АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Громіка Р.Д,,
при секретарі: Плавич С.В.,
за участю: представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
представника відповідача Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2010 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Держаного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії, треті особи, Український Державний науково-виробничий інститут "Укргеоінформ", приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання частково недійсними договорів дарування нерухомого майна та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки,
в с т а н о в и л а:
14 грудня 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_7, третя особа, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договору дарування 11/50 частин житлового будинку недійсним, обґрунтовуючи вимоги тим, що їй на праві власності належала Ѕ частка житлового будинку АДРЕСА_1, яка складалася з приміщень 1-2 кухня площею 8, 5 кв.м., 1-3 житлова кімната площею 9, 6 кв.м., на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 1993 року, зареєстрованого в КП "ОМБТІ та РОН" 22 квітня 1993 року. Співвласником другій частині будинку була її сестра, відповідачка ОСОБА_7 З 1992 року був визначений порядок користування земельною ділянкою, їм у користування були передані земельні ділянки площею по 294 кв.м. кожній на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 1992 року та ухвали Київського районного суду м. Одеси від 12 листопада 1992 року про затвердження мирової угоди.
Згодом, між нею та відповідачкою ОСОБА_7 було зроблено перерахунок часток в житловому будинку і їй на підставі рішення виконкому Київської районної ради народних депутатів м. Одеси від 04 червня 1993 року було видано свідоцтво про право власності на 39/50 часток житлового будинку, а ОСОБА_7 – на 11/50 часток будинку. При цьому порядок користування земельною ділянкою змінений не був.
21 листопада 2000 року вони приватизували земельну ділянку: їй був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0278 га, а її сестрі ОСОБА_7 – на 0, 0328 га.
04 листопада 2003 року відповідачка ОСОБА_7 подарувала належні їй частки житлового будинку та земельної ділянки відповідачці ОСОБА_2 Після оформлення договору дарування і підготовки ОСОБА_2 документів на отримання нового державного акту, виявилось, що два приміщення - житлова кімната площею 9, 6 кв.м. і кухня пл. 8, 9 кв.м., які належать їй, знаходяться на земельній ділянці переданій у власність відповідачці ОСОБА_7, а надалі відповідачці ОСОБА_2
Тому позивачка вважала, що її право власності на земельну ділянку порушене.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. 48 ЦК УРСР (1963р.), позивачка ОСОБА_6 просила суд позов задовольнити (т. 1, а.с. 4-6).
Під час розгляду справи, 05 жовтня 2009 року, позивачка ОСОБА_6 остаточно уточнила позовні вимоги і звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_7, Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Держаного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії, треті особи, Український Державний науково-виробничий інститут "Укргеоінформ", приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів дарування нерухомого майна частково недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, у якій обґрунтовувала вимоги вище приведеними обставинами, а також тим, що при виготовлені первинних державних актів на її ім'я та на ім'я відповідачки ОСОБА_7 були допущені помилки, які надалі перенесені в правовстановлюючі документи відповідачки ОСОБА_2, і розміри земельних ділянок, що знаходилися у їх фактичному користуванні не відповідають розмірам, які зазначені в державних актах. Договір дарування 11/50 часток житлового будинку від 04 листопада 2003 року, на її думку, має бути визнаний частково недійсним в частині переліку у договорі надвірних споруд, які належать їй, та розміру земельної ділянки. Договір дарування земельної ділянки площею 328 кв.м. від 04 листопада 2003 року, на її думку, також є частково недійсним, оскільки укладений з порушенням закону в частині зазначення розміру ділянки, яка була передана у власність відповідачці ОСОБА_2
Посилаючись на ці обставини, та на ст. 48 ЦК УРСР (1963р.), ст. 17 ЗК України (1991 р.), ст. 152 ЗК України, позивачка ОСОБА_6 просила суд
скасувати державний акт на право приватної власності на землю, виданий на її ім'я 21 листопада 2000 року на земельну ділянку площею 0,0278 га, державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім'я відповідачки ОСОБА_7 21 листопада 2000 року на земельну ділянку площею 0,0328 га,
визнати частково недійсними договори дарування від 4 листопада 2003 року, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_8 та зареєстровані під реєстровим № 1966 і № 1968, відповідно до яких ОСОБА_2 прийняла в дар 11/50 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 328 кв. м.,
скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2 14 березня 2005 року на земельну ділянку площею 0,0328 га (т. 2, а.с. 99-104).
Відповідачка ОСОБА_2 проти позову заперечувала і в своїх поясненнях зазначала, що договори дарування нерухомого майна укладені у відповідності до вимог діючого законодавства і законних підстав для визнання їх недійсними немає. Підстав для скасування державних актів на право власності на земельні ділянки від 21 листопада 2000 року та від 14 березня 2005 року також немає, оскільки органи державної влади та місцевого самоврядування, до яких був заявлений позов діяли у відповідності до вимог та повноважень, наданих їм законодавством України, та з урахуванням бажань співвласників житлового будинку позивачки ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_7 щодо розподілу земельної ділянки. Бажання ОСОБА_6 поділити земельну ділянку, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 у існуючих межах підтверджується мировою угодою, укладеною 02 вересня 2000 року між співвласниками житлового будинку № 10, у відповідності до якої вони домовилися користуватися земельними ділянками у відповідному розмірі: ОСОБА_6 - площею 0, 0278 га., ОСОБА_7 – площею 0, 0328 га, актом інвентаризації та погодження меж земельної ділянки в натурі від 26 липня 2000 року та актами від 27 вересня 2000 року встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, переданих їм у приватну власність земельних ділянок у відповідному розмірі. Крім того, відповідачка ОСОБА_2 вважала, що позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду з позовом без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позову (т. 2, а.с. 207, 214).
Представник відповідача, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, проти позову заперечував і просив суд у задоволенні позову відмовити у зв’язку з безпідставністю вимог.
Представник відповідача, ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії, в судове засідання не з'явився, надав письмові пояснення, у яких просить у задоволенні позову відмовити (т. 2, а.с. 111-113).
Відповідачка ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи сповіщалася належним чином.
Представники відповідачів Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщалися належним чином.
Представник третьої особи, Українського Державного науково-виробничий інституту "Укргеоінформ", проти позову заперечував, посилаючись на те, що технічна документація по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була виготовлена з дотриманням всіх норм і правил.
Третя особа, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, в судове засідання не з'явилася, в своїх письмових поясненнях зазначала, що договори дарування частки житлового будинку та земельної ділянки укладені у відповідності до вимог діючого законодавства і підстав для визнання їх недійсними немає (т. 1, а.с. 109).
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і незаконним, на її думку, суд безпідставно не призначив та не провів по справі судову експертизу та не врахував, що про порушення свого права їй стало відомо у 2005 році після одержання відповідачкою ОСОБА_2 державного акта на право власності на землю, тому вона не пропустила строк позовної давності.
Позивачка ОСОБА_6 та її представник в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду з заявою про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою її представника ОСОБА_9, але клопотання задоволенню не підлягає, оскільки причина її неявки в суд не доведена і є неповажною.
Представники відповідачів, Одеської міської ради, виконкому Одеської міської ради, ДП "Центр державного земельного кадастру" в особі Одеської регіональної філії, та третіх осіб, Українського Державного науково-виробничого інституту "Укргеоінформ", приватний нотаріус ОСОБА_8, також в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належним чином.
За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.
У даному випадку у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_6, пояснення на апеляцію представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, представника відповідача, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, - ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_6 та її сестрі, відповідачці ОСОБА_7, на праві спільної часткової власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 (відповідно 39/50 часток та 11/50 часток) на підставі свідоцтв про право власності на житловий будинок від 11 червня 1993 року та від 07 липня 1993 року (т. 1, а.с. 22, 68).
Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 606 кв.м.
На підставі рішення Одеської міської ради № 1584-ХХІІІ від 10 серпня 2000 року "Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_6 земельної ділянки, площею 0, 0278 га, гр. ОСОБА_7 земельної ділянки, площею 0, 0328 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель" 21 листопада 2000 року позивачці ОСОБА_6 був виданий Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 0278 га, а відповідачці ОСОБА_7 – на земельну ділянку площею 0, 0328 га. (т. 1, а.с. 26, 74, т. 2, а.с. 2-3).
При приватизації земельної ділянки були враховані їх волевиявлення поділити земельну ділянку у зазначених межах і розмірах, що підтверджується мировою угодою, укладеною 02 вересня 2000 року між ними, у відповідності до якої вони домовилися користуватися земельними ділянками у відповідному розмірі: ОСОБА_6 земельною ділянкою площею 0, 0278 га, а ОСОБА_7 – площею 0, 0328 га, актом інвентаризації та погодження меж земельної ділянки в натурі від 26 липня 2000 року та актами від 27 вересня 2000 року встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, переданих їм у приватну власність земельних ділянок у відповідному розмірі (т. 2, а.с. 18, 32, 34).
Тому твердження позивачки ОСОБА_6 про те, що вказані державні акти про право власності на землю були видані з порушенням положень ст. 17 ЗК України (1991р.), який був чинний на час приватизації земельної ділянки, і її прав, є неспроможними.
Рішення Одеської міської ради № 1584-ХХІІІ від 10 серпня 2000 року, на підставі якого була проведена приватизація земельних ділянок, є діючим, тому підстав для скасування державних актів немає. Фактично позивачка ОСОБА_6 вимагає проведення нової приватизації земельних ділянок після зміни власника ділянки, що у даному випадку неприпустимо.
Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР (1963р.), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
4 листопада 2003 року приватним нотаріусом ОСОБА_8 були посвідчені договори дарування, укладені між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_2, відповідно до яких ОСОБА_2 прийняла в дар 11/50 часток житлового будинку та земельну ділянку площею 328 кв. м. (т. 1, а.с. 67, 73).
Після укладання договорів дарування відповідачка ОСОБА_2 вселилася і проживає у належній їй частині будинку і користується належною їй земельною ділянкою площею 328 кв.м.
14 березня 2005 року вона на підставі вищезазначеного договору дарування отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 328 кв.м. (т. 1, а.с. 61).
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (1963 р.), який був чинний на час укладання оспорюваних угод, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року, викладеними у п. 2, 5 постанови № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
За правилами ст. 48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.
Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив, що договори дарування нерухомого майна від 04 листопада 2003 року укладені у відповідності до вимог діючого на той час законодавства.
Тому законних підстав для визнання їх недійсними немає.
Таким чином, що права позивачки ОСОБА_6 відповідачами порушені не були і не підлягають захистові судом.
Згідно статей 71, 76 ЦК УРСР (1963 р.), положення яких підлягає застосуванню з огляду на пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За статтею 80 цього Кодексу закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Суд першої інстанції правильно виходив, що позивачка ОСОБА_6 знала, що спірні земельні ділянки були приватизовані 21 листопада 2000 року, договори дарування нерухомого майна, укладені 04 листопада 2003 року, а звернулася вона до суду з позовом 14 грудня 2007 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Поважності причин пропуску строку не наведено. Тому є законні підстави для відмови у позові.
Посилання позивачки ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не призначив та не провів по справі судову експертизу, не приймаються до уваги, оскільки вони є неспроможними.
Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для визначення прав та взаємовідносин сторін, в судовому засіданні перевірені усі надані сторонами у справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості і у відповідності до положень ст. 212 ЦПК України суд дав їм правильну оцінку.
Твердження позивачки ОСОБА_6 про те, що при виготовлені первинних державних актів на її ім'я та на ім'я відповідачки ОСОБА_7 були допущені помилки, які надалі перенесені в правовстановлюючі документи відповідачки ОСОБА_2, і розміри земельних ділянок, що знаходилися у їх фактичному користуванні не відповідають розмірам, які зазначені в державних актах, спростовуються матеріалами справи, зокрема, технічною документацією по складанню державних актів на право приватної власності на землю (т. 2, а.с. 2-73, 126-169).
Доводи позивачки ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно застосував правила позовної давності, не приймаються до уваги, оскільки не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції з достовірністю встановив, що позивачка ОСОБА_6 пропустила строк позовної давності без поважних причин, що є підставою для відмови у позові.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, справедливим ї законних підстав для його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
Р.Д. Громік