Справа   №2-1792/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ                                                                   УКРАЇНИ

22 березня 2007 року                                                         Рівненський міський суд Рівненської області

в складі:

головуючого   - Музичук Н.Ю.

при секретарі - Хоменчук С.М.

за участю позивача           -ОСОБА_1.

та його представника       -ОСОБА_2.

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

на предмет спору, на стороні позивача -Степанюк Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, управління Пенсійного фонду України в місті Рівне, до ОСОБА_3 про зобов'язання подати відомості для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку, зобов'язання подати звітність по нарахуванню, обчисленню і сплаті страхових внесків, зобов'язання сплатити страхові внески, відшкодування завданої моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3. про зобов'язання подати відомості для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку, про зобов'язання подати звітність по нарахуванню, обчисленню і сплаті страхових внесків, про зобов'язання сплатити страхові внески, про відшкодування завданої моральної шкоди.

В позовній заяві вказував, що він з 01 березня 2003 року по 30 червня 2005 року працював водієм у підприємця ОСОБА_3. на підставі трудового договору між працівником і фізичною особою від 01 березня 2003 року, зареєстрованому в Рівненському міському центрі зайнятості 12.03.2003 року за № 8466. При цьому факт наявності трудових відносин між позивачем та підприємцем ОСОБА_3. підтверджується й записом в його трудовій книжці. Режим роботи ОСОБА_1 визначався графіком, за яким три дні він працював, а три відпочивав. Тривалість робочого дня була встановлена 12 год., виходячи із місячної норми тривалості робочого часу. Розмір оплати праці для ОСОБА_1 був встановлений п. З трудового договору між працівником і фізичною особою від 01 березня 2003р. і він склав 185 грн. 00 коп. на місяць, тобто на рівні мінімальної заробітної плати відповідно до діючого на той момент чинного законодавства. При цьому, в подальшому розмір оплати праці збільшувався із збільшенням на законодавчому рівні самого розміру мінімальної заробітної плати. Слід зауважити, що п. 12 вищезгаданого трудового договору передбачає, що працівники, які працюють у фізичних осіб за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Сплата страхових внесків проводиться у розмірах і порядку, визначених законодавством.

Спочатку роботодавцем підприємцем ОСОБА_3. належним чином виконувалися обв'язки по нарахуванню, обчисленню і сплаті в управління Пенсійного фонду України в місті Рівне встановлених страхових внесків. Згодом, запідозривши, що підприємець належним чином не виконував вимог чинного пенсійного законодавства, позивач вже працюючи в іншого роботодавця, звернувся до управління Пенсійного фонду в місті Рівне з офіційними заявами для детального з'ясування питання чи виконувалися вимоги Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_3. відносно нього. Вже із отриманих відповідей управління Пенсійного фонду України в місті Рівне на його заяви стало відомо, що підприємцем ОСОБА_3. до цього часу не подано про нього індивідуальних відомостей в управління Пенсійного фонду для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку, не подано звітності за період з 01.02.2004р. по 30.06.2005р. і за цей час не нараховано і не сплачено страхових внесків за нього на загальну суму 1375 грн. 90 коп.

Вирішити ситуацію, яка на сьогодні склалася управління Пенсійного фонду України в місті Рівне самостійно не в змозі, оскільки підприємець ОСОБА_3 не з'являється в дане управління для вирішення проблеми, ігнорує виклики останнього. Тим більше, при відсутності відомостей по нарахуванню і отриманню позивачем заробітної плати у підприємця ОСОБА_3, встановлення суми отриманої позивачем в нього заробітної плати, в тому числі з якої несплачені ОСОБА_3 страхові внески за період з 01.02.2004р. по 30.06.2006р., можливе лише в судовому порядку, що підтверджено й відповіддю з управління Пенсійного фонду України в місті Рівне.

Крім того, грубим порушенням пенсійних прав ОСОБА_3 завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Своєю бездіяльністю роботодавець порушив його буденне життя, створивши психічно-моральний дискомфорт.

Позивач та його представник повністю без зміни підтримали позовні вимоги в суді, надали додаткові пояснення по суті позову, вважають можливим вирішення справи без участі відповідача з ухваленням заочного рішення. Просять задовольнити позовні вимоги.

Представник управління Пенсійного фонду України в місті Рівне вважає, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення, як обгрунтовані та доведені доказами.

Відповідач, будучи повідомленим про час і місце розгляду справи належним чином судовими повістками, повторно не з"явився в судове засідання, причини неявки суду не повідомив, заперечення проти позову суду не надав. З урахуванням думки учасників судового розгляду, вважається за можливе вирішення справи без участі відповідача на підставі наявних доказів, з ухваленням заочного рішення в порядку ст.ст. 224 -228 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника управління Пенсійного фонду України в місті Рівне, дослідивши надані в справі докази та встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав.

З 01 березня 2003 року по 30 червня 2005 року позивач працював водієм у підприємця ОСОБА_3 на підставі трудового договору, укладеного між працівником і фізичною особою від 01 березня 2003 року та зареєстрованому в Рівненському міському центрі зайнятості 12.03.2003 року за № 8466. Факт наявності трудових відносин між позивачем та підприємцем ОСОБА_3. безпосередньо підтверджується й записом в його трудовій книжці. Розмір оплати праці для ОСОБА_1 був встановлений п. З трудового договору між працівником і фізичною особою

від 01 березня 2003р. і він склав 185 грн. 00 коп. на місяць, тобто на рівні мінімальної заробітної плати відповідно до діючого на той момент чинного законодавства. При цьому, в подальшому розмір оплати праці збільшувався із збільшенням на законодавчому рівні самого розміру мінімальної заробітної плати. Слід зауважити, що п. 12 вищезгаданого трудового договору передбачає, що працівники, які працюють у фізичних осіб за трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Сплата страхових внесків проводиться у розмірах і порядку, визначених законодавством.

Із досліджених відповідей управління Пенсійного фонду України в місті Рівне відповідей на звернення ОСОБА_1 вбачається, що роботодавець ОСОБА_1 спочатку належним чином виконувалися обв'язки по нарахуванні, обчисленню і сплаті в управління Пенсійного фонду України в місті Рівне встановлених страхових внесків. Проте згодом, підприємець ОСОБА_3, в порушення зобов'язань п.12 трудового договору між сторонами та положень ст.ст. 1,7,11,10,14,17-21 Закону України №1058-ІУ "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", не подав індивідуальних відомостей про позивача в управління Пенсійного фонду для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку, не подано звітності за період з 01.02.2004р. по 30.06.2005р. і за цей час не зараховано і не сплачено страхових внесків за нього на загальну суму 1375 грн. 90 коп, що стверджується копією трудового договору між сторонами та листами управління Пенсійного фонду України в м. Рівне.

Крім того, ОСОБА_3 своїми неправомірними діями, які грубо порушують пенсійні права позивача, завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Своєю бездіяльністю роботодавець порушив його буденне життя, створивши психічно-моральний дискомфорт.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Ст. 7 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом, зокрема, обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту') та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Пунктом 1 ст. 11 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що зокрема, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, які працюють у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Пунктом 1 ст. 14 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що Страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.

Частиною 2 ст. 17 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено обов'язки страхувальника, зокрема, подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред'явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи та ін.

Ст. 20 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12 і 15 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування(обчислення)або які підтверджують нарахування(обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не є мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 16 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплатити страхові внески, у тому числі в судовому порядку.

З огляду на викладене, оцінюючи досліджені докази та встановлені обставини в сукупності, у відповідності до положень чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язань відповідача до виконання обов'язків щодо подачі відомостей на позивача, подачі звітності у встановленому порядку та зобов'язання сплати страхових внесків за період із 01.02.2004 року по 30.06.2005 року в сумі 1375,90 грн. в управління Пенсійного фонду України в м.Рівне для зарахування страхового стажу позивачу за вказаний період є правомірними, обгрунтованими згідно чинного законодавства, доведеними, такими, що підлягають до повного задоволення.

Крім того, встановлено на підставі досліджених доказів, що ОСОБА_3 своїми неправомірними діями, які грубо порушують пенсійні права позивача, завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Своєю бездіяльністю роботодавець порушив його буденне життя, створивши психічно-моральний дискомфорт.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Пунктом 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Розглядаючи вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди в порядку ст.ст. 23, 1167 ЦК України, оцінюючи надані в цій частині докази, що стосуються характеру порушення, глибини фізичних та душевних страждань, внаслідок неправомірних дій відповідача, враховуючи вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд вважає доцільним часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. та стягнення на його користь грошового відшкодування в сумі 500 гривень. Вказана сума грошової компенсації вважається достатньою для відновлення морального стану позивача.

Судові витрати в справі, відповідно до ст.88 ЦПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, Закону України №1058-ІУ від 09.07.2003 року "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ст.ст., 23,1167 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11,60,88.208,209,212-215,218,223,224-228,292,294 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов"язати приватного підприємця ОСОБА_3 подати в управління Пенсійного фонду України в місті Рівне індивідуальні відомості про ОСОБА_1 для фрмування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку.

Зобов"язати приватного підприємця ОСОБА_3 подати в управління Пенсійного фонду України в місті Рівне звітність - розрахунок зобов'язання зі сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування разом з бухгалтерськими документами, які підтверджують нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.02.2004 року по 30.06.2005 року.

Зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_3 сплатити в управління Пенсійного фонду України в місті Рівне, шляхом зарахування на розрахунковий рахунок 256033014361 ВАТ "Державний ощадний банк України", код ЗКПО 21098440, МФО 333368, страхові внески в сумі 1375,90 грн. для зарахування ОСОБА_1періоду роботи з 01.02.2004 року по 30.06.2005 року в страховий його стаж.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 500 грн. в відшкодування моральної шкоди, 64 грн. в відшкодування судових витрат, а всього 564 гривень.

Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням в десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження із наступним поданням в двадцятиденний строк після подачі заяви апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк встановлений для подання такої заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.