участі в добудові додаткових приміщень до існуючого приміщення офісу, сама по собі обставина укладення правочину ОСОБА_3 , як представником Побігуна Я.Я. , зі своєю матір`ю Сивою Н.М. , не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним. Підстав для застосування до правовідносин аналогії закону - статей 68 та 70 Цивільного кодексу України, на чому наполягає позивач, немає, оскільки наведені позивачем положення законодавства спрямовані на встановлення обмежень на вчинення правочинів опікунами та піклувальниками.

До подібних висновків дійшла і колегія суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Постанові від 11 вересня 2019 року по справі №554/10202/13-ц, у якій суд висловив правову позицію, що укладення договору купівлі-продажу в ситуації, коли від імені продавця діє представник (мати відповідача), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника з іншою стороною - покупцем (син представника).

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Отже, вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, виникнення внаслідок вчинення правочину несприятливих наслідків для довірителя, є необхідними умовами для визнання правочяину недійсним за статтею 232 ЦК України.

Проаналізувавши умови укладеного Договору № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року (Т. 1, а.с. 16), суд відзначає, що пунктом 1.3. Договору передбачено, що фінансування будівництва в повному обсязі зобов`язалась здійснити Сива Н.М . Позивач Побігун Я.Я. , за умовами зазначеного договору, не несе жодних обов`язків щодо фінансування та здійснення будівництва добудови. При цьому, за результатами завершення будівництва Будівлі, попередня (проектна) площа якої складала 225,9 кв.м., розподілялася між сторонами таким чином, що Сива Н.М. мала отримати у власність 193,6 кв.м. Будівлі, а Побігун Я.Я. - приміщення 8,8 кв.м. на першому поверсі, 10,8 кв.м. на другому поверсі, та залишав за собою існуюче приміщення офісу площею 12,7 кв.м., що разом становить 32,3 кв.м. Тобто умови укладеного договору № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року передбачали, що позивач Побігун Я.Я. , не будучи зобов`язаним брати участь у фінансуванні будівництва, отримував у власність, додатково до наявного у нього офісного приміщення площею 12,7 кв.м., ще приміщення 8,8 кв.м. на першому поверсі та 10,8 кв.м. на другому поверсі Будівлі (разом 19,6 кв.м.).

Зазначені умови договору № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року, на переконання суду, не свідчать, що такий правочин укладено всупереч інтересам довірителя, і внаслідок укладення такого правочину, для довірителя настали несприятливі наслідки у вигляді втрати права власності на майно.

Хоча, за умовами договору Сива Н.М. і одержує 193,6 кв.м. від загальної площі Будівлі, однак фінансування будівництва, згідно договору, має бути здійснене повністю за її кошти.

При цьому, умови Договору № 1/2008 від 14 січня 2008 року, який Побігун Я.Я. укладав та підписував особисто, передбачали, що Побігун Я.Я. ніс обов`язок фінансувати 44,2% від загальної вартості будівництва (п. 1.2. Договору), і за результатами виконання договору, мав отримати у власність 45,65 кв.м. від загальної площі Будівлі (44,2% загальної площі Будівлі).

Проте, матеріалами справи не підтверджено, що Побігун Я.Я. до 11 травня 2012 року (дата декларації про готовність об"єкта до експлуатації) фінансував вказане будівництво, навпаки склав розписку ОСОБА_3 про те, що зобов"язується оплатити за добудову.

При цьому, суд не встановлює жодних обставин щодо того, чи були виконані, ким, і в якому обсязі, умови Договору № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року, оскільки дані обставини не входять до предмету доказування у справі.

Суд відзначає, що умови договору, за якими сторони отримують у власність новозбудоване майно у частках, відповідно до обсягу здійсненого ними фінансування будівництва, відповідають вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Тому, Договір № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року, який одночасно передбачає, як обов`язок Сивої Н.М. повністю здійснити фінансування будівництва, так і набуття Сивою Н.М. більшої частини добудованих приміщень (193,6 кв.м. порівняно з 19,6 кв.м., які має отримати Побігун Я.Я. ), не суперечать засадам справедливості, добросовісності та розумності, та не суперечить інтересам позивача.

При цьому, невірним також є твердження позивача, що Договір № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року фактично позбавляє позивача його частки на збудоване майно. Відповідно до статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Виходячи з наведених норм законодавства, без фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань, та без настання інших передбачених законодавством юридичних фактів, окремо взятий Договір № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року, не може бути підставою для виникнення у Сивої Н.М. права власності на збудоване нерухоме майно, і втрати, як зазначає позивач, ним прав на це майно.

Ураховуючи викладене, відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам довірителя, Побігуна Я.Я. , а також наявність домовленості представника з Сивою Н.М. і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці ОСОБА_3 при укладенні спірного правочину. Позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), існування при укладенні спірних правочинів зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та Сивою Н.М. , і недобросовісності дій останньої та виникнення через це несприятливих наслідків для Побігуна Я.Я. , як довірителя.

Крім того, враховуючи що будівництво добудови додаткових приміщень завершено і прийняте в експлуатацію, і право власності на приміщення офісу загальною площею 225,9 кв.м. зареєстровано за Побігуном Я.Я. (частка у розмірі 96/100) та ОСОБА_12 (частка у розмірі 4/100), що підтверджується Інформаційною довідкою № 69690275 (Т.1, а.с. 14), за Сивою Н.М. право власності на добудовані приміщення, чи їх частку, не зареєстровано, позивач не довів, яким чином оспорюваний Договір № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року порушує його право власності на добудовані додаткові приміщення. Як слідує з тексту позовної заяви, позовна вимога про визнання недійсним договору № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року, заявлена, в тому числі, і задля встановлення преюдиційного факту недійсності правочину, який можна використати у іншому спорі щодо права власності на зазначені приміщення офісу. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним За таких обставин, позовна вимога про визнання недійсним Договору № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року не відповідає ознакам ефективного способу захисту порушених прав.

У зв`язку з наведеним, враховуючи, що Договір № 1/2009 від 14 жовтня 2009 року не був укладений всупереч інтересам довірителя, внаслідок укладення такого правочину для довірителя настали несприятливі наслідки, вимога про визнання недійсним даного договору не відповідає ознакам ефективного способу захисту порушених прав, у задоволенні даної вимоги, суд відмовляє.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1, 2 ст.87 ГПК України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

З огляду на викладене, наявні в матеріалах справи заяви свідків не можуть вважатись належними та допустимими доказами, що входять до предмету доказування у вказаній справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

Щодо наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог, заявлених відповідачами.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Враховуючи, що суд відмовив у задоволенні позову у зв"язку з необґрунтованістю, правила про позовну давність не застосовуються.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні позову відмовити.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції в порядку розділу 4 ГПК України.

Повне рішення складено 04.11.2021

Суддя О.В. Рочняк